У пошуках найпершої Січі козацької
Дніпропетровщину не дарма вважають колискою запорізького козацтва. Адже за всю його історію існувало дев’ять Січей, і п'ять із них - на території сучасної Дніпропетровської області.
Але нині Укрінформ пропонує пошукати точку на карті, де колись була найперша, так звана Стара козацька Січ. Шукатимемо її на землі, з повітря і... під водою.
НА РОМАНОВІЙ ГОРІ, У БОГІНОМУ ЯРУ
Сьогодні відомо про Хортицьку (1552-1560 роки), Томаківську (80-ті роки XVI ст. - 1593 р.), Базавлуцьку (1593-1638 рр.), Микитинську (1639-1652 рр.), Чортомлицьку (1652-1709 рр.), Кам'янську (1709-1711 рр., 1730-1734 рр.), Олешківську (1711-1728 рр.), Нову (1734-1775 рр.) і Задунайську (1775-1828 рр., зараз — на території Румунії) Січі. Проте багатьох дослідників цікавило, як і де були влаштовані поселення українців до того, як утворилися ці Січі.
Завідувач відділу збереження і популяризації культурної спадщини південно-східного регіону Українського державного інституту культурної спадщини (Київ), доцент Придніпровської державної академії будівництва та архітектури (Дніпро) і член бюро Українського національного комітету ICOMOS Олександр Харлан познайомився з однодумцем і популяризатором результатів пошукових ідей Олександром Домбровським (сайт «Шукач»), захопившись ідеєю віднайти таке старе поселення, стару козацьку Січ.
Спершу була проведена величезна робота з інформаційними та архівними матеріалами, картографічними документами. До пошуків підключалися місцеві історики і краєзнавці.
- У межах міста Кам’янське (Дніпропетровська область) розташовується селище Романкове. Працюючи з інформаційним матеріалом, ми часто стикалися з назвами “Романова гора”, “Романів курган”, і стали дошукуватися, про які ж топонімічні об’єкти йдеться, - розповідає Олександр Харлан.
За його словами, багато істориків ще раніше припускали, що саме в цьому місці було найстаріше поселення дніпровського козацтва, відоме під умовною назвою Стара Січ. У XVII сторіччі французький картограф Гійом Боплан першим вказував на традицію запорізького козацтва збирати військові ради в місцевості Романів курган, або Романова гора.
- Якщо подивитись на місцевість на правому березі Дніпра між селищами Дніпровське і Аули з висоти пташиного польоту, побачимо дійсно величезну гору, відрізану від материка двома балками – Щуровською та Бакуліна. Крім того, сама гора розрізана ще однією балкою, яка на картах XVIII ст. називалася Богін яр, а від нього відходили менші ярки, таким чином ніби утворюючи плато, захищене по колу трохи меншими пагорбами. Отож ми пропонуємо саме цю місцевість називати Романовою горою, - розповідає вчений.
Він зауважив, що й дослідник козацтва Дмитро Яворницький вказував, що на Романовому кургані був не один, а дванадцять курганів чи пагорбів.
- Наразі їх можна налічити дев’ять, але якщо врахувати, що на поверхні кількох пагорбів існував не один курган, а кілька, то на цифру 12 також можна вийти. І карта Шуберта (військово-топографічна мапа середини XIX ст. - ред.) вказує, що там було ціле поле курганів, поховань. Тому Романів пагорб, Романова гора існує, - переконаний Олександр Харлан.
Та найбільше дослідників цікавило саме місце, де збиралися козаки на свої ради. Відкриття, зроблене з опорою лише на архівні джерела, слід було локалізувати, прив’язати до місцевості. Олександр Харлан припускає, що місцем зборів міг бути Богін яр.
У джерелах 1620-1650-х років згадуються козацькі укріплення, які від Черкас спускалися все нижче по руслу Дніпра до порогів. На мапі італійця Річчі Заноні в місці Щуровського урочища на березі Дніпра вони позначені написом «St. Kozac. Sicza» (Стара Козацька Січ).
- Навіть коли зводилася Чортомлицька Січ, козаки все одно зустрічалися на Романовому кургані. Тут вони, зокрема, вирішували питання щодо будівництва на Чортомлицькій Січі Свято-Покровської церкви. Тобто мова йде про свого роду сакральне місце. Чому козаки приходили саме сюди і тут проводили свої ради, це ще треба досліджувати в майбутньому, - зазначає Харлан. І продовжує: - Визначившись із місцем, ми вкажемо потенційні місця археологічних досліджень. Зараз нашу увагу привертають два миси, Аульський і Сашинівський, - та центральна частина Романового пагорбу, де, можливо, й проводилися ради козаків. Після оприлюднення нашого відкриття декотрі з відомих істориків почали підтягувати свою інформацію, головним чином, топоніми. На даному етапі усіх цікавлять назви Щуровська балка, Щуровка – це історичні назви місцевості, про які ми говоримо, які пропонуємо згадувати.
Пошуковці насамперед пропонують дослідити топоніміку на рівні мовного походження тих чи інших назв. Села Красне, Новопокровка, Сошинівка нині перебувають в адміністративному управлінні селища Дніпровське. Селище Аули – колишній присілок Романкова. Дуже важливо, впевнений Харлан, визначити, на якому етапі ці населені пункти співіснували, які з частин селищ найдавніші. Досліджень чимало, однак їх варто перевірити.
Також цікаво, що на старих мапах в околицях Аульсько-Сашинівського мису існував величезний Фурсин острів. Він був другим за величиною (після Хортиці) на Дніпрі. Вірогідно, він використовувався й козаками. До затоплення у 1962 році, коли утворилося Дніпродзержинське (нині Кам’янське) водосховище, на острові був заказник із рідкісними видами тварин та рослин. Місцина була унікальна своєю фауною та флорою, маленькими річечками, струмками, озерами. А також різними назвами, що збереглися й досі.
КОЗАЦЬКУ СПАДЩИНУ РУЙНУВАЛИ ПОВСЮДНО
Ще одним підтвердженням здогадок, де саме була Стара Січ, є те, що у цій місцевості існувала мережа укріплень на лівому березі Дніпра. Отже, їх оборонці контролювали певні об’єкти на протилежному боці.
Що саме вони контролювали за часів козацтва, ми не знаємо. Однак стратегічне значення цього місця підтвердилося під час Другої світової війни: саме тут був влаштований Аульський плацдарм. Тобто стару козацьку переправу використовували навіть через 200 років, аби заволодіти протилежним берегом.
- Це унікальний випадок, і ми відкрили, що стратегічні об’єкти використовуються протягом тривалого часу, - підкреслює дослідник.
Наразі головне завдання для пошуковців – знайти якомога більше джерел 1920-60 років. Як не дивно, це “біла пляма”, оскільки дуже багато стратегічних об’єктів були засекречені при будівництві водосховища. Після війни працювати з темою Аульського плацдарму стало дуже складно: немає ні архівних, ні опублікованих матеріалів. Інформацію доводиться збирати по крихтам.
- Одні люди вивчають підводні об’єкти, інші - місцеві краєзнавчі, тож наше завдання - об’єднати якомога більше інформації, зробити правильні висновки й підготувати підґрунтя для державних бюджетних археологів, щоби вчені могли почати багаторічні комплексні дослідження, якщо наші висновки підтвердяться, - каже Харлан.
Це важливо, бо коли потрапляєш в селища Аули чи Дніпровське, слідів особливо віддаленої історії там годі шукати. Всі вважають ці селища сучасними населеними пунктами, утвореними за радянських часів.
І це ще раз доводить, що історична пам’ять, якщо про неї вчасно не подбати, стирається.
- В останню нашу поїздку з ТБ «Шукач» ми пробралися до того місця, де була стара Сашинівська церква (інші назви — Сошинівська, Шошинівська. - ред.). Від неї лишився вже ледь помітний фундамент. Чорні археологи у пошуках скарбів чи іншої здобичі пробили підлогу. Доступу до залишків церкви немає, все заросло, хоч я в 1996 році власноруч іще розчищав цей фундамент, - згадує Харлан.
Після цієї поїздки у пошуковців виникла ідея зібрати групу волонтерів і все ж навести лад у цьому унікальному місці. Вони переконані, що історичну пам’ять слід відновлювати, починаючи з тих об’єктів, які збереглися хоч у якомусь вигляді.
А руйнували козацьку спадщину повсюдно. Якщо Січ чи фортеця були на берегах Дніпра, часто потім на цих місцях влаштовували кар’єри. Старий Кодак тому доказом – півфортеці поглинув гранітний кар’єр. Так само зруйнований Ненаситинський ретраншемент і усі найцікавіші місця далі вниз за течією Дніпра. Стратегічні висоти - гранітні виступи з чудовим оглядом - у радянські часи використовувалися для видобутку будівельного матеріалу. Славною минувшиною цих місць ніхто не переймався.
Дослідники переконані, що вже зараз ці місця слід популяризувати, водити сюди туристів, розповідати їм справжню історію.
- Щоб українцям розуміти своє власне минуле, треба починати хоча б з того, що лишилося, - наголошує Харлан. - До речі, у ці місця торік приїжджав з Аргентини нащадок роду Корбе. Цей рід був пов’язаний із сім'єю Олександра Поля, якому завдячуємо індустріальним розвитком Дніпра та краю, - його сестра Марія була дружиною поміщика Костянтина Корбе і в другій половині XIX століття володіла цими територіями. Їхні нащадки вже відчули значення цієї теми. Тепер мусимо донести і до мешканців цього регіону, що наша історія дивовижна і заслуговує на увагу. А коли люди карбуватимуть це в пам’яті, то в нас не повторяться ті страшні екологічні катастрофи, які ми зараз маємо з Дніпром – адже ми втратили величезну кількість землі, природи, й отримали заболоченість усієї колись найпотужнішої річки України.
Можливо, з таких локальних речей створиться образ нормальної здорової нації, сподівається науковець.
ДОПІРНУТИ ДО ТАЄМНИЦЬ МИНУЛОГО
- Наші загальні дослідження спрямовані на відновлення тієї пам’яті, яку 200-270 років планомірно зачищали. На даному етапі тільки археологи ще можуть підтвердити наші дослідження, - зауважує Харлан.
Складність полягає у тому, що археологам доведеться працювати на глибині 2-2,5 м під водою. Потрібні спеціалісти, на щастя, є. На Хортиці існує інститут підводних досліджень. Та знову ж, тему потрібно піднімати на державний рівень, бо навіть на відомих Січах дослідження проводяться не планомірно, а лише локально.
Якщо Хортиця була адміністративним і військовим центром, столицею козацтва, то в таких місцях, як тут, завжди були зимівники. Так, у Щуровському урочищі, мисі та впадині з островом Фурсина було від 12 до 16 зимівників. Історикам відомі прізвища козаків, які там мешкали, що дає можливість локалізувати пошуки з прив’язками до населених пунктів.
На початку 60-х років, перед затопленням, Інститут археології відрядив у ці місця експедицію на чолі з відомим археологом Дмитром Телегіним. Через обмеження у часі вивчали цю місцевість дуже побіжно, однак підняли неймовірну кількість матеріалу. Проте козацька доба тоді навіть не бралася до уваги — фахівцям йшлося про набагато давнші періоди. Складно навіть уявити, які скарби минулого можуть відкритися при дослідженні берегової зони.
Втім, відновити первісну берегову лінію теж дуже складно. Аерофотозйомка показує, що на мисі Аульському були укріплення, городища. На Сашинівському був кар’єр поміщиків Корбе, що досить серйозно зруйнував берег. Попри це під водою розрізняють мисовидне утворення. Але що там було, можуть сказати лише археологи.
Наразі вже відбулося кілька експедицій істориків і краєзнавців, розпочато зйомку документальних фільмів на цю тему, готується експедиція зі сканування дна русла річки на мисовидних утвореннях.
Як розповів Олександр Домбровський, у другому етапі пошукових робіт буде задіяна дорога апаратура - високоточні ехолоти, які дають кольорове зображення. Це дозволить підготувати ґрунт для подальшого ретельного вивчення. Дослідники заручилися підтримкою археологів-любителів, які пообіцяли підняти з-під води артефакти, якщо такі знайдуться.
Підтримують ідею пошуковців і місцеві краєзнавці. Хоча офіційна версія, якої дотримується директор краєзнавчого музею міста Кам’янського Наталія Буланова (а ще раніше так вважав і Дмитро Яворницький), трактує Романкове як передмістя укріпленого міста.
- Ми пропонуємо саме це укріплене місто асоціювати зі Старою козацькою Січчю. Я сподіваюсь, що сучасні історики та археологи зацікавляться темою створення першого постійного поселення Січі перших дніпровських козаків. Потрібно у ймовірному розташуванні цього поселення провести масштабні археологічні роботи, а також продовжити досліджувати історичні архіви. Історія раннього українського козацтва рясніє білими плямами, що чекають нових наукових досліджень, - підсумовує Олександр Харлан.
Людмила Блик, Дніпро.
