Чорнобильська зона: землі з тавром радіації
У Народицькому районі, що найбільше на Житомирщині постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС, хочуть обробляти землі, які вже 33 роки вважаються радіоактивно забрудненими.
Оскільки район аграрний, то найбільше його багатство – це земля, але використовувати її для сільськогосподарської діяльності практично неможливо. Після катастрофи частину сіл виселили, а угіддя визнали радіоактивно забрудненими.
Місцева влада та експерти впевнені, що впродовж 33 років після вибуху в Чорнобилі ситуація змінилася, адже радіоактивні речовини осіли вглиб, і землі тепер придатні для використання, а рослинна продукція, вирощена на них, – чиста. Однак чинне законодавство не дає можливості обробляти ділянки чи здавати їх в оренду.
Про те, чи є шанси повернути землі в комунальну власність громади і як живеться людям у відселених селах, дізнавалася кореспондент Укрінформу.
КРІМ ЗЕМЛІ ГРОМАДА НЕ МАЄ НІЧОГО
Народицький район – єдиний в області, територія якого повністю охоплена об’єднаною територіальною громадою. У Народицькій селищній ОТГ на площі 1284 квадратних кілометрів проживає близько 10 тисяч населення. Людей там мало, а села із покинутими хатами порожніють без надії дочекатися своїх господарів, які виїхали, щоб урятуватися від радіації.
«Ті, хто тут залишилися, вже нікуди не поїдуть, ніхто зараз не буде займатися переселенням. Ми створили громаду, об’єднавши 15 сільських рад, щоб збалансувати наші доходи і мотивувати активних людей до змін. Тут із 1990 до 2000 року взагалі жили, як у вакуумі, й тільки ділили копійки, які давала держава. Завдяки реформі децентралізації почали реалізувати багато проектів: переводимо заклади освіти і медицини на твердопаливні котли, ремонтуємо навчальні заклади, ФАПи, будинки культури, шляхи. Водночас розуміємо, що для розвитку громади субвенції і дотації з держбюджету вже недостатньо. Нам потрібні надходження до селищного бюджету та інвестиції. Народницький район аграрний, у нашої громади крім землі немає нічого. Торік від оренди землі бюджет отримав 7,2 млн грн, а ще стільки ж грошей лежить у нас під ногами, але використовувати ті ділянки ми не можемо», – каже Народицький селищний голова Анатолій Леончук.
Головна проблема Народицького району – в тому, що нині значна його частина перебуває у зоні безумовного обов’язкового відселення (так звана друга зона), що й диктує численні обмеження на використання земель. Натомість місцева влада, народні депутати та науковці апелюють до того, що вже час віднести ці території до зони добровільного (гарантованого) відселення (третя зона), що значно спростить користування землею.
За словами голови Народицької ОТГ, площа земель, які можуть використовуватися для сільськогосподарської діяльності, становить 22 тис. га, з яких понад 12 тис. га вважаються радіоактивно забрудненими. Він пояснює, що на 40 тис. га території району створений заповідник «Древлянський», який охоплює ліси та сільгоспугіддя дуже забруднені радіонуклідами, тобто належать до зони безумовного (обов’язкового) відселення. Решту земель, які досі вважають радіоактивно забрудненими, давно не перевіряли, і тепер вони, скоріш за все, придатні для господарювання.
«На одній із таких ділянок, яку вважали найбільш забрудненою, ми провели аналіз за рахунок приватної структури. Результати моніторингу показали, що вона чиста. Коли ми почали усе з’ясовувати, то не можемо знайти жодного документа, який би вказував, що ця земельна ділянка радіоактивно забруднена. До того ж, Держгеокадастр не може показати нам межі забруднених ділянок. Трапляється і таке, що є ділянка площею умовно 100 га. Так от, 50 га держава розпаювала і видала акт на право приватної власності, тобто людина нею користується чи здає в оренду. А інші 50 га ніхто не бере, бо пояснюють, що вона радіоактивно забруднена», – зауважив Леончук.
Анатолій Леончук підкреслює, що зміна статусу другої зони на третю може врегулювати непросту земельну ситуацію в районі, а це під силу вирішити Кабінету Міністрів.
«Є 106-та постанова Кабміну, в якій чітко передбачено, що раз у 3 роки має проводитися моніторинг. Він востаннє був у 2013 році. У мене є протокол, з якого зрозуміло, що у нас немає другої зони. Згідно з цим документом результати мали б озвучити у 2016-2017 роках, але його сховали під сукно, й усі мовчать», – додав голова громади.
Не менше клопоту ОТГ має з виділенням землі для учасників АТО та ООС. У районі треба забезпечити ділянками 45 військових і родини двох загиблих. Водночас у селищну раду надійшло вже близько 120 заяв на виділення землі воїнам з інших областей. Місцева влада обурюється, адже ніхто не цікавиться, чи забруднені в районі землі та й малоймовірно, що хтось приїде сюди їх обробляти. Підозрюють, що під такими зверненнями замасковано хитру схему – землю військові сподіваються отримати, щоб потім передати її в оренду.
95% ОПРОМІНЕННЯ ДОСІ НАДХОДИТЬ ІЗ ЯГІД, ГРИБІВ ТА М’ЯСА ДИКИХ ТВАРИН
Перспективи використання земель у Народицькому районі обговорювали нещодавно на нараді, що пройшла з ініціативи Державного агентства України з управління зоною відчуження, комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й місцевої влади.
Доктор сільськогосподарських наук, професор, проректор з наукової роботи та інноваційного розвитку Житомирського національного агроекологічного університету Людмила Романчук давно займається дослідженнями впливу радіації. Вона наголошує, що за 33 роки після аварії на ЧАЕС ситуація в Народицькому районі змінилася.
«Природна міграція радіоцезію і радіостронцію приблизно однакова, тобто 1-1,5 см у рік по профілю ґрунту донизу. Якщо у нас минуло 33 роки після аварії, то радіонукліди вже на 50-60 см пішли вглиб, а орний шар становить 20-25 см. Тобто, вони вже нижче орного шару, тож землі придатні для сільськогосподарського використання», – пояснила науковець.
За її словами, моніторинг, який постійно проводиться на території району, показує, що всі продукти харчування рослинного походження, молоко та річкова риба вже чисті. Місцеві жителі харчуються тим, що вирощується. Так типовий раціон для людей у Народицькому районі – це до кілограма картоплі і близько літра молока на добу.
Утім, 95% дози опромінення населення формується за рахунок продуктів харчування лісового походження, а саме ягід, грибів і м’яса диких тварин.
«Не треба забувати про соціальний фактор, – акцентує Людмила Романчук. – Ми більше 30 років проводимо такі дослідження і 90% людей не хочуть давати продукти харчування на аналізи, бо бояться, що з них знімуть зону і вони втратять пільги. Ми їм пояснюємо, що в нас мета зовсім інша, але нам не вірять. Тому насамперед варто провести роз’яснювальну роботу серед населення щодо необхідності переходу із зони безумовного обов’язкового відселення у зону добровільного (гарантованого) відселення».
Заступник директора Департаменту у справах ветеранів, осіб з інвалідністю та постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи – начальник відділу при Міністерстві соціальної політики Леся Дзюба каже, що при переході із другої зони у третю втрат у плані виплат за пільгами не буде.
МЕМОРАНДУМ З НАДІЄЮ ПОВЕРНУТИ ЗЕМЛІ
Народний депутат Павло Дзюблик, до округу якого входить Народицький район, вважає, що першочергово для об’єднаної громади треба вирішити питання із використанням земель. Він звернувся із запитом до прем’єр-міністра щодо проведення радіологічного обстеження земель на території ОТГ і передачі їх із державної в комунальну власність.
«ОТГ, що створена на території всього району, повинна сама заробляти на себе кошти, аби утримувати інфраструктуру, соціальні об’єкти та забезпечувати людям комфортні умови проживання. Проблема полягає в тому, що Народицька ОТГ не має законних підстав використовувати землі, які на сьогодні вже є чистими. Ми неодноразово порушували це питання у Верховній Раді, є звернення і до уряду», – підкреслив Дзюблик.
Голова Державного агентства України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) Віталій Петрук наголошує, що серед пріоритетів діяльності його відомства є створення можливостей для розвитку територій, прилеглих до зони відчуження. Саме до таких належить і Народицький район.
«Ми ставимо завдання-мінімум – підготувати нормативно-правове підґрунтя для переведення цих земель (віднесених до зони обов'язкового (безумовного) відселення – авт.) у повноцінне господарське використання громадами. Натомість завдання-максимум – створити додаткові сприятливі умови для відродження таких територій. Команда агентства докладе для цього максимум зусиль», – запевняє Петрук.
За його словами, ДАЗВ спільно з українськими та міжнародними експертами у межах проекту уряду Великої Британії iCLEAR розробляють механізм повернення земель і проводять оцінку рівня їх радіоактивного забруднення.
16 квітня керівництво ДАЗВ, Народицької ОТГ та райдержадміністрації підписало меморандум про співпрацю та взаємодію у сфері повернення частини територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до господарського вжитку.
СЛУЖБА БОЖА ДЛЯ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ
Після аварії на ЧАЕС у Народицькому районі було повністю відселено 18 сіл, і ще деякі – частково. Дехто так і залишився проживати на ураженій радіацією території, а хтось згодом туди повернувся.
До сіл, де серед хат-пусток залишилося проживати кілька людей, вирушаю разом із водієм і головним спеціалістом із соціально-економічного розвитку територій та приватизації житлового фонду Народицької селищної ради Оленою Чіпак.
Крізь вікно автомобіля видно, що навіть райцентр доволі контрастний через житлові будинки і закинуті багатоповерхівки, які практично розташовані поряд. Про трагедію тут нагадує і меморіальний комплекс у місцевому Свято-Миколаївському парку.
По дорозі Олена Чіпак розповідає: «У Народичах майже все житло перебуває у комунальній власності. Хтось отримав компенсацію за втрачене житло, а дехто досі ні. Я у Народичах живу із 2002 року і на умовах найму користуюся житлом. Окрім комунальних послуг ми ще й платимо за оренду помешкань. Оскільки Народичі відносяться до другої зони, в нас немає права приватизувати ні землю, ні житло».
Асфальтованою дорогою їдемо повз густий ліс, і моя співрозмовниця пригадує реальну історію, в яку важко повірити. Каже, що у лісовому селі Ровба живе лише одна бабуся, яка відмовляється від переїзду до родичів. Жінка має коня, з яким легше поратися у господарстві, а вночі чує, як під її хатою ходять вовки.
В’їжджаємо у село Лозниця. Свого часу воно було виселене, але частина людей згодом сюди повернулася. Нині тут проживає 7 родин. Від тамтешньої школи залишився лише фундамент, а в будинку культури, що стоїть без вікон, дверей і даху, вже поросли дерева. Поміж напівзруйнованих будинків стоять і доглянуті. За словами Олени, деякі хати орендують під дачі жителі столиці. До слова, маршрутки з Народичів до Києва повз Лозницю курсують що дві години.
В одному з дворів бігає пес, а біля воріт лежать нарубані дрова. Виходимо з автомобіля, щоб поспілкуватися з господарем. Микола Васьковець неговіркий, але поспіхом розповідає, як йому живеться у селі.
«Із Лозниці я не виїжджав, хоча й мені пропонували. Живу тут сам, колись працював у колгоспі, а як його закрили, пішов на пенсію. Магазинів у нас немає, то їздимо за 10 кілометрів у Народичі. До радіації звикли… А чого її боятися?» – каже чоловік.
Далі рушаємо в сусіднє село Любарка, де проживає одна сім’я. Господарів удома немає, а будинок охороняють двоє відв’язаних великих псів. Давно асфальтована дорога, що вже поросла травою та мохом і відвикла від коліс автомобіля, веде до дерев’яної церкви Різдва Пресвятої Богородиці, побудованої у 1874 році.
Під весняним дощем біля храму ходить отець Іван. Він має парафію в Народичах, але у Любарку приїздить ремонтувати церкву та доглядати бджіл.
«Тут куполів не було, дах у дірках, то ми навели лад. У нас спонсорів немає, тому реставрацію проводимо коштами і силами людей. Якщо сюди приїдуть прихожани, служба відбудеться. Буває, що провожу службу Божу з однією людиною. Така церква ще є у Великих Кліщах. Жителі повністю виїхали з того села, забрали іконостас, а храм залишили відкритим. Він досі без замка і туди заходять усі, хто хоче помолитися. Там церкву трішки відремонтували і зробили в ній іконостас», – розповів священик.
Запитую в отця Івана, чи підтримує слово Боже людей у населених пунктах, уражених радіацією, де життя триває, навіть попри сумну картинку перед очима.
«Мені здається, що весь Чорнобиль – у наших душах. У тому, що сталося, спочатку був духовний Чорнобиль, а потім і той, який ми всі знаємо. Духовні злидні у нас зараз… Якби не було віри, то все б загинуло. Віра і Божа благодать тримають цей світ…», – замислено відповідає священик.
…Повертаємося в райцентр. Цікавлюся, що це за колії на полях. Мені пояснюють, що їх розорали для того, аби врятувати від пожежі ліс, коли хтось спалює суху траву. При в’їзді до Лозниці з боку Любарки помічаю яскравий вказівник, що веде до села. Мабуть, у Народицькому районі все ж сподіваються, що землі з тавром радіоактивності дочекаються свого першого врожаю, а в селах колись таки стане людно.
Ірина Чириця, Житомир–Народичі
Фото – автора та з мережі Інтернет
