Юридичний вимір російсько-української війни: перемоги України в міжнародних судах
Перший міжнародний позов, пов’язаний з російською агресією, було подано 10 років тому ‒ у 2014-му. За цей час Україна здобула чимало судових перемог над Росією. Рішення міжнародних судів створюють правову основу для компенсації завданої Україні шкоди, покарання російських воєнних злочинців, а також послаблює міжнародні позиції Кремля.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує про найбільші перемоги України в міжнародних судах.
Слідство Міжнародного кримінального суду
Важливою установою міжнародного правосуддя в Гаазі є Міжнародний кримінальний суд (МКС). До його юрисдикції належать міжнародні злочини: геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності.
Саме цей суд 17 березня 2023 року видав ордер на арешт російського диктатора Путіна та його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за організацію викрадення українських дітей та віддання наказів щодо вчинення цього злочину.
Через рік було виписано ордери на арешт командувача Дальньої авіації ВКС РФ Сергія Кобилаша та командувача російського Чорноморського флоту Віктора Соколова. Вони звинувачуються в ракетних ударах по цивільних об’єктах та цивільних особах, що є воєнним злочином. Керівники Кобилаша і Соколова ‒ начальник Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов і уже колишній міністр оборони Сергій Шойгу ‒ перебувають у розшуку за ордерами МКС з 25 червня 2024 року. Їм так само інкримінують воєнні злочини та злочини проти людяності, зокрема, організацію ракетних обстрілів української енергетичної інфраструктури.
Рішення МКС обов’язкові для 137 держав, які ратифікували Римський статут. У разі появи розшукуваних осіб на території однієї з них, ті мають бути затримані та під конвоєм доставлені в Гаагу. Така перспектива істотно обмежила географію закордонних візитів Путіна та його пособників. Реакція Москви на рішення МКС була симптоматичною: МВС РФ оголосило в розшук кількох суддів Міжнародного кримінального суду.
Хоча Україна досі не ратифікувала Римський статут, проте подала дві заяви, які дозволяють поширювати юрисдикцію МКС на ситуацію в Україні. Взаємодія України з МКС почалася одразу після вторгнення РФ на територію України у 2014 році. Правоохоронні органи та громадянське суспільство передають слідчим МКС численні докази вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності представниками РФ.
Справи Міжнародного суду ООН
Згідно зі Статутом ООН, завданням Міжнародного суду є вирішення спорів з усіх питань, що передаються йому державами і всіх питань, передбачених Статутом, чинними договорами та конвенціями. Суд було засновано ще у 1945 році. Він, так само як і Міжнародний кримінальний суд, засідає в Гаазі. Рішення Міжнародного суду обов’язкові для виконання всіма державами-членами ООН.
31 січня 2024 року Міжнародний суд виніс рішення, в якому визнав факти порушення Росією Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про заборону всіх форм расової дискримінації. Відповідний позов Україна подала 16 січня 2017 року, вимагаючи визнати Росію винною у фінансуванні та озброєнні незаконних збройних формувань на Донбасі та дискримінації кримських татар і українців в окупованому Криму. Попри те, що більшість вимог України суд відхилив, рішення стало важливим прецедентом ‒ Міжнародний суд ООН визнав Росію порушницею міжнародного права.
26 лютого 2022 року Україна подала другий позов до Міжнародного суду ООН. Цього разу підставою стало порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. У заяві йшлося про розповсюдження Москвою завідомо неправдивих тверджень про акти геноциду щодо російськомовного населення в Луганській та Донецькій областях.
У рамках цього позову 16 березня 2022 року Суд зобов’язав Росію негайно зупинити військові операції та не вдаватися до подальших військових дій проти України. Кремль прогнозовано проігнорував це рішення.
2 лютого 2024 року Суд виніс проміжне рішення у справі, відхиливши більшість російських заперечень та погодившись розглядати факт безпідставного звинувачення України у неіснуючому геноциді.
Справи Європейського суду з прав людини
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) був заснований Радою Європи для контролю за дотриманням прав і свобод людини й громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини. Як і сама Рада Європи, ЄСПЛ розташований у Страсбурзі (Франція).
Оскільки російська агресія ще з 2014 року супроводжувалася численними порушеннями прав людини, то ці випадки відповідали компетенції ЄСПЛ. Водночас ЄСПЛ приймає до розгляду міжнародні скарги. 28 лютого 2022 року Україна подала до ЄСПЛ позов проти Росії, пов’язаний уже з повномасштабною агресією. 1 березня Суд повністю задовольнив вимоги України і зобов’язав Росію утримуватися від військових нападів на цивільне населення та цивільні об’єкти.
У березні 2022 року Росію виключили з Ради Європи. Тоді ж РФ відмовилася виконувати рішення ЄСПЛ. На початку 2023-го Путін запустив процес денонсації міжнародних договорів Ради Європи, включно з Європейською конвенцією прав людини. Сподіватися на те, що РФ під керівництвом Путіна сумлінно і добровільно виконуватиме рішення ЄСПЛ не доводиться. Але рішення, що стосуватимуться подій до 15 березня 2022-го, все одно матимуть законну силу. Адже в цей час РФ була членом Ради Європи, визнавала юрисдикцію ЄСПЛ і має відповідати за порушення взятих на себе міжнародних зобов’язань. Розгляд справ триває, а вироки ЄСПЛ не мають строку давності. Станом на 2022 рік у Страсбурзі розглядалося п’ять міждержавних справ, пов’язаних з російською агресією:
- «Україна проти Росії (щодо Криму)» за двома заявами щодо порушень прав людини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя;
- «Україна та Нідерланди проти Росії» за чотирма заявами, які стосуються порушення прав людини на окупованих територіях сходу України. Вона також розглядає скаргу про збиття пасажирського літака рейсу MH17;
- «Україна проти Росії» стосовно захоплення українських моряків та суден у Керченській протоці у 2018 році;
- «Україна проти Росії» за заявою щодо вбивств опонентів РФ;
- «Україна проти Росії» з приводу злочинів російських військових під час повномасштабного вторгнення на територію України.
У відповідь на українські позови Росія ініціювала свій зустрічний. 22 липня 2021 року вона поскаржилася на Україну в ЄСПЛ, звинувачуючи її в адміністративних практиках «вбивств, викрадень, примусового переселення, втручання у виборче право, обмеження на використання російської мови та напади на російські посольства і консульства». У цій скарзі Москва також спробувала покласти на Київ відповідальність за катастрофу рейсу MH17, а також скаржилась на блокування Північнокримського каналу та просила ЄСПЛ зобов’язати Україну припинити «утиски» російськомовних. Ці закиди не були успішними і 18 липня 2023 року ЄСПЛ зрештою відмовив у задоволенні позовних вимог РФ у повному обсязі.
25 січня 2023 року ЄСПЛ у проміжному вердикті у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» встановив, що Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, а з 11 травня 2014 року встановила ефективний контроль над частиною Донецької та Луганської областей. Суд встановив, що порушення прав людини на цих територіях є системним, а створені під контролем росіян судові структури здійснюють адміністративну практику.
Термін «ефективний контроль» означає окупацію, «адміністративна практика» ‒ легалізацію через суди спущених згори рішень. Це рішення ЄСПЛ означає, що принцип «нас там нєт» більше не працює і за злочини, вчинені на території ОРДЛО у 2014-2022 роках, має відповідати саме Росія. Компанії, чиє майно під виглядом «націоналізації» «віджали» окупаційні структури, отримали змогу посилатися на рішення ЄСПЛ у позовах до РФ у міжнародних арбітражах.
17 лютого 2023 року Велика палата ЄСПЛ вирішила об’єднати справи злочинів повномасштабної агресії та «Україна та Нідерланди проти Росії» в одне провадження. У Мін’юсті України пояснили юридичні переваги такого кроку: пришвидшення розгляду пізніше розпочатої справи щодо повномасштабного вторгнення; оптимізація процесу розгляду справ, зважаючи на подібність та взаємодоповнюваність низки аспектів; вивчення справ у більш глобальному контексті; збільшення ваги справи перед світовою спільнотою.
25 червня 2024 року Україна виграла справу проти Росії щодо Криму. ЄСПЛ встановив, що Росія порушила статті Європейської комісії з прав людини. Йдеться про статті, що стосуються права на життя, права на свободу і недоторканість, свободу віросповідання, зібрань, вираження поглядів, право на повагу до приватного і сімейного життя, права на справедливий суд, заборони дискримінації та позасудових покарань. Суд визнав, що російські суди в окупованому Криму здійснюють адміністративну практику (тобто не здійснюють правосуддя, легалізують спущені згори рішення). Вона зводиться до порушень прав людини та переслідувань за етнічною та релігійною ознакою проукраїнських активістів, журналістів тощо.
Справа МН17
Збиття малайзійського лайнера Boeing 777 у небі над Донеччиною на сьогодні є найбільш ретельно розслідуваним і найбільш бездоганно доведеним міжнародними інстанціями російським воєнним злочином.
Авіалайнер, що виконував рейс МН17 з Амстердама до малайзійської столиці Куала-Лумпур, було збито ракетою, випущеною із ЗРК «Бук», що прибув на окуповану територію з Російської Федерації. Жоден з 283 пасажирів і 15 членів екіпажу не вижив. Катастрофа стала однією з найбільших в історії авіації.
Серед загиблих були громадяни 18 країн, тож для розслідування справи створили міжнародну Об’єднану слідчу групу (Joint investigation team – JIT), яку очолив нідерландський прокурор. Російські представники відмовились приєднатись до команди слідчих з Австралії, Бельгії, Малайзії, Нідерландів та України, посилаючись на нібито політизований склад групи.
JIT проаналізувала понад 5 млрд джерел даних в інтернеті, допитала майже три сотні свідків, провела тисячі експериментів і досліджень та дійшла висновку, що боїнг був збитий ракетою класу «земля — повітря» із ЗРК «Бук», що належить 53-тій зенітній ракетній бригаді військ ППО збройних сил РФ.
Судовий процес у справі рейсу МН17 розпочався у Нідерландах 2020 року. 9 та 10 червня 2022 року в Окружному суді Гааги відбулися фінальні слухання у справі.
17 листопада суд визнав громадян РФ Ігоря Гіркіна та Сергія Дубинського, а також громадянина України Леоніда Харченка винними у катастрофі та заочно засудив їх до довічного ув’язнення. Четвертого підозрюваного, росіянина Олега Пулатова, було виправдано. Воєнних злочинців зобов’язали виплатити рідним загиблих понад 16 млн євро компенсації. На жодне зі слухань обвинувачені не з’явилися та досі перебувають у міжнародному розшуку.
Попри неспростовні докази, Москва назвала вердикт суду замовним і політично вмотивованим та відмовилась видавати російських громадян. За іронією долі, головного фігуранта справи МН17 Ігоря Гіркіна російська влада ув’язнила сама, однак не за його реальні злочини, а за критику Путіна.
Голова JIT Фред Вестербеке повідомив, що його колеги мають відомості приблизно про сто осіб, пов’язаних з катастрофою рейсу МН17, у тому числі про російських високопоставлених чиновників, зокрема й тих, хто віддавав наказ застосувати «Бук». Отже, є підстави очікувати на нові судові процеси й вироки.
Справа НАК «Нафтогаз»
У жовтні 2016 року НАК «Нафтогаз» та шість інших компаній Групи «Нафтогаз» ініціювали провадження в Арбітражному трибуналі при Постійній палаті третейського суду в Гаазі щодо порушення РФ українсько-російської Угоди про захист інвестицій. «Нафтогаз» клопотав про виплату Росією компенсації за порушення Угоди, в тому числі за незаконну експропріацію стратегічно важливих інвестицій.
У лютому 2019 року трибунал ухвалив рішення на користь «Нафтогазу», підтвердивши свою юрисдикцію на розгляд справи та визнав, що РФ в порушення своїх зобов’язань незаконно експропріювала інвестиції «Нафтогазу». Друга стадія арбітражного провадження стосувалася визначення обсягу компенсації втрат «Нафтогазу». У липні 2022 року Гаазький апеляційний суд підтвердив юрисдикцію Арбітражного трибуналу і в цій частині справи.
12 квітня 2023 року Арбітражний трибунал ухвалив рішення про компенсацію на відшкодування експропріації Росією активів у Криму. Суд вирішив, що її розмір має бути на рівні ринкової вартості активів «Нафтогазу» до моменту їхньої експропріації, отже зобов’язав РФ сплатити «Нафтогазу» $5 млрд. Крім того, відшкодувати компанії витрати, пов’язані з цим арбітражним провадженням.
Арбітражні рішення можна виконувати через механізм примусового виконання. Отже, у разі відмови Росії добровільно виконати рішення суду, відповідно до Нью-Йоркської конвенції 1958 року «Нафтогаз» має право розпочати процес визнання та допуску до примусового виконання рішення на території тих держав, де знаходяться активи РФ.
Справа українських моряків
25 листопада 2018 року загін у складі трьох кораблів ВМС України здійснював перехід з Чорного до Азовського моря. У Керченській протоці їх руху завадив російський танкер. Морські прикордонники ФСБ та сили Чорноморського флоту РФ атакували українських моряків: протаранили рейдовий буксир «Яни Капу» та обстріляли артилерійські катери «Бердянськ» та «Нікополь». Зрештою всі три кораблі ВМС України були захоплені разом із 24 членами екіпажу, в тому числі й пораненими під час зіткнення.
Окупанти влаштували військовослужбовцям судилище. Їм інкримінували незаконний перетин кордону Росії, тоді як Україна звинуватила РФ у порушенні Конвенції ООН з морського права, тобто у недотриманні імунітету військових кораблів, які не виконували воєнні цілі й мирно пересувались внутрішніми водами України. Від початку війни у 2014 році цей інцидент став першим випадком збройної агресії Росії проти України, коли агресор не приховував і не заперечував участі своїх військовослужбовців.
Україна звернулася до Міжнародного трибуналу ООН з морського права. 25 травня 2019 року ця інстанція зобов’язала Росію негайно звільнити три судна і всіх членів екіпажів, проте росіяни і далі утримували моряків. Загалом вони були незаконно позбавлені волі понад 9 місяців.
7 вересня 2019 року після тривалих переговорів відбувся обмін українських в’язнів на російських за формулою 35 на 35. Додому повернулися, зокрема, українські моряки. Ще за рік Україні повернули повністю розграбовані кораблі. Вже тоді росіяни продемонстрували свою слабкість до радіоприладів та сантехніки — від суден залишився лише каркас. РФ спростовує, що підставою для звільнення моряків стало рішення суду, вкотре нехтуючи міжнародним правом та своїми зобов’язаннями сторони міжнародних договорів.
Справа «Скіфського золота»
Коштовні пам’ятки скіфської доби з колекцій шести українських музеїв (зокрема, чотирьох кримських) з літа 2013 року експонувалися в Європі. Початок російської агресії застав їх в археологічному музеї Алана Пірсона в Амстердамі. Відтак постало питання: куди повертати кримські експонати – в окупований Росією Крим чи Україні?
Доля «скіфського золота» стала предметом судових суперечок між Україною, музеєм Алларда Пірсона та російською адміністрацією кримських музеїв. Всього об’єктом судового процесу були 565 музейних предметів, 2111 одиниць зберігання, які становлять загальну вартість понад €1,4 млн.
21 січня 2015 року у Нідерландах розпочався судовий процес у справі за позовом російських окупаційних музеїв до музею Алларда Пірсона щодо повернення частини історичних коштовностей до Криму. Невдовзі однією зі сторін процесу було також визнано і Україну. Росія звернулася по правову допомогу до ЮНЕСКО, однак отримала відмову з посиланням на те, що Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є територією України, якій і належать місцеві об’єкти культурної спадщини.
14 грудня 2016 року Окружний суд в Амстердамі ухвалив рішення, що колекції «скіфського золота» з чотирьох кримських музеїв мають бути повернуті Україні, а не Росії. Москва не змирилася з вердиктом, тому подала апеляцію, а далі і касацію.
Зрештою, 9 червня 2023 року Верховний суд Нідерландів підтвердив рішення відхилити касаційну скаргу окупованих кримських музеїв, які намагались оскаржити попереднє рішення апеляційного суду, також винесене на користь України. Своїм остаточним рішенням Верховний суд зобов’язав музей Алларда Пірсона передати музейні експонати з виставки «Крим – золотий острів у Чорному морі» Національному музею історії України.
У листопаді 2023-го, через більш ніж десять років, колекція нарешті повернулася в Україну.
Створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України
Більшість міжнародних судових установ розслідують ті чи інші російські злочини, але не їх першопричину – збройну агресію проти України, що розпочалася у лютому 2014 року. Доведення злочину агресії відкриває широкі юридичні перспективи для успішного проведення і решти судових справ. Що важливо, за злочин агресії можна притягнути до відповідальності безпосередньо вище політичне та військове керівництво РФ.
Для проведення процесу в цій справі наявних установ міжнародного судочинства з їх компетенцією та процедурами недостатньо. Виходом є створення нової установи під конкретну мету. Такі прецеденти є, найвідоміші серед них – Міжнародний трибунал щодо Руанди та Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (останній, між іншим, також засідав у Гаазі). Наслідуючи ці приклади, з’явилася ідея створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України.
Певна проблема полягає в тому, що руандійський та югославський трибунали були засновані рішеннями Ради Безпеки ООН. Україні не доводиться розраховувати на такий механізм, позаяк в цьому органі Росія ветує будь-які невигідні для себе рішення. Втім, альтернативні варіанти існують.
Україна пішла шляхом консолідації широкої міжнародної коаліції прихильників заснування Спецтрибуналу. Коаліція (Core Group) вже нараховує майже чотири десятки держав і постійно поповнюється. На рівні Core Group відбуваються зустрічі на напрацювання організаційної основи майбутнього трибуналу. 9 травня 2023 року успішно пройшов Саміт лідерів держав та урядів Коаліції, який продемонстрував її єдність та рішучість.
Не залишились осторонь також міжнародні організації. Наразі концепцію Спеціального міжнародного трибуналу на рівні офіційних рішень схвалили Європейський парламент, парламентські асамблеї Ради Європи, ОБСЄ та НАТО.
З липня 2023 року в Гаазі розпочав роботу Міжнародний центр з переслідування злочинів агресії (ICPA). Він збиратиме докази на етапі перед заснуванням Спецтрибуналу. Формат ICPA також дозволить використати потенціал МКС, який сам не має мандату розслідувати первинний злочин агресії, але вже ухвалив важливі рішення щодо притягнення до відповідальності найвищої посадової особи держави-агресора.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
