Українська Одеса: маршрут до історичних витоків

Одещина - один з найбагатших історично-культурними пам'ятками регіонів, ознайомитись із якими можна на півсотні екскурсійних маршрутів. Причому останнім часом набувають дедалі більшої популярності такі, як "Козацька Одещина" та "Українська Одеса", зазначають в Управлінні культури Одеської облдержадміністрації.

Чим це обумовлене? Група авторів-розробників одного з маршрутів, очолювана істориком-краєзнавцем Олександром Бабічем, вважає: люди прагнуть проникнути до історичних витоків, відкрити для себе сторінки справжньої історії мегаполіса, вільної від проімперських нашарувань — ще з доби козаччини й аж до революційних подій сторічної давності та сьогодення.

Ми вітаємо пробудження такого інтересу, зауважує краєзнавець, тим більше, що маємо зараз підстави стверджувати, спираючись на архівні документи і дивом уцілілі історичні пам'ятки: українці тут поселилися ще до того, як місто було перейменоване з Хаджибея на Одесу.

Проект "Сім днів у регіоні" запрошує розпочати знайомство саме з української історії цього південного краю.

МОГИЛИ «СОТНИКІВСЬКОГО ЦВИНТАРЯ» СТАРІШІ ЗА ОДЕСУ

- Проект "Українська Одеса" ми реалізували з Андрієм Дембіцьким та Дмитром Ждановим уже після того, як у районі Пересипу був відкритий приватним коштом Музей історії розвитку українського козацтва, - розповідає Бабіч. - Тут створено експозицію з діорамами, макетами козацьких суден, колекцією вогнепальної та холодної зброї, скульптур та козацьких костюмів - усього зібрано понад тисячу експонатів. У відвідувачів музею є можливість приміряти повсякденний і святковий одяг українських козаків.

Починаємо ж екскурсії, продовжує Бабіч, на Старобазарній площі, де увічнено в бронзовому монументі пам'ять про ратні подвиги одного з видатних козацьких отаманів Антона Головатого. Цікаво, що уродженець полтавського краю Головатий став полковником Самарської паланки Запорізького війська після здобуття освіти в Київській духовній академії, пізніше проявив неабияку звитягу у морських баталіях із турками. А в 1789 році козацькі загони під проводом Головатого та Чепеги підійшли до мурів міста-фортеці на березі Чорного моря водночас із російськими підрозділами і взяли штурмом Хаджибей, який ще через п'ять років було перейменовано на Одесу.

Після захоплення міста-фортеці частина козаків, діючи в супрязі з російською армією, продовжила звільняти причорноморські землі від турецьких військ. А більшість місцевих мешканців, передусім тих козаків, що в 1775 році втекли з Запоріжжя й одержали дозвіл від Очаківського паші на проживання поряд із Хаджибеєм, залишились у районі сучасного Пересипу - Нерубайському, Усатовому, Чорноморській слобідці та Кривій балці. Заробляли на сольовому промислі Куяльницького лиману і в місцевих каменоломнях. Ці козацькі родини, власне, й стали мешканцями Хаджибея після втечі з нього турків, а згодом — і першими одеситами.

Незаперечне матеріальне свідчення - цвинтар козаків-нерубаїв Сотниківської Січі на північно-західній окраїні нинішньої Одеси, де історики задокументували 235 хрестів, в тому числі й найдавніші на території міста поховання. Як засвідчують написи на деяких хрестах, цвинтар старіший за саму назву "Одеса", яку портове місто набуло "за височайшим повелінням" аж у 1794 році.

"ПРОСВІТЯН" ОДЕСИ ГАРТУВАВ ВЕЛИКИЙ КАМЕНЯР

Наступний екcкурсійний об'єкт маршруту - перший на півдні України пам'ятник Іванові Франку, літературному і політичному генію, що мав в Одесі багато друзів та ідейних послідовників. Великий Каменяр зустрічався тут, зокрема, з лікарем і військовим діячем Іваном Луценком, впливовим правником Сергієм Шелухіним, визнаним зачинателем української бібліографії та громадським діячем Михайлом Комаровим, який очолював сто років тому місцеву українську громаду та "Просвіту". І залишив по собі чималу епістолярну спадщину, що зберігається у вигляді "Архіву Михайла Комарова" в Одеській національній академічній бібліотеці.

Титанічна праця й самовіддане Франкове служіння інтересам України слугували взірцем для представників української громади Одеси, що на початку XX століття була найбільшим містом України, переважаючи майже вдвічі за чисельністю населення Києва. А в деякі історичні моменти тут формувалася справжня військова і політична еліта, а саме місто було одним із форпостів Української революції 1917-21 років, 100-річчя якої зараз відзначаємо. Одні ставали зі зброєю в руках на захист УНР та гетьманату Скоропадського від російських більшовицьких військ, інші старались порятувати тогочасну економіку в умовах воєнних дій.

Зокрема, одесит Всеволод Змієнко очолив армію УНР, поряд із ним мужньо бився з більшовиками і загинув у передових лавах військ Петлюри Іван Луценко. Відомий правознавець і меценат Сергій Шелухін, який до воєнних подій робив різні пожертви ради зміцнення української громади Одеси, в тому числі надав шестикімнатну квартиру для потреб одного з осередків Українського руху, став міністром судових справ в уряді УНР. Одесит Володимир Чечнівський був призначений прем'єр-міністром в уряді Директорії УНР, а колишній керівник міської управи Петро Климович працював у цьому уряді міністром фінансів. Одеський лікар Іван Липа, який на свої кошти збудував досі діючу в місті лікарню, став міністром охорони здоров'я, ще один одесит Сергій Гутник, який до 1918 року працював директором Одеського біржового комітету, очолив міністерство промисловості й торгівлі в уряді Скоропадського...

Іноді помічаємо, зауважує Бабіч, що деяким екскурсантам важко повірити, що саме в Одесі, а не в столичному Києві у січні 1918 року точилися найбільш кровопролитні бої українських добровольців-гайдамаків і юнкерів з російськими більшовицькими загонами. Між тим, якраз в Одесі воїнам Української гайдамацької дивізії доводилось вести тяжкі бої з урахуванням артилерійського вогню, який вели по позиціях українських підрозділів кораблі російського Чорноморського флоту "Синоп", "Алмаз" та "Ростислав", а з боку залізничного вокзалу - броневагон і два панцерники.

Як встановили дослідники, більшовицьких сил було майже втричі більше - тож гайдамацьким підрозділам довелось, врешті, з боями відступити з Одеси, а сотні убитих з обох боків знайшли свій останній спочинок на Куликовому полі, Другому християнському та Єврейському цвинтарях. Причому поряд із могилами більшовиків при пізніших розкопках на Куликовому полі було виявлено й поховання українських гайдамаків та юнкерів.

Підводячи екскурсантів до обеліска у вигляді бронзового вінка на зрізаній піраміді, що увічнив героїку тих подій, доводиться нагадувати, що 2 травня 2014 року, напередодні 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років, на тому ж самому Куликовому полі трагедія повторилася - сталися сутички між проукраїнськими громадськими активістами та сепаратистами, дії яких оплачували й координували спецслужби Росії. Однак цього разу реваншу проросійських сил не сталося...

УКРАЇНСЬКІ АДРЕСИ НА КАРТІ ОДЕСИ

Адрес видатних українців на сучасній карті Одеси десятки, найбільше - на вулицях Пастера, Старопортофранківській, Софіївській, Торговій. Це - члени місцевої громади лікар Іван Луценко, що загинув у боях із більшовицькими військами, генерал-хорунжий Всеволод Змієвський, лікарі та громадські діячі Іван та Юрій Липи.

Вшанували одесити створенням народного меморіалу й пам'ять про козацького полковника Семена Палія, під проводом якого 325 років тому запорізькі козаки здобули перемогу в районі Пересипу над загоном османських військ, а також про командувача УПА Романа Шухевича та інших. Імена їх також увічнено в назвах вулиць Одеси, а в районі Лузанівки створено народний меморіал пам'яті фастівського полковника Палія.

Серед екскурсійних об'єктів - Нерубайські каменоломні та 220-літній дуб "Чорна ніч" на проспекті Шевченка, посаджений чорноморськими козаками при відході з Хаджибея в 1792 році, який є не лише пам’яткою природи, а й цікавим епізодом в історії козацтва.

На думку автора маршруту "Українська Одеса", трьох годин групі екскурсантів достатньо, щоб завдяки відвідинам цих дуже "живих" локацій зануритись в атмосферу козаччини, учасників Української революції 1917-21 років і відчути незламність духу і відвагу їх нащадків - воїнів УПА, командувач якої відвідав Одесу в 1949 році, представляючись офіцером МДБ.

Звісно, підсумовує гід-екскурсовод Бабіч, ведучи мову про обдарованих і відважних людей, що своєю діяльністю формували неповторну атмосферу Одеси, ми прагнемо допомогти екскурсантам глибше осягнути суть бурхливих подій, що відбувались у місті в різні періоди історії, розібратися, в чому полягає "особливість" Одеси, зокрема й більше дізнатись про "Українську Одесу".

Михайло Аксанюк, Одеса

Фото Ніни Ляшонок і з відкритих джерел