Іштван Грежа. Той самий загадковий угорський уповноважений

Іштвана Грежу як угорського дипломата на Закарпатті знають давно. Влітку цього року — на фоні українсько-угорської кризи — про нього дізналася вся Україна. Справа в тому, що посада, на яку його призначив уряд Угорщини, звучала як “уповноважений по Закарпаттю”.

З вимогами змінити цю назву посади для свого уповноваженого (до Грежі в українських медіа швидко приклеїли кліше в дусі політики екс-президента - “смотрящий по Закарпаттю”) до угорського уряду зверталися офіційно від українського МЗС. Тривав процес три місяці, і її таки перейменували. Тепер його посада звучить так – “уповноважений міністра, відповідального за розвиток співпраці Сабольч-Сатмар-Березької області та Закарпатської області, а також координацію програми розвитку дитячих навчальних закладів Карпатського басейну”.

Це людина, яка нині координує майже усю гуманітарну політику уряду Угорщини на Закарпатті. Він буває в області по кілька разів на тиждень, проводить майже усі акції, до яких хоч трохи дотичні угорці.

Формат зустрічі, на яку запросили регіональних журналістів, звучав як “прес-сніданок”. Як заявив на початку зустрічі сам пан Грежа “питати і писати можна про все”. Він і справді відповідав на запитання — відверто, наскільки дозволяє дипротокол і угорська позиція, від якої Грежа — ні на крок; сипав жартами, що його влітку не пускали через кордон, а зараз на кордоні Грежу зустрічають як Мікулаша, розповів навіть про те, як напередодні католицького Різдва минулого тижня вдома різав свиню та ще — щиро припрошував українські ЗМІ відвідувати угорські акції.

Усе це, мабуть, для того, аби крига потроху скресала. Поміж цим журналісти таки спробували поговорити на складні теми: про мовне питання, про паспорти... В цьому Іштван Грежа був без жартів: у відповідях бриніла непоступливість і вірність лінії, якої дотримується уряд Угорщини у стосунках з Україною.

Основні меседжі тут, які озвучив Грежа: угорці прагнуть повернутися до формату стосунків між Україною та Угорщиною, які були станом на 2016 рік; очікують скасування так званої “мовної статті”; прагнуть конструктиву. І головний посил: «для Угорщини нема межі у розмірах фінансування Закарпаття».

Втім, перечитавши виклад цієї розмови, ви все зрозумієте самі.

НЕ МОЖЕМО ЗАБУТИ МОВНУ СТАТТЮ

- Я не хочу довго говорити про 2018 рік, – заявив Іштван Грежа. – Думаю, що українські ЗМІ багато писали про угорців, в тому числі, на жаль, не завжди так, як ми хотіли би (угорські дипломати та лідери угорської нацменшини майже на кожному заході дорікають українським медіа за негативне висвітлення угорського питання на Закарпатті, за останній рік ця теза звучала в області з вуст міністра Сіярто, пана Брензовича та інших - авт.). Було б значно краще, якщо б ця інформація висвітлювалася в такому ж ключі, як і в попередні роки: тобто, на мою думку, краще говорити про те, як могла би допомогти Україні Угорщина. На жаль, вийти на рівень минулих стосунків буде досить складно: ваші й наші політики зробили надто багато помилок, – сказав Грежа. Я дуже надіюся, що ми ці помилки виправимо.

- Пане Уповноважений, чи є у вас бачення того, як ці помилки варто виправляти?

- Найкраще було би повернутися до стосунків рівня 2016-року, як тоді, коли останній раз прем'єр Гройсман відвідав Угорщину. Я був серед делегації, яка тоді його зустрічала на головній площі — знаєте, організація була більш поважна, ніж навіть при зустрічі американського президента.

Як ви пам’ятаєте, саме тоді було домовлено про 50-мільйонну кредитну лінію, з цього кредиту мали побудувати об'їзну дорогу в Берегові, також затвердили інші інфраструктурні проекти. Я думаю, ми зможемо їх завершити, якщо продовжимо співпрацю.

Але разом із тим ми не можемо забути закон “Про освіту” з його мовною статтею, яка є фактично дискримінаційною, — тому що ми говоримо про набуті права, і навіть за конституцією України їх не можна забирати.

У ПИТАННЯХ ЩОДО ОСВІТИ МИ ВІДЧУВАЄМО ТИШУ

- На якому етапі зараз українсько-угорські стосунки у сфері освіти?

- Ми тепер відчуваємо тишу в цьому питанні. Наразі нас влаштовує термін імплементації, який ввела Верховна Рада. Але в ідеалі ми стоїмо на тому, що набуті права у меншини не можна забирати.

Для того, аби надалі налагодилися стосунки між нашими державами, я думаю, варто, щоби ми концентрували свою увагу на спільних інтересах, а не на окремих інтересах наших держав. Як країна ми поважаємо те, що Україна як молода держава будує націю, ми, угорці, маємо багатий досвід державності — понад 1000 років, і ми можемо вам свій досвід передати — в тому числі і щодо будівництва створення нації.

У розрізі цієї, “мовної”, теми хочу вам сказати, що на минулому тижні ми оголосили курси навчання української мови для угорців на Закарпатті — хто бажає, може записуватися. Наразі записалося 300 чоловік. Уже декілька років ми маємо аналогічні безкоштовні курси із вивчення угорської мови по області. Координацію в цих осередках веде берегівський інститут (мова про угорський інститут ім. Ференца ІІ Ракоці — авт.). Угорщина виділила на ці курси 1 млн грн на наступний рік.

Методика вивчення української для угорців - серйозна, вона розроблена берегівським інститутом, є відповідна література, є спеціалісти, які готові навчати. Передбачено навіть екзамен по закінченні цих курсів.

На угорських курсах на Закарпатті навчається 16 тисяч людей. Зокрема, лікарі — вони повинні знати мову для обслуговування угорського населення, також для лікарів у нас передбачені курси підвищення кваліфікації в Угорщині, що дозволяє їм краще професійно розвиватися.

УГОРЩИНА НЕ МАЄ МЕЖІ ДЛЯ ФІНАНСУВАННЯ ЗАКАРПАТТЯ

- Чи не виникало у вас бажання згорнути фінансування угорців в Україні — з огляду на кризу в стосунках?

- Ми думали над цим, так, але моя особиста пропозиція, - не те що не закрити ці програми, а ще більше посилити допомогу. Відтак, з 2019 року вона справді подвоїться. Угорщина не має межі для фінансування угорців Закарпаття.

Ми орієнтуємося, що на Закарпатті щодо угорців політика інша, ніж у Києві. Тут ми ніколи не мали ніяких проблем — ні з угорцями, ні з українцями. Я постійно критикую наших закарпатських угорських журналістів — що на наших заходах мало україномовних журналістів. Я був би дуже радий, якщо би на усіх наших “сепаратистських” заходах, які ми проводимо, – жартує Грежа, – було би більше українських журналістів. Ось сьогодні ми їдемо в Ужгород вручати рояль музичній школі — цей інструмент випустив завод “Петроф”. Надіюся, ви не напишете, що його зробили в Росії, а закупили за угорські гроші — і що це прояв сепаратизму. Повірте, у нас стільки роботи, що ми просто часу не маємо думати про сепаратизм.

Тому відповідаючи прямо на ваше питання: ми не закрили двері, навпаки, ми їх ширше відкриваємо.

НАШЕ ЗАВДАННЯ — АБИ УГОРЦІ ЗА КОРДОНОМ ЗНАЛИ, ЩО ЗА НИМИ СТОЇТЬ СИЛЬНА УГОРСЬКА ДЕРЖАВА

- Невже в Угорщині нема куди подіти такі суми — окрім як на підтримку закордонних угорців?

- Знаєте, пройшло 30 років, як ми відійшли від комуністичного режиму, тоді, в той період, комуністи казали, що закордонні угорці — це проблема тих кран, де вони живуть.

Угорщина декілька десятиліть фактично не займалася закордонними угорцями, як результат: їх кількість зменшилася наполовину. Бути угорцем було соромно, це сприймалося як негатив, що тобі не пощастило.

Пройшло 30 років, і фактично, більшість суспільства вважає, що треба займатися закордонними угорцями, це обов'язок угорського уряду, це зафіксовано в конституції Угорщини. Майже всі громадяни Угорщини вважають, що закордонні угорці — це частина нації.

Ви знаєте історію минулого століття, і ні одного угорця не питали свого часу, в якій країні він хоче жити.

На Закарпатті за останнє століття це вже шоста держава, в якій живуть тутешні угорці. Кожен раз, коли міняється влада, фактично втрачається майно. Людям стає важче жити, вони хочуть виїхати. Наше завдання — щоб угорці були слухняними платниками податків, жили на своїй землі, але щоб їх не дискримінували. Аби вони були горді з того, що вони угорці, і за ними стоїть сильна угорська держава.

НАЩО НАМ ВКЛАДАТИ В САДОЧКИ ТА ШКОЛИ, ЯКЩО ДІТИ НЕ ЗМОЖУТЬ ТАМ ГОВОРИТИ УГОРСЬКОЮ?

- Розкажіть, пане уповноважений, чим конкретно ви займаєтесь по Закарпаттю?

- Я про це можу годинами говорити, але назву вам основні напрямки.

Про мовні курси ми вже сказали. Також для нас дуже важлива медицина, бо одна з причин, що закарпатські угорці залишають Україну — це поганий стан медицини. Хотів би виділити вакцини: в Угорщині фактично 100% немовлят отримують вакцини, тут – донедавна це була третина дітей. Тому ми постійно передаємо вакцини на Закарпаття. Це важливо для Угорщини і як для сусіда, бо це небезпека, коли поширюються інфекційні хвороби. Ми маємо програму для забезпечення Закарпаття якісними вакцинами на 5 років. Це – державний обов’язок, але ми не думали, що це обов’язок угорської держави, бо ці вакцини закуплені на гроші угорських платників податків. Тому дивно чути заяви пані міністра Супрун про те, що це контрабандна вакцина. Крім вакцини є допомога з інсуліном, також фінансування оновлення медичної техніки для лікарень, закупівля медичного обладнання.

Другий напрямок — це культура. Це угорські культурні центри — ми недавно відкрили такий у Києві, і плануємо відкрити ще у Львові. На Закарпатті в цьому сенсі плануємо допомогти відновити палац Ракоці, який у дуже поганому стані. Минулого року ми здійснили великий проект щодо експозиції в Ужгородському замку.

Четвертий напрямок — це освіта. Всі садочки Закарпаття, де є навчання угорською, ми відновимо. Це означає за три роки 600 млн грн (ця програма уже триває 1,5 року), це продовжиться також потім оновленням шкіл.

Тому, якщо ми говоримо про мовну статтю — для чого тоді нам оновлювати садочки та школи, якщо там діти не зможуть навчатися угорської мови? Ми бачимо тенденцію, що дуже багато змішаних родин, де мама чи батько українці, ці сім’ї віддають дітей в угорськомовні садочки та школи. Наголошу, що ці програми діють не тільки на Закарпатті — це стосується закордонних угорців усього Карпатського басейну.

- Пане Іштване, як часто буваєте на Закарпатті?

- Я тут дуже часто буваю, навіть дружина гнівається, – жартує Грежа.

- За той час, коли тривав скандал із приводу назви вашої посади — їздили?

- Тоді це було проблематично.

- Зараз це питання вичерпане?

- Якщо тоді на мене на кордоні дивилися як на ворога, то зараз — як на Мікулаша (угорський варіант Діда Мороза - авт.).

- Чим закінчилася справа СБУ, відкрита проти підприємців, що отримували фінансування від Угорщини за програмою фонду Егана?

- На жаль, вона не закінчилася. Коли я говорив про тишу між країнами, то тих підприємців вона не торкнулася. Їх майже усіх викликали на допити в СБУ, на кордоні зараз майже усіх депутатів зупиняють, навіть якщо це депутат сільради, якщо він угорець — то це або якийсь обшук ведеться, йде опитування, шукають паспорт закордонний. Це — подвійна гра, і вона лишається на сьогодні.

- Міністр Клімкін заявляв, що в дипустановах на Закарпатті перестали видавати паспорти — куди тепер їдуть угорці за паспортом?

- Ми не порушували будь-яких міжнародних угод в цьому питанні. З цього приводу ми заяв не робимо. Основне завдання як дипустанов — допомагати громадянам Угорщини. Я думаю, що на останній зустрічі між двома міністрами ми передали зразок угоди щодо вирішення цих питань — і відповідно, ми тепер ведемо переговори і дипконсультації з цього питання. Тут нема альтернативи — крім як домовитися двом сторонам.

- Чи позбавили ви угорського громадянства ту людину, яка зробила скандальне відео в берегівському консульстві? Адже треба було бути на церемонії, аби зняти це — тобто, самому отримувати паспорт?

- Нам відомо, хто це зробив, але ми його не позбавляли громадянства. Угорщина теж могла би завести “чорний список” — наприклад, проти людей, які в балаклавах зривають угорський прапор, але мають також угорське громадянство. А потім ідуть класти квіти до пам’ятника Шевченку в Берегові, який поставлений на угорські гроші (у 2016 році Угорщина фінансувала відкриття пам'ятника Тарасові Шевченку в Берегові – ред.). От Польща робить такі списки і санкції, але ми не робили таких кроків. Ми фактично не займалися навіть бізнесом українців в Угорщині, ми не проводимо негативну політику проти них. Я думаю, що в тому, що ми тут сидимо з вами — це теж зустрічний жест. Я вірю, що знайдемо спільну мову — як знаходили в минулому.

Загалом, те, що відбулося в консульстві в Берегові, я назвав би помилкою. Це недружня акція, я поставив би крапку на цьому питанні й абстрагувався від цього.

УГОРЦІ ВИЗНАЮТЬ БУДЬ-КОГО, КОГО ОБЕРУТЬ УКРАЇНЦІ

- Ми на порозі виборів в Україні, чи педалюватимете ви питання створення Притисянського округу для голосування угорців?

- Це давнє питання, нам це обіцяли багато разів, я не знаю, як вирішать у Києві, чи піднімуть це питання. Ми були би раді, якби наші українські друзі цю обіцянку виконали. Але піднімати питання не будемо.

- Були заяви від вашого прем'єра, що угорці домовлятимуться уже з наступною владою в Україні. Тобто із чинним керівництвом ви спільної мови не знайдете?

- Для угорського уряду є обов’язком визнати будь-кого, кого виберуть українці. Ми не ведемо зараз переговорів ні з ким, але з другої сторони, ведемо з усіма — бо є 150 тис. угорців на Закарпатті. Я думаю, що вибір українців стосується тільки українців.

*  *  *

Після сніданку ми поцікавилися думкою закарпатського аналітика Дмитра Тужанського, що спеціалізується на угорському питанні — яка роль Іштвана Грежі зараз, на що він впливає на Закарпатті, чим може бути корисний для розвитку добросусідських відносин з угорцями — для Києва.

- Дуже важливо розуміти, що Іштван Грежа – не нова людина ні на Закарпатті, ні в українсько-угорських відносинах, – відповів Тужанський. – До літа 2018 року, коли й виник скандал довкола назви його посади, він уже працював два роки на схожому посту – з 2016-го до весни 2018-го Іштван Грежа займав посаду Уповноваженого (комісара) уряду Угорщини з питань співпраці Саболч-Сатмар-Березького району та Закарпаття. Ця його попередня посада була за функціями і статусом значно вищою та вагомішою, ніж та, навколо назви якої виник скандал.

Протягом двох років – до весни 2018-го року – Іштван Грежа координував усі зусилля угорського уряду в Закарпатті, а його нова посада, до якої така велика увага, передбачає мандат не від усього уряду Угорщини, а лише від імені одного міністра – віце-прем’єра Жолта Шем’єна.

Тобто Іштван Грежа став, так би мовити, «жертвою» складного періоду у відносинах Києва та Будапешта та технічної помилки бюрократичного апарату, який так невдало сформулював назву нової посади угорського чиновника.

У всякому разі доказів – ні фактичних, ні логічних, що така назва посади Іштвана Грежі, це була свідома провокація Будапешта, – нема.

Для команди Віктора Орбана значно важливіше, аби Іштван Грежа якомога частіше бував на Закарпатті й втілював проекти угорського уряду, демонструючи, як Будапешт дбає про закарпатських угорців, ніж щоби він оминав Україну під загрозою стати персоною нон ґрата, як це було з серпня до кінця листопада цього року.

Чи є корисною робота Іштвана Грежі для України? З одного боку гуманітарні та транскордонні проекти, якими він опікується, мають сильну ідеологічну складову, бо є виявом офіційної політики угорського уряду. Але якщо цю роботу Іштвана Грежі та амбіції Будапешта вміло збалансувати українською політикою у відповідь – як на державному, так і на регіональному рівні – то це буде реальна євроінтеграція та продуктивна транскордонна співпраця. Тобто те, що чітко вписується в інтереси як Києва, так і Будапешта, і описується дипломатичним штампом «добросусідські відносини»…

*  *  *

Підсумовуючи сказане на прес-сніданку й у коментарі експерта Дмитра Тужанського, хотілося б додати ще кілька штрихів.

По-перше: підозрюю, що «патріотам» із Києва чи, скажімо, зі Львова ріже слух багато з того, що пролунало з вуст Уповноваженого Грежі (наприклад, про те, що угорці Закарпаття – це «частина угорської нації», яка «живе на своїй землі»). Втім, закарпатські українці традиційно сприймають угорців як потенційних фінансових донорів. А коли щось дають (велить відома закарпатська приказка) — то треба брати, бо не факт, що це запропонують із Києва.

По-друге, угорці ведуть таки доволі розумну (як для власної користі) культурну політику, яку дехто може навіть назвати «хитрою». Вони дають кошти на відкриття пам`ятника Шевченку в Берегові, видають методичну літературу по викладанню української мови для закарпатських угорців, оголосили набір на курси вивчення української мови, куди записалося вже 300 українських угорців… І хоча аналогічні курси по вивченню мешканцями регіону угорської мови відвідують аж 16 тисяч осіб, але звинуватити Будапешт у тому, що він начебто змушує когось забути українську, – нема підстав.

Із цього випливає й третій висновок – в угорців дійсно можна повчитися умінню стояти на своєму і дбати про своє. На жаль, українська держава не може, за прикладом Будапешта, заявити, що «розміри фінансування угорської діаспори не мають меж». На закордонних одноплемінників у нас взагалі прийнято дивитися скорше як на донорів, аніж як на реципієнтів. Та й на своїх співгромадян не завжди коштів вистачає, чого б інакше вони поглядали у бік закордону?

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака