Піп Іван: аномальне сходження
У минулі вихідні українці стежили за операцією порятунку восьми людей, які вирушили на гору Піп Іван Чорногірський (або Попіван). Рятувальні заходи тривали три дні. На жаль, порятувати вдалося не всіх. Двоє людей, які були доволі досвідченими туристами, загинули. Чи можна було не допустити трагедії, що трапилося з туристами у Карпатах та що треба пам’ятати перед сходженням у гори, Укрінформ з’ясовував у безпосереднього учасника тих подій, начальника четвертої спеціалізованої пошуково-рятувальної групи, капітана служби цивільного захисту Тараса Бринди.
СИЛЬНИЙ ВІТЕР ВИДУВАВ З ЛЮДЕЙ СИЛИ
Тарас Бринда дізнався про заблукалих туристів у п’ятницю 22 лютого, близько 20 години вечора. Тоді він перебував у відрядженні, за межами Івано-Франківська. Отримавши повідомлення про початок пошуково-рятувальних робіт, він оголосив збір рятувальної групи й почав планування та підготовку наступного етапу операції. Зведена евакуаційна група з працівників 4-х пошуково-рятувальних відділень вирушила на Піп Іван на світанку 23 лютого з урочища Погорілець.
«Розумієте, вночі в таких умовах надсилати додаткове пошуково-рятувальне відділення на Піп Іван Чорногірський було невиправдано, бо основну фазу робіт на ту мить уже виконав наш черговий підрозділ. Швидше як за 4,5 години ми не змогли б прибути до місця події. А враховуючи аномальні й жорсткі погодні умови і темну пору доби, я міг просто втратити людей. Тоді у горах завис арктичний циклон. Уявіть, снігохід вагою у 350 кг при спробі руху зносило вітром та перевертало, ноші лавинні та вакуумні вітер вирвав з рук рятувальників та забрав, людині неможливо було йти, тільки повзти. Навіть дихати важко було. Завданнями нашого зведеного підрозділу, який вирушив знизу вранці 23 лютого, було провести евакуацію постраждалих з гори Піп Іван Чорногірський і передати їх медичним працівникам», – розповідає Тарас Бринда.
Попри те, що його підрозділ рушив на гору на світанку, група чергових рятувальників ПРВ (пошуково-рятувального відділення) села Явірник, який дислокується безпосередньо на горі, у будівлі обсерваторії, діяла відразу. Саме туди прийшли четверо туристів і повідомили, що їхнім друзям необхідна допомога. Вже пізніше стало відомо, що ці люди встигли піднятись на вершину ще до того, як почав вирувати циклон. Решта людей, які йшли за ними, потрапили у самий вир стихії.
«Люди були розкидані на схилі. Постраждалих знаходили за 500 і за 300 метрів до пошуково-рятувального відділення, яке дислокується на Піп Івані. Рятувальники сходили і піднімались чотири рази, щоразу витягуючи на вершину кожну знайдену людину. Для цього роботу організували позмінно, щоб отримати бодай мінімальний час на відновлення сил. Спорядження не допомагало. Дошкуляв дуже сильний вітер, мороз до 22 градусів, а вітер зі швидкістю до 30 метрів на секунду просто видував із людей тепло і сили. Без перепочинку рятувальники могли самі загинути», – констатує Тарас Бринда.
ЛЮДИ З ГІРСЬКИМ ДОСВІДОМ СТАВЛЯТЬ СОБІ ВИСОКУ ПЛАНКУ
Він переконаний, саме ці погодні умови й спричинили загибель двох людей. Уся група, каже, була добре підготовленою та екіпірованою. Більше того, серед мандрівників були люди, які займалися гірським туризмом не перший рік і мали вже досвід зимових походів.
«Люди, які мають гірський досвід, ставлять для себе досить високу планку. Здійснюючи це сходження, вони, очевидно, відчували, що можуть це зробити. У групі самостійно піднялися навіть дві дівчини. Так, погіршення умов насувалося. Втім, аномальний і найбільш жорсткий шторм вдалося пройти лише чотирьом. Іншим не пощастило, вони потрапили в самий епіцентр негоди. Їх знаходили на схилі вже покритими льодом та знесиленими. Заходи серцевої реанімації, які рятувальники проводили одразу, допомогли не всім. Двоє людей загинули», – розповідає капітан служби цивільного захисту.
Вже на другий день пошуків стало відомо, що серед загиблих двоє коломиян: 60-річний керівник Станції юних туристів Павло Вінтонюк та 26-річний Роман Беркещук, який свого часу сходив на Монблан і Казбек. Решта постраждалих, серед яких були туристи зі Львова та Києва, почувалися дуже виснаженими. У всіх людей був стабільно важкий стан. Вони були шоковані, а відтак, просто нічого не могли розповідати. Групі Тараса Бринди у перший день вдалося знести з вершини двох постраждалих. З обмороженнями різних частин тіла їх одразу госпіталізували.
«Ми відразу думали, що доведеться транспортувати трьох людей, які не могли рухатись. Для цього використовували спеціальне спорядження: АК`Ю та спеціальні універсальні ноші – засоби, які дозволяють проводити евакуацію травмованих людей із гірських схилів. Вони достатньо зручні в роботі й дають можливість це робити у горах із мінімальною затратою фізичних зусиль. Скільки на це пішло часу? Я не рахував і не звертав уваги. Ми працювали і були націлені зробити все якомога швидше. В таких умовах працюєш ніби на підсвідомості. Виконуєш алгоритм, не залежно від того, що відчуваєш. Головне – результат», – пригадує Тарас.
ВСЯ ГРУПА МОГЛА ЗАГИНУТИ
24 лютого до підніжжя гори Піп Іван Чорногірський у супроводі рятувальників зійшли ще четверо туристів. Вони відмовились від госпіталізації. Утім, медичної допомоги попросили троє працівників Служби порятунку. Як зазначають у прес-службі управління ДСНС в області, це ті хлопці, які відразу включились у пошукову роботі, знайшли на схилах найбільш постраждалих людей і надавали їм першу домедичну допомогу. Тоді ж рятувальники знесли до підніжжя гори і тіла двох потерпілих.
З Тарасом Бриндою ми говоримо вже у понеділок. У його очах втома і настороженість. Він зізнається, в голові ще переосмислює все те, що сталося у вихідні. Каже, в гори ходить, відколи себе пам’ятає, у гірській пошуково-рятувальній службі працює четвертий рік, а тому такі випадки на його рахунку – не поодинокі. Втім, розповідати про останнє сходження йому таки важко.
- Відомо, що ця група попередньо не зареєструвалась у жодному із пошуково-рятувальних відділень. Якби про вихід людей у гори знали рятувальники, це могло б запобігти трагедії?
- У цьому випадку ні, на жаль. На підйомі навіть по радіостанції не можливо було говорити. Окрім шумів прослуховувались лише окремі слова. Усі ці люди, найвірогідніше, користувалися зв’язком від GSM операторів, покриття яких практично немає на горі Піп Іван Чорногірський. То як вони могли нас повідомити про небезпеку? Більше того, витягнутий з кишені мобільний у тих умовах, відразу замерзав. У мене були подібні ситуації. Але тоді ми рятували лише одну людину, а тут... Якби можна було не по черзі, а всіх одразу… але тоді на горі не було достатньої кількості людей. Тоді там були лише троє рятувальників і кілька туристів-добровольців.
- Але ж у гори піднімались ще й волонтери?
- Вони йшли пізніше. Я маю на увазі оту чергову зміну рятувальників, яка прийняла на себе виклик відразу, коли це сталося. Розумієте, підрозділ, який дислокується на горі Піп Іван Чорногірський, запрацював 2016 року. До того там не було рятувальників на постійній основі. Якщо б ця ситуація сталася, а підрозділу там немає, то, в найкращому випадку, рятувальники прийшли б на допомогу за чотири з половиною години. На мою думку, в такому разі всі вісім людей могли б загинути. Уявіть, четверо піднялися до обсерваторії на горі, а там нема рятувального посту, лише сніг і заморожена будівля. У тих умовах знесилена людина руками не може розчепити навіть рюкзак. Тобто, навіть ті люди, яким вдалося вийти до будівлі і попросити допомоги, могли би просто замерзнути.
СПОРЯДЖЕННЯ НЕ БУВАЄ ЗАБАГАТО
- Чи достатньо сьогодні у рятувальників необхідного спорядження для порятунку людей?
- Спорядження ніколи не буває забагато. Його треба оновлювати постійно. Тут працюють фанати, які дуже люблять свою роботу. Обладнання і умови у нас, звичайно, на нижчому рівні, аніж у європейських країнах. Треба сказати, що гірське спорядження не лише дуже дороге, а й має певний термін експлуатації. І навіть коли його вигляд ще не критичний, то спорядження вже може бути непридатним лише через те, що минув його термін використання. Навіть найбагатші країни не фінансують свої гірські рятувальні служби на всі 100%. Як правило – лише на 50%. Решта грошей надходять з інших джерел. Втім, для цього там діє необхідна законодавча база. У кожній країні є закони про гори, механізм відрахування коштів від природоохоронних структур, нацпарків і заповідників до Служби порятунку. Усе це регулюється законом, чого в нас немає. Навіть добровільні пожертви у Службу порятунку мають бути врегульовані на правовому рівні. В нас цього теж немає, і тому ці внески можуть трактуватися як корупція. На жаль, у нас тут – правовий вакуум. Не можна говорити, що в нас законодавство погане, чи не достатнє. Його нема взагалі.
- Реєстрація – необхідний елемент підготовки виходу у гори?
- А що таке реєстрація? Є керівні документи, які регламентують спортивний туризм. Це все прийшло до нас від Радянського Союзу. Тоді все було під контролем і регламентовано. Держава вимагала: якщо люди мають бажання піти в гори, то вони повинні перебувати у спортивному клубі, а при проведенні гірського походу – отримати маршрутну книжку. Маршрут мав бути затверджений кваліфікаційною комісією. Мандрівників перевіряли на знання, екіпіровку. Лише тоді цю групу туристів випускали на маршрут за умови, якщо погодні умови це дозволяли. Тепер ми не можемо людей обмежувати у пересуванні, тож ця вимога не життєздатна. У нас вільна країна. Для того, щоб комусь ставити подібні вимоги, повинен бути закон.
- Що має врахувати турист, який планує сходження?
- Перше. Обрати туристичний маршрут, який відповідає його власному досвіду, знанням та рівню фізичної підготовки. Друге. Відповідально та детально спланувати свою мандрівку та завжди мати «запасний план» на випадок різноманітних непередбачуваних ситуацій. Третє. Бути відповідним чином екіпірованим туристичним одягом та спорядженням, мати при собі медичну аптечку. Четверте. Ознайомитись із прогнозом погоди на найближчі кілька днів та мати при собі номери телефонів чергових рятувальників пошуково-рятувальних відділень. Ну, і насамкінець. У критичній ситуації – намагатися не втрачати самовладання, мислити логічно і боротися за своє життя до кінця.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
