Чи буде цьогоріч індексація пенсій? Які програми відновлення передбачені для ветеранів? І чи збережуться соціальні виплати для внутрішньо переміщених осіб?

Докладно й змістовно про те, як розподілятимуться кошти на «соціалку» нинішнього року, розповідаємо в ексклюзивному інтерв’ю генерального директора «Укрінформу» Олексія Мацуки з міністром соціальної політики України Оксаною Жолнович у проєкті Влада inside.

- Почну з нагального питання: у нас тут нібито очікується скорочення соціальних виплат, пенсій, це активно обговорюється в соціальних мережах, месенджерах, будь-де. Наскільки дійсно великий ризик такого розвитку подій, і залежність від закордонних грошей у цьому аспекті – справді настільки ж критична?

- Так, чула про ці побоювання, але нема потреби хвилюватися, тому що ми сьогодні забезпечені коштами для покриття соціальних видатків. Буквально в кінці листопада ми підписали як Міністерство угоду із Світовим банком, INSPIRE (проєкт для України "Інвестиції в соціальний захист для підвищення охоплення, стійкості та ефективності (INSPIRE), – ред.), яка спеціально передбачає кошти на покриття всіх наших соціальних допомог. Вони зайшли в грудні, зайдуть у січні, відповідно – всі соціальні допомоги ми маємо чим покривати і щодо цього питань не виникатиме.

А якщо говорити про наші пенсії, то тут на допомогу нам прийшли наші військові, я б так сказала, які не тільки допомагають на лінії зіткнення, а й, насправді, внесками, єдиними соціальними внесками, які вираховують з їхніх заробітних плат, дуже добре наповнюється наш пенсійний фонд. Відповідно, пенсії нашим пенсіонерам ми закриваємо внутрішнім ресурсом, і допоки платимо заробітні плати нашим військовим, допоки в нас будуть відрахування на пенсії, – таким чином, ми повністю цю потребу і цей дефіцит закриваємо.

- Тобто можна гарантувати, що цьогоріч у березні індексація пенсійних виплат, яка щороку відбувається, вона відбудеться, чи, можливо, ви зараз розглядаєте перенесення?

- Ні, ми не розглядаємо наразі поки що ніяких варіантів перенесення. Ми плануємо традиційно виконувати всі наші стандарти, які заплановані в межах цього року. Звісно, можуть бути якісь надзвичайні обставини, це війна, ми всі розуміємо, але наразі в поточному варіанті ми плануємо робити цю індексацію.

- Зараз іде війна і зрозуміло, що ми втрачаємо і людей, і об'єкти критичної інфраструктури. Щодо соціальної інфраструктури, що у вас було втрачено, наскільки ворог завдав удару по вашій системі?

- Ви знаєте, наша система працювала районно-орієнтовано, відтак неможливо зараз, особливо в тих частинах, які є окупованими, в тих, де йдуть активні бойові дії, використовувати роботу управлінь соцзахисту. Багато де вони не працюють, багато хто знищив документи, особливо ті, які стосувалися воїнів АТО, бо це був ризик. І в багатьох випадках ми бачимо як, коли окупанти дістали такі списки, – наскільки вони жорстоко розправлялися з родинами, які отримували пільги і т.д.

- Так, я бачив на власні очі, коли Бучу тільки звільнили.

- Тобто ми зрозуміли, що районно-орієнтована модель є ризикована. І навпаки, почали переформатовуватися таким чином, що тепер, по-суті, всі реєстри, всі списки, вся інформація знаходиться на центральному рівні, вона є в хмарі, тобто у нас є декілька систем збереження інформації. І сьогодні достатньо просто вимкнути комп'ютер, забрати умовно логін, тобто ми з центру вимикаємо доступ цього комп'ютера до серверів центральних – і вже ніхто не має доступу ні до якої інформації. Тож у даному випадку ми повністю переглянули систему формування виплат, і це ще підняло дуже багато інших питань. Наприклад, на місцях ми виявили, що дуже довго розглядали документи – більше, аніж задекларований час. Зараз ми маємо можливість це відслідковувати, оскільки в єдиній системі інформаційній, яку ми запровадили, видно – коли звернення надійшло, скільки часу воно відпрацьовується, ким, як. І оце з наступного року ми посилили контроль за швидкістю, ефективністю, оперативністю, щоби кожна людина точно розуміла, що якщо вона звертається – її документи будуть розглянуті вчасно, якісно.

- Це виглядає оптимістично. А можливо ще якісь є новації,  інновації, якісь підходи, які можна людям сказати, про які вони ще не знають?

- Традиційно соціальну політику в нас в Україні розглядали як систему виплат. Коли ми будемо питати будь-яких пересічних громадян про те, а що таке соціальна політика, то, звісно, перші асоціації будуть: пенсія і допомога, якась виплата. З цих допомог окремо буде йти, наприклад, субсидія, тобто те, що є масовим. Але насправді соціальна політика – це далеко не виплата, бо виплата – це тільки один невеликий інструмент підтримки людини. А в нас, на жаль, всі інші інструменти не розвинені.

- На прикладі якомусь можете сказати?

- Я дуже просто хочу проілюструвати. Я думаю, що кожен має знайомого чи родича, який виїхав за кордон, – рятувати своє життя, і всі вони розказували, як система соціального захисту за кордоном їх підхоплювала. Тобто були фахівці, які приходили, які інструктували – що потрібно робити, які буквально за руку проводили по системі, які дуже чітко розказували про правила і т.д., тобто супроводжували людину. Також паралельно з виплатами людині надавалась можливість навчання, сертифікати, стимулювали обов'язкове працевлаштування – і це відбувається й зараз. Оце і є нормальна модель соціальної підтримки, де завжди ставиться кінцева мета, бо ми не можемо щось робити без мети. Якщо ми людину лікуємо, то мета – покращити стан здоров'я. Якщо людина заходить у соціальну підтримку, то, очевидно, в неї є обставини, які ми маємо прибрати, бо ми маємо її повернути до економічної самостійності.

От цей супровід, оцей комплекс підтримки і є справжньою соціальною допомогою, яку ми намагаємося розвивати. Розуміючи, що у нас немає цих послуг у громаді, найбільший упор зараз ми ставимо на розбудову отаких різних послуг, щоби в кожній громаді був соціальний фахівець. Спеціально навчений, розумів – що йому потрібно робити.

- Який комплекс або коло послуг щодо українських ветеранів, які повертаються вже додому, а особливо тих, у кого є важкі поранення, втрати кінцівок, можливо, протезування потребується і так далі?

- Ось людина потрапляє в лікарню. Ось у неї важке поранення або, наприклад, ампутація. Які кроки – один, два, три, чотири – людина робить, що система має зробити, щоб цій людині було більш комфортно. Ми таким чином це змоделювали і почали найперше з ТЦК та СП. Це військові комісаріати, куди людину призивають.

І це буде перша точка входу, де людина має відчути оцю людяність, тобто не якийсь формалізм, а саме людяність. Тим більше, що там же з цим і поранений стикається, коли входить уже в цивільне життя. Хто в цій лікарні має допомогти людині зрозуміти, які права, які пільги, які гарантії, що вона може робити, чого вона не може робити, окрім того, що їй ліки і стабілізувати її.

- Тобто це такий помічник-асистент?

- Це соціальний працівник у лікарнях.

- Асистент клієнта в лікарні, можна так сказати.

- Так, можна саме так, який може супроводити, знову ж таки – зробити цей соціальний супровід.

- Вони це сприймають адекватно?

- У лікарні, коли побачили роботу – спочатку була недовіра. Спочатку говорили про те, що для чого ці працівники. Але потім лікарі зрозуміли, що це їм у поміч.

- А людина звідки має дізнатися про такого фахівця у себе у лікарні?

- Дивіться, фахівець у лікарні, це його обов'язок – обходити всі палати, які є, проактивно з людьми спілкуватися, надавати їм оцю послугу супроводу, роз'яснювати права, інформувати, розказувати про можливості. Крім того, в мультидисциплінарну команду лікарні ми залучили ще й протезиста/ортезиста, такого ще ніколи не було. Зараз кабінети асистивних технологій заведені в реабілітаційних центрах, і це є обов'язковий елемент. Там протези мають давати в тимчасове користування людині, поки вона отримує постійний. Ми зараз працюємо активно, щоб були тренувальні протези для людей, щоб вона вже в лікарні точно стала на ноги, точно почала вчитися ходити, щоб фізичні терапевти з нею займались, зробили якісний підбір. Більше того, ми також розуміємо, що людина не може оцінити – добре їй протез зробили чи ні.

- Не може зрозуміти, оцінити без практики, так?

- На початку не може, а коли вже рік-два користується, тоді вже буде знати – добре/недобре. Але спочатку ти не маєш із чим порівняти. Ти ходив своїми ногами і тобі дали якийсь протез. Добрий він, поганий він, ти не вмієш ним користуватись, чи він тобі муляє, заважає?

- І яка відповідь на ці питання?

- Фахівець, медичний фахівець, фізичний терапевт, лікар з фізичної та реабілітаційної медицини, який є в лікарні. Ми їх вчимо також спільно з Міністерством охорони здоров'я, проводимо різні тренінги для того, щоби вони розписалися в акті прийому, якщо мультидисциплінарна команда цей протез призначає, що так, він відповідає всім характеристикам. Це додатковий такий етап підтвердження якості й додатковий контроль за протезистом, щоби не було якихось недопрацювань з боку фахівців, що забезпечують протезування, зрозуміло.

Ті, хто в 2022-му році чи навіть у 2023-му році в багатьох випадках потрапляли в лікарню, вони прожили цей шок: бути один на один, шукати самостійно якісь сайти – хто і що може робити. Але я дуже сподіваюся, що впродовж 2024-го року всі лікарні матимуть соціального працівника.

- Ще напрямок – внутрішньо переміщені особи. Ви сказали, що в 2023 році спрямували 74 мільярди гривень для двох з половиною мільйонів людей.

- Дуже велика кількість людей, ми розуміємо, змушені були переміститися з зони бойових дій у більш безпечні регіони України. Очевидно, що цим людям потрібно було, безумовно, надавати підтримку не залежно від того, який дохід був у людини, яке майно було в людини, – вони виїжджали без нічого. Але разом із тим, ми також повинні, знову ж таки, орієнтуватися й на те, як це відбувається за кордоном. Там підтримка надається, але паралельно людину стимулюють активно брати відповідальність за своє життя в свої руки, працевлаштовуватися, соціалізуватися, що дуже важливо, що ми, наприклад, помітили, відвідуючи окремі там центри комплексного проживання. Коли людина ніде не працює, в неї нема потреби виходити за межі того центру. Вона не соціалізується. Дуже важливо, щоби ці люди взаємодіяли з соціумом, щоб вони розуміли, що вони частина тої громади, нехай навіть тимчасово, в яку вони переселилися, щоби була взаємодія і щоби кожен брав на себе відповідальність за своє життя. Це, до речі, і психологічно поновлює контроль над собою, тобто це дозволяє ставати більш психологічно стійким.

Відповідно, зараз ми запровадили ряд змін, які передбачають строковість допомоги внутрішньо переміщеним особам, і розглядаються дуже гнучко. Ми ще зараз також затвердили, що в найближчі тижні внесемо зміни до допомоги внутрішньо переміщеним особам, де будемо чітко розмежовувати, що всі, хто можуть працювати, – мають, мусять працювати; хто здійснює догляд за дітьми і нема садочків, нема шкіл, школи-онлайн – значить, ми підтримуємо цих людей. Бо дуже важливо, щоби догляд за дітьми відбувався якісний. Хтось здійснює догляд за людьми з інвалідністю або є пенсіонерами і, зрозуміло, не можуть працювати – їм підтримка і допомога буде продовжена і збережена.

Ще ми дизайнимо нову допомогу, бо ми розуміємо, що багато людей повертаються в Україну. Ось вони виїхали, жили за кордоном якийсь рік або навіть були такі, які довго жили за кордоном. Але стаються різні ситуації – і людина повертається назад на свою батьківщину. І тут стає теж беззахисною. Будемо їх, безумовно, підтримувати таким чином, щоби вони ставали повноцінними учасниками суспільного життя.

- Ще одна тема, яка на часі, я вважаю, – це проблема з усиновленням дітей. Як виконується ця задача міністерства?

- Коли почалось повномасштабне вторгнення, значна більшість інтернатів була релоковані за кордон. І ми отримали ситуацію, коли ці діти опинились у замороженому стані – неможливо було ні підбирати їм прийомні родини, ні продовжувати процес усиновлення, тому що дуже важливим етапом є знайомство дитини з родиною. І як його робити, коли родина в Україні – потенційна родина, що хоче дитину усиновити, а дитина – за кордоном. Відповідно, ми за цей проміжок часу розробили норми і механізми дистанційного знайомства, визначили, як правильно родині можна виїжджати за кордон, щоби побачитися з дитиною, яку вони хочуть усиновити. Збільшили кількість тренерів, що проводять навчання для кандидатів в усиновлювачі.

Зараз плануємо запустити послугу соціального супроводу для усиновлювачів. Це не так, знаєте: от я сьогодні хочу усиновити дитину, у мене тут уже серце до нього йокнуло, – так не працює. Ти маєш визріти. Діти, які сьогодні в нас є в списку на усиновлення, – це, як правило, діти старші, старші десяти років. Це діти, які пережили в своєму житті біль і травму. Це не манюсінькі щойно народжені діти. З цими дітьми треба працювати. І кожна родина, яка приймає рішення прийняти таку дитину до себе, повинна розуміти, що це не для реалізації своїх якихось внутрішніх душевних покликань, а власне – це така самопожертва, щоби дати тій дитині любов.

Сьогодні ми пілотно започатковуємо таку послугу. Ось у рамках десь півроку відпрацюємо, як вона може здійснюватися, – і будемо її масштабувати, щоби кожен усиновлювач, який хоче взяти дитину в родину, мав можливість скористатися супроводом, якісним супроводом, на всіх етапах.

Що для нас дуже важливо – сам процес зробити більш прозорим. Ми його цифровізуємо, щоби був особистий кабінет усиновлювача, щоб людина в своєму кабінеті точно побачила, на якому етапі вона знаходиться, які ще етапи їй треба пройти, хто за це відповідає. Тобто щоб весь процес був доступний і прозорий. І вже, я думаю, в січні, в лютому – ці кабінети будуть повноцінно запущені.

Такого насправді повноцінного метчингу – немає ні в одній країні світу. Як ми це зробимо, то це буде такий інструмент, який можна експортувати.

Олексій Мацука

Авторську відеоверсію інтерв’ю дивіться на каналі Ukrinform TV