Музей родинних професій: від плуга до комп’ютера

Проект Укрінформу «Точка на карті» цього разу завітав у Музей родинних професій, який увійшов у п’ятірку ненудних Музеїв України. Саме тут зберігається експонат, що раніше належав національному інформаційному агентству Укрінформ, яке цього року відзначає свій 100-літній ювілей.

ПРОФЕСІЇ ВІД «А» ДО «Ю»

Музей родинних професій 13 років тому створив і відкрив в Івано-Франківську його почесний громадянин, почесний краєзнавець і заслужений журналіст України Роман Фабрика, який майже 20 років працював в Укрінформі.

Цього року Роман Фабрика теж ювіляр. Попри свій поважний вік, а йому невдовзі виповниться 80 років, журналіст зустрічає нас на обійсті власного будинку, де і розмістився Музей родинних професій. В руках у господаря для нас дарунок – книга про власні мандри та діяння «Дороги, які нас обирають». А зустрічає нас засновник Музею у кашкеті залізничника, бо це, каже, сімейна традиція, з якої все й почалося.

«У сім’ї, де було семеро дітей, я був п’ятим. Батько і дід були залізничниками. Дід , Фабрика Нестор Іванович, помер ще до мого народження, у 30-х роках. Батько продовжив його професію. У нашій родині “сумарний” залізничний стаж - понад 360 років. Єдиний, хто не працював на залізниці, то був я. Але все ж навчатися довелось у залізничній школі. Залізниця тоді нас годувала. Я, як і брат, народився під гул паровоза», - пригадує Роман Фабрика.

Тепер розповідь про професію залізничника у Музеї родинних професій звучить по-особливому. Тут можна приміряти батьківського кашкета, роздивитися фотографії та унікальні речі: від мініатюрної залізниці до інструментів, із якими й нині працюють колійовці.

«Ось, погляньте (показує – авт.), нагадує ніби зубило. А це - костиль, яким прибивають рейки до шпал. Якби я був багатим, перед вокзалом зробив би цьому інструменту пам’ятник», - каже Роман Михайлович.

Він захоплено розповідає про інші експонати, які презентують понад сотню професій. Уся експозиція умістилася на площі не більшій за 12 квадратних метрів. Роман Фабрика зізнається, ідею Музею виношував усе своє життя. Зібрати експонати, каже, було неважко, бо за своєю вдачею він – колекціонер. Жоден експонат, констатує господар, тут не придбано за гроші, але кожен має свою історію та цінність.

«Ідею мого Музею я ні в кого не скопіював. За основу взяв родину. Весь секрет – у назві. Маю добру пам'ять. Зібрав відомості та експонати, що стосуються 150 родинних професій. Не українських, косівських чи гуцульських, а родинних. Список професій я склав за алфавітом: від «А» До «Ю». Чому? Бо на букву «Я» не знайшов жодної професії. Вона залишилась в Росії – «ямщік», що в нас означає «фірман», - зазначає Роман Фабрика.

Він пригадує, про відкриття Музею родинних професій в Івано-Франківську свого часу писали в газетах Австралії, Лондона, розповідали на місцевих каналах. Тепер, каже засновник, Музей став настільки популярний, що про нього навіть знімають фільми.

«Тут усе можна фотографувати, усього можна торкатися, але треба все класти на місце. Бо як дозволити забрати з собою, то не буде Музею», - каже господар.

УНІКАЛЬНІ ЕКСПОНАТИ

Найчастіше Музей родинних професій відвідують діти. Приходять групами, коли з учителями, а коли і з батьками. Так, в останні роки, каже Роман Фабрика, музей відвідали до 6 тисяч маленьких екскурсантів. Роман Михайлович переконаний, вони виростають разом із музеєм, де дізнаються про те, чого ні в школі, ні в училищах не розповідають. Одного разу, каже господар, незнайома дівчинка навіть порахувала, скільки в експозиції є годинників. Доти, каже Роман Фабрика, цього ніхто не робив. Виявилось, їх тут 43, а експозиція присвячена професії годинникаря і повертає відвідувачів у післявоєнні роки.

«Мій тато, крім того, що був залізничником, ремонтував годинники. Пам’ятаю, у людей тоді мало їх було, бо всі жили бідно. У школі годинник мав лише вчитель фізики. То була марка «Пабєда». Тоді руські усе так називали: від годинників до машин. Не кожний можна було відремонтувати. До прикладу, німецькі годинники були барахлом, бо без каменів. Я теж кумекаю трохи в цьому ділі. Тато все казав: «Вчися», а я хотів грати у футбол», - пригадує власник музею.

Дід Романа Фабрика, Нестор Іванович, прокладав залізницю з Чернівців до Львова через Станіславів (нині – Івано-Франківськ – авт.). Тоді, розповідає журналіст, польська влада дуже поважала всіх, хто працював на колії. У багатодітній родині мамі допомагала служниця. Часи були важкі. Втім, поляки та австрійці понад усе дбали про залізницю. Російська влада, каже журналіст, принесла сюди лише «високі ціни на квитки та тарганів у вагони». А ще – запровадила колгоспи. Тоді й тут люди пізнали голод. Про страшні часи на Галичині та про Голодомор в Україні в музеї Романа Фабрики розповідає унікальний експонат.

«У мене в музеї є шматочок хліба. Кілька років тому в Прикарпатському університеті була презентація хліба 32-го року, періоду Голодомору. Тоді я як журналіст Укрінформу про це писав і залишив собі той шматочок хліба. У ньому немає жодного грама борошна. Ось дивіться (показує – авт.), він - із білка, рослин та різного цвітіння. Це – дуже цінний експонат», - зауважує Роман Михайлович.

ЖУРНАЛІСТИКА І ЗАХОПЛЕННЯ

Гасло Музею родинних професій: «Від плуга до комп’ютера». І якщо плуг Романові Михайловичу для музею довелося розшукати на Коломийщині, то комп’ютер – його власний. Із ним він працював в останні роки в агентстві.

«А колись іще мав телетайп, телефон, яким передав інформацію», - пригадує Роман Михайлович.

Експозиція журналістики зібрана в окремому павільйоні, який господар власноруч добудував біля музею. У ньому дбайливо розміщені експонати, які презентують фах музиканта і лікаря. Ці професії свого часу здобули донька та син Романа Фабрики. Окремо представлена й експозиція про вчителя. Раніше дружина Романа Михайловича, пані Оксана, викладала іноземну мову у школі.

«Я працював у журналістиці усе своє життя. Ось моя перша друкарська машинка. Є фотоапарат «Любітєль». Мої книги: «Я – репортер», фотоальбом «Лемки: роки і долі». Ось годинник Укрінформу, де я працював 20 років. Його подарували до чергового ювілею агентства. Коли працював на радіо, тоді не міг писати кульковою ручкою, лише чорнильною. Ось вона теж тут. Я за освітою журналіст. Але я володію ще щонайменше 20-ма професіями, які освоїв самотужки. До прикладу: кіномеханік, тракторист, кулінар, фотограф, режисер, ведучий, слюсар, сантехнік та інші. Свого часу навіть видав книгу «СССР». Знаєте що означає? Сильний самогон своїми руками», - жартує господар.

В експозиції журналістики є ще фотографія грибів. Це, каже Роман Фабрика, одне з його захоплень. Пригадує, про гливи дізнався, коли писав про їх експериментальні посадки. Тоді вирішив спробувати вивести їх у себе вдома.

«Я до всього підхожу творчо. Сам вирощував гливи, сам смажив. Купував спеціальну вату – міцелій, тобто насіння грибів. Процес, пам’ятаю, був великим. Треба було відварити солому, розкласти оте насіння і скрутити все у поліетиленові мішки та сховати у темряву. За десять днів вони проростали через дірочки, які прорізав. Все відбувається майже на очах. Гливи виростають, наче вуха. Тоді зрізав їх і готував. Мілко нарізав, смажив на пательні з олією та цибулькою. Потім додав сметани, бо ж гриби без сметани, то як дівка без кавалера. Я першим це знайшов, випробував і описав у газеті», - пригадує Роман Фабрика.

ДОРОГИ І ТВОРЧІСТЬ

Нині господар намагається так само творчо розвивати власний музей. Для цього розробив буклети, створив книгу та запровадив сертифікати для відвідувачів. Є ще й медалі. Їх отримали лише 13 людей - ті, хто долучається до розвитку закладу.

«Ось зовсім недавно музей отримав унікальну річ, яку мені привезли з Вільнюса. Світлофор, що працював у кабіні паровоза. Цей прилад поповнить експозицію, присвячену професії залізничника. Він дозволяв обом машиністам зорієнтуватися на колії задовго до того моменту, коли вони побачать на дорозі справжній світлофор», - констатує Роман Фабрика.

Поряд із музеєм діє фотовиставка. Це – теж захоплення Романа Михайловича. Експозиція постійно змінюється. Відвідувачі вже побачили роботи господаря на теми «Америка в Галичині», «Кличуть у гори трембіти» та «Лемки: роки і долі». Охочим Роман Фабрика розповідає ще й про свою колекцію дзвіночків і фотоапаратів. Але то, каже, особлива тема і потребує чимало часу, знань та ерудиції. Адже лише дзвіночків у нього – понад 300 і кожен має свою історію.

Нині засновник музею мріє про банер на будинку, який би інформував людей, що Музей родинних професій для них відкритий.

«Час не стоїть на місці. Онуки, правнуки, сподіваюсь, поповнять експозицію, можливо, й розширять приміщення самого музею. Адже з плином часу ці сімейні реліквії — речі, які називаємо старожитностями, що десятиліттями слугували людям, набувають особливої цінності. І, повірте, не як антикварні, а тому, що зберігають у собі дух попередників, живу пам’ять про дідусів і бабусь, батьків, братів, сестер…», - переконаний засновник музею.

За традицією, відвідувачі цього родинного закладу залишають свої відгуки у спеціальній Книзі. Нині таких записів – кілька тисяч. Пишемо подяку і ми. Роман Фабрика підписує подаровану книгу «Дороги, які нас обирають». Бажає, аби його колеги «не повторювали його доріг». Але нічого не вдієш - доля теж вистелила нам дорогу в журналістику. Щоправда, у кожного ця дорога неповторна.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото Юрія Рильчука