Втрати населення України внаслідок Голодомору 1932-1933 років
Організатори: Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору.
Учасники: Олександр Гладун - заступник директора ІДСД імені М.В.Птухи НАН України; Наталія Левчук - головний науковий співробітник ІДСД імені М.В.Птухи НАН України; Геннадій Єфіменко - старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, учасник громадського проекту «LIKБЕЗ. Історичний фронт»; Людмила Гриневич - директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору.
Коротко. Під час заходу буде висвітлено історичну, демографічну та освітню проблематику досліджень.
Підсумкові матеріали:
Науковці пропонують вшановувати пам'ять жертв Голодомору у пасхальний тиждень - Людмила Гриневич
Українські науковці вважають встановлення Дня пам'яті жертв Голодомору восени невмотивованим рішенням. Тож, не відміняючи цієї традиції, закликають визначити ще одну дату - навесні, коли у 1932-33 роках був пік смертності.
Про це сказала Людмила Гриневич - директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору - на прес-конференції в Укрінформі.
"До питання втручання політики. Ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору в останню суботу листопада. Але, за статистикою, пік масової смертності від голоду - це весна-літо. Тому що врожай в Україні збирався з 1 липня. Серпень, вересень, жовтень, листопад хліб у селян був. Отже, коли ми говоримо про пік смертності, про втрати, це починається з зими, навесні це вже набуває рис катастрофи і так до літа. Тож постає логічне запитання: а чому тоді ми відзначаємо День пам'яті жертв Голодомору восени? На мою думку, тут були певні політичні міркування, тому що навесні завелика кількість радянських свят - 8 березня, 1 травня, 9 травня - і в ці світлі свята проблематика Голодомору не дуже пасує. Але попри те, що ми вже маємо традицію - і закликаємо її підтримувати, - хочемо ініціювати також і те, щоб наше громадянське суспільство визначило певний день навесні, можливо, це буде тиждень після Пасхи, для того, щоб теж були панахиди за загиблими від Голодомору. Бо до певної міри це (День пам'яті у листопаді - ред.) є несправедливістю, яку ми можемо виправити", - зазначила Людмила Гриневич.
Її також підтримали колеги - представники з Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Михайла Птухи НАН України та Інституту історії України НАН України.
Благодійною акцією "Свічка пам'яті" вшанують пам'ять жертв Голодомору у Києві - Людмила Гриневич
Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка відбудеться благодійна акція "Свічка пам’яті".
Про це повідомила Людмила Гриневич - директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору - на прес-конференції в Укрінформі.
"В минулому році вперше в історії України з ініціативи мистецької агенції "Територія А" на чолі зі співачкою і волонтеркою Анжелікою Рудницькою і за участі Українського інституту національної пам'яті, Українського центру дослідження Голодомору та інших партнерів було проведено благодійно-просвітницьку акцію "Свічка пам'яті". Ми провели акцію в Малому залі Палацу "Україна" і зібрали кошти, які доправили для Будинку старечих в селище Станиця Луганська. В цьому році нас підтримав Національний університет імені Шевченка і завтра, 24 листопада, о 14:30 у Великому залі університету відбудеться така друга акція. Давайте підтримаємо вогник життя для тих, кому сьогодні важко. Нам треба обов'язково це робити в ці дні, тому що саме це буде найкращим вшануванням пам'яті жертв Голодомору", - підкреслила Людмила Гриневич.
Вона додала, що під час акції збиратимуться кошти на підтримку літніх людей.
Також науковець нагадала, що Україна сьогодні входить в десятку країн світу з найвищими темпами скорочення населення. І при цьому головною причиною депопуляції залишається висока смертність.
"Демографи розповідають нам, що за показником фактичного прожиткового мінімуму зараз в Україні за межею бідності живе 58% населення. Якщо ми справді хочемо пам'ятати про жертв Голодомору, якщо ми справді говоримо про голодотворну політику, якщо ми справді хочемо вшанувати жертв голоду і зробити уроки на майбутнє, ми повинні вже сьогодні думати про те, як нам подолати бідність і голод, в тому числі і в нашій країні", - підкреслила Гриневич.
Багато документів щодо Голодомору в українських архівах ще не відкриті - Людмила Гриневич
Великий масив документів, що стосуються Голодомору в Україні, в наших архівах ще не опрацьований і навіть не відкритий.
Про це заявила Людмила Гриневич - директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору - на прес-конференції в Укрінформі.
"Величезна маса документів по різних питаннях - це і 40, і 50 примірників - розпорошені по наших державних архівах, у фондах. Більше того, є величезна кількість документів, яка ніколи не була утаємнена, але дослідникам просто ніколи не приходило в голову брати документи тих чи інших урядових структур, і там можна знайти документи, про які ми з вами нічого не знали. Наприклад, фонд Наркомату земельних справ, де цілий блок документів про голод 1928-29 року, який документований просто прекрасно. І якщо ми будемо застосовувати логічний метод, то зможемо порівняти, якою була ситуація в 1928-29 році і що робилося в 1932-33 роках, і дуже багато зрозуміти. Так що у дослідників просто величезні перспективи для роботи. Йдеться тільки про наші архіви, які ще не підняті, і тільки про тему Голодомору", - сказала Людмила Гриневич.
За її словами, наприклад, у фондах Центрального державного архіву вищих органів державної влади є величезні поклади архівів, яких рука дослідника ще не торкалася. Зокрема, тому, що заголовок справи часто не відбиває змісту всієї справи, і їх треба фронтально переглядати. Є багато документів, про які думали, що вони втрачені. Також через те, що існує 40-50 примірників копій, в українських архівах збереглася величезна кількість документів з Москви, які дають можливість зрозуміти тодішню політику союзного центру.
Гриневич також повідомила, що є наміри здійснити новий академічний проект, котрий буде стосуватися вивчення втрат від голоду на районному рівні.
"Це буде співпраця істориків і демографів. Якщо на макрорівні ці втрати з'ясовані, то якраз на районному рівні треба з'ясувати, чому в окремих регіонах ці втрати були просто колосальними, а в інших регіонах ситуація була більш-менш нормальною, які фактори на це впливали", - зазначила Гриневич.
Як уточнила Наталія Левчук - головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Михайла Птухи НАН України, - йдеться про недосліджені документи в київських архівах, які розкривають картину соціально-економічних умов і політики, яка відбувалася в той час.
"В даному разі на районному рівні в Україні зберігається маса матеріалів, які могли б допомогти зрозуміти, які фактори, які обставини вплинули на певний розподіл втрат по районах України. Тобто це відомчі архіви, як Наркомат фінансів, Наркомат земельних ресурсів, що засвідчують, як відбувалися хлібозаготівлі, на які райони підвищувався план, як розподілялась допомога. Є багато факторів, які зараз ще слід вивчати", - сказала Левчук.
Три мільйони українців заморили голодом впродовж перших 7 місяців 1933 року - Інститут демографії
У першій половині 1933 року надлишкова смертність в Україні досягла 3-х мільйонів осіб.
На цьому наголосила Наталія Левчук - головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Михайла Птухи НАН України - під час прес-конференції в Укрінформі.
"Через надсмертність втрати населення СРСР в 1932-34 роках досягають 8,7 млн осіб. Найбільші втрати в абсолютному відношенні - це Україна. За нашою оцінкою, це 3,9 мільйонів. Основною мірою потерпіли селяни. Близько 300 тисяч - це втрати через надсмертність у містах. Регіональний розподіл втрат показав, що із тогочасних 7 областей, які входили до складу України, найбільше потерпіли Київська та Харківська області, у кожній з яких через надсмертність передчасно померли понад 1 мільйон осіб. Ще один фактор, який вирізняє Україну серед інших і на який мало звертають увагу, - дуже висока концентрація смертей за відносно невеликий період часу. Із загального обсягу обчислених нами втрат через надсмертність, тобто 3,9 мільйона, 3 мільйони припадає на період із січня по липень 1933 року. Тобто за цей час впродовж перших 7 місяців 1933 року надлишкова смертність досягала в Україні 3-х мільйонів", - зазначила Наталія Левчук.
Водночас вона додала: якщо навіть не рахувати втрати, а поглянути на зареєстровані смерті, то у першому півріччі 1933 року зростання зареєстрованого числа смертей досягало 8 разів, а в Київській та Харківській областях - 10-11 разів.
"Якщо розрахувати втрати, то цей приріст буде ще більший, він досягає 14 разів. Отже, якщо навіть зареєстроване число смертей за 6 місяців зростає в 10-11 разів, то це свідчить про те, що відбулися якісь катастрофічні події, які підірвали самі основи життєдіяльності сільського населення України, фактично залишивши демографічну руїну на селі", - підкреслила Левчук.
Вона уточнила, що на районному рівні найбільше потерпіли райони Центральної України, тобто тодішня Київська і Харківська області, що в сучасному поділі наближено відповідає Черкаській, Київській та Полтавській областям. Це Тетіївський, Володарський і Ставищенський райони сучасної Київщини та Глобинський, Решетилівський, Опішнянський райони Полтавської області, де втрати сільського населення становили від 40 до 54 відсотків населення.
Кремль у 1932-33 роках здійснював репресії до українських селян, які не хотіли радянської влади - Інститут демографії
Під прикриттям боротьби за хлібозаготівлі Кремль у 1932-33 роках здійснював репресії до українських селян, які не хотіли радянської влади і колективізації.
На цьому наголосила Наталія Левчук - головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Михайла Птухи НАН України - під час прес-конференції в Укрінформі.
"Репресивні заходи, реалізовані Кремлем у 1932-33 роках в регіональному вимірі, були пов'язані не лише з економічним, а й політико-економічним фактором. Під прикриттям боротьби за хлібозаготівлі була реалізована система жорстоких репресивних заходів проти певних соціальних і національних груп населення, які не сприймали колективізацію, радянську владу загалом і мали свої національні інтереси. Та система карально-репресивних заходів, яка була запроваджена в Україні, призвела до знищення значної частини українського селянства і примушення до покори тих, хто залишився живим", - підкреслила Наталія Левчук.
Вона зазначила, що в Україні тоді найбільше потерпіли лісо-степові райони тодішньої Київської і Харківської областей, не зернових на той час, які не відігравали ключової ролі в хлібозаготівлях.
"Наші результати дають додаткові підстави стверджувати, що значно вищі втрати від голоду у певних регіонах пов'язані не стільки з їх зерновою спеціалізацією чи внеском до обсягу хлібозаготівель, скільки із комплексом політико-економічних факторів. Аномально висока смертність була спричинена жорстокими політичними рішеннями та заходами, які були реалізовані центральною владою по відношенню до певних регіонів. І це стосується насамперед України та Кубані, що і вплинуло на масштаби демографічних наслідків", - сказала науковець.
За її словами, якісною відмінністю України від інших зернових регіонів СРСР був надто довгий і виснажливий період хлібозаготівель 1932 року, який тривав фактично до весни 1933 року, старт насіннєвої кампанії у той час, коли хлібозаготівлі ще тривали, і вкрай жорстокі методи реалізації обох цих кампаній. Саме в Україні було прийнято рішення щодо того, щоб у колгоспах, які не виконали плани хлібозаготівель, вивезти усі наявні колгоспні натуральні фонди. А це так звані резервні фонди на випадок стихійного лиха і насіннєві фонди. Внаслідок чого на початку посівної Україна фактично опинилася без зерна і будь-якого насіння.
По-друге, були запроваджені натуральні штрафи, під прикриттям яких фактично відбувалося вилучення усього продовольства в масових масштабах. По-третє, система "чорних дошок", яка спочатку була запроваджена на Кубані і двома тижнями пізніше в Україні. Однак саме в Україні система "чорних дошок" набула найбільших масштабів і стала наймасштабнішою в СРСР. "Чорні дошки" були поширені по всій території республіки і їх об'єктом стали не лише колгоспи і сільради, а й цілі райони.
Ще одним механізмом репресій, нагадала Левчук, стало вже відоме рішення про блокування кордонів України, що унеможливлювало виїзд селян за межі республіки, а також примусове повернення селян у місця їхнього попереднього проживання.
Відео з прес-конференції:
Замовити фото натисніть тут - Фотобанк
