На Закарпаття, на пошуки пірамід!
Звісно, більшість туристів їде на Закарпаття з метою дешево відпочити, смачно попоїсти й погріти кістки в термальних водах. Але є й обрана каста, кого цікавлять унікальні місцини на Закарпатті. Ціла плеяда таких об'єктів знаходиться на Великоберезнянщині. Гід Олена Кудря усіх їх об'єднує однією назвою - місця сили Карпат. Це і древні дерев'яні храми, в яких досі правлять слубжи, й монастирі, де особлива аура, схимники, які розмовами вмиють душу, унікальні ікони, що кровоточать… Але окрім християнських святинь тут також є незвичайні природні місця сили. Наприклад, урочище, де колись упав один із найбільших метеоритів, або дивний гірський хребет, який називають "закарпатськими пірамідами"… Спеціально для читачів Укрінформу розкриваємо таємниці, де ж знаходяться ці місця, і якої сили там можна набратися.
А ЯКЩО Я ВСІ СВІЧКИ ВІЗЬМУ?
Найперше, з чим знайомить туристів пані Олена Кудря - це діючі дерев'яні церкви Закпараття. Одна з основних родзинок у цьому краї. Бо ж це унікальна культурна спадщина. Людей вражає у них не тільки історія та архітектура, але й те, як закарпатці дбайливо зберігають ці сакральні скарби.
- Справляє незабутнє враження на людей спілкування з місцевими парохами та вірниками, взаємопроникнення епох. Ось замальовка: недільна служба в 300-літньому храмі, йде літургія, батьки й бабусі в церкві, співають. А попід стінами знадвору на дерев'яних лавицях сидять дітлахи й перешіптуються, хто там що лайкнув у соцмережах.
Екскурсія сюди - це не тільки щось на кшталт походу в музей, це щось більше. Особливо, як є нагода поспілкуватися з місцевими священиками. Вони не менше ніж споруди захоплюють подорожувальників. Перш за все, своєю відкритістю - сільські отці лагідніші, більш налаштовані на спілкування, зовсім не ті, що в містах, каже пані Олена. Був випадок цікавий із туристкою з Одеси, пригадує гід.
- Ми потрапили в храм, що в Кострині, то була Вербна неділя, і там традиція - пригощати усіх печивом та чаєм просто у церкві після літургії. Нас привітав місцевий монах. Попили ми чайку, й почали з ним спілкуватися. Одна жінка поцікавилася, чому в храмі нема ціни на свічки (вона, мовляв, хотіла би купити й поставити за здоров'я рідних у намолених стінах, а їй ціну не назвали, сказали: скільки дасте). "Ну що значить "скільки дам"?" - обурено питає монаха. "Скільки дасте - стільки й буде", - він їй. "А якщо нічого не дам?" - "Значить, так і буде". Вона ходила-ходила ще з півгодини, гризла те печиво, а тоді вертається до нього знов і каже: "А якщо я усі свічки візьму?" Він безпристрасно: "Беріть, я ще винесу". Людям з великих міст важко повірити, що ось вона - християнська безкорисливіть, тут, поруч. Адже у звичному житті вони такого не бачать. Тому варто з'їздити у закарпатську глибинку й познайомитися з отакими людьми. Це стосується не лише священиків. Є, наприклад, у селі Тихому на Великоберезнянщині один чоловік - Василь Герзанич, який береже збудовану на городі прадідами родову церкву. Церкву передають у спадок по чоловічій лінії в його роду. Зараз він - хранитель дідівської церкви. Легенда каже, що дід збудував церкву односельцям на свої гроші, коли в Тихому згорів сільський дерев'яний храм. Його потім відбудували, зараз він центральний в селі.
До 1980-х років тут служили, вінчали й хрестили, а зараз літургію правлять лише раз на рік, на Здвиги 27 вересня. Ця церква має до того ще й цікаву форму: вона кам'яна, кругла, дуже нагадує найдавніший на Закарпатті храм - Горянську ротонду в Ужгороді. Що це за храм, варто було б вивчити докладніше, але Герзаничева церква ще тільки чекає своїх дослідників.
ВАСИЛІАНСЬКИЙ МОНАСТИР ІЗ ДОБРИМ ПРИВИДОМ
Цікавлюся, що ще, окрім церков, входить до переліку закарпатських "місць сили". Гід розповідає про природні "місця сили", які можна так назвати завдяки унікальному ландшафту. В одному з таких у Малому Березному є цікавий греко-католицький монастир. Заснований він на місці поховання дівчини. Хто вона - невідомо. Метрика каже тільки, що якийсь граф хотів звести на цьому місці оборонну вежу (бо місцина дуже вдала для того, щоб контролювати шлях в Ужанську долину), робочі почали копати і знайшли древнє поховання дівчини. В могилі було багато дорогоцінних речей, але здивувало графових кріпаків те, що мощі з поховання виявилися нетлінними. Той граф, зрештою, звів на могилі капличку - й незабаром до неї почали сходитися монахи. Так і заснувався монастир.
- А що найцікавіше: туристи часто фотографують над цим місцем якийсь білий згусток, схожий формою на привид дівчини. Мовби вона й досі витає тут у повітрі, - каже Олена Кудря. - Там усе вражає. Наприклад, є церква Іоанна Предтечі з величезною, майже 2х3 метри іконою, що кровоточить. А на шляху до монастиря в тому ж селі ми знайшли камінь - у формі черепа (дивує перегук із житієм святого, якому, за легендою, відтяли голову за примхою царівни), на ньому червоний слід, наче кров'яний, а на "потилиці" цього каменю-черепа - хрестик. Він не висічений, а природного утворення, наче відтиснений чимось, може, при ударі…
СЕЛО, ДЕ ПОСІЙНО ГРИМИТЬ І БЛИСКАЄ
Звісно, на таких екскурсіях люди у захваті. Пані гід пригадує, як в одінй із груп сказали: "Ви нас до раю привели".
- Я себе почувала Святим Петром, от тільки ключів бракувало. Хоча на початку туру люди скептично налаштовані. Була в мене цікава група - відпочивальники зіркових санаторіїв: чотири капітани далекого плавання з дружинами, господар пароплавства, власник банку та історик. Це люди, які бачили все. Їм просто не було де себе подіти в неділю. І коли я їх садовила в автобус, хтось обмовився, подивимося, мовляв, чим ви нас вразите. Почала я з Горянської ротонди, пам'ятника настільки прекрасного, наскільки й таємничого. Ну, ми вразили. Зокрема, той історик тепер щороку їздить досліджувати ротонду. Він зізнався, що бував у всіх ротондах Європи, навіть у Вірменії, але ужгородська - унікальна.
Ще один "вражаючий" момент був у селі Вишка. Там є гора - Красія, на яку діє півгодинний крісельний підйомник. Я зазвичай підіймаюсь першою, ловлю туристів із крісла і щоразу з тихою насолодою спостерігаю одну й ту ж сцену: "Ну, що, пані Олено, це, звісно, прекрасно, але чи варто було заради цього підйому їхати в таку далечінь? Ну, гори й гори. Як всюди". Після приблизно такої тиради людина розвертається на 180 градусів, щоб роздивитися панораму і бачить унікальний ландшафт, який називають "закарпатськими пірамідами". Одразу ж мимовільне - "Ах! Яка краса! Яка досконалість!" Це справді щось неймовірне: цей хребет утворений з рівносторонніх пірамід. Їх по чотири-шість у ряду на одному хребті, й так підряд із десяток хребтів. Це неможливо описати словами, це треба бачити.
Найцікавіше, каже гід, нема конкретних пояснень щодо цього природного утворення. Версій багато, але ця група гір не досліджена геологами жодним чином (так що Великоберезнянщина - це знахідка для науковців, тут зможе захистися не один доктор природничих наук!)
Але які хоча б є версії?
ЧОМУ НА ГОВЕРЛУ КРАЩЕ НЕ ХОДИТИ…
Сам кряж розкинувся в околицях села Вишка, поблизу гірськолижного курорту Красія. Це село сусідить з іншим - називається Люта. Місцевість, яку займають ці два села в Карпатах вирізняється однією особливістю: тут зафіксовано офіційно найбільшу кількість гроз в країні за рік.
- Цифра, - уточнює Кудря, - коливається в межах 50, здається, 43 дні на рік тут грози з громом та блискавицями. Цікаво, що пірамідальний хребет розташований поміж селами, він наче відділяє Вишку від Лютої. Давня назва хребта "віщанські піраміди" - тобто, корінь "віщ" вказує на якусь трансцендентну природу цього гірського хребта. Ну й, природно, завдяки своїй формі ці гори гармонізують простір, якось захищають людей від атмосферних особливостей цієї місцини.
Справді ж бо, непросто жити, коли над головою постійно гримить й блискає!
- Цікаво, як на це реагують туристи, - пані Олена наводить приклад. - Якось групі розповідала про цю аномальну природну принаду - велику кількість блискавок та гроз, люди слухали, але як завжди, не без скептицизму. Піджартовували. Адже був ясний погожий день. А вночі як почалося! Ми заночували у Вишці, і була така гроза, що дерев'яна садиба ходором ходила! Наступного дня де й подівся їхній скептицизм!
Цікавлюся, що відчувають тут люди, якими враженнями діляться. Олеан Кудря зазначає, що усі присутні звертають увагу на те, що біля цих пірамід на душі дуже легко.
- Я читала одне дослідження, воно езотеричне, його автор називає себе Раокріом (це якесь духовне ймення, у нього навіть є своя школа в Україні). Мене зацікавило те, що вивчаючи Карпатські гори, він пише, що є гори "добрі", які додають людям сили, а є "погані", які її забирають. Великоберезнянські Карпатські вершини він відносить до гір із позитивною енергетикою, називає їх езотеричним терміном "Карпатський енергетичний кристал".
А до гір зі знаком мінус, наприклад, відносить Чорногорсьськй хребет, де найбільші наші "тисячники", серед яких суперпопулярна Говерла. Туди не радять ходити просто так, адже це начебто погано відображається на долі людини. Хоча це суперпопулярні туристичні маршрути… У всякому разі, автор наводить як переконливий факт про те, що колись тут проводили обряди чорної магії. Цікаво також, що в околицях Чорногори досі живе багато мольфарів, до яких з'їжджаються люди звідусіль. Найбільше - у містечку Ворохта, що й назване на їхню честь. Бо "ворохтіти" значить гадати, ворожити.
Цікавлюсь, яку думку мають езотеричні дослідники з приводу пірамідальних гір на Великоберезнянщині?
- Була в мене якось група езотериків, вони побачивши ці гори, одразу пішли туди з рамками - перевіряти енергетику, - пригадує пані Олена. - Але дивно - рамки взагалі не крутилися! Не діяли й мантри, які вони пробували тут проказувати. Хтось із них потім зробив висновок: тут настільки сильна енергетика, витають такі тонкі матерії, які безпосередньо міняють ауру людини.
Хай там як, але є науково доведено, що пірамідальні форми мають гармонізуючий вплив на людину, на її психоемоційний стан та фізичне здоровя, є навіть методики лікування пірамідальними формами. А тут ці пірамідальні форми гігантські, їх багато, до того, вони ще й природного походження. Тому позитивний вплив помічає кожен, хто тут побував.
Ходять, до речі, легенди, що ці гори рукотворні (але гіпотеза потребує підтвердження). Вони начебто видовбані в породі. При погляді на ці піраміди таке враження справді складається - надто вже рівні їх сторони, надто тут усе впорядковано. Наприклад, у Словенії є відома рукотворна гора-піраміда, яка - на хвилиночку - називається "Вісочій". Знову цей корінь - "віс","віш", "віщ"…
МЕТЕОРИТ "КНЯГИНЯ" Й ДІДО-ДУБ НА ДОДАЧУ
Серед переліку "місць сили" є також місця падіння метеоритів - зазвичай їх уважають енергетично сильними. На Великоберезнянщині існує і таке.
Свого часу, неподалік Вишки, у селі Княгиня, у 1866 році впав найбільший у Європі метеорит вагою 280 кг. Його ядро за два тижні після падіння виявив селянин із Княгині Василь Крив'яник, що вийшов на полонину косити сіно. А замість того на поляні Чорна млака, з глибокої воронки відкопав каменюку вагою майже 280 кг. То було ядро метеориту. За дорогоцінну знахідку Крив'янику дісталось кілька волів, а розколотий на три частини уламок доправили до Віденського музею природної історії, де він дотепер і зберігається. Метеорит дістав назву "Княгиня", за назвою селища, біля якого впав.
У цьому ж ареалі на Великоберезнянщині є локація з найстарішими деревами України. Це село Стужиця, що розташоване на трьох кордонах - Польщі, Словаччини та України.
Тут ростуть дуби рекордсмени. Експертна оцінка стверджує: тутешнім дубам більше 1300 років! Лісники кажуть, що за 100 років дуб додає 1 м в обхваті, а після 500-річного віку росте трохи повільніше. Таким чином, за віком стужівські дуби поступаються тільки маслиновому (більше 2 000 років) та фісташковому (1 700 років) деревам, що ростуть у Нікітському ботанічному саду в Криму. Дубів у Стужиці два. Звуться вони, відповідно, Дуб Чемпіон (25 м заввишки, 9,6 м - обхват стовбура) та Дідо-дуб (30 м заввишки, 9,1 м в обхваті). Ширина крони кожного з них сягає 20-25 метрів.
Нещодавно чеська організація арбористів (деревоводів), на заклик Ужанського національного парку, до якого належить буковий ліс Стужиці, допомогла вилікувати та облагородити зовнішній вигляд дубів-старожилів: спиляли сухі гілки, обробили дупла та відкриту деревину протигрибковими розчинами, аби дерева змогли прожити і 1300 років.
Наостанок не можу не поцікавитися у гіда, чи затребувані нині такі тури.
- Якщо чесно, ні, - відповідає вона. - В основному попит у туристів на Мукачеве, Ужгород, чани, термали. Більшість як завжди платить гроші за те, аби розважатися. А поїздки в місця сили - це для "обраних", для людей, які обожнюють Закарпаття, свою країну, прагнуть пізнавати її щоразу в новій іпостасі. Хоча я раджу побувати тут кожному - хто хоче відновити свої духовні сили. Також сюди їдуть обізнані люди - як ті езотерики, а ще часто цікавляться цими місцями віруючі. Адже на Великоберезнянщині справді велика кількість церков і монастирів, за останні роки тут поселилося багато схимників, монахи продовжують прибувати на запрошення місцевих жителів. Вони запрошують до себе в гори старців, аби їх відмолювали.
- Від чого?
- Місцеві старожили кажуть: те, що Закарпаття уникнуло бойових дій в ході Другої Світової війни - прямий наслідок того, що за ці землі молилися старці. "Нас відмолили наші монахи", - кажуть тутешні люди, і йдуть до єпархії з проханнями, аби до них направили ченців. Люди згодні будувати для старців скити - буквально за кілька років такий монастир виріс у селі Сухий на Великоберезнянщині. Там було спочатку два монахи, тепер їх біля півтора десятка, є обитель. Люди вірять, що старці й зараз домопожуть, бо ж у горах говорять, що насуваються важкі часи…
Тетяна Когутич, Ужгород.
