“Східний Вавель” у Бережанах
Ось уже четвертий день поспіль у межах проекту Укрінформу «Сім днів у регіоні» ми мандруємо замками Тернопілля. Наша «замкова» подорож розпочалася із древньої Теребовлі, далі ми побували у Збаразькому замку, а тоді - з десятиметрових веж оглядали місця колишніх боїв під мурами Скалатської твердині.
Сьогодні мандрівні стежки привели нас до одного з найрозкішніших та найбагатших свого часу у Галичині замків – колишньої резиденції шляхтичів Сенявських - ренесансного замку в Бережанах.
ПРОЕКТ – ІТАЛІЙЦЯ, БУДІВНИЦТВО – НАШЕ
Щораз, коли приїжджаю до Бережан, намагаюся знайти бодай годину-другу, аби увійти у тихі зали Державного історико-архітектурного заповідника. Тут, його директор Василь Зорик завжди розповість щось цікаве про шість пам’яток архітектури національного значення, які входять у заповідник, і, передусім – про Бережанський замок.
- Упродовж двадцятиліття, з 1534 по 1554 роки, руський, тобто, український воєвода, великий коронний гетьман Микола Сенявський будував у Бережанах замок. Ця фортифікаційна споруда з мурами, товщиною у 2-6 метрів 200 років поспіль надійно захищала власників замку від ворогів, - розповідає Василь Зорик. - А неприступною твердиню робив природний захист: перед фортецею - 800-метрове болото та два рукави заплави річки Золота Липа.
Цікаво, що замок, збудований за проектом італійського архітектора, ім'я якого, на жаль, невідоме, ззовні вражав міццю бастіонів і бійниць, а у дворику – відчуттям затишку і спокою. Фасади житлово-палацових корпусів увінчували кам’яним мереживом двоярусні аркади-галереї на зразок італійського палаццо. Вони оббігали корпуси периметром, а вікна були прикрашені ренесансною різьбою. Ще на поч. XVII ст. замок у Бережанах називали «Східним Вавелем», бо саме він був прототипом Краківського королівського Вавеля. Це справді була одна з найпрекрасніших і найславніших будов Галичини, і водночас - найміцніша ланка оборони від наскоків татар і турків, що входила в гряду замків – Свірж, Перемишляни, Поморяни, Підгайці, Бучач, Язлівець, - каже директор Бережанського державного історико-архітектурного заповідника Василь Зорик.
ГОЛЛАНДСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІ БАСТІОНИ ТА «ЗОЛОТІ КІМНАТИ»
За професією Василь Зорик архітектор, тому в розмові про замок так акцентує увагу на деяких особливостях побудови бережанської твердині. За його словами, як свідчать архівні матеріали, у плані замок спочатку був чотирикутний, та й в основі планування Бережан закладено німецьку ідею готичних міст із чотирикутною площею, у центрі якої – міська ратуша, а в різні боки розходяться радіальні вулиці. Отож, чотирикутний замок, а після перебудови в кінці XVII ст. – п’ятикутний, по периметру мав три бастеї. Обширний дитинець при потребі вміщав сотні воїнів.
У 1672–1675 роках старанням Миколи Сенявського замок отримує фортечне зовнішнє укріплення бастіонного типу голландської та французької фортифікаційних шкіл. Жодна армія не могла взяти приступом бережанську твердиню.
Хоча, як стверджує завідувач науково-дослідного відділу Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах Володимир Парацій, у другій половині вересня 1648 року козацький загін під командуванням Максима Кривоноса при допомозі прихильників з місцевого населення зумів захопити Бережанський замковий комплекс і місто.
- Але вже вдруге - у липні 1649 р. - Бережанський замок витримав облогу козацьких військ, хоч жорстокі бої відбувалися в межах населеного пункту. Місто було зруйноване, але знову ж місцевий замковий комплекс - родинна резиденція Сенявських - зумів ефектно протиставити свої фортифікаційні можливості ворожим нападам, - говорить історик Володимир Парацій.
Двічі, в 1675 та 1676 роках, від бастіонів нездоланного замку відступали багатотисячні турецькі війська під проводом Ібрагіма Шишман-паші. Червоним кольором, що означало – неприступний замок - позначали бережанську твердиню і на татарських картах. У збережених документах Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах ідеться і про те, що до оборонних мурів (ширина яких із південно-західного боку сягала 6 м) прилягали дво-триповерхові житлові будівлі.
Однак, замок відомий не тільки своєю неприступністю, а й так званими «золотими кімнатами». У залах палацового корпусу була велика, як на той час книгозбірня, що налічувала понад чотири тисяч томів, портретна галерея польських королів, власників замку та відомих знатних його гостей, воєначальників, володарів і вельмож з інших країн, а також полотна на батальну тематику – «Битва під Хотином, 1621 р.», «Битва під Журавно, 1676 р.», «Битва під Віднем, 1683 р.», в яких брали участь Сенявські. В інкрустованих скринях зберігалися географічні карти, глобуси, родовий архів та генеалогічні матеріали. Кімнати були оздоблені живописом, драпіруванням, золотом, сріблом, тут розміщувалися картинна галерея та бібліотека.
В інтер’єрі палацових кімнат і залів були кам’яні та мармурові портали, каміни, дерев’яні різьблені сволоки, покриті поліхромією і золотом, над оздобленням яких працював придворний скульптор Іоан Пфістер.
Свого часу красу і велич Бережанського замку описав польський поет Юліуш Словацький, який, до речі, народився у містечку Кременець на Тернопільщині.
ЩО РОБИЛИ У ЗАМКУ КОРОЛЬ, КНЯЗЬ, ГЕТЬМАН І РОСІЙСЬКИЙ ЦАР?
Бережанську твердиню називали «замком комфортного проживання». Адже тут усе було створено не тільки для надійної оборони, але й для проживання та, як кажуть нині, «активного» відпочинку. А що такий відпочинок був іноді дійсно досить активним для можновладців, підтверджує дослідник літопису замку історик Володимир Парацій.
- Історію Бережанського замку пов’язують із шляхтою, магнатами Сенявськими, Чарторийськими, Потоцькими. Так, Микола-Адам Сенявський приймав у замкових палацах польського короля Августа ІІ, трансильванського князя Ференца Ракоці, гетьмана України Івана Мазепу, російського царя Петра І та багатьох інших видатних осіб. За переказами, Сенявський і Петро І, обоє кремезні чоловіки, під час гулянки добряче напились горілки і влаштовували змагання – хто першим потрапить у Рай, запрягшись у сани. Пікантності цьому парі додавали дві подробиці: по-перше, сперечалися вельможні особи влітку, тож сани тягти було значно складніше, ніж по снігу, а по-друге, Рай – це село за добрих 7 км від Бережан. Щоправда, скільки кілометрів протягнули вони ті сани і хто тоді переміг, досі невідомо, - усміхається Володимир Парацій.
А щодо Ференца Ракоці ІІ, барельєф якого туристи можуть побачити на замковій стіні, то він був керівником національно-визвольної війни угорського народу проти панування Габсбургів. Як один із ватажків повстанців, з лютого 1702-го по травень 1703 року Ракоці перебував у Бережанському замку, де написав «Маніфест» до угорського народу. На згадку про цей факт у Бережанах на території замку щороку проводиться «Ференц-фест» - українсько-угорський фестиваль, у програмі якого є дефіле у народних костюмах Угорщини та України часів Ференца Ракоці, традиційна кухня двох народів, фестивальна музична програма, мистецький вернісаж.
ЖИВИМ - РОДИННУ ЦЕРКВУ, МЕРТВИМ - УСИПАЛЬНИЦЮ
На території Бережанського замку донині зберіглася давня каплиця, яка, по суті, є домінантою композиції замкового подвір’я. Її будівництво здійснювалося у два етапи: перший – середина ХVІ ст., другий – перша половина ХVІІ ст.
Як розповів директор Державного історико-архітектурного заповідника Василь Зорик, каплиця була не тільки родинною церквою для живих, а й усипальницею для померлих. Надгробки Сенявських ХVІ ст. виконали скульптори Герман ван Гутте та Генріх Горст, у ХVІІ ст. – Йоган Пфістер. Особливої мистецької слави каплиця набула завдяки багатому ліпнинному оформленню купола західної частини та мистецьки виконаних надгробків Адама-Героніма і трьох його синів. Фрески, різьба по каменю, декорація з гірлянд і грон, квітів та листя, пишний розпис стелі, алегоричні символи додавали каплиці особливої величі. У 1782 року за наказом цісаря Йосифа II каплицю було закрито, її інвентар і коштовності описано, націоналізовано, а в будівлі влаштовано склад.
Правда, майже через сто років її було реставровано за сприяння Станіслава Потоцького. Та під час Першої світової війни каплиця зазнала пошкоджень. А перед приходом більшовицьких військ у 1920 році саркофаги Сенявських разом із іншими цінностями вивезено до Краківського Королівського Вавеля, де вони і зберігаються в замку Пєскова Скала біля Кракова. Каплиця була закрита до 1928 року.
У заповіднику розповідають, що у повоєнний час храмова споруда не використовувалась, а її мистецьке оформлення руйнувалося. Рятуючи залишки побитих надгробків Сенявських та скульптур, тодішній директор Львівської картинної галереї Борис Возницький вивіз їх до Львова і передав до Олеського замку. Нині алебастровий надгробок Анни Сенявської виставлений у постійнодіючій експозиції Олеського замку.
Зараз у каплиці можна побачити залишки фресок, ліпники, а в залах історико-архітектурного заповідника у Бережанах - фрагменти цегли з логотипами Потоцьких, мармурові шматки оздоблення з надгробків Сенявських, які вдалося знайти у підвалах. А на другому поверсі заповідника створено музей меблів кінця XIX – початку XX сторіччя. Кожна річ – скриня, креденс, ліжка, тумби, двері, трикутний годинник з дерева – відтворює колорит тодішнього міщанського життя Бережан і його замку, який ми залишаємо, налаштовуючись на наступну мандрівку замками Тернопілля. І буде це подорож до єдиного в Україні «замку-корабля». Так-так, є в Тернопільській області ще й така оригінальна фортифікаційна споруда.
Олег Снітовський, Тернопіль
Фото автора
