Шляхи Сковороди: від початків і до скону
«Стежками мандрівного філософа» - маршрут, який проляже Полтавською, Сумською та Харківською областями і згодом стане міжнародним.
Селище міського типу Чорнухи – найменший районний центр Полтавщини – загубилося поміж зеленими лісами, пригірками й болотами. У чотирьох кілометрах від нього проходить дорога, що веде на Суми та Полтаву. Щоправда, водії з Полтави давно вже не їздять сюди напряму, свідомо роблячи чималий гак через Пирятин, через який пролягає швидкісна міжнародна траса Київ-Харків. Довжина гаку кілометрів приблизно сто, зате економія часу неабияка. Бо трястися по розбитому лохвицькому напрямку, значить не поважати себе й не жаліти машини.
Чорнухинщина – місце народження знаного в усьому світі мандрівника й філософа Григорія Сковороди, у 2022-му виповниться 300 літ із дня його народження. Тож незабаром до його відтвореної батьківської хати проляже міжрегіональний туристичний маршрут. Подорож із Полтави до Чорнух триватиме близько 4 годин. А далі шлях мандрівників проляже через Лохвицю на Сумщину, до духовних святинь, також пов’язаних із мандрівним філософом, і закінчиться у Сковородинівці Золочівського району Харківської області, де він знайшов собі вічний спочинок. Тур буде розрахований на дві доби.
У САДУ БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ ЗВУЧИТЬ БАНДУРА
Учасники круглого столу з питань опрацювання та апробації міжрегіонального маршруту «Стежками мандрівного філософа», який відбувся в кінці липня у Чорнухах, пропонували також ідеї інших варіантів туристичних мандрівок цими місцями для різних категорій населення. Зокрема, фізично розвинені люди, які мають багато вільного часу, «озброївшись» ціпками і полотняними торбинами (незмінними атрибутами подорожнього часів Григорія Савича) могли б подолати сімсоткілометрову відстань пішки. Її, як перевірила група ентузіастів на чолі із співробітником Національного літературно-меморіального музею Сковороди на Харківщині, цілком реально пройти за три тижні. Привабливість цього маршруту в тому, що до нього можна приєднатися на будь-якому етапі. Велосипедисти, звісно, проїдуть його набагато швидше. А для людей похилого віку та школярів, які вирушать у подорож на автобусі, будуть розроблені пізнавальні екскурсійні тури з урахуванням їхніх запитів. Спудеї (так за часів Сковороди називали учнів), до прикладу, під керівництвом гіда могли б посидіти в Саду божественних пісень і позгадувати основні філософські постулати Григорія Савича.
Сад божественних пісень - поряд із хатою, у якій народився славнозвісний філософ-містик, богослов, поет, педагог, музикант і композитор літургійної музики. Це справжня оаза краси, де так приємно опинитися, вирвавшись із міської метушні. Кількадесят квадратних метрів родючої землі, обнесених тином, засаджені всякою рослинністю. У кутку напроти перелазу розкинуло ошатні віти «макаронне» дерево. Підростають самшит і ялинки. Уже налиті соковиті плоди рясно начіплялися на невисоких яблунях. Штучне озерце з декоративними «золотими» рибками оточене травою і лепехою. А біля дерев’яних вуликів – мальви, нагідки, троянди й м’ята… Посередині – величезний корч із залізними лелеками, під яким сховане маленьке джерельце. «Матерія вічна» - гласить афоризм Сковороди.
І над цією ідилією ллється тиха мелодія бандури. Аж потім у куточку під вербою помічаю рудоволосого музиканта. Знайомимось. Женя Полонський, 11-річний учень місцевої музичної школи. Грає сумні мелодії. Поки що задарма. Але, впевнена, коли сюди приїдуть туристи, хлопчина матиме гідну оплату.
«Рекреаційно-паркова зона «Сад божественних пісень» у межах підготовки до ювілейної дати була створена руками людей з усіх громад району, - розповідає завідувач сектору культури, туризму та охорони культурної спадщини виконавчого комітету Чорнухинської селищної ради Віталій Кусков. - З місцевого бюджету на нього не витрачено й копійки. Тут усе дуже продумано. Подивіться, ось Лавка сутностей. На ній вибито відомий афоризм Григорія Сковороди «Нерівна всім рівність». Пам’ятаєте, намальований ним фонтан, який зображений на п’ятисотгривневій купюрі? Різні струмені води ллються з різних трубок в різні посудини, що стоять довкола фонтана, який символізує Бога. У меншій посудині, звісно, менше води, однак вона так само повна, як і більша посудина, і в цьому вони рівні. Оце і є парадокс нерівної рівності. Бог схожий на багатий фонтан, що наповнює різні посудини за їхньою вмістимістю. Є над чим задуматися. І таких «смислових» локацій у нашому Саду божественних пісень - добрий десяток».
СПРАВЖНЄ МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ ФІЛОСОФА ПУСТУЄ?
Цікаво подивитися і на старовинну хату Савки та Палажки, де міг народитися майбутній філософ, і в якій він прожив усього 12 років. У цьому дитячому віці Грицько вирушив пішки з Чорнух на навчання до Києво-Могилянської академії.
Переступивши поріг глиняної мазанки під очеретяною стріхою, я ніби впізнала хату свого дитинства, яке пройшло неподалік на Лубенщині. Отак, як заходиш у сіни, по ліву руку стоїть велика скриня для зерна. Прямо – хатина. Так на Полтавщині називали невелику жіночу кімнату для господарських справ. За часів не таких іще й далеких у ній пряли. Праворуч власне хата – велика світлиця, де вміщувалося все: піч, піл (широке спальне місце для всієї сім’ї), над ним – жердина, на яку вішали одяг («шафа-купе», - жартує екскурсовод). Поряд гойдається дерев’яна колиска, закріплена на сволоку, посередині - стіл, попід стінами – лави, на покуті – образи, при дверях – мисник. Долівка – глиняна, притрушена зеленою травою і пахучою лепехою.
Власне, саме місце розташування хати – питання досі спірне. Адже Сковорода ніде не згадував, де він народився. Єдине, що у листі до свого найближчого друга, рязанського губернатора Михайла Ковалинського, який став його першим бібліографом, писав: «Перебуваю у мого Андрія Івановича Ковалівського. Маю моєму чернецтву спокій кращий, ніж у Бурлуці. Земелька його нагірна. Лісами, садами, пагорбами та джерелами прикрашена. На такому місці я народився під Лубнами». І наразі єдиним аргументом, чому меморіальний комплекс створений саме на тому місці, де він є, слугує свідчення скульптора Івана Кавалерідзе, який у 1922 році, на честь 200-річчя мандрівного філософа, виготовив його бюст. Він нібито за переказами старожилів знав, де була Сковородинська «колиска».
«Бюст був установлений у сквері міністерської школи, - розповідає науковий співробітник Чорнухинського літературно-меморіального музею Григорія Сковороди Тетяна Гринь. – На тому місці, як стверджував Кавалерідзе, де стояла хата родини малоземельного козака Савки Сковороди. Тому до 250-річчя з дня народження нашого видатного земляка тут був збудований музей і поряд реконструйоване типове житло козацької епохи. Так могла виглядати хата, в якій народився Сковорода».
Хоча з цим не погоджується місцевий краєзнавець, заслужений працівник культури України Микола Булда. Він відстоює думку, що меморіальна садиба повинна стояти у селі Харсіки, яке примикає до Чорнух. Там навіть закладено камінь із написом «Тут була садиба Сковороди». Краєзнавець посилається не тільки на свідчення старожилів, а й на наукові дослідження.
«Але, - каже Микола Булда, - у радянські часи непрестижно було установлювати подібні архітектурні пам’ятники у селах, а райцентр для цього підходив. Відтак справжнє місце народження Григорія Сковороди пустує. До речі, багато хто з мешканців Харсік носить прізвище відомого філософа. Сковород там більше, аніж у Чорнухах чи в будь-якому населеному пункті району. Я досліджував метричні книги колишньої Свято-Преображенської церкви села Харсік, у яких є записи родоводу нащадків Григорія Савича, і встановив, що всі, хто носить це прізвище, мають одне генеалогічне дерево. І що важливо: створене мною це дерево співпало з тим, яке розробив 61-річний уродженець Харсіків - історик за фахом, директор сільської школи на Вінниччині, відмінник освіти України Юрій Головкін. Він також є нащадком роду Сковороди. До речі, має талант до віршування».
«ТУТ ТЕЧЕ ПОТІЧОК БЛИЗЬКО…»
Ще одну версію того, де міг народитися Григорій Савович, на початку 2000-х розповідала авторові цих рядків Валентина Вєтрова (їй було тоді уже під 80, - авт.), яка мешкала в одному з віддалених сіл району й називала себе хранителькою сімейних переказів про талановитого родича. За словами пенсіонерки, її маленькою бабуся водила до своєї тітки, яка мала за чоловіка двоюрідного внучатого племінника Григорія Сковороди. Хата їхніх старих родичів (їм було за 90 літ) стояла на околиці Чорнух, а за хатою текла річка (біля створеного музею її немає). У тій хаті жили ще дідові батьки. «Вона мені здавалася дуже великою і страшною, - описувала те помешкання моя співрозмовниця. – Маленькі віконця майже вросли у землю. Але зовні й усередині вибілена, земляна підлога змазана. На всю довжину хати стояла широка витерта до блиску лава. На ній – дерев’яні відра. Дід, запам’яталося, був із довгою сивою бородою, у вишитій чорними нитками полотняній сорочці…».
І бабуся розповідала внучці, що в того діда був родич - «ніби святий. Умів і людей лікувати, і долю пророкувати. Закінчив духовну академію в Києві, при Лаврі його лишали, і Петербург до цариці запрошували, але він ніде не затримувався».
Так уперше Валентина почула ім’я Григорія Савовича Сковороди.
«Моя бабуся довго носила разом із хрестиком невелику, круглу, як п’ять копійок, іконку Божої Матері, яка залишилася їй від тітки, - розповідала Валентина Вєтрова. – А та розповідала, що сам Сковорода привозив такі іконки з Києво-Печерської лаври і дарував їх родичам. Бабуся дуже дорожила цим подарунком і переживала втрату: з часом, видно, вушко іконки перетерлося, і вона зіслизнула зі шнурка».
Проста сільська пенсіонерка була впевнена, що місце, де Сковорода провів своє дитинство, він описав у 18-й пісні «Саду божественних пісень»:
Стоїть явір над водою
І киває головою.
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах.
Тут тече потічок близько,
Видно воду аж до дна…
«Це ж точний опис того місця, в якому мені довелося побувати ще дівчинкою!» - була впевнена жінка.
Так це чи ні, уже ніхто достеменно сказати не може. І це зайвий раз доводить, що життя і творчість видатного філософа, якого сучасники називали «ніби святим», оповиті містикою, загадками, досі лишаються незбагненними і не зрозумілими до кінця. Хоча давня суперечка між селом Харсіки і селищем Чорнухи за Сковороду, будемо вважати, вирішена на користь останнього.
ЗА ПІВТОРА МІСЯЦЯ МАРШРУТ ЗАТВЕРДЯТЬ, А КОМФОРТУ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗАЧЕКАТИ
Та перш ніж познайомитися з експозицією стилізованої козацької хати, екскурсанти матимуть змогу (певно, у визначені дні) прямо на подвір’ї подивитися сценку з театралізованої вистави місцевих артистів-аматорів про дитячі роки Гриця Сковороди. До речі, його батька ось уже протягом двадцяти років поспіль грає заслужений працівник культури Микола Булда.
Як відомо, син малоімущих козаків був надзвичайно обдарований талантами: знав кілька іноземних мов, володів багатьма музичними інструментами (скрипкою, гуслями, флейтою, лірою, бандурою, органом), мав гарний музичний слух і прекрасний голос (чи то баритон, чи то альт – думки дослідників різняться). А вперше взяв маленьким сопілку до рук тут, поряд з Чорнухами, на Горловій горі – найвищій місцині над річечкою Многа. Цілком імовірно, Сава Сковорода міг брати малого сина зі собою, коли вирушав на місце привалу чумаків під цією горою. Зазвичай місцеві купували у них сіль і крам. Один із чумаків, примітивши допитливого хлопчика, міг подарувати йому свою сопілку… «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця», - пізнавши сенс життя, відмовив мандрівний філософ на пропозицію цариці Катерини ІІ, яку вона передала через свого придворного графа Потьомкіна, перебратися до Петербурга.
Туристи, обравши міжрегіональний маршрут «Стежками мандрівного філософа», зможуть піднятися на Горлову гору і помилуватися з неї тутешніми красотами, як колись маленький Гриць Сковорода.
А далі їхній шлях проляже до колишнього повітового містечка Лохвиця, де на честь 200-річчя з дня народження був установлений перший у світі пам’ятник великому просвітителеві і гуманістові, богослову Григорію Сковороді, виготовлений за ескізом Івана Кавалерідзе. У 1922 році він був скульптором-початківцем, а ця перемога в конкурсі, до речі, врятувала йому життя. За роботу з ним розрахувалися тоді сімома пудами зерна. П’ять із них він віддав своїм помічникам, а собі залишив решту. В ті голодні часи це було на вагу золота. Щоправда, до 250-річчя з дня народження Сковороди, яке відзначалося в 1972 році, радянська влада вирішила демонтувати дешеву скульптуру (як відомо, автор працював із цементом), замінивши її на бронзову. А установлений пам’ятник у Лохвиці тому, що через цей населений пункт пролягав шлях мандрівного філософа на Слобожанщину й деякий час він навчав тут дітей у козацькій школі.
Завершиться дводенний тур у Сковородинівці (колишній Пан-Іванівці), що за 50 кілометрів від Харкова, де знайшов свій вічний спокій Григорій Савович. За словами наукового співробітника Національного літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди Галини Ярміш, уся Слобожанщина була домівкою для Сковороди. Тут дуже багато автентичних речей, зокрема, срібний кишеньковий годинник мислителя, скрипка, збереглася також келія, в якій він усамітнювався. Єдина біда – люди сплюндрували знаменитий 700-річний дуб, у дуплі якого, за переказами, творив геній.
Саме у харків’ян і виникла ідея цього об’єднаного міжрегіонального туристичного маршруту.
- З часом плануємо зробити його міжнародним, - каже директор департаменту культури і туризму Полтавської держадміністрації Валентина Вождаєнко. – Гуртом завжди краще брендувати ідею. Тепер потрібно працювати з бізнесом, шукати туристичні організації, які зацікавлені займатися виїзним туризмом й налагодять співпрацю з європейськими країнами, де шанують Григорія Савовича. Спеціалісти прорахували уже всі локації, відстані, знаємо цінову політику. На місцевих локаціях будуть додаткові екскурсоводи й наукові працівники, які доповнять маршрут науковою інформацією. За півтора місяця маршрут буде остаточно затверджений.
У роботі круглого столу взяли участь начальник відділу туризму та промоцій Сумської облдержадміністрації Юрій Гладенко, керівник обласного комунального закладу «Харківський обласний туристично-інформаційний центр» Валентина Холодок, екскурсоводи, працівники музеїв, представники турфірм, викладачі вишів за напрямом туризм та інші фахівці галузі. Валентина Холодок і Юрій Гладенко презентували свої «відтинки» маршруту й погодилися, що його потрібно детально пропрацювати, врегулювавши організаційні моменти: з якого регіону він стартуватиме, як адаптувати його до різних аудиторій, зі скількох осіб має складатися група, чи можна передбачити велосипедні маршрути, частину маршруту зробити пішою. Розглядали варіанти як одноденної, так і дводенної мандрівки.
Однак, на думку учасників заходу, Чорнухи навряд чи будуть привабливими для туристів, якщо влада не подбає про елементарні речі. Такі, як комфортні вбиральні, кафе, готель, сувенірна продукція, відремонтовані дороги… Зрештою, музейним співробітникам слід сміливіше популяризувати свої напрацювання, розвивати зелений туризм, в тому числі й за рахунок доступних кредитів від ЄБРР.
Ганна Волкова, Полтава
Фото автора
