Монастириський район: віч-на-віч з інфекційним лихом
Ці цифри – як зведення про бойові дії… Ще кілька днів тому на Тернопільщині було 39 хворих на коронавірус, позавчора – 60, а нині вже 78… Несподівана для багатьох біда поки що торкнулася обласного центру та п'ятьох із 17-ти районів краю. Та найбільше хворих, інфікованих на СОVID-19 – в одному із найвіддаленіших від Тернополя районів – Монастириському – 58 осіб.
Саме про те, як у цьому районі у карантинних умовах дають собі раду тутешні мешканці, як вони протистоять біді, й буде ця наша розповідь.
КОЛИ МОВЧАТЬ ЦЕРКОВНІ ДЗВОНИ
Сільська святиня у Горішній Слобідці – церква святого Преподобного Феодосія Печерського. За всю понад 150-річну історію цього храму, яскравого зразка дерев’яного зодчества галицьких майстрів і сакрального мистецтва, не траплялося, аби тут більше тижня не чули церковного дзвону…
Хоча ні, був тут такий час, наприкінці 1860-х, коли холера косила людські життя у Галичині, як і в усій Європі. Затихла тоді сільська церквиця, і тиша та віщувала смерть.
Нині у Горішній Слобідці – теж гнітюча тиша.
- Маємо у селі двох хворих на коронавірус. Біда та й усе. Воно якось так раптово, аж не вірилось, що й нас дістане, таку глибинку, – розповідає сільський староста Володимир Головачук. – Люди просто принишкли якось. Це удар по всьому селу.
Ще недавно ці двоє наших односельчан, яких забрали у лікарню, були тут, вдома, в сім’ях і ось… Лікарі приїжджали, перевіряли людей, слава Богу, поки що інших немає заражених. Але людей це не заспокоїло.
- А як вони, можуть виїжджати з села, кудись за його межі, чи це заборонено?
- Ну як вам сказати, на в’їзді у село облаштували карантинний пост, одразу ж, як у нас виявили першого хворого. Там хлопці з поліції стоять. Перепитують, хто, куди, для чого їде. Я їм передав списки наших жителів і тих, хто тут прописаний. То все звіряють.
Але щоб не пускали, такого нема. Просто мають там прилади, перевіряють температуру, перепитують про самопочуття. Уточнюють у мене, що потрібно, телефонують. Мій номер мобілки у селі знають, напевно, усі, майже 600 жителів. Та й до лікарки, яка приїжджає сюди щодня у ФАП, теж кожен може зателефонувати, сказати, як почувається, чи не захворів на щось.
- Продукти, вода, як із цим всім?
- Та, дякувати Богу, все є. Ларьок продуктовий постійно працює, всього достатньо, і хліба, як кажуть, і до хліба, хоча зараз піст, люди невибагливі, ковбаси чи м’ясиво не дуже їдять. А так – крупи різні, макарони, бараболю (картоплю, діалектне – ред.) кожен має, молоко своє, яйця, сметана, сир – все домашнє, не магазинне. А щодо води, то привозив спеціальні порошки, то все знезаражували в криницях, бо всяке може бути, хто ж його знає.
Надзвичайники приїжджали кілька разів, то все обприскували. І хати, і подвір’я, і церкву, усі дороги. Але на душі важко… Ви ж подивіться, що то робиться! І це ж не тільки у нас. У Швейкові – семеро, у Долішній Слобідці – позавчора один, сьогодні ще один хворий. По одному – у Бертниках, Чехові, Гончарівці… А в Ковалівці – аж четверо захворіло, один помер, ви напевно, знаєте… Я вже не кажу, що робиться у райцентрі! Там мало не щодня – нові хворі. Вже десь понад півсотні є. Але якось віримо, що поборемо ту заразу, бо інакше не може бути. Ми – народ терплячий: і війну, й післявоєнні голодні роки пережили, може, й це все якось здолаємо, – зітхає сільський староста Володимир Головачук.
КОЖЕН ЗДОРОВИЙ – ТО НАША ПЕРЕМОГА
- У нас тут зараз, як на фронті. Маємо одного спільного ворога – коронавірус, – каже голова Монастириської ОТГ Андрій Старух. – У нашій громаді 10 сіл, понад 11 тис. 300 жителів і кожен переживає, аби не захворіти…
- Пане Андрію, ви сказали про фронт. Знаєте, я мало не щодня відслідковую ситуацію із коронавірусом у Монастириському районі й щораз бачу, як ви спілкуєтесь із мешканцями сіл, як звертаєтесь до них у соціальних мережах, у відеозаписах. Усе чітко, зрозуміло, аргументовано, як у справжнього командира, звучать ваші команди-розпорядження чи поради.
- Тут нічого немає дивного. Я працював у правоохоронних органах, ветеран АТО. А на війні як? Немає чіткої команди, то важко її осмислити, чітко виконати, тому намагаюсь, щоб не було двозначності у тому, про що спілкуюся із земляками.
- І як вони на це все реагують?
- Так кожен по-різному. І знову зауважу, що тут усе зараз – точно як на фронті. Коли спочатку там, в АТО, починався обстріл, то декому душа у п’ятки лізла, усяко було. А потім і до цього звикаєш, щоправда, до смертей важко звикнути… І тут, у громаді, подібне.
Як перший у нас захворів – то був просто шок. А потім за ним ще один, і ще… Мало не паніка у людей. Бо не кожна психіка таке витримає, коли когось із родини чи сусіда зі страшним діагнозом забирають у лікарню. То я завжди намагався у таких ситуаціях якось, так би мовити, струсонути психологічно людей, вивести їх із такого стану, з заціпеніння, щоб вони не замкнулися у собі від страху, а пильнували, аби та хвороба не вчепилася ні їх, ні їхніх близьких. Бачу, це діє. І маски одягають, і немає вже того ручкання-обнімання, чи цьом-цьом, немає, дистанцію тримають, коли розмовляють одне з одним. Люди бачать, що робимо все можливе, переживаємо за них, аби якось стабілізувати ситуацію.
От з бюджету громади майже 1,5 млн грн виділили на боротьбу з тією інфекцією, комунальники працюють, постачання води – безперебійне, санітарна обробка приміщень щоденна.
Роз’яснюємо, інформуємо про кожен наш крок, аби жителі зрозуміли, що вони не один на один із тією бідою, яка, на жаль, уже принесла в громаду першу смерть.
- До речі, про той, перший в області трагічний наслідок коронавірусу. Як це сталося?
- То було так. У Ковалівці захворів на СОVID-19 пенсіонер. Мав 68 років. Як уже пізніше сказали його родичі, чоловік був у Заліщиках, контактував із священником, у якого першого в області зафіксували коронавірусну інфекцію. Він та отець із Заліщиків 3 березня разом перебували на похороні ще одного священника. Того ж дня також було ще 12 отців та кількасот людей із Заліщицького й Монастириського районів. А тоді ще й поминки, на яких понад 70 осіб пом’янули померлого… були. Та й таке… А вже 23 березня його доправили в лікарню до Тернополя, там під’єднали до апарату штучного дихання, але через два дні чоловік помер.
- У мережі ширилися жахливі подробиці похоронної процедури.
- Що сказати… У лікарні померлого замотали спочатку в простирадло, оброблене дезрозчином, потім помістили у такий герметичний чорний величезний мішок… А ховали ми його увечері. І не було там жодного «патріота», який у нас в громаді часом галасує про любов до України, до ближнього. Зрештою, скажу правду, й люди зі села не прийшли – напевно, просто побоялися заразитися…
Там, на цвинтарі нас було шестеро осіб: дочка померлого з чоловіком, староста Ковалівки, один житель Монастириськ, мій заступник і я. Всі мали захисні маски, у рукавицях спустили труну в могилу…
- Не лячно було?
- Розумієте, я вже стільки смертей у житті бачив… І чотирьох своїх побратимів, убитих в АТО, хоронив. То така справа: чи лячно, чи не лячно – треба і все, є ж певні ситуації, де потрібно робити саме так, а не інакше.
- Пане Андрію, от що ви зараз, у такій тривожній ситуації, радите своїм землякам?
- Кажу, що у кожного нині мають бути особливо загострені три речі: відповідальність, дисципліна і співрозуміння-співчуття. Щоб кожен робив те, що повинен. Я кажу: «Кожен здоровий у нашій громаді – то вже наша перемога». І ми, я маю на увазі усіх, хто нині мало не цілодобово працює, так от, ми на роботі для того, щоб решта залишалися вдома і берегли своє здоров’я. Все другорядне зачекає, можна й удома якось знайти вихід. Ось моя дружина Віра вчора взяла машинку, ножиці й підстригла мене, нічого, може бути. Син Дмитро, шестикласник, удома, дистанційно готує уроки. А ви ж люди, кажу, мої дорогі земляки, просто не виходьте без нагальної необхідності з хати – і все. Не займайтеся самолікуванням, бережіть себе і ближніх, не сійте паніку і страх. А ще, кажу, моліться за наших солдатів, тих, хто боронить Україну там, на сході, і за тих лікарів, які нині боронять ваше здоров’я. Ви ж бачите, скільки їх, медиків, захворіло у нас, в Монастириськах від того вірусу, понад два десятки. Ось про це і кажу людям…
ПРО ШВЛ, ПАРАЦЕТАМОЛ І ОДНОГО ДЕЗІНФЕКТОРА НА ТРИ РАЙОНИ
Центральна районна лікарня у Монастириськах – своєрідний форпост протидії коронавірусу в районі. Адже сюди мало не щодня привозять тутешніх жителів із підозрою на СОVID-19.
- Постійні контакти з пацієнтами призвели до того, що серед нових хворих з’явилися самі медики.
Із 27 хворих медиків – 7 лікарів, 12 медсестер, 8 молодших сестер, – розповідає заступник голови Монастириської районної держадміністрації Павло Дронь. – Є й п'ятеро хворих дітей. Зараз серед госпіталізованих у районній лікарні – лікар сімейної медицини і священник. Напередодні від обласного управління охорони здоров’я лікарні передали один новий реанімобіль. Ми тут, вже на місці, у межах роботи оперативного штабу придбали 45 захисних костюмів для медперсоналу, два спеціальні комбінезони. Практично домовились про новий апарат штучної вентиляції легень. У лікарні звернулися до людей, здають кошти на придбання ШВЛ. Волонтери підсобили, передали достатню кількість масок. Є шість кисневих балонів.
От, чого бракувало нам буквально ще кілька днів тому, так це тестів. Щоправда, лікарня мала тести на імуноглобулін, а лікарні були необхідні, передусім, ПЛР-тести, яких уже надійшло 300 штук. Не вистачає пробірок для продовження відбору зразків у всіх контактних. Немає противірусних ліків: таміфлю, сельтавіру; жаропонижуючих, хоча б парацетамолу, зрештою, антибіотиків широкого спектру дії 4-го покоління.
Все це непросто. От сьогодні телефоном так і не зміг отримати відповіді від чиновника МОЗу на два запитання. Перше – який поріг інфікованості коронавірусом має переступити Монастириський район, щоб нарешті були відновлені райсанепідстанції, які були ліквідовані 8 років тому? І друге. Скільки районів в Україні мають вийти на рівень Монастириського за інфікованістю, щоб райСЕС були відновлені? Посудіть самі, зараз на службі – один дезінфектор на три райони! Він падає з ніг. За день надходять сотні дзвінків щодо дезінфекції внутрішніх приміщень, під’їздів будинків тощо. Люди просять продезінфікувати ті будинки, де є особи на самоізоляції або контактні, але що один спеціаліст може зробити у такій ситуації? – ставить риторичне питання Павло Дронь.
А тим часом, за словами головного бухгалтера Монастириської лікарні, яка, по суті, стала своєрідним епіцентром боротьби з коронавірусом в області, Любові Василів, у медичному закладі відкрили рахунок на придбання апарата ШВЛ. Уже зібрали понад 400 тис. грн, потрібно ще 200 з лишком тисяч.
Один із Фондів передав лікарні сертифіковане реанімаційне обладнання, зокрема, монітор пацієнта, шприцевий насос, пульсоксиметри і ларингоскопи.
Також, ще один апарат – інфузомат, що дозує введення медикаментів хворим, діє, як відсмоктувач, це нині дуже потрібно лікарні.
Коментуючи ситуацію у Монастириському районі, начальник обласного управління охорони здоров’я Володимир Богайчук під час брифінгу сказав, що для запобігання максимальному розповсюдженню коронавірусної інфекції, в області прийняте рішення про зміну профілю Монастириської центральної районної лікарні на госпіталь. За його словами, там призупинять амбулаторний прийом хворих.
Наприкінці травня ось уже впродовж понад 150 років у селі Горішня Слобідка Монастириського району відзначають храмове свято. Хтозна, яким воно буде цього року?
Але люди вірять, що зійде нанівець нинішня біда і, нехай не у травні, а трохи пізніше, у селі таки залунає церковний передзвін. І настоятель храму протоієрей Микола Романів запросить парафіян на святкове богослужіння.
І почують з уст настоятеля згуртовані під дахом церкви парафіяни те, що будь-які випробування не повинні ставати для них джерелом страху чи відчаю. Лише довіра до Господа та одне до одного додадуть їм сили й надиху. Й після того, як пом’януть односельці тих, кого Монастирищина, Тернопільщина й Україна втратили через коронавірус, пролунає у світлому храмі щира молитва.
Одна на всіх…
P.S. У день підготовки цієї публікації у Монастириському районі на коронавірус захворіло 11 мешканців громади…
Олег Снітовський, Тернопіль
Фото з відкритих джерел та ДСНС
