Місяць високого неба та великої води. У масштабах Закарпаття й поза ними
Із третього червня Закарпаття має нарешті регулярне авіасполучення зі столицею — тричі на тиждень прямим рейсом (без пересадки у Львові) з Ужгорода вранці злітає борт, який за дві години приземляється у Києві. Увечері зворотнім рейсом можна повернутися до Ужгорода.
ПОВІТРЯНИЙ ЗВ'ЯЗОК ІЗ КИЄВОМ ВІДТЕПЕР СТРАТЕГІЧНИЙ
Це називається стратегічно важливим рейсом, таким цей авіамаршрут визнали і в Києві, й в Ужгороді. Це справді важливо для іміджу та розвитку регіону, у якого три роки сполучення зі столицею не було, пояснює голова Закарпатської облради Михайло Рівіс.
- Це можливість для розвитку бізнесу, для залучення інвестицій: адже час — це гроші, а коли до Закарпаття треба добиратися авто і нема як дістатися літаком, про які інвестиції може бути мова? – сказав у коментарі кореспондентові Укрінформу Михайло Рівіс.
Аеропорт перестав здійснювати регулярні рейси між Ужгородом і Києвом у 2016 році. Їх відновили у березні 2019 року — але рейс був настільки дивним за логістикою (здійснювався раз на тиждень, мав пересадку у Львові й тривав понад 4 години), що ним користувалося у середньому три (!) пасажири. Відтак, звісно, за два місяці перевізник від такого рейсу відмовився, бо невигідно.
На Закарпатті з перевізником (а це національна компанія “Мотор Січ”) домовилися про те, що рейси будуть регулярні — тричі на тиждень, а збитки на перших порах покриватимуть з обласного бюджету: на черговій сесії депутати виділили для цього 2 млн гривень. Утім, з вимогою аудиту підприємства за півроку (до червня) та бізнес-планом на наступні півроку.
Для того, аби рейс не був збитковим, його планують розкручувати за допомогою реклами в регіонах — аби знали туристи та бізнесмени (втім, наміри ці поки не втілено і реклами недостатньо), крім того рейс зістикували з одеським напрямком (тепер пересічний закарпатець, який вирішив скупатися в українському морі, може долетіти до Києва за 1,5 години і одразу ж пересісти на літак до Одеси). Єдине, що наразі не влаштовує значну більшість — ціна на квиток. У середньому – 4 тис. гривень. Якщо замовляти раніше, можна зекономити тисячу з гаком, але це все одно дорого.
Зі слів Михайла Рівіса, у планах – відрегулювати ціну до такого рівня, аби вона не відрізнялася від вартості місця в СВ. Але це вдасться, якщо наповненість буде високою, а рейси — щоденними. Вийти на такі показники планують за місяць-півтора.
Ну, а в перспективі — регулярні рейси до Будапешта та Праги.
- Ми ведемо перемовини із партнерами у Чехії та Угорщині з тим, аби забезпечити регулярні рейси на Прагу та Будапешт. У Будапешті нещодавно прийняли рішення, що вночі над містом польоти заборонені, відтак, неподалік міста розбудовуватимуть новий аеропорт. Водночас, ми вже попросили, аби вони нас включили у цей проект, тож згодом із цього аеропорту до Ужгорода буде прямий рейс, – сказав Рівіс.
Втім, у Міністерстві інфраструктури щодо авіасполучення на Закарпатті мають інше бачення: в Києві – за те, аби розвивати новий авіахаб у Мукачеві, а не вкладати кошти в комунальний аеропорт “Ужгород”.
- Я — за те, аби на Закарпатті був новий потужний аеропорт, про який говорить міністр — але треба розуміти, що це колосальні видатки з бюджету, і на сьогодні коштів для нього я не бачу, – каже Михайло Рівіс. – Аеропорт “Ужгород” – це комунальне підприємство обласної ради, ми наполягаємо на тому, що він повинен працювати. І докладатимемо до цього зусиль. Червень — це випробувальний місяць, ми подивимося на наповнення рейсів, якщо все йтиме за планом — збільшимо частоту рейсів до щоденних та виходитимемо на самоокупність.
ЧОГО НАВЧИВ ЗАКАРПАТЦІВ ТРАВНЕВИЙ ПАВОДОК?
Він розпочався 22 травня з надзвичайно сильних дощів (за два дні випала місячна норма, і продовжувало лити далі), спеціальні служби попереджали населення, інформували про історичний максимум, зафіксований на притоці Ужа з часу паводку 1998-го року та розкладали на всяк випадок мішки на правому березі Ужа в історичному районі міста, якому вперше за багато років загрожувало підтоплення.
Згодом уже було зрозуміло, що Ужгород лихо обійшло, а от на Перечинщині, а головно — на Іршавщині та Виноградівщині велика вода наробила таки великої шкоди. Затоплені угіддя, теплиці, підвали, будинки, навіть дорога державного значення, де організували об'їзд. І найбільша трагедія цього паводку — у Воловці вода забрала життя хлопчика-п’ятикласника, який на шкільній перерві вийшов подивитися на стрімку річку Вичу й упав у воду. Дитину знайшли на ранок мертвою нижче за течією, за 3 км від місця падіння в річку. У справі триває розслідування. Відтак, травневий паводок 2019-го на Закарпатті став першим за майже два десятиліття, під час якого в області були людські жертви. Востаннє таке було в 2001 році.
Зараз тимчасові комісії на місцях ведуть підрахунок збитків в області, за словами в.о. голови Закарпатської ОДА Ярослава Галаса, стихійне лихо зачепило 94 населені пункти в десяти районах Закарпаття. Область уже звернулася до Кабміну з проханням виділити кошти на відновлення із резервного фонду, проте точної суми збитків ще нема. Вона, сказав чиновник, буде за кілька тижнів. Очевидно, що сума буде значною — за інформацію Дениса Мана, обласного депутата, тільки на Перечинщині підраховано, що останній паводок завдав шкоди регіону на 200 млн грн.
- Наразі на Закарпатті було виділено 3 млн грн з обласного бюджету — їх частково використали на мішки, мотопомпи, пальне для техніки тощо ще під час заходів із ліквідації паводку. Також були виділені кошти сім'ї хлопчика, якого забрала вода у Воловці — 10 тисяч із місцевого бюджету на Воловеччині та 20 тисяч з обласного бюджету за Програмою “Турбота”, гроші сім'я отримає вже цього тижня, – сказав Ярослав Галас.
Що стосується відшкодування збитків, то кошти, які просили у Кабміну, використають на берегоукріплення, відновлення інфраструктури тощо.
Місцевим жителям, у яких постраждав тепличний бізнес під час паводку, на жаль, нема підстав сподіватися на компенсацію від держави. Ситуація могла би бути іншою, якби ці теплиці були застраховані. Проте, оскільки вони побудовані на заплаві річки Боржава, страхувати урожай у них не візьметься жодна компанія.
ДОЛИНЯНИ ХОЧУТЬ ЗАХИСТУ, АЛЕ НА ДАМБУ НЕ ВІДДАЛИ Б І КЛАПТИКА ЗЕМЛІ!
Треба сказати, що на Закарпатті це вже другий паводок за останній час, під час якого найбільше постраждали долиняни річки Боржава. Минулого разу людям на Іршавщині затопило будинки у селі Вільхівці, цього разу — теплиці з урожаєм у селах нижче по течії. Виглядає, що Боржава наразі — найпроблемніша річка на Закарпатті. Чому це так, пояснила еколог Оксана Станкевич-Волосянчук.
- Боржава – гірська річка, яка у нижній течії набуває рівнинного характеру, – каже еколог. – Тут у неї широка заплава, яку меліорували у ХХ ст. Під час значних опадів річка розливається. Не завжди протипаводкові споруди можуть захистити села від води. Про свій захист повинні дбати, власне, місцеві мешканці. На сьогодні є факт, що сільські ради занедбали локальні меліораційні канали. Мешканці часто скидають туди сміття, яке потім слугує затором для води. Забудована заплава: органи місцевого самоврядування роздали у заплаві людям землю під забудову, чого категорично не можна було робити. Відомі випадки пошкодження місцевими дамб, бо картоплю треба було посадити попід саму дамбу. А потім у село приходить велика вода...
Володимир Чіпак, головний спеціаліст технічного відділу басейнового управління водних ресурсів (БУВР) Тиси, зазначає, що наразі на Закарпатті не тільки Боржава є проблемною під час великих паводків — проблемні усі притоки Тиси: Теребля, Ріка, Шопурка, при формуванні такої величини паводка, як травневий у 2019-му, в цих басейнах ми б спостерігали багато шкоди.
- Щодо Боржави — для цієї річки ще у 70-х роках ХХ ст. була розроблена схема, за якою у ній можна було зменшити кількість води при паводку. Тоді пропонували використати для цього широку заплаву річки, а ще поділити її на два рукави у селах від Ком’ят до Заріччя. Але з того часу заплавні землі активно освоювалися, ще за радянських часів там були радгоспи, зараз приватні теплиці. Для захисту від великої води люди самотужки зробили вали (літні дамби), які повторяли всі меандри річки і певної величини паводок затримували. Але коли великі паводки, вода звісно ж, переливала через дамбу. Зі своєї сторони водне господарство завжди попереджало, що капітально забудовувати заплаву небезпечно, – це зона ризику. І власне, практично все, що там побудовано, де-юре не погоджено з водним господарством. Це ризик, за який повністю відповідає місцева влада, що давала дозвіл на таке будівництво.
Для нас забудована заплава — це також проблема. Якщо зараз ми почнемо будувати там дамби (а це є у проекті, просто не виділяються протипаводкові кошти), люди мають віддати частину землі — будуть скандали.
Власне, такі випадки уже траплялися. Коли ми почали протипаводковий захист кілька років тому (мали збудувати три акумулюючі ємності у верхів’ях Боржави — вище села Березники на Свалявщині та в Загатті на Іршавщині, це би вирішило проблему частково, бо ці ємності затримували би паводкову хвилю у верхів’ї річки) — жителі Березників не дали згоди на цей проект. У Загатті ж люди дали попередню згоду, але коли ми розробили проект, виявилося, що ці землі уже приватні й їх потрібно викупити. Виглядає ситуація так, що інтерес людей у верхів’ї річки не збігається з інтересом долинян. А внизу і хочуть захисту, але при цьому не хочуть дати ні клаптика своєї землі.
У найближчих планах закарпатських водників — побудувати дві насосні станції на річці, добудувати дамбу у Вільхівцях, на неї були виділені кошти в кінці 2018 року, саме вона зараз спрацювала і захистила село від підтоплення.
ПРОТИПАВОДКОВОГО ФІНАНСУВАННЯ НЕМА
На запитання Укрінформу, наскільки зараз Закарпаття готове до паводків — у Володимира Чіпака відповідь одна: рівно настільки, наскільки забезпечено протипаводкове фінансування (відповідна програма на Закарпатті не фінансується вже роками — ред).
- Відверто сказати: такими грошима, які нам виділяють в останні роки, від паводків не захищаються. Ми латаємо дамби — трошки там, трошки там, оце й увесь захист. Тішить, що в питанні попередження паводку добре спрацьовує автоматизована система, ми вчасно можемо отримати інформацію і передати її місцевій владі. Також тішить, що люди на місцях знають, що робити при паводках: виносять речі з підвалів, рятують худобу, у селах, не чекаючи допомоги спецслужб, самі організовують розчистку русла (як у Доброні та Чомонині на цей раз), у Вільхівцях люди самотужки йшли викладати недобудовану дамбу мішками.
Однозначно, коштів на протипаводковий захист від центру треба просити, бо програма не працює, і від цього страждають люди. Востаннє ми робили оцінку необхідних коштів у 2016 році, мова тоді йшла про 2,4 млрд грн. Зараз це набагато більше. Крім того, нам треба шукати виходи на європейські програми протипаводкового захисту — бо якщо вже говорити про басейнове управління річками, то Тиса — це басейн Дунаю, отже, ми маємо право на європейські кошти для такого захисту. Інша справа, що європейці щоразу з паводками отримують наше сміття собі під хати — чи хотітимуть вони в такому разі допомагати? Отож.
«В.О.» З «ВИПРОБУВАЛЬНИМ ТЕРМІНОМ» ДО ВИБОРІВ
Окрім паводку та аеропорту, на Закарпатті є ще одна топ-тема — це ім’я нового очільника регіону.
Повідомлення про те, що він таки буде призначений, от уже-вже, з’явилося під час робочої поїздки Андрія Єрмака, помічника президента Зеленського в кінці травня. Візит був “паводковий” – помічник гаранта відвідав постраждалі від великої води регіони, і під час цієї поїздки Єрмак і заявив що очільника області призначать незабаром. Примітно, що супроводжував Єрмака в цій робочій поїздці один із претендентів на крісло голови Закарпатської ОДА (як кажуть) — Сергій Гайдай. Він персона на Закарпатті не нова: прийшов із Москалем у 2015-му з Луганської області, керував Мукачівським районом до літа 2018-го, зі скандалом був звільнений, особливими досягненнями на посаді як чиновник не запам’ятався (район має добиті дороги, за саботаж із ремонтом яких Гайдаю, до слова, районні депутати висунули недовіру, ну а спічі цього керівника про деструктивну роль децентралізації в Мукачівському районі майже стали фольклором), зате Гайдай був активним у соцмережах, брав участь у челенджах, і за його керівництва в районі з'явився новий винний фестиваль.
Інша особа, що також імовірно може посісти місце голови Закарпатської ОДА, — Анатолій Полосков. Також не закарпатець (тренд!), пов'язаний із винним бізнесом на Закарпатті, розвиває і просуває (треба сказати, це йому непогано вдається) один із локальних винних брендів. Подейкують, Полосков теж уже мав перемовини щодо посади губернатора в АП.
Утім, кому б не дісталося це крісло, зрештою, – за законом це не буде повноцінний голова ОДА, а тільки “виконуючий обовязки”.
- Це пов'язано із конфліктом між президентом та головою уряду, який розпочався після інавгураційної промови Зеленського, – коментує політолог Михайло Шелемба. – За законом, кандидатів на посаду ОДА має подати Кабмін, але якщо у президента з Кабміном не складаються стосунки, очевидно, що кандидатур звідти не подаватимуть, поки продовжуватиметься конфлікт. Тому всі призначені голови ОДА будуть тільки “в.о.” — аж до створення нового Кабміну після виборів, і не факт, що ці ж особи залишаться керувати регіонами, в які були призначені, й після виборів.
Щодо цих двох персон, яких пророкують у голови Закарпатської ОДА, можна сказати, що лінії президента щодо відбору “нових” людей вони, в принципі, відповідають. Анатолій Полосков – навіть більше, бо це людина з бізнесу, яка не мала жодного досвіду державної служби, є успішним директором, а головне — ця персона є рівновіддалена від усіх політичних груп Закарпаття. Креативний кандидат, словом.
Що стосується Гайдая — цей політик керував Мукачівською РДА до минулого літа, тож має досвід роботи на держслужбі. Він не є таким рівновіддаленим від усіх політичних учасників на Закарпатті, працював із Москалем, тобто, в команді президента Порошенка — але він цікавий, очевидно, тим, що пішов на конфлікт із тією владою. Гайдай – це такий собі “закарпатський Данилюк”. У тому, що під час робочої поїздки він супроводжував на Закарпатті Єрмака, особливих переваг у перегонах на посаду голови ОДА я не бачу.
Хоча я припускаю, що, можливо, ніхто із цих двох осіб, зрештою, не очолить ОДА. Якби позиції щодо цих персон сходилися, то когось із них уже б оголосили головою.
Втім, наголошу, що очільник області може бути змінений ще навіть після виборів — залежно від того, як вони пройдуть. Після 21 липня уряд буде сформовано протягом двох місяців, тобто, уже на вересень можна очікувати повноцінних голів регіонів.
За цей час ці особи повинні вибудувати стосунки з депутатами по мажоритарних округах, які також зацікавлені, щоби новий голова був лояльним до них. Обласна рада теж буде шукати точок дотику з новим головою — тому оці найближчі два місяці для в.о. голови ОДА будуть таким собі випробувальним терміном.
ІЗ КИМ НА ВИБОРИ ПІДУТЬ УГОРЦІ?
Зараз у політикумі Закарпаття питання номер один — кандидати у депутати по мажоритарних округах.
- Тут у ході кампанії нас очікує багато цікавого, особливо це стосується переформатування на виборчих округах, — каже Шелемба. – Якщо порівняти мажоритарні округи 2012-го і 2014 року — то з шести тільки на двох після виборів сталися зміни: в Ужгороді Василя Ковача змінив Роберт Горват, а Івана Бушка у Виноградові змінив Іван Балога. Всі інші депутати – як були роками на цих мажоритарних округах, так і лишилися; мова йде про Віктора та Павла Балог, Василя Петьовку, Михайла Ланя. Але очевидно, що на цих виборах ми побачимо зміни навіть на тих округах, які довгий час були незмінними.
Ще одна інтрига дострокових парламентських виборів — що робитимуть угорці. Очевидно, що розмови про окремий Притисянський округ для них так і залишилися розмовами, зараз його не можна утворити за законом. Наразі угорці розпорошені по інших округах, в основному по двох із них, тому це ще те питання: яким чином вони будуть представлені в парламенті на цей раз (як Ласло Брендзович, який був у списку БПП). Дуже сумніваюся, що угорці будуть у чиємусь партійному списку, відтак, їм треба буде представляти своїх кандидатів на мажоритарних округах. Подивимось, як ітиме ця боротьба.
Відтак, передвиборчий політичний червень на Закарпатті обіцяє бути цікавим.
Тетяна Когутич, Ужгород
