Зустріч у Джидді була, як розповіли в МЗС, не з легких, і попереду – очікування наступного ходу від РФ. Поки що важко зрозуміти за сигналами, чи пристане Кремль на пропозицію припинити вогонь бодай на 30 днів і домовлятися про щось далі предметно. Та й що далі? Якщо виявиться, що ті, кого Сполучені Штати наполегливо намагаються примирити, не матимуть спільних точок для розмов або триматимуть приховані плани у рукаві?
Думками про те, як може складатися ситуація і чи відновила Україна добрі стосунки та порозуміння з багаторічним заокеанським партнером, поділився Олексій Гарань, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» та науковий радник Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва.
І ТИСК, І ШАНТАЖ ЩЕ МОЖУТЬ БУТИ
- Пане Олексію, чому наша делегація результатами зустрічі у СА так задоволена? Мова йшла лише про пропозицію, надіслану Росії, відповіді ще немає…
- Ми не знаємо всього, що відбувалося за лаштунками, але безумовно задоволені відновленням військової допомоги і обміну розвідданими, бо нам вдалося вийти з цієї серйозної ситуації. В концепції Дональда Трампа виглядало так: Росія хоче миру (бо я довіряю Путіну), Україна не хоче, тому їй обрізали допомогу. Нам неминуче треба було йти на цю зустріч і намагатися змінити підходи американської сторони. Очевидно, це нам вдалось. І далі виникнуть серйозні принципові питання, які треба буде розв’язувати.
- Що може бути далі, якщо спільного знаменника для перемовин із РФ немає? Ми не віримо, що Росія погодиться на компроміс, для неї поступка – вже саме припинення вогню. А вимоги незмінні з часів «Стамбула»…
- Тут багато залежатиме від Трампа. На період його обрання президентом США Росія вже виснажувалась економічно, в неї знову починались проблеми на фронтах. Зупинка американської допомоги Україні призвела до зміни ситуації, якою РФ скористалася. Зокрема, на Курщині. За логікою Трампа – Україні ми вже пригрозили, і посадили її за стіл переговорів, тепер йдемо до росіян. Не будуть готові домовлятися – застосуємо жорсткі заходи і до них (додаткові санкції тощо). Та чи вчинить так Трамп в дійсності?.. Досі виглядало так, що він більше схиляється до підтримки Путіна.
Далі, гадаю, РФ почне висувати свої традиційні вимоги. Можливо, затягуватиме з перемир’ям: зараз вона розраховує дотиснути нас на певних напрямках, зокрема, на Курському. Може впирати на те, що анексія українських областей зафіксована їхньою конституцією – мовляв, ми готові до переговорів, але хай українці вийдуть з «наших регіонів». Продовжаться й дебати щодо гарантій. Росія не відступить від вимог щодо нейтралітету України, скорочення армії та озброєнь. Не виключаю, що підніме й питання мови, церкви, федералізації тощо. Тобто буде ставити завищені вимоги для торгу.
Наскільки буде жорстким Дональд Трамп через таку непоступливість? Як трактуватиме таку поведінку? Ми цього не знаємо. Свого часу США декларували намір допомогти Україні повернути хоча б частину окупованих територій. А зараз Трамп може сказати: ок, не визнавайте їх юридично частиною Росії (бо Україна і міжнародне співтовариство цього не приймуть), але визнайте, що вони де факто лишатимуться під контролем РФ.
Неминуче постане питання гарантій, РФ вимагатиме зафіксувати позаблоковий статус України. Чи буде тиснути з цього питання на нас Трамп? Чи буде готовий гарантувати хоча б дотримання перемир’я? І як він це зробить? Тут уже багато що залежатиме від позиції Європи.
- Таке враження, що в нинішній адміністрації США в нормалізації відносин із РФ зацікавлені більше, ніж у досягненні справедливого миру. То чому б США не продовжувати тиснути, шантажувати нас допомогою?
- Тоді вийде, що агресор отримав усе, що хотів. І як тоді виглядатиме Дональд Трамп перед світовою спільнотою? В очах КНР, КНДР, Ірану? Як слабак. В Європі США вже продемонстрували, що вже не є надійним партнером. Що буде з системою союзів у Азії, коли Трамп опиниться в позиції лузера? Та й у самих Штатах опоненти Трампа вважатимуть, що президент все здав. Інша справа, наскільки це стане аргументом для самого Трампа... Але ж він прагне увійти в історію переможцем, не слабаком.
- Склалося так, що тільки-но США припинили надавати допомогу, в нас почалися проблеми на фронті, ми втрачаємо «козир» – плацдарм на Курщині…
- Але ж взяти Покровськ вони так і не можуть, витиснути нас з Донбасу – теж. Є ознаки того, що сили РФ виснажуються. Втім, і ми мали б бути реалістами: вони ж давно атакувати в Курській області, а тепер дочекалися моменту з блокуванням допомоги від США. Раніше пріоритетом був Покровськ, а коли на обрії замаячили перемовини, то важливішим стало вибити у нас політичний козир. За рахунок північнокорейців Путін показує, яким безмежним є його людський ресурс, і протиставити цьому можемо лише серйозну перевагу в озброєнні. Ймовірно, якби ця перевага була, ми б могли утримати плацдарм.
- Досі нашим беззаперечним козирем була саме підтримка США. А тепер? Наскільки Штати як надійний союзник втрачені? Не зважаючи на відновлення допомоги…
- Не тільки ми, а й Європа та інші країни вже не можуть покладатися на Сполучені Штати як раніше. Підтримка США завжди була важливою, але казати, що без неї нічого не можемо, теж неправильно. Показова масована дронова атака Москви та регіонів 11 березня була сигналом (ризикованим, але сильним) напередодні зустрічі в Саудівській Аравії: у нас є резерви, щоб завдавати Росії дуже болючих ударів.
Так, потрібно більше участі США, але ж ніби й Європа схаменулася і планує надавати справді значну допомогу. Нарешті запустили кредит, що буде погашатися з відсотків, отриманих із російських заморожених активів; на цілих 2 млрд доларів Велика Британія виготовить ракет для нас тощо.
Але наша основна опора – ми самі. Майбутнє буде значною мірою залежати не стільки від Трампа, скільки від нашої готовності продовжувати боротьбу. І того, чи вдасться росіянам дестабілізувати ситуацію в Україні.
В УКРАЇНІ ПОТРІБНА ЄДНІСТЬ, ЄВРОПА ПОСТУПОВО МОБІЛІЗУЄТЬСЯ
- Щодо дестабілізації. Якщо настане припинення вогню і справа дійде до виборів…
- Але українці не хочуть виборів зараз, вони розуміють ситуацію. Останні опитування показували, що 60% громадян виступають проти проведення таких виборів (показник може змінитися, звісно) саме тому, що вони дестабілізують ситуацію.
- Добре, але незрозуміло, як може бути стійкий мир, якщо ми не погодимося на неприйнятні для нас речі?
- Вибори до стійкого миру не мають ніякого відношення. Звісно, у Трампа може лишатися ідея фікс продовжувати тиск на Зеленського. Чи буде він успішним – залежатиме від здатності українського політикуму об’єднатися. До слова, припустимо, сформувати уряд національної єдності буде дуже важко, та й навіть технократичний теж. Але я б на місці Президента відразу після подій в Овальному кабінеті повернув би у цифровий ефір ті три телеканали – «Еспресо», «Прямий» та «5 канал». Це принципово нічого не змінило б для влади – основні інструменти її критики давно перемістились у соцмережі. Але якби він це зробив, то відразу відбив усі звинувачення в «диктаторстві», показав, що готовий до національного єднання. Це був би безпрограшний хід.
А якщо говорити про умови сталого миру – гарантії можуть бути різні. НАТО не світить, але ж РФ фактично проти й розміщення миротворців в Україні. А що як обстріляють їх, будуть загиблі і потім самі ж росіяни організують кампанію в країнах ЄС щодо відкликання контингенту? Може бути, як пропонували Еммануель Макрон і Кір Стармер, взяття під контроль українського неба, розміщення засобів ППО та авіації за її межами. Причому з продовженням поставок в Україну найсучаснішого озброєння.
Мій підхід до цього саме такий. Прикро, якщо окуповані території залишаться на тривалий час під контролем Росії, але головне – Україна вистояла, ми лишаємося суверенною державою і не збираємося роззброюватися на догоду ворогові, а навіть продовжимо нарощувати арсенал і рухатися до ЄС.
- А наміри європейських лідерів не відкотяться назад? Є побоювання, що коли пересічний європейський виборець прочитає в новинах, що настало перемир’я, то задаватиметься питанням – навіщо виділяти бюджети на озброєння, ще й продовжувати витрачатися на Україну…
- Вони можуть початися в будь-який момент, Росія на цьому прекрасно грала і грає. Але проаналізуймо ситуацію хоча б у ключових країнах. Відбулася зміна влади у Великій Британії, до влади прийшли лейбористи – вони мають дуже сильну позицію щодо України і зараз вона стала навіть жорсткішою. В Німеччині відбулися вибори до Бундестагу – так, «Альтернатива для Німеччини» посіла друге місце, але уряд формують ХДС/ХСС та Соціал-демократична партія, і ми вже розуміємо, що позиція цього уряду буде жорстка щодо РФ. У президента Франції в запасі є час до 2027 року. Очевидно, Марін Ле Пен знову прагнутиме влади, але до того часу вона може дещо адаптувати свою позицію. Вона вже модифікувала її, засудивши «жорстоке» рішення Дональда Трампа припинити військову допомогу Україні.
Демократія, як і нація, – це повсякденний плебісцит, і загрози для нас будуть виникати постійно в різних країнах. Але це не підстава посипати голову попелом. Хоча зараз російська пропаганда посилить атаку, що США всіх покинули, без них буде складно, здавайтеся... Але проблема Росії в тому, що вона хоче все й одразу, це неможливо приховати і не виключено, що в якийсь момент росіяни продемонструють абсолютну недоговороздатність і Трамп бахне кулаком по столу. Хоча хотів би він, звісно, використати певні домовленості з Росією як глобальним гравцем щодо іранської ядерної програми, врегулювання ситуації на Близькому Сході, обмеження гонки озброєнь. Та якщо Трамп переконається, що РФ прагне кардинально змінити баланс сил в Європі і світі, а відірвати її від Китаю не виходить (а я не думаю, що це вдасться), то може й змінювати позицію.
Власне, відновлення поставок зброї та обміну розвідданими – вже зміна позиції. Згадайте лиш, як ми сприймали наше положення якийсь тиждень тому. В нашій історії бували й гірші ситуації. Але де Російська імперія, де СРСР і де ми? Отож, робімо свою справу: більше допомагати фронту і берегти внутрішню єдність.
Тетяна Негода, Київ