Пташина Місячна долина
Якби у сучасному світі поставити за мету знайти райський куточок без шуму, шаленої швидкості, телефонних дзвінків і невпинного потоку повідомлень із соціальних мереж, це могло би бути мальовниче село в оточенні соснового лісу, де лунають співи птахів.
Без сумніву, таке місце існує, і не треба шукати його за тридев’ять земель. Між Житомиром та Києвом у селі Хомутець Брусилівського району розташований притулок для птахів і дрібних тварин «Місячна долина».
Птаства там стільки, що господарі навіть не беруться його рахувати, а продовжують будувати вольєри, аби рятувати пернатих зі всієї України. Частина птахів, зміцнівши, повертається у свій звичний ареал, а деякі так і залишаються коло людей, бо через свої травми приречені на загибель у дикій природі.
Про те, як мрія з роману Джека Лондона втілилася у реальність, а птахи й тварини з часом стали рідними, читайте в нашому проекті «Точка на карті».
ПРИЇХАЛИ ЗІ СВОЄЮ ДОМАШНЬОЮ ВОРОНОЮ
Подружжя Олени Будзінської та Андрія Михальчука, проживаючи в Києві, мріяло переїхати в село. Так склалося, що з дитинства у них вдома були тварини, а з часом захотілося більше простору і свободи, чого бракувало у міській квартирі. Спочатку у Хомутці на Житомирщині оселилася мама Олени, а згодом і подружня пара, яка нині виховує чотирьох дітей.
Дружина – художниця, освіта якої дозволяє займатися розписом та реставрацією церков і монументальних будівель, чоловік – колишній військовий. Зараз вони грумери (фахівці з догляду за собаками та кішками, які стежать за їх шерстю, шкірою, кігтями – авт.). Попри переїзд до села, роботу не залишили, а лише змінили графік. Тепер раз на тиждень їздять у Київ, де мають чимало клієнтів.
Олена розповідає, що коли прихистили перших птахів, навіть гадки не мали, що доведеться будувати у дворі великі вольєри: «Ми переїхали сюди зі своєю домашньою вороною. Першими до нас потрапили боривітри. Потім знайомі передали пташеня ворони. Наші друзі розповідали своїм друзям про те, що ми взялися реабілітувати птахів, ділилися контактами. Згодом вирішили створити групу у Facebook з надією, що можливо, це комусь допоможе. Ми думали, у нас буде 10-30 птахів, але хто ж знав, що все це досягне таких масштабів і перетвориться у притулок. Спочатку був один вольєр, а зараз 12, і ми плануємо побудувати ще 9. Крім того, птахи живуть в сараї, у веранді, а деякі тварини - у кімнатах будинку», - розповідає Олена.
Сама назва «Місячна долина» походить з однойменного роману Джека Лондона, де подружжя шукало свій ідеальний куточок на землі із високими деревами, просторими лугами та річкою. Олена зізнається, що після прочитання книги загорілася ідеєю знайти таку місцину. Коли мрія здійснилася, жінка впізнала в ній історію героїв роману.
У «Місячній долині» в Хомутці нині проживають лелеки, лебеді, сови, ворони, граки, круки, сойки, сороки, куріпки, голуби, луні, чаплі, перепілки, куниця, лисиця, білка, тхори, їжаки, черепахи, 11 котів і 10 собак, а ще домашні кури, качки, кози, свині.
Андрій каже, що птахів вони не рахують, адже голуби доволі часто повертаються у вольєри зі своїми новими подругами, а сорока, яку випустили, прилітає із сусідських дворів на обід. До того ж, вечорами до двору навідуються сови, котрих теж тут урятували. Чоловік жартує, що всі пернаті і тварини вже стали у них свійськими. Когось сюди доставляють, а за іншими подружжя виїжджає своїм транспортом, буває, що й в інший кінець України.
ПО ОЧАХ ПТАХА МОЖНА ПРОЧИТАТИ, ЧИ ВИЖИВЕ ВІН
Олена проводить екскурсію притулком, розповідаючи історії своїх улюбленців. Вмовляючи лисицю Лялю показатися на камеру, вона називає її донею. Потім бере на руки козеня Доні, яке стрибає на трьох ніжках, і притуляючи, приказує, що прийшла його мама. Непосидюча куниця Куня, в якої немає півхвоста, привчена до обіймів, тому ніжно пригортається до своїх господарів. Білу Чаплю Б’янку, яка втратила зір, вони називають красунею.
У таких дрібничках відчувається великодушність людей, які переймаються долею птахів і тварин, повертаючи їх до життя.
За словами Андрія, до «Місячної долини» потрапляють травмовані або ослаблені птахи. Когось травмують люди або ж, трапляється, птиці самі кидаються під колеса автомобілів або не справляються у польоті, ламаючи крила. Частина пернатих отримує черепно-мозкові травми від удару об скло, 80% з яких успішно виліковуються. Загалом у притулку рятують дві третини тих, хто тут опиняється.
«Буває, що птах потрапляє до нас практично здоровим, але через добу помирає. Ти його годуєш, лікуєш, а в нього в очах написано – все, я здаюся. Тобто, є птахи, які просто не хочуть жити і навіть не намагаються боротися. А трапляється, що птиця дуже травмована, але має сильну жагу до життя. Нещодавно нам привезли дикого качура з розрізаною головою. Ми подумали, що надії в нього немає, а тепер він метається по всьому будинку. Його ще чекає операція з видалення ока і він житиме у нас, бо в природі не зможе», - додає Олена.
Лікувати птахів і тварин, що оселяються в притулку, допомагають ветеринари з Київського зоопарку Інна Васильківська та Вікторія Коваль. Багатьох пацієнтів подружжя везе лікарям, а інколи вони самі приїздять у «Місячну долину». Фахівці кажуть, що традиційні знеболювальні, які допомагають котам та собакам, можуть нашкодити птахам, тому вони потребують особливої уваги.
Господарі зізнаються, що їм досі боляче згадувати про лелек, яким не змогли допомогти. Торік сюди потрапив лежачий бусол, у якого відмовили печінка та підшлункова, бо люди годували його салом. Інший лелека три дні провисів, заплутавшись у жилці, а всі довкола лише ходили й розглядали його. Відтак, у нього відмовили лапи і стався крововилив у мозок.
Натомість у лебідки Глаші є своя, хоч і болюча, але добра історія. Про птаха, який не полетів з іншими лебедями і залишився на замерзлій річці у Першотравенську на Житомирщині, притулок сповістили працівники Держекоінспекції. Місцевий житель кинувся в крижану воду за птицею, врятувавши її. Як з’ясувалося, у лебідки відморожена половина стопи і вона не може розігнатися для польоту, тож тепер граційно накульгує двором поруч із лелеками.
ТЕМПЕРАМЕНТНІ КРУКИ І ДОБРІ ГОЛУБИ
За всю розмову ніхто з подружжя не нарікав, що їм важко утримувати притулок. Корм та медпрепарати Олена з Андрієм купують за свої гроші і постійно дякують всім, хто допомагає «Місячній долині». Вони розповідають, що люди, які доставляють до них птахів, зазвичай переймаються їхньою долею і підтримують своїх пернатих. Дехто навіть приїздить на будівництво вольєрів.
Своє птаство господарі годують вранці, залишаючи запас їжі на весь день. Тим, хто полюбляє нічний спосіб життя, харчі доставляють увечері.
«Корм для всіх птахів різний, це залежить від їхніх природних потреб, - пояснює Олена Будзінська. - Лелеки їдять рибу та добових курчат, які нам постачає інкубатор; лебеді – рибу, зерно, ряску; хижі птахи – мишей; ворони, сороки, граки – добових курчат, сир, фрукти й овочі; голуби – зерно. Зараз шукаємо гарбузи для лебедів, ворон, білок, куниці, крука».
У дворі господарі викопали озерце, яке зарибнили спеціально для лелек та лебедів, і ті пильно чатують, коли на поверхні води покажеться рибка.
Кожен птах, як і людина, має свій характер. Найдобріші голуби, а от особливими темпераментом вирізняються круки та ворони.
Один із вольєрів ділять навпіл крук Принц і грак Бука. Так от, Принц під час нашої розмови періодично підкидає кілька своїх пташиних реплік. Господарі не радять близько підходити до нього із націленою камерою телефону, бо можна залишитися без засобу зв’язку. Кажуть, що він може клюнути в руку, якщо йому не так подали корм або поколошматити віник, коли не хоче, щоб у клітці прибирали. Олена всіх круків називає особистостями, адже до Принца в притулку жили Адмірал, Кардинал і Радник. Такі імена цілком відповідають характеру пернатих.
Олена з Андрієм виховують чотирьох дітей. Найстарший син, 18-річний Ян, мріє стати ветеринаром. Жителі Хомутця часто звертаються до хлопця, якщо у них хворіють домашні тварини. Ян одразу біжить на допомогу. Коли має сумніви, консультується з батьками або телефонує Інні Васильківській з Київського зоопарку. 12-річна Богдана традиційно вигодовує навесні пташенят. Крім того, у любові до тварин родина виховує 5-річного Назара і Ярославку, якій невдовзі виповниться перший рочок.
Як зауважила Олена, коли діти дорослішають поруч із птахами й тваринами, вони виростають добрими, чуйними і готовими в будь-який момент допомогти тим, хто цього потребує.
ПТАШИНІ ПРИТУЛКИ - ПОЗА ЗАКОНОМ
Таких притулків для птахів, як на Житомирщині, в Україні нині налічується до десятка. Здебільшого вони виникають із приватної ініціативи небайдужих людей. Утім, на законодавчому рівні їхня діяльність практично не врегульована.
«У Держекоінспекції Житомирської області про нас знають і телефонують, коли потрібно врятувати якогось птаха. Там раді, бо ми є, але не знають, що з нами робити. Справа в тому, що в державі немає законодавчої бази під птахів. Тобто, з притулками для котів і собак все значно простіше, навіть під ведмедів врегулювали це питання. Особливо складно, коли потрапляють червонокнижні птахи. У нас із таких жили чорний лелека і лунь польовий. Перший зараз у Київському зоопарку, а другого випустили в ареал його проживання поблизу білоруського кордону. Ми не боїмося перевірок, за такими притулками повинен бути контроль, щоб не виникало зловживань, коли над тваринами там просто знущаються», - підкреслила Олена Будзінська.
Власники «Місячної долини» впевнені, що за багатством фауни Житомирщина нічим не поступається Карпатам. Проте люди безжально знищують навколо себе рідкісних тварин, яких згодом зможемо побачити хіба на фото і картинках.
Спалюючи очерет, ми проганяємо звідти чаплю, яка почала мостити у плавнях собі гніздо. Вирубуючи дубові ліси, позбавляємо червонокнижного чорного лелеку його ареалу проживання. Обробляючи поля хімікатами, отруюємо мишей, яких потім їдять птахи, і гинуть від цього.
У притулку б’ють на сполох і через пластик. Там розповідають про їжака, скрученого у формі цифри 8, якого до них колись доставили. Маленьким він потрапив у пластикове кільце і так виріс у тій пастці, деформувавши нею внутрішні органи. Нещодавно у притулку з’явилася їжачиха Іскра, яка втікаючи від спалювання сухостою, залишилася з опіками на тілі та спаленими колючками.
По дорозі до автовокзалу заїжджаємо в ліс за селом. За кількасот метрів від дороги там утворився стихійний смітник біля болота. Олена не знає, як переконати людей вивозити отой весь мотлох на санкціоноване сміттєзвалище за райцентром.
«От у нас смітник серед лісу прямісінько біля болота, де живуть червонокнижні черепахи. Бобри вже цю місцину покинули після масового вирубування лісу. Та й черепахи навряд чи тут виживуть… У притулку ми постійно бачимо результат таких необдуманих кроків людей, від чого страждають птахи і тварини», - із сумом констатує жінка.
Утім у «Місячній долині» не опускають рук і готуються приймати після повернення з вирію весняних птахів. Олена з Андрієм упевнені, що всі зміни треба починати з себе. Своїм прикладом вони надихають на добрі справи для птахів, тварин і людей.
Ірина Чириця, Житомир – Хомутець
Фото та відео автора
Перше фото: Сойка Соня
