Історія, міфи і проблеми збереження мумії Миколи Пирогова

Відвідини усипальниці з набальзамованим тілом видатного хірурга Миколи Пирогова – стали must have будь-якої туристичної програми усіх, хто приїздить до Вінниці.

Одних приваблює його непересічна особистість, для інших – це туристичний атракціон «побачити мумію». Він мріяв бути похованим на території своєї садиби. Але всупереч християнській традиції вже 135 років по смерті лежить під склом у труні в Миколаївській церкві-усипальниці, яка є складовою частиною Національного музею-садиби М. І. Пирогова. Через війну з Росією виникли проблеми з повторною ребальзамацією тіла великого хірурга, яку зазвичай проводили московські вчені, й існував ризик, що його буде втрачено.

Утім, перш ніж зосередитись на славнозвісній «мумії», варто все ж віддати належне великій людині, до тіла якої вже стільки років триває паломництво. Член-кореспондент Петербурзької академії наук, професор, доктор медицини Микола Пирогов відомий світові як видатний учений, геніальний хірург, анатом, а також творець військово-польової хірургії, відомий педагог і суспільний діяч. Саме він запровадив у медицині білі халати для персоналу, створив перший атлас топографічної анатомії людини і започаткував використання анестезії при оперативних втручаннях, а також використання гіпсової пов’язки при переломах.

Він насмілювався у вічі казати правду про негаразди в армії царю Олександру ІІ і відправляти дружину калузького губернатора в загальну чергу хворих, які очікували на прийом. Він лікував Гарібальді, про що той згадував у своїх «Мемуарах». Це не могло подобатися владі, тому попри свої заслуги Микола Іванович перебував у немилості.

У розквіті творчих сил п’ятдесятирічний Пирогов усамітнився у своєму невеликому маєтку «Вишня» неподалік Вінниці, де звів будинок, аптеку та лікарню, а ще посадив сад екзотичних рослин. Тут він і прожив до самої смерті, ненадовго виїжджаючи тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій.

Жив просто. Рано прокидався, довго прогулювався пішки, пив чай, працював у саду, в стайні чи у пташнику. До кінця життя заробляв медичною практикою, та все ж двічі на тиждень приймав бідняків безкоштовно. Після операції він завжди ховав руки в кишені, щоб йому не могли дати грошей.

Утім, хворіють і лікарі. У травні 1881 року відзначали 50-річчя лікарської, наукової і суспільної діяльності Пирогова. Вшановували його у Москві, де вчений народився. Зустріли хірурга з великими почестями - І. Ю. Рєпін навіть картину написав «Приїзд М. І. Пирогова в Москву». На жаль, це була остання зустріч великого вченого зі своїми колегами й учнями, позаяк його спіткала важка хвороба - рак.

Колишній директор Національного музею-садиби М. І Пирогова Галина Собчук та науковий співробітник Олег Кланца у статті «9 вересня 2002 року виповнилося 55 років Музею-садибі М. І. Пирогова у м. Вінниці» писали: «Микола Іванович смутно здогадувався, що це в нього може розвиватися злоякісний процес і в розмовах намагався уникати цієї теми, не скаржився на біль, продовжував спокійно працювати». Пирогова прооперували у Відні, але восени 1881 року йому стало гірше і 23 листопада він помер.

Смерть його виглядає містичною. «Його син, Володимир Миколайович, згадував, що безпосередньо перед агонією Миколи Івановича «началось лунное затмение, окончившееся сейчас же после развязки». Природно, дане явище має своє наукове пояснення, однак у ті важкі хвилини рідним і близьким померлого здавалося, що сама природа уболіває разом з ними», - пишуть Собчук і Кланца.

На четвертий день після смерті, 26 листопада, тіло М. І. Пирогова було набальзамоване його учнем - доктором Д. І. Виводцевим, котрий приїхав у Вишню з Петербурга.

Вінницькі музейники стверджують, що в літературі немає вказівок на те, хто перший подав думку про бальзамування тіла Миколи Пирогова. Утім, вони з’ясували, що одним з ініціаторів була дружина вченого Олександра Антонівна. Принаймні, ще у жовтні 1881 року, за місяць до смерті свого чоловіка вона писала Виводцеву таке: «Николай Иванович лежит на смертной постели. Вы прислали ему ко дню юбилея Вашу книгу о бальзамировании. Могу ли я надеяться, что Вы предпримете труд бальзамирования его тела, которое я желала бы сохранить в нетленном виде. Если Вы согласны, то уведомьте меня о своих условиях, и тогда, когда Господу будет угодно прекратить его жестокие страдания, я Вас уведомлю».

Даних про спосіб бальзамування Миколи Івановича не збереглося, утім, за наявними історичними свідченнями, ефект його був разючим – небіжчик став нагадувати сплячого.

Задовго до смерті Микола Іванович виявив бажання бути похованим у своїй садибі, а перед самим кінцем ще раз про це нагадав. Відразу ж після смерті вченого родина подала відповідне прохання до Петербурга. Але в отриманій відповіді йшлося, що бажання Пирогова може бути задоволене лише в тому випадку, коли спадкоємці дадуть підписку про перенесення його тіла з садиби в інше місце у випадку переходу маєтку до нових власників. Члени родини М. І. Пирогова з цим не погодилися.

Тому після будівництва склепу на місцевому цвинтарі, де його дружина купила місце, Миколу Пирогова поховали, щоправда, аж у січні 1882 року, через 2 місяці після смерті. У 1885 році за проектом київського архітектора В. І. Сичугова над склепом звели церкву, освячену на честь св. Миколи Чудотворця. Нині це територія с. Пирогово Вінницького району, яке наразі фактично злилося з Вінницею.

Вдова Пирогова за життя сама піклувалася про підтримку тут необхідного порядку, а перед смертю заповідала 10000 карбованців на утримання труни, церкви-усипальниці і школи для селянських дітей, побудованої поряд її власним коштом. Але з часом поховання і церква ставали усе більш занедбаними. Не пощадили їх і часи революції 1917 року та громадянської війни, - невідомі вкрали з труни Пирогова його нагрудний хрест і шаблю.

Існує непідтверджена, але досить поширена серед прихильників конспірологічних теорій версія, що ту крадіжку скоїли прихильники масонства. Мовляв, на вкрадених речах(а більше нічого не зникло) були якісь знаки, прихований секретний код до таємних знань, які відкрили Пирогову масони. Мовляв, а звідки ж його відкриття, що значно випереджують свій час? Утім, жодних переконливих доказів причетності Пирогова до масонства немає. Його біограф Соломон Штрайх у книзі «М. І. Пирогов» писав таке (мовою оригіналу): «Пирогова зачислили в студенты (Московського університету – авт.) и заставили подписать следующее обязательство: «Я, нижеподписавшийся, сим объявляю, что я ни к какой масонской ложе и ни к какому тайному обществу ни внутри империи, ни вне её не принадлежу и обязываюсь впредь к оным не принадлежать и никаких сношений с ними не иметь. В чём подписуюсь, студент медицинского отделения Николай Пирогов».

Що ж до подальшої долі тіла Пирогова, його усипальниці та садиби, то про їх збереження заговорили аж у 20-х роках ХХ століття.

- Вперше ідею створення музею Миколи Пирогова озвучив на початку 20-их років минулого століття доктор медичних наук, професор Микола Болярський. На той час він працював головним лікарем Вінницької обласної клінічної лікарні імені Пирогова. Він, користуючись нагодою - 125-річчям з дня народження Пирогова, наголосив на необхідності збереження тіла видатного хірурга та перетворення його будинку на музей. Але вдалося це зробити вже після Другої світової війни, - Йосип Сталін особисто видав розпорядження щодо створення музею Миколи Пирогова у Вінниці та проведення ребальзамації його тіла. З того часу цю процедуру проводили періодично, і жодних проблем, окрім «технологічних», не виникало, - розповідав на святкуванні 80-річчя закладу генеральний директор Національного музею-садиби Миколи Пирогова Петро Гунько.

Щоправда, так було в радянські часи. Перша ребальзамація, була проведена через 65 років після смерті М. І. Пирогова, потім аналогічні роботи проводилися українськими вченими у 1956 і 1973 роках. Ще двічі (у 1979 і 1988 роках) група московських вчених з Науково-дослідної лабораторії Міністерства охорони здоров'я СРСР проводила ребальзамацію і відновлення останків Миколи Пирогова. За своїм обсягом, новизною й досягнутими результатами ця робота була унікальною, адже науковцям вдалося досягти максимальної подібності вигляду тіла видатного хірурга до його прижиттєвого зображення.

Тоді ж повністю переобладнали труну, - скляне віко зняли і помістили її в герметичний саркофаг.

Останні дві ребальзамації тіла Пирогова відбулися вже в часи незалежності, - разом із москвичами участь у цих роботах брали вчені Вінницького медичного університету і співробітники музею. Для періодичних ребальзамацій у музеї Пирогова навіть обладнали спеціальну лабораторію - такі процедури тут виконувались у 1994 і 2000 роках.

Утім, ще зовсім недавно існувала загроза втратити тіло великого хірурга, адже усі строки чергової повторної ребальзамації вже минули. Через агресивне втручання Російської Федерації профільне міністерство тривалий час не рекомендувало музею співпрацювати з науково-дослідним і навчально-методичним центром біомедичних технологій Всеросійського інституту лікарських і ароматичних рослин (ВІЛАР). Але саме його фахівці володіють сучасними технологіями ребальзамації і підтримують в належному стані тіла комуністичних лідерів, - Кім Ір Сена, Кім Чен Іра, Хо Ши Міна і, звісно ж, Володимира Леніна.

Наразі ситуація потроху вирішується, і є надія, що 2018 року тіло Пирогова таки зазнає потрібних процедур. Допоки ж музейники разом із науковцями вінницького медуніверситету проводять підтримувальні процедури, так звану «підбальзамацію».

Антоніна Мніх, Вінниця

Фото: Лапін Олександр, Укрінформ