Розмову з головою Івано-Франківської облдержадміністрації Денисом Шмигалем кореспондентові Укрінформу вдалося записати відразу після його майже двогодинної пресконференції, на якій він розповів про перші 100 днів роботи на посаді.

Без помітної втоми і відмовок, керівник ОДА з ручкою і блокнотом погодився пояснити, звідки братиме кошти, аби вирішити проблему заборгованості перед освітянами і медиками Прикарпаття, чому не може назвати перемогою урядову програму розвитку Карпат до 2022 року, з яких коштів будуватимуть «Мале карпатське кільце» та які рішення ухвалені для того, аби ініціатива «Мільйон туристів у Галичі» таки отримала шанс на перемогу.

У БУРШТИНІ ЛЮДЕЙ ЛЯКАЄ НЕВІДОМІСТЬ

- Хочу почати нашу розмову з недавніх подій у Бурштині. На початку листопада мешканці цього містечка самоорганізувались через соцмережі і вийшли на мирний мітинг, де висловили свої вимоги до місцевої влади щодо екологічної ситуації. Найперше, вони вимагають встановити на трубах Бурштинської ТЕС очисні фільтри, бо їх періодично накриває хмарою пилу від роботи ТЕС. До свого призначення на посаду голови Івано-Франківської ОДА ви очолювали Бурштинську ТЕС. Тому питання: чи справді там немає очисних фільтрів і наскільки критичною є ситуація?

- Розпочну з пріоритетів у роботі з питань екологічної безпеки Прикарпаття. Перша екологічна проблема Івано-Франківської області – це Домбровський кар’єр Калуської гірничопромислової зони, яку вже визнано зоною екологічного лиха. Другий виклик – це стихійні сміттєзвалища, а фактично – відсутність будь-якої стратегії поводження з твердими побутовими відходами. Третя екопроблема – це відсутність очисних споруд. В області їх є лише п’ять (це дуже мало), саме тому майже вся каналізація тече у водойми Прикарпаття. Лише на четвертому місці стоїть забруднення середовища промисловими підприємствами.

Так, Бурштинська ТЕС – один із великих агентів впливу на екологічну ситуацію області. Втім, підприємство має державну програму щодо зменшення викидів, тобто є так званий національний план скорочення викидів від установок, які працюють на твердому паливі. Він погоджений з Європейським Союзом і відноситься до третього пакету реформ Європи, а тому ми зобов’язані виконувати ці вимоги.

Відповідно до цього документа, з 2023 року має розпочатися черговий етап заміни фільтрів на Бурштинській ТЕС. Нині тут працює 12 енергоблоків, на усіх встановлені електрофільтри. З них на трьох блоках уже зведені нові фільтри, і викиди тут становлять 0,3 мг на куб м. Це – європейська норма. Коли працюють ці три блоки, диму з труби підприємства майже не помітно.

- А коли працюють інші блоки?

- На 9-ти блоках стоять фільтри, зведені на початку 2000-х років, вони відповідають українським нормам. На цих дев’яти фільтрах викиди становлять до 600 мг на куб м. На двох із них зроблений капітальний ремонт, це блоки №9 і №12. Там норма викидів менша – до 300 міліграм на метр кубічний. Проте з 2028 року такі викиди не відповідатимуть європейським вимогам.

Треба розуміти, що фільтр – це аналог майже дев’ятиповерхової споруди, його неможливо витягнути, ніби прилад з автомобіля, – і просто замінити. Це будова вартістю у 140 млн грн. Перед власником станції нині стоїть питання: інвестувати кошти у заміну фільтрів чи зупиняти роботу блоків.

Втім тут одразу постає питання щодо всієї енергосистеми України, бо кожний блок Бурштинської ТЕС – це 200 МВт. Для порівняння: потужна сонячна електростанція, яку плануємо відкрити у Галичі, матиме 13 МВт. Тобто, виведення одного блоку на Бурштинській ТЕС – це втрата енергозабезпечення майже для однієї області, й щоб його замінити – треба звести 20 потужних сонячних електростанцій.

- Яке рішення може прийняти власник Бурштинської ТЕС? Чи вкладатиме він кошти в заміну фільтрів?

- Важко сказати. Блоки вичерпали свій ресурс, а їх заміна – це 1 млрд євро. Може бути і таке, що інвестор вирішить законсервувати роботу цих блоків. Держава свого часу не порахувала, що треба вкласти в оновлення електрофільтрів 8 млрд американських доларів, а бізнес цього просто не потягне. Тому ми всі стоїмо перед вибором: закривати і згортати робочі місця чи працювати так, як 54 роки досі.

До речі, раніше викиди були ще більшими. Якщо сьогодні станція спалює до 15 тисяч тонн вугілля на добу, раніше були часи, коли спалювали 22 тисячі тонн і більше. Відключати фільтри неможливо. Нині на ТЕС працює близько трьох тисяч людей, це мешканці Бурштина і навколишніх сіл. Оперативний персонал координує роботу енергоблоків, і ці працівники точно не будуть відключати їх на ніч, аби нашкодити своїм дружинам та дітям, які на них чекають удома.

- Жителі міста сьогодні хочуть, щоб у Бурштині працювала система визначення якості повітря. Це знизить там соціальну напругу?

- Це абсолютно нормальна вимога і європейський підхід. Такі контролери вже установлені в багатьох містах, де є станції ДТЕК. Людей лякає невідомість, коли вони бачать, що з труби йде темний дим, а датчик показує, що загрози немає. А темний дим – це зола. Коли ми палимо дрова в каміні, там теж є зола. Шкоди завдає не зола, а оксиди сірки й азоту, але ці сполуки піднімаються у верхні шари атмосфери і, загалом, несуть загрозу для екології планети. Точкових впливів на людину чи населений пункт вони не спричиняють. Пил з-під коліс автомобілів і вихлопні гази набагато шкідливіші для людей, аніж викиди Бурштинської ТЕС.

Я СКАЗАВ ПРЕЗИДЕНТОВІ, ЩО ГОТОВИЙ БУТИ ПОЛІТИЧНИМ ВОЛОНТЕРОМ

- Повернімося до вашого призначення на посаду голови ОДА. Спершу ваше прізвище було серед претендентів, які могли очолити Львівську облдержадміністрацію. Призначення на Прикарпаття було для вас несподіванкою?

- Якби п’ять років тому мені сказали, що я буду головою Івано-Франківської ОДА, я б розсміявся. Чесно. Насправді, конкурсу не було. Це був ніби експеримент команди президента Зеленського, який триває й нині, – з публічними призначеннями керівників в областях. Західні регіони були для президента доволі складними. Вибори показали, що сюди треба було прийти з особливою увагою.

- Сумніви були?

- Так. Насправді, це була дискусія. Я вагався. Але, відчувши підтримку президента, прийняв його рішення. Воно було для мене і моєї родини неочікуваним. У президента аргумент був такий: ти вже присутній в області, ти – керівник великого підприємства, знаєш регіон, тому туди заходь і працюй. Яка була вимога президента? (усміхається – авт.) Така ж, як і до всієї команди, – не красти.

- Тепер не шкодуєте? Адже ви втрачаєте в зарплаті, чого навіть не приховуєте.

- Так, втрачаю. І про це була розмова з президентом. Але я відразу сказав, що готовий, як і він, бути політичним волонтером. Так само й Зеленському сьогодні нелегко. Самодостатня людина підписується на певні втрати свідомо. Моя родина мене підтримала. Ми ніби підписались на певний період жити так само, але без заощаджень. Розумієте, в мене нема на цій роботі фінансового інтересу, в мене є бажання показати результат.

- Як часто буваєте у Львові, де залишили родину?

- У вихідні їду до них. Хоча на один із тих днів теж часто залишаюсь на Прикарпатті. Це важливо для відчуття того, що дихаєш в одному ритмі з регіоном. До такого спартанського режиму роботи я вже пристосувався.

ПОЛОВИНА ЗАБОРГОВАНИХ ЗАРПЛАТ – ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ДЕРЖАВИ, РЕШТА – ЗАБАГАНКИ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ

- Ви сказали, що 100 днів працюєте без голів райдержадміністрацій. Але ж реформа децентралізації передбачає, що РДА зникнуть. То навіщо призначати їхніх керівників – та ще й через конкурс, на який подалися майже тисяча прикарпатців?

- У 2020 році відбудеться завершення реформи децентралізації, формування громад і місцеві вибори. Це перехідний рік, який ми проживемо ще за старим законодавством. Із січня 2021 року відбудеться перехід усіх громад на пряме міжбюджетне фінансування з державою. Де опиняться голови РДА? Думаю, частина з них отримають амбіцію стати головами об’єднаних громад, частина – префектами, членами обласного виконкому. Вони свідомо йдуть на це і розуміють, що РДА будуть згортатись. Сьогодні новопризначені керівники мають зробити кроки для залучення інвестицій у райони, для формування стратегій об’єднаних громад. А це хороший досвід, хоч і короткотерміновий…

- Найбільшою проблемою в області ви сьогодні називаєте заборгованість із зарплати медикам і вчителям. Яка ця сума і чи вдасться повернути людям кошти до кінця року?

- На сьогодні борг залишається у сумі 300 млн грн. Щоб його погасити, залучаємо 120 млн грн, які отримаємо від перевиконання місцевих бюджетів. Фінансисти вже бачать цей ресурс. Ще близько 40 млн грн сьогодні ми бачимо у перерозподілі субвенцій і програм, а 155 млн грн – просимо у Мінфіну та в уряду. Дуже сподіваюсь на підтримку депутатського об’єднання «Прикарпаття», яке утворилось у Верховній Раді. Плануємо, що 100 млн грн скеруємо на погашення боргів у медицині й 55 млн – в освіті.

Але сьогодні не хочу давати жодних обіцянок. Наразі триває робота, щоб знайти ресурс коштів. На рівні країни він великий, ми ведемо зараз напружений діалог із урядом. Ці борги виникли через те, що хтось із чиновників запланував виплату зарплати за 8 місяців, а в році їх – 12. Отримавши владні повноваження, ми тепер думаємо, де знайти кошти на зарплату людям за 4 місяці. Ще ми проаналізували, чому виник такий розрив у містах. Частина боргів з’явилася через те, що у школах великі класи – і вони не оптимізовані. Така ж ситуація – і з технічними працівниками в освіті. Так, половина заборгованих коштів – зобов’язання держави, але друга половина – це забаганки місцевої влади.

«МАЛЕ КАРПАТСЬКЕ КІЛЬЦЕ» ПОЖВАВИТЬ ТУРИСТИЧНИЙ РУХ У ВИГОДІ

- Недавно уряд підписав державну Програму розвитку регіону українських Карпат на 2020-2022 роки. Та ви сьогодні зауважили, що не можете назвати цю Програму повноцінною перемогою. Чого у ній бракує?

- Програма приходила нам на погодження тричі. Така процедура. Щоразу ми її відсилали з зауваженнями, бо там не враховували наших побажань щодо доріг, мостів, проєктів розвитку територій. Пізніше на це зважили. У програмі майже все закладено, але немає головного – грошей. Тобто, у проєкті бюджету наступного року поки що немає грошей на цю Програму.

- І це не технічна помилка?

- Ні. Коли навіть з’являться кошти, постане питання щодо їх суми. Ми говоримо про те, що для Прикарпаття у наступному році для вибухового старту потрібно 2 млрд грн. А Програма каже, що на всі 4 області закладається 4 млрд грн – і то на 4 роки. Виходить – по 250 млн грн кожній області на рік.

Тобто, ідея Програми розвитку українських Карпат – суперова. Але вона має містити, крім прямого фінансування, ще й різноманітні проєкти – від прямих інвестиційних до конкурсних.

І останнє. Ця Програма мала б містити розробку Стратегій гірських територій за прикладом європейських. До прикладу, Південний Тироль – колись найдепресивніший регіон Італії, тоді як сьогодні – це найбільш успішна територія у Європі. Це сталося завдяки лояльним програмам, пільговій підтримці, що дали повноваження органам місцевої влади управляти податками. Ось такі інструменти ми хочемо бачити у Програмі розвитку українських Карпат. Поки що їх там немає.

- Але вже є анонсований один із проєктів – «Мале карпатське кільце», яке має з’єднати курорти Львівської, Івано-Франківської й Закарпатської областей. Це – 100 км доріг. Про які курорти йдеться з боку Прикарпаття?

- Дивіться, поки що є дорога Київ-Чоп, якою зараз рухається увесь потік транспорту (малює на папері – авт.). Він має проїзд до Славського, курорту в Львівській області. Усе навантаження туристичного потоку лягає саме на цей шлях. У нашій області треба добудувати 7 км дороги і ще відремонтувати 12 км, аби туристам відкрити шлях на Прикарпаття. Через Вигоду люди зможуть їхати на Хуст (Закарпаття – авт). Так ми отримаємо альтернативу дорозі Київ-Чоп, і цей новий напрямок оживить туристичний рух у Вигоді, дасть можливість людям їхати до європейського кордону через Івано-Франківську область.

Ось у чому – наш найбільший інтерес. Це пожвавить цілий регіон, а там уже є туристичні родзинки. Згадайте, Карпатський трамвай, Центр спадщини Вигодської вузькоколійки та інше. Однозначно, «Мале карпатське кільце» збільшить туристичний потік в області. Ми збудуємо дорогу, а інвестор – для створення готелів, витягів та іншої інфраструктури біля чудових краєвидів – прийде сам. А поки що там є лише ліс і ґрунтова дорога, якою їздити можна лише на фірах і конях.

У ГАЛИЧ ТРЕБА ПРИВЕСТИ МОЛОДИХ АРХЕОЛОГІВ

- А будівництво цього кільця не «знекровить» бюджет області? Адже 2020-й ви плануєте оголосити роком доріг і мостів на Прикарпатті. На ці об’єкти вистачить коштів?

- Сьогодні ми разом із головами рад і адміністрацій Львівської та Закарпатської областей будемо наполягати, аби «Мале карпатське кільце» отримало окреме фінансування в держбюджеті й було вписане у Програму розвитку український Карпат. На створення проєкту цього кільця будемо запрошувати інвесторів. Щодо доріг і мостів на Прикарпатті. За рік ми можемо відремонтувати не більше 20% дорожнього покриття. Це близько 800 км, що для людей буде відчутно. Досі ми щороку ремонтували 4% доріг. Відтак, у 2020-му всі державні дороги на Прикарпатті будуть у доброму стані. В області є ще 3 тисячі кілометрів місцевих доріг і 1200 мостів, з яких 80% – у неналежному стані. Їх теж треба ремонтувати. Тому ми просимо на наступний рік для Івано-Франківської області 300 млн грн скерувати з держбюджету, у цьому нас підтримує Мінрегіон. За ці кошти ми зможемо відремонтувати близько 48 мостів, з них 2 – на державних дорогах.

- А як дивитесь на ініціативу «Мільйон туристів у Галичі», яка з’явилась зовсім недавно у громади та депутатів? Там і дорога є, а туристів нема.

- Галич стоїть на транзитному шляху до Буковелю (гірськолижний курорт у Карпатах – авт.). Отже, торік через Галич проїхали щонайменше 2,5 млн туристів. Що їх там могло зупинити чи затримати, якщо у цьому місті немає ані де переночувати, ані де перекусити? Зізнаюсь, коли я працював у Бурштині, до мене приїжджали гості, яких я зустрічав із потягу в Галичі. О 8-й годині ранку я не міг там знайти місця, аби запросити людей на сніданок. Ресторани у цей час іще не працюють. Та й рівень їхнього сервісу теж міг би бути кращим. Тобто, у Галичі немає туристичної інфраструктури. А до успіху треба бути готовими. У Галичі туристи можуть чудово провести два-три дні, бо він – унікальний, там все дихає середньовіччям та українською історією. Але де туристи мають зупинитись на цей час? Переконаний, що новий подих, пожвавлення і рух у Галич можуть принести молоді люди. Отже, туди треба привести студентів.

У середмісті Галича є будівля районної лікарні, яку місцева влада готова передати Прикарпатському національному університету, аби він переніс туди кафедру етнології та археології історичного факультету. Що може бути кращим для Галича, де ще на десятки, а може, й сотні років вистачить роботи для археологів? Про це ми вже говорили з ректором університету та головою Галицької райради. Усі підтримують таку ідею. Водночас, керівник державного заповідника «Давній Галич» уже розробив проєкт хорошого готелю на ділянці, яка прилягає до Музею етнографії. Два-три готелі, добрі ресторани, візит-центр мають стати магнітиками, які притягуватимуть сюди туристів. Далі треба говорити про розважальні програми: дискотеки, нічні клуби та інше. Про це вже маємо вести розмову з місцевим бізнесом.

ПРОЄКТ АЕРОПОРТУ РУХАЄТЬСЯ В’ЯЗКО

- А що буде з Івано-Франківським аеропортом? Коли там зможуть приймати великогабаритні літаки? Ви сказали, що турборежим увімкнено, але є нюанси.

- Зараз ми розпочали там інвентаризацію землі. А вона – в руках комунально-експлуатаційної частини (КЕЧ – авт.), яка підпорядковується Мінобороні. Нині Івано-Франківський аеропорт має діючу смугу, аеровокзал, руліжні смуги і військову частину. Навколо цього – інфраструктура аеропорту. Поки що ми не знаємо меж цього комплексу. Аеропорт належить обласній раді, казарми – Мінобороні, земельна ділянка – місту Івано-Франківську, управління землею і спорудами здійснює КЕЧ, а перельотами управляє концесіонер. Нову злітну смугу має збудувати держава.

Лоукостери важать не менше 100 тонн, вони не зможуть сідати на стару злітно-посадкову смугу, яка споруджена з бетонних плит. Основа нової смуги має бути набагато міцнішою. Щоб почати її будівництво, треба зробити проєктно-кошторисну документацію, а для цього маємо отримати межі земельної ділянки та інвентаризацію комплексу. Якщо не буде судових позовів щодо вилучення земельних ділянок, не включатимуться різні фактори блокування, то ми розпочнемо підготовку цього проєкту наприкінці 2022 року. Це за ідеальних умов. На жаль, сьогодні з усіх президентських проєктів в області аеропорт рухається в’язко. Це ніби рухи у воді, коли прикладаєш багато зусиль і енергії – а вони все одно уповільнені.

- А вам зручно братися за такі серйозні проєкти у команді, в якій більшість директорів департаментів ОДА, їхніх заступників залишились ще з минулої каденції?

- Мені важливо, аби люди були професійні й не причетні до корупційної складової. Більшість працівників Івано-Франківської облдержадміністрації пережили не одного президента і не одного керівника ОДА, вони добре виконують свою роботу, бо мають досвід.

- Як ви відпочиваєте? Читаєте книги, дивитеся «Квартал-95»?

- Давно не дивився телевізор. Якщо є вільна хвилина, то віддаю перевагу читанню. Втім, зараз часу не вистачає навіть на сон. Займаюся спортом, більше навіть фізкультурою. Це заряджає енергією, як і спілкування з позитивними людьми.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука