Івницький парк. Чи є шанс на відродження?
Івницький парк, що є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, опинився нині у замкнутому колі проблем, бо став заручником людей і обставин.
Статус парку і розповіді про його занедбаний стан мотивували поїхати в Івницю і на власні очі переконатися, чи ж справді пам’ятка потребує порятунку. Парк розташований за 36 кілометрів від Житомира у с. Івниця Андрушівського району і займає площу 14 гектарів.
ГОСТЕЙ ПАРКУ ЗУСТРІЧАЄ В’ЇЗНА БРАМА - ЯК І 300 РОКІВ ТОМУ
Перші враження навіюють смуток. На вході до парку стоять високі колони в’їзної брами, що ледь уціліли. Праворуч розташована єдина стіна від якоїсь давньої будівлі, котра теж сиплеться і, здається, от-от кане в Лету. Поряд із залишками величної архітектури пасуться крикливі індики. А хтось із тутешніх господарів нащось поставив під стіною іржаве залізяччя. Певно у «вдячних» нащадків свій підхід до збереження історичної пам’яті.
За брамою між деревами протягнуті мотузки, де під весняним сонцем сохне прання. Ніяк не віриться, що таку ж картинку тут можна було спостерігати 300 років тому.
Проходимо заболоченою стежкою повз залишки бійниць до ставка, про який розповідають цікаву історію. За переказами, його дно вимощене червоною цеглою, тому, можливо, тут колись була купальня. Натомість у ХХІ столітті у теплу пору у водоймі купаються свійські качки та гуси.
Кілька кроків далі – і нас оточує ліс із високими деревами й широкими стовбурами, які не під силу обійняти і двом. По дорозі зустрічаємо всохлу ялину, яку ніхто не зрубує. Дивує чудернацьке дупло, де легко сховається дорослий чоловік. Складається враження, що дерева опустили сухе гілля, волаючи про допомогу.
Заслуховуємося співом птахів, а навколо розливається тиха мелодія потічків, що вперто оминають на своєму шляху залишене людьми сміття і біжать собі далі.
Івницький парк аж дихає величною історією, але чомусь саме зараз він такий занедбаний і беззахисний. Місцеві жителі знають, що пам’ятку заснували знатні люди, але плутаючись у розповідях, називають короля, царя, графа. Ближчі до істини ті, хто згадує барона де Шодуара та мецената Миколу Терещенка.
ЩО НЕ ЗРУЙНУВАЛИ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ, ДОНИЩИЛИ МІСЦЕВІ ЖИТЕЛІ
Цікавою інформацією про Івницький парк поділився доктор сільськогосподарських наук, завідувач відділу дендрології Національного ботанічного саду ім. М.М.Глушка НАН України Юрій Клименко. Свого часу він захистив докторську дисертацію про парки, в якій ішла мова також про Івницю.
«Я опрацював чимало польських джерел, у яких знайшов інформацію про Івницький парк. У XVIII столітті село Івниця належало поляку Яну Антонію Чернецькому. Його син Йозеф отримав цей маєток у спадок, а потім він належав уже його двом синам Яну та Феліксу. У 1814 році вони продали садибу барону Йозефу Шодуа (зазвичай у літературі пишуть Шодуар, але дослідник стверджує, що зустрічав саме таке прізвище, - авт.). Відповідно, спадщина перейшла до його прийомного сина Станіслава. Далі маєток належав синові Станіслава Максиміліану. Останнім із родини барона Шодуа тут проживав Ян, який отримав Івницю у спадок від Максиміліана. На межі XIX-XX століть Ян продав маєток Миколі Терещенку», - пояснює науковець.
Те, що далі розповідає Юрій Клименко, просто вражає. Наприкінці XVIII століття на території парку було зведено палац. Точна дата невідома, але дослідники вважають, що будівництвом займалися Антоній Чернецький або його син Йозеф. Фахівці наголошують, що будівля поєднувала в собі архітектурні стилі пізнього бароко та раннього класицизму.
Імовірно, водночас із побудовою палацу в Івниці було закладено парк і зведено в’їзну браму.
«Брама до маєтку складалася із шести колон. Там також був парадний дворик, оточений парканом, по кутах якого стояли 4 циліндричні башти», - додає Юрій Клименко.
На початку ХХ століття на території маєтку звели ще господарські будівлі, які нині теж розвалюються.
Найцікавіше, що ж сталося з палацом, від якого не лишилося навіть сліду. Науковець каже, що будівлю зруйнували під час революції понад століття тому. А те, що не знищили тоді, допомогли рознести по цеглинці місцеві жителі.
На підтвердження цього Юрій Клименко ділиться спогадами: «У 1985 році, коли я вперше приїхав до Івницького парку, там ще стояли всі 4 башти. Знову повернувся туди у 1994 році й побачив лише 2. Місцеві жителі розбирали із них цеглу і забирали її для своїх потреб».
У розмові з Юрієм Клименком доводиться із сумом констатувати, що зараз серед парку стоять лише розбиті фрагменти тих башт, які йому поталанило бачити ще цілими.
Відомо, що у 1948 році на території парку росло 45 видів дерев і кущів. У 2003 році, за дослідженням науковця, там налічувалося вже вдвічі менше рослин – 21 вид.
«Коли востаннє був у Івниці в 2003 році, бачив там 2 дуже старі сосни Веймутова і багато старих ялин звичайних, діаметр стовбура однієї з яких сягав 110 сантиметрів. Натрапив на ясена з діаметром стовбура 142 сантиметри. Росли також граб звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста, гіркокаштан звичайний, вільха чорна, тополя чорна. Швидше за все, ці дерева були висаджені у XІХ столітті», - підкреслює Клименко.
Науковець визнає, що нині парк перебуває у занедбаному стані, але якщо за ним почати доглядати, то пам’ятку садово-паркового мистецтва ще можна врятувати.
ХТО НАВАЖИТЬСЯ ВЗЯТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СТАН ІВНИЦЬКОГО ПАРКУ?
Пам’яткою садово-паркового мистецтва Івницький парк був визнаний ще у 1960 році. Зобов’язання охорони, збереження та раціонального використання заповідного об’єкту в 2010 році взяло на себе Державне підприємство «Коростишівське лісове господарство». Чітко прописані й усі пункти в Положенні про парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Івницький парк».
Численні розмови із посадовцями різних рівнів про те, як урятувати парк і хто ж відповідає за його стан, не дають чіткого розуміння. Хтось розводить руками, мовляв, а що ми можемо зробити. Натомість інші показують пальцями одне на одного.
Помічник лісничого Івницького лісництва Леонід Коваленко розповідає: «Зараз проблема полягає у тому, аби зберегти цей парк і довести його до більш-менш презентабельного вигляду. Місцеві ніби й знають, що він охороняється законом, але викидають тут сміття. А тільки уявіть, що середній вік дерев тут до 150 років і більше».
Примітно, що на вході до парку встановлена попереджувальна кам’яна табличка, з викарбуваними словами: «Охороняється державою. За порушення винні караються по закону». Таку виховну роботу проводила ще УРСР. Тільки прикро, бо за 27 років незалежності так у напис не внесли змін про те, що пам’ятку садово-паркового мистецтва охороняє вже Україна.
Самі ж селяни не проти, аби парк облагородити, але зробити перший крок не готові. Люди кажуть, що у такій справі має бути лідер і кивають у бік сільського голови. Мовляв, коли хтось почне там прибирати, то приєднаємося й ми.
Сільський голова села Івниця Петро Кузьменко теж наче й небайдужий до долі заповідної території, але нарікає на закони і брак коштів.
«Для того, аби розчистити парк, потрібні різні дозволи. Ніхто конкретно ним не займався і навіть не пропонував. А зі свого бюджету ми його не потягнемо. У радянські часи тут були лавочки, дбали про благоустрій. Можливо, після об’єднання громад щось зміниться, а може, його час ще не настав…», - роздумує сільський голова.
У пошуках відповіді на запитання, чому ж Івницький парк так занепадає, довелося проаналізувати нормативно-правову базу, яка регламентує діяльність заповідних об’єктів.
Так от, є постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 213, у якій ідеться про таке: «У заповідних зонах біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків, природних заповідниках, пам’ятках природи, заповідних урочищах забороняється проведення суцільних санітарних рубок, вирубування дуплястих дерев».
Виходить, що дуплясті дерева захищені законом. А що ж із сухими нсадженнями? Як з’ясувалося, їх можна прибрати, хоча для цього і треба виконати чимало формальностей.
Ситуацію прокоментував головний спеціаліст відділу регулювання природокористування, біоресурсів та заповідної справи управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА Тадеуш Кручинський: «Аби прибрати сухі дерева, потрібно створити комісію, провести обстеження і на підставі акту обстеження скласти перелік санітарно-оздоровчих заходів із поліпшення санітарного стану парку. Питання в тому, що він знаходиться не в межах населеного пункту Івниці, а в лісовому кварталі Івницького лісництва. Тому парк – це не компетенція сільської ради, а Коростишівського лісгоспу».
Цікавимося у Кручинського, чи можна в парку встановити альтанки та лавочки, аби зробити його більш комфортним і привабливим для туристів. За його словами, для початку варто розробити проект утримання парку, в якому і будуть передбачені такі заходи.
Щоправда, фахівець дещо скептично ставиться до цієї ідеї, наводячи один приклад: «Лісгоспи поставили рекреаційні майданчики вздовж траси Київ-Чоп, але сьогодні у багатьох місцях їх уже немає. Розумієте, люди цього не цінують і самі знищують те, що для них створили».
Тим часом рятувати Івницький парк береться громадськість. Обласний осередок міжнародної громадської організації «Україна-Польща-Німеччина» подав заявку на отримання гранту від Житомирської ОДА для реалізації проекту «Спадок Шодуара. Збереження унікальних парків Полісся».
Серед завдань проекту окреслені такі: проведення наукового аналізу деревостанів 200-х річного віку з метою вивчення можливостей репродукції; привернення уваги громадськості та меценатів для відновлення історичної пам’ятки Житомирського Полісся; створення «зеленої» екозони для екскурсій, фотосесій, пленерів і відпочинку жителів області та гостей.
Тож тепер треба дочекатися результатів відбору, аби дізнатися, чи отримає Івницький парк шанс на відродження.
…Виїжджаємо з Івниці в напрямку Житомира. Дорога не ідеальна, з вибоїнами після зими, але заасфальтована. Якби парк облагородити, трішки розрекламувати і доручити зустріч майбутніх туристів красномовному екскурсоводу, то відродилася б іще одна перлина Житомирщини.
Ірина Чириця, Житомир-Івниця
Фото автора
