Бетмен на долоньці
На виїзді з Харкова у бік прикордонного пункту пропуску "Гоптівка" є дорожній вказівник: "Екопарк Фельдмана". Якщо ви повернете на окружну дорогу, то через 2 хвилини опинитеся біля тінистої алеї, яка веде вглиб лісу - до цього регіонального ландшафтного парку. Тут із 2013 року діє єдиний в Україні та Східній Європі Центр реабілітації кажанів. Саме сюди волонтери і просто небайдужі громадяни несуть і везуть летючих мишей, нездатних вижити самостійно через хвороби або травми.
Екскурсію Центром реабілітації для кореспондентів Укрінформу взялася провести його співзасновник, кандидат біологічних наук Олена Прилуцька. Площа Центру, включно з офісним приміщенням і таємничим колайдером, про який ми ще дізнаємося, - близько ста квадратних метрів.
Дорогою до Центру - Олена зустріла нас біля входу в парк - зізнаюся їй, що єдиний образ, який виникає у мене при згадці про кажана, це Бетмен, популярний персонаж коміксів, мультиків і телепередач. Одягнений у довгий чорний плащ, із маскою на обличчі, він літає на своєму надшвидкісному бетмобілі й устигає вивести на чисту воду злочинців і допомогти хорошим людям. А що воно таке - оцей крихітний прототип легендарного Бетмена - тобто звичайний кажан, відомості про якого ми беремо швидше з легенд, ніж з енциклопедій?
- Дійсно, кажан - крихітний ссавець ряду рукокрилих, і в цьому сенсі з могутнім Бетменом йому не зрівнятися. А що стосується користі, то кажани відомі як біологічні санітари, регулятори чисельності комах в екосистемі планети. За одне літо колонія всього з тридцяти особин поїдає близько 100 кг комах-шкідників. До того ж, гуано або екскременти кажанів краще за інші добрива збагачують ґрунт фосфором і азотом і, як наслідок, підвищують урожайність сільськогосподарських культур. Так що з точки зору науки роль кажанів набагато важливіша за роль Бетмена хоча б тому, що вони реальні, а не вигадані герої, - запевнила мене Олена Прилуцька.
- Але якщо Бетмен у якомусь сенсі - простий і відкритий, то кажани - суцільна загадка. Їх образ для обивателів оповитий таємницею, і багато хто сприймає кажанів як монстрів, химер, з якими пов'язані всілякі неприємності...
- Це від незнання. Кажан веде нічний спосіб життя, а вдень відсипається в укритті, і тому його важко побачити. На відміну від інших ссавців, кажани сплять униз гловою, причепившись до опори кігтиками задніх лапок. Їх верхні (передні) кінцівки видозмінилися в крила, але можна розгледіти великий палець і ще чотири дуже довгі пальці, сполучені перетинкою зі шкіри. На крило, як кажуть пілоти, летюча миша стає, відчепившись від опори і каменем падаючи вниз, при цьому встигає розкрити свої руки-крила: просто ас! Примітно, що траєкторія маху кожного крила - у формі цифри 8, це природний феномен кажанів.
Стосовно зовнішнього вигляду, то навряд чи хто без звички візьме кажана в руки: надто вже лиховісний вираз крихітної мордочки, половину якої займає паща, утикана двома рядами гострих зубів. Але це не агресія, а превентивний захід безпеки. Кажан ніколи не нападає на людину і всім своїм виглядом просить тільки про одне: залиште мене в спокої, дайте прожити відпущені природою 15-30 років і відтворитися в потомстві.
- А як же страшні казки про кажанів-вампірів, або про те, що ці незвичні миші живуть колоніями в мільйон голів і, злетівши, можуть закрити півнеба. І навіть про те, що в сутінках дітям не можна гуляти у білих панамках, мовляв, кажан, приваблений білим кольором, зірве з голови не тільки панамку...
- Наука легко прояснює ці казки. Мільйонні колонії кажанів є в Південній Америці, а в Європі і, зокрема, в Україні, колонії налічують лише кілька сотень особин, хоч і це немало. Колонія - соціальний організм, де індивіди спілкуються один з одним, видаючи певні звуки, чи то попередження про небезпеку, чи то запрошення до знайомства. Кажани мирно живуть поруч із людьми і нападають, точніше полюють в основному на комах, яких у їхньому раціоні 20 видів - всілякі комарі, жуки і метелики, причому за одну годину полювання летюча миша вагою 35 г може з'їсти до 200 комарів. У цьому ряду є винятки: вечірниця гігантська живиться не тільки комарами, а й дрібними птахами. За океаном водяться кажани-фтуктоїди і нектароїди. У Південній Америці існує три види кажанів-вампірів, які живляться кров'ю ссавців і птахів, але в наших широтах таких нема.
Ну, а щодо білої панамки: в сутінках над такою панамкою збирається мошва, приваджена її кольором, а де мошва - там і кажан. За літо йому треба накопичити жирок, щоб пережити зиму. У цей суворий період кажани, як ведмеді, впадають у сплячку, сховавшись у якомусь укритті. Сон може тривати більш як півроку. Холоду не бояться: при низькій температурі життєві процеси уповільнюються, в тому числі, серцебиття. Це дає шанс пережити сувору зиму при температурі плюс 2 градуси Цельсія, і... помолодшати: процес старіння також сповільнюється, тому кажани живуть довше ніж інші дрібні ссавці.
- Де вони зазвичай оселяються?
- У нашій зоні - в печерах, дуплах дерев, на горищах будинків і навіть за лиштвами вікон. Там вони перечікують літню спеку, там же і зимують.
- А де зимують мешканці вашого Центру реабілітації? У вас же нема печер для укриття?
- Здивуєтеся - в холодильниках. Звичайних, кухонних. До відкриття Центру реабілітації рукорилих я у себе вдома взимку тримала до 200 врятованих кажанів у холодильнику, в полотняних мішечках, а навесні випускала на волю.
Олена Прилуцька людина-енциклопедія, вона 20 років займається вивченням кажанів, може ще й тому за цікавою розмовою зовсім непомітно опиняємося на території Центру реабілітації, куди також ведуть дорожні покажчики: туристи бувають тут часто.
В офісі - комп'ютери, шафи з книгами, холодильник, електрочайник: відразу видно, що ті, хто приїздить сюди на роботу, залишаються тут від ранку до вечора. А сьогодні з Харкова також прибули старшокласники.
- Це не туристи, а юннати - наші помічники. Як і студенти біологічного факультету Харківського національного університету імені Каразіна, вони беруть участь у спостереженні за вихованцями Центру, лікують їх, доглядають за тими, які мали операцію, власноруч годують слабких і хворих. Стало традицією, що після закінчення школи наші юннати стають студентами, і продовжують вивчати рукокрилих вже в новій якості. Як бачите, моторошні легенди на них не діють.
Юннати приносять нам дротяну клітку, де ворушаться і попискують живі маленькі грудочки зі складеними крилами. Дивляться на нас злякано. Під тонкою шкіркою, вкритою пушком, видно, як тріпоче серденько, мовляв, не чіпай, відпусти!
Клітку виносять на веранду, і ми можемо взяти участь у годуванні тваринок. Для початку надягаємо рукавички - кігтики у кажанів гострі! - потім слідом за Оленою пінцетом беремо з блюдця жучків і просто вкладаємо їх у відкритий голодний рот. Мить - і жучків уже нема...
- Це одна клітка, а де інші вихованці, скільки їх зараз на реабілітації?
- Зараз, у літню пору, - 50 особин, самці і самки, є і дитинчата. Кліток достатньо. Але найголовніше - нещодавно побудований так званий "bat колайдер" - вольєр у вигляді коридору довжиною 20 метрів у формі бублика, обтягнутий сіткою. Тут, а не в тісній клітці, як раніше, перебувають тваринки, які видужують, вони можуть вільно літати, спілкуватися одне з одним, відновлювати життєво важливі функції. У цей час ми спостерігаємо за ними.
Влітку вихованців небагато, а взимку може бути кілька тисяч. У нас створені умови для їх проживання, годування, лікування, включно з хірургічним втручанням. Нещодавно, приміром, оперували кажана, якому кішка зламала крило, довелося ампутувати - зростити дуже складно. На волі такому кажанові не вижити - рукокрилі в пошуках їжі повинні літати, причому на відстань до 100 км, а в час осінньої міграції - до 2 тисяч км, а у нас ця самка житиме і, можливо, дасть потомство. Зазвичай у самок народжується одне або двоє дитинчат на рік, тому рукокрилі як група живих істот дуже вразливі. Усі кажани України - а їх 26 видів і 14 із них - від гігантської вечірниці (важить 45 г) до крихітного нетопиря пігмея (важить 5 г) живуть на Харківщині. Всі кажани занесені в Червону книгу України. Для порівняння: у США налічується понад 100 видів рукокрилих, і всі вони також охороняються законом. Усього ж у світі водиться 1300 видів рукокрилих.
Щороку, зазвичай у квітні, як було і цьогоріч, ми випускаємо всіх врятованих упродовж зими рукокрилих у природу, і це - свято за участю харків'ян, наших волонтерів, юннатів та студентів. У 2018 році, приміром, випускний бал відзначився рекордом: у природне середовище повернулося понад 2500 реабілітованих у Центрі кажанів.
- Кажани живуть парно, як лебеді?
- Ні, вони полігамні істоти, але турбота про потомство їм притаманна, як усім ссавцям. Кажани народжують дитинчат у червні, і кілька днів мати носить дитину на собі і вигодовує молоком. Якщо дитинча в силу якихось причин залишилося без матері (у кажанів свої вороги - сови, яструби, собаки, коти, часом - людина) то сироту вигодує своїм молоком інша самка. Вже після трьох тижнів молочного вигодовування в меню дитинчат з'являються комахи.
- А що це за "будиночки" на деревах навколо вашого Центру? Для самок із малюками?
- Це альтернативні прихистки для кажанів, які живуть на волі, по сусідству з Ценром. Вони здорові і не потребують нашої допомоги. У той же час, ми дбаємо про створення для них додаткових притулків. При необхідності через отвір-льоток ці кажани можуть проникнути всередину такої "шпаківні", зробленої, як ви бачите, не з недовговічних дощок, а з бетону. Розвішують такі будиночки на ближніх деревах юннати та студенти. "Будиночки" обживаюся швидко, вони потрібні.
- Клітки, "будиночки"... На які кошти утримується Центр?
- Центр існує завдяки підтримці Фонду народного депутата Олександра Фельдмана і "Фельдман Екопарку". Під статтю витрат підпадають зовсім не штатні співробітники, їх у нас - раз-два, та й усе.
Значні витрати пов'язані з придбанням корму в зоомагзинах - від всіляких личинок жуків до тарганів: на зиму нам необхідно понад 80 кг комах. Узимку ми підгодовуємо тих особин, які потрапляють до нас виснаженими і не можуть самостійно дожити до весни. Годуємо раз на день, вручну, з допомогою пінцета. Закуповуємо ліки для лікування травмованих тварин і вітаміни - частіше спеціальні, ветеринарні, але буває і такі ж, як для людей. Кажани хворіють, як усі живі істоти: у них запалюються і напухають суглоби, висихають перетинки між пальцями крил, від чого кажани перестають літати, а значить, добувати їжу. Часом нам приносять тварин, забруднених мазутом (потрапили в ліфтову шахту), їх потрібно в кілька етапів відмивати шампунем, а потім довго давати ліки від інтоксикації. До речі, у кажанів є потужний антивірусний імунітет, який допомагає їм долати хвороби: летюча миша може стати носієм вірусу, але при цьому сама не захворіє. Учені різних країн вже вивчають цей механізм імунного захисту на рівні ДНК, "приміряючи" його до людини...
- Як виглядають наукові дослідження у Центрі реабілітації кажанів?
- Ми не просто зоозахисники, ми все-таки дослідники-біологи, і наше завдання, повторюся, - спостереження, аналіз і висновки. Зафіксовані результати спостережень і висновки розміщуємо в іноземних наукових журналах з біології та екології. Деякі дослідження (акустичні, фізіологічні) проводимо спільно з колегами з Польщі, Німеччини, Чехії. Наш досвід цінний, з нами консультуються фахівці, які вивчають кажанів, з інших міст і країн. Друкуємося в українських та іноземних профільних журналах, маємо свій сайт в інтернеті - заходьте, дізнаєтесь багато цікавого!
Крім реабілітації ми проводимо і наукову роботу в природі, спостерігаємо, як живуть кажани в природному середовищі. Разом із юннатами і студентами беремо участь у виїзних експедиціях в заповідні Гомільшанські ліси на Харківщині, де проводимо моніторинг рукокрилих уже майже 10 років. На жаль, ліси вирубують, і кажанам стає все важче знайти дупла для проживання.
Виїзні експедиції проводимо і в інших областях, бо рукокрилі одні з найменш вивчених ссавців в Україні. Наприклад, у зоні Чорнобиля вивчали їх видовий склад та географію поширення. Щоб охороняти рукокрилих, потрібно дізнатися, кого саме охороняти на даній конкретній території. І ось приклад: у 2009 році в Чорнобильській зоні знайдено найрідкіснішого і найбільшого кажана Європи - вечірницю гігантську, яка вже 60 років вважалася зниклою у нашій країні. Свого часу ми бували в експедиціях і в російських областях - Білгородській, Смоленській, Брянській, Ленінградській, Воронезькій - де теж вивчали видовий склад рукокрилих і шукали гігантську вечірницю.
Також вивчаємо акустичні особливості рукокрилих. Ехолокація — теж їх феномен. Кажани погано бачать, але скільки б їх не було в колонії, у польоті вони ніколи не наштовхуються один на одного або на перепони. І ще: летючі миші спілкуються між собою за допомогою ультразвуку, тобто, на високих частотах.
- Який же сьогодні загальний підсумок вашої праці з порятунку кажанів?
- За сім років співробітники та волонтери Центру врятували 12 тисяч летючих мишей, знайдених зоозахисниками і просто небайдужими людьми в своїх будинках і на зимових вулицях. Фахівці Центру також проводять еколого-освітню роботу в школах і вузах, організовують тематичні фотовиставки та наукові конференції. Ми приймаємо закордонних гостей і самі беремо участь у міжнародних симпозіумах.
- А найближчі плани?
- Покращувати умови утримання та реабілітації кажанів на рівні нашого колайдера. Продовжимо наукові спостереження за рукокрилими в неволі. Будемо реалізовувати проекти, пов'язані з вивченням і охороною кажанів у природі. Сподіваємося зробити нові відкриття: у рукокрилих є свої таємниці.
...Ми б із задоволенням продовжили розмову з Оленою Прилуцькою, але змушені завершувати: щойно в Центр доправили кажана з травмою крила, і ветеринар уже вдягає білий халат і рукавички для огляду пошкоджень.
До речі, всього в колекції "Фельдман Екопарку" - понад 2 тисячі тварин приблизно 300 видів. Окрім усього іншого, тут діє Центр порятунку тварин "Добрий дім". Його співробітники та волонтери знайшли нових господарів для 18 тисяч домашніх улюбленців і врятували понад 4 тисячі диких тварин.
Світлана Лігостаєва, Харків
Фото В'ячеслава Мадієвського, Укрінформ
