Замість пасовища – ботанічний сад

Один із найдавніших ботанічних садів в Україні був створений у Чернівцях у 1877 році ще за часів правління тут Австро-Угорської імперії.

Площа території самого саду - всього 3,5 гектари. Це справді найменший ботанічний сад в Україні, але у ньому чи не найбільше видів рослин. Дендрарій ботанічного саду визнаний об’єктом національного надбання. Більше 100 дерев збереглося ще з часів закладання саду з 1877 року.

Для позначення одиниць рослин біологи використовують слово «таксон» – це узагальнений термін для позначення видів, родів, сортів, форм рослин тощо, пояснює директорка ботанічного саду, кандидатка біологічних наук Тетяна Деревенко.

«У нас може бути один вид якоїсь рослини і 20 сортів цього виду – це уже 21 таксон. Так ось, за кількістю таксонів на квадратний метр наш ботанічний сад займає одне з перших місць в Україні. У наших колекціях на цих 3,5 гектара площі є 3,5 тисячі таксонів рослин», – каже пані Тетяна.

ДО СТВОРЕННЯ САДУ ДОЛУЧАВСЯ МІНІСТР АВСТРІЇ

Чернівецький університет відкрили у 1875 році. Одразу ж після цього постало питання про створення ботанічного саду. Він задумувався як навчально-наукова база для біологів.

«Але створення ботанічного саду – не така проста річ. Адже спочатку потрібно знайти територію, де він розміститься, викупити її. Паралельно треба, щоби кваліфікований фахівець склав план-проект ботанічного саду. Потім - щоб хтось реалізував це на практиці. Тобто, це займає немало часу та зусиль», – говорить нинішня керівниця саду.

На філософський факультет запросили відомого на той час професора зі Львова, дійсного члена Віденської академії наук і Берлінського ботанічного товариства, Єдуарда Тангля. Саме він став першим директором цього саду і завідувачем кафедри ботаніки, яку відкрили паралельно. Він керував створенням ботанічного саду, і опікувався всіма необхідними витратами.

«До створення саду долучився навіть міністр внутрішніх справ Австрії, – продовжує науковиця. – 30 квітня 1876 він повідомив президентові нашого краю про те, що до нас направляють цісарсько-королівського ботанічного садівника Львівського університету Карла Бауера. На той час це вже був відомий на всю Австро-Угорську імперію садівник. У Львові він створив велику кількість садів та парків, ботанічний сад львівського університету, за особливі успіхи був нагороджений неабиякою на той час відзнакою - «Золотим хрестом». Його направили у Чернівці в якості експерта у справі закладання нашого ботанічного саду. І вже через місяць перший ректор нашого університету Костянтин Томащук повідомив нашій крайовій управі, що подано проект ботанічного саду, який був розроблений Карлом Бауером. Затверджував цей проект Едуард Тангль. Після цього місцева влада безкоштовно виділила ділянку, яка сподобалася нашому ректорові під створення ботанічного саду. Це було тоді міське пасовище, яке розташовувалось впритул до Народного саду (нині Центральний парк – авт.). Але якщо проект саду був готовий улітку 1876 і тоді ж була вибрана ділянка, то через бюрократичну тяганину саму ділянку університет отримав аж через рік, у 1877-му. Влітку цього ж року почали розбивати цю ділянку згідно з затвердженим проектом».

Всередині вересня 1877 року на цій ділянці тодішній голова земельного уряду Юліус фон Вацль висадив перше дерево – тополю сріблясту.

«На жаль, це дерево не дожило до теперішнього часу. Кілька років тому його довелося зрубати через аварійний стан, була загроза, що воно може впасти», – сказала директорка саду.

Нема точної дати висадки першого дерева, проте є дані про висадку 15 вересня 1877 року, тож можемо припустити, що саме ця дата є днем створення Ботанічного саду Чернівецького університету. Хоча закладання дендрарію під керівництвом садівника Карла Бауера тривало ще довгих 11 років. Деревні екзоти, тобто рослини, які не є місцевими видами, завозилися переважно з австрійських та німецьких розсадників. Саджанці місцевих порід безкоштовно були передані дирекцією православного релігійного фонду Буковини.

«Наш ботанічний сад створений у стилі романтизму. Бо у ті часи саме був розквіт стилю арт-нуво, були популярні різні рослини американського, китайського, японського походження. І в нас у колекціях вони дуже широко представлені», – пояснює пані Тетяна.

Перші 60 років ботанічний сад у Чернівцях був єдиним на Прикарпатті. Тому його працівники мали широке поле для досліджень.

«До речі, перший керівник Едуард Тангль на колекційній базі нашого саду зробив відкриття світового рівня. Він виявив і дослідив міжклітинні зв’язки у рослин, які він назвав «плазмодесмами». Це відкриття за значимістю для подальшого розвитку наук про рослини порівнюване з відкриттям Миколи Коперника у фізиці й астрономії», – додає науковиця.

У 1878 році на прохання професора Тангля для саду було придбано гербарій, у 1879-му закуплено обладнання, а з весни 1890-го - розпочато обмін рослинами і насінням із зарубіжними ботанічними садами.

В австрійський період наукова робота базувалась на вивченні флори Карпат і створенні колекцій аборигенних видів рослин, які розміщувались на партерних газонах, карпатській гірці, альпінарії та в басейні.

Колекції ботанічного саду Чернівецького університету в 1914 році нараховували 1500 видів рослин, переважна більшість яких - місцеві.

РУМУНСЬКИЙ РОЗВИТОК І ЗАНЕПАД У РОКИ ВІЙНИ

У 1918 року Буковина була включена до складу Румунії і ботанічний сад був підпорядкований інституту ботаніки в Клуж-Напоці. Вперше з часів створення ботанічного саду лише в румунський період його очолив наш земляк. Директором став випускник Чернівецького університету Михаїл Гушуляк, майбутній член-кореспондент Румунської академії наук. Гушуляк започаткував на Буковині природоохоронну тематику досліджень. У румунський період активізувалася робота з вивчення та систематизації флори краю, створення гербарію і колекцій аборигенних видів рослин.

Буковина понад 30 років перебувала під владою Румунії. У той час ботанічний сад Чернівців лише розвивався. Чого не скажеш про початок радянського періоду.

«У роки Другої світової війни чернівецький ботанічний сад суттєво постраждав. Через проблеми з опаленням працівники саду змушені були вирубати захисну смугу з дерев місцевих порід, щоб підтримувати потрібну температуру в оранжереї, де зберігались екзотичні теплолюбні рослини. Але навіть це не врятувало багато оранжерейних рослин. На жаль, у нас немає точної статистики, наскільки сильно зменшилась колекція рослин ботанічного саду в роки війни. Деякі джерела подають цифру у 30%, що залишились у колекціях з довоєнних часів. Не можу стверджувати, що це правдива цифра, але зменшення колекції точно було і доволі суттєве. Особливо це стосується тропічних та субтропічних рослин», – говорить директорка.

У 1939 році, після приєднання Буковини до Радянської України, ботанічний сад знову перейшов у підпорядкування університету.

Під час окупації у 1944-му ботанічний сад очолював учень Михайла Гушуляка, випускник нашого університету Еміліан Цопа. Він працював тут тривалий час, захистив дисертацію, вивчав рослинність Буковини. Після еміграції з Чернівців Цопа значно доклався до розвитку ботаніки в Румунії. Він по черзі розбудовував і керував обома найвизначнішими ботанічними садами Румунії – в Клуж-Напоці і Яссах.

Після війни колекції Ботанічного саду в Чернівцях поступово були відновлені та збільшені вдвічі.

ЧЕРЕЗ ПРОБЛЕМИ З ОПАЛЕННЯМ ГИНУТЬ ЕКЗОТИЧНІ РОСЛИНИ

Фондова оранжерея ботанічного саду була збудована вже у радянський період. Її ввели в експлуатацію у 1974 році.

«Таких оранжерей є лише дві в Україні. Друга - у місті Дніпро. Вони були збудовані за одним і тим же проектом. І проблеми виникли однакові і в нас, і в Дніпрі. Бо проект був не дуже досконалий і з часом у фундаменті оранжереї утворились тріщини, вона почала трохи «сідати і розповзатися». На початку 2000-х років вона уже була в аварійному стані. Траплялися навіть випадки, коли шматки скла падали з висоти 20-25 метрів. А це було грубе скло, мінімум 5 мм, і це дуже небезпечно. Тому оранжерею за наказом ректора закрили для відвідування. Десь у 2010-2011 роках почалася її реконструкція. Скло замінили на полікарбонат. Але з’явилася інша проблема: коли замінювали скло, потрібно було частково демонтувати опалення, яке йшло приблизно до третини висоти оранжереї. І залишилися лише нижні ряди батарей. А цього було недостатньо для нормального опалення оранжереї», – бідкається директорка.

Оранжерея поділена на чотири відділи. На першому поверсі - відділи тропічних та субтропічних рослин, на другому – відділи вологих та сухих тропіків.

«У вологих тропіках у нас була Вікторія Круса з родини Лататтєвих – це тропічна водна рослина, яка має велике листя більше метра в діаметрі, дуже гарна квітка схожа на лотос. Великі листки цієї рослини витримують на плаву вагу до 25 кг, тобто можуть витримати вагу дитини. Так от, ця рослина не витримала умов недостатнього тепла і загинула», – сказала пані Тетяна.

Коли міняли скло на полікарбонат, оранжерею наростили приблизно на 8 метрів у висоту. Оскільки у нас є пальми, яким по 150 років, і вони на той час вже пробивали дах, їх, на жаль, довелось зрубати. Також були укріплені бетонні конструкції, які вже місцями оголили арматуру. Але в оранжереї все ще залишаються незавершеними системи опалення, автоматичного поливу рослин, давно відсутнє освітлення.

«Попри все, у нас в оранжереї зберігається близько 900 таксонів рослин. Проте, через незавершені ремонтні роботи відкрити для відвідувачів її ми досі не можемо», – каже нинішня керівниця саду.

БІДИ СТАНДАРТНІ: ФІНАНСИ І НАУКОВІ КАДРИ

За словами Тетяни Деревенко з 2011 року з штатів ботанічних садів повністю виведені наукові ставки, відповідно, фаховим співробітникам зменшено зарплатню вдвічі, крім цього відтоді відбулось суттєве скорочення персоналу. Це негативно відбилося на здатностях ботанічних садів якісно забезпечувати виконання численних завдань пов’язаних з утриманням колекцій і науково-просвітницькою діяльністю.

«На даний момент у нас така цікава колізія. Адже наш сад – це об’єкт природо-заповідного фонду загальнодержавного значення. А згідно з чинним законодавством такі об’єкти є науковими установами, які мають проводити дослідження і мати в штаті наукових працівників. Але цей закон порушується і на сьогодні науковців у нас немає. Тому вже майже 10 років Рада ботанічних садів і дендропарків України добивається у Кабміну приведення законодавства у відповідність та повернення цільового бюджетного фінансування і забезпечення наукових посад в ботанічних садах. Це планувалось як спеціальна програма фінансування ботанічних садів. Бо одночасно з виведенням зі штатів університетських ботанічних садів наукових ставок міністерством було припинене їх цільове бюджетне фінансування. А це великий колекційний фонд і немала господарка – опалення, вода, світло, газ, які вимагають постійних витрат. Зараз ботанічні сади фінансуються у залежності від можливостей тих університетів, до яких вони відносяться. А можливості університетів невеликі. Якщо ставлення до ботанічних садів не зміниться на краще, то вони деградують у звичайні міські парки, Україна втратить неоціненні скарби, що зберігаються нині у вигляді живих ботанічних колекцій. В умовах сьогоднішнього катастрофічно швидкого вимирання видів у природі при нинішніх темпах змін клімату, важко навіть приблизно оцінити такі втрати країни. Нарешті нас почули, і навесні цього року міністр освіти і науки обіцяла повернути цільове фінансування і наукові посади в ботанічні сади з 2020 року. Ми дуже на це чекаємо і сподіваємося, що міністерство виконає свою обіцянку», – наголошує директорка.

- У який період року найкраще приїздити на екскурсії у ботанічний сад?

- Звичайно, навесні. Хоча і влітку є на що подивитись. У нас дуже гарно представлена американська і японо-китайська флора. А серед цих рослин, є, наприклад, магнолії. У нашому саду близько 25 таксонів цих екзотичних декоративних дерев. І коли вони цвітуть, кількість охочих відвідати наш сад суттєво збільшується. Найперші магнолії розквітають десь усередині квітня і цвітуть аж до початку літа.

- Чи є у нашому саду якісь унікальні рослини, рідкісні, або такі, якими ви найбільше пишаєтесь?

- Так, є у нас такі унікальні рослини, яких нема більше у жодному ботанічному саду України. Одна з них – півники Бранзи. Цей вид навіть не включений до Червоної книги України, бо на той час, коли її укладали, не було підтверджень, що ця рослина збереглася на території Україні. Їхній ареал - на території Румунії. В Україні лише на Буковині є єдина популяція цього виду. Інший такий вид – язичник сивий. Це реліктовий ендемічний вид, з категорією зникаючого в Червоній книзі України. В Україні є всього кілька популяцій і вони дуже малочисельні, - всього кілька десятків особин кожна.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора