Закарпатські заробітчани на карантині: сусіди – кращі контролери
Неможливо пояснити, але факт: попри те, що на Закарпаття повернулися десятки тисяч “своїх” з ураженої вірусом Європи, в краї наразі не фіксують значних спалахів коронавірусу. Як і суспільної напруги у зв'язку із поверненням громадян, що потенційно несуть загрозу.
Хоча разом із тим, закарпатці розпочали дискусію про податки та медицину. Адже загроза епідемії демонструє, що допомоги медиків прагнуть усі, проте не всі готові сплачувати податки на медицину.
15 ТИСЯЧ НА ІЗОЛЯЦІЇ З 250 ТИСЯЧ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ КРАЮ
Одна з причин того, що попри повернення значної кількості людей, які можуть бути інфіковані коронавірусом, у регіоні немає аж надто напруженої соціальної ситуації — закарпатська толерантність.
- У нас історично так склалося, що край має традиції заробітчанства, це спосіб виживання, тому люди спокійно реагують на те, що свої повертаються додому, – коментує Укрінформу соціолог Наталія Варга, доцентка кафедри соціальної роботи Ужгородського національного університету. – Навіть розуміючи, що вони несуть певну загрозу. Але з іншого боку — куди їм ще повертатися? Усі це розуміють, бо у кожного вдома або є заробітчани, або були в минулому. Тому тут нема підґрунтя для прояву так званого “новосанжарського синдрому”. Ще один момент, що сприяє спокійній ситуації в регіоні — закарпатська ментальність. На Закарпатті завжди дуже низький рівень будь-яких протестних настроїв, у нас можуть бути хіба відголоски протестів, і то, якщо хтось добре зорганізує.
Плюс ще один фактор “спокою”: навіть якщо сусіди і будуть виказувати незадоволеність щодо заробітчан, ніколи цього не робитимуть на очі, бо що люди скажуть? Тому це такий варіант “кухонних протестів”, адже люди загрозу все ж таки відчувають.
Хоча треба зазначити ще й те, що попри великі цифри, які офіційно називають (за останніми даними, на самоізоляції на Закарпатті перебуває близько 15 тис. осіб — ред.), але багато закарпатців досі не повернулися. Значна кількість людей давно має легалізований статус за кордоном, доступ до їхньої медичної системи, тож повертатися в цій ситуації додому їм не було сенсу. Тому можемо казати, що таки більше людей, які працювали напівлегально, повернулися в інші регіони, наприклад, у ту ж Тернопільську область.
Тобто, ще раз наголошу: близько 15 тисяч осіб на самоізоляції — це дуже малий відсоток, якщо ми говоримо про 250 тисяч трудових мігрантів, які є на Закарпатті.
Другий момент щодо того, що у краї немає такого великого впливу заробітчан на поширення пандемії — це те, що на Закарпатті переважає сільське населення. Село — не місто. По-перше, тут усі одне одного знають, сусіди знають, що ти повернувся з Європи і маєш бути на самоізоляції. І люди переважно дотримуються правил карантину. По-друге, у селах люди завжди мають роботу, а тепер якраз почався період сільськогосподарських польових робіт, люди зайняті, життя йде у своєму ритмі.
Дуже добре вплинуло на ситуацію те, що нема сполучення між містами та селами, та й у містах закриті магазини, де можна було б тратити зароблені гроші, ну а купити необхідні продукти можна й у селі. Чим довше ми протримаємося так, тим краще це впливатиме на ситуацію з пандемією в регіоні.
Єдиний фактор ризику, що лишається — це церква. Йде католицький Великдень, потім — православний. Тут владі головне втримати людей вдома, не допустити масових закупів на ринках та скупчення людей у храмах на свята. Треба адекватно реагувати органам місцевої влади та поліції, але в коректній формі. Найлегше вплинути на людей за допомогою ЗМІ, і роботу треба починати вже, – наголошує соціолог.
ЧИ МАЄ ДЕРЖАВА ВИТРАЧАТИСЯ НА СОЦІАЛЬНІ ВИПЛАТИ ЛЮДЯМ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ ЗА КОРДОНОМ?
Утім, хоч скільки говоритимемо про толерантність закарпатців, все одно будуть ті, хто робить закиди в бік заробітчан, і тут мова не стільки про те, що вони є потенційною загрозою епідемії COVID-19 в Україні. Найбільший із закидів стосується того, що це здебільшого люди, які не платять податків на медицину, і вони зараз повернулися в Україну, аби мати нагоду скористатися цими послугами, виходить, за рахунок тих, хто ці податки, працюючи тут в Україні, сплачує.
Активно обговорює ці питання в мережі обласна депутатка Ірина Мацепура, директор деревообробного підприємства на Рахівщині в селищі Великий Бичків. Відтак, Укрінформ попросив її прокоментувати ситуацію з поверненням заробітчан з цієї точки зору.
- Узагалі, в нас багато побіжних проблем від бідності держави: немає запасних адекватних рішень для нестандартних ситуацій. Ми зараз бачимо, які гігантські ресурси уряди різних країн готові витратити для вирішення проблем епідемії й її наслідків для економіки. Так само було і з Чорнобилем, і з переселенцями з Донбасу, і зараз. Думаю, що потрібно потужніше розвивати державно-приватне партнерство, щоб держава на оплатній основі залучала бізнес для вирішення екстрених проблем.
Звичайно, область справляється із заробітчанами, люди ж повертаються до своїх домівок. Є такий гарний вираз, що ми завжди готові до попередньої війни. Ми проаналізували її проблеми, визначилися, як треба реагувати, написали план і процедури. А нова війна ставить зовсім нові проблеми. Обсервація? Та я переконана, що ніхто про це не думав, доки Ізраїль не повідомив, що він так робить. О! А давайте і ми! Потім з`явилася процедура з експрес-тестами і варіантом більш точного тесту. О! Давайте ті тести! Будемо і ми! А скільки це коштує? Ой, ого!..
Тому, ситуація зараз стабілізувалася на рівні домашньої самоізоляції. Я вважаю, що це те, що в даній ситуації є можливо – і організаційно, і фінансово. Поліція та органи місцевого самоврядування контролюють, усі в селах знають – хто повернувся, це нескладно. Люди стали більш обережні, виважені, розуміють ризики зараження, в селі стало дуже мало людей на вулицях, люди в масках, у магазинах постійно йде дезінфекція. Не можу сказати, що люди нехтують безпекою. Те, що медицина слабка, ми знаємо все своє життя. Що вона нас може захистити лише мінімально. Що медицина не готова до нестандартних ситуацій – теж знаємо. Тут і є відповідь на те питання, чому ще багато людей в церквах: моляться, бо не бачать іншого заступництва в цій кризовій ситуації.
Поза тим, у нас на Рахівщині була гостра дискусія про заробітчан і медицину. Питання заробітчан і податків для мене має моральну й економічну сторону. Наші краї завжди мали мало робочих місць і завжди люди їздили на заробітки: і за кордон, і в державі. Цими заробітками утримували свої сім`ї, покращували життя. З часом ріс і соціальний захист населення: пенсії, медицина, декретні виплати, соціальні виплати на утримання дітей, субсидії. Всі ці питання забезпечуються з бюджету держави, який формується податками з громадян і підприємств. Із заробітку працівника утримується 16,5% податку на доходи фізичної особи і військовий збір. Підприємство додатково сплачує 22% єдиного соціального внеску.
Люди, які поїхали на заробітки, залишили на державну пенсійну систему України своїх батьків. Те саме з соціальними виплатами: сім`ї заробітчан користуються тут усіма державними виплатами, але не вносять у державний бюджет ніяких податків.
Вважаю, що держава не повинна нести затрат на соціальні виплати людям, які працюють за кордоном. Соціальні стандарти мають забезпечуватися для людей, які є платниками податків в Україні. Повинні бути якісь накопичувальні рахунки, де зрозуміло, на яку суму страхового захисту ти можеш претендувати. Це схоже на страхову західну медицину.
У дискусіях завжди наводиться один доказ: ми сюди переказуємо 12 млрд валюти, робимо різні покупки, з цих грошей підприємства платять податки, це і є наші гроші й наші податки. Так, але всі інші працюючі теж витрачають гроші й таким чином теж сплачують податки – і на значно більші суми.
Я вважаю, якщо людина чесно працює за кордоном і сплачує там усі податки, то це одне. А якщо сплачує лиш із мінімалки або взагалі не сплачує, то це інше. Хіба такі заробітки – це не той самий офшор? Наші заробітчани чесно кажуть, що коли б вони сплатили всі належні податки в країнах своєї праці, то ці заробітки не мали б сенсу.
НАЙБІЛЬШ ДИСЦИПЛІНОВАНІ ЗАКАРПАТЦІ – В УГОРСЬКИХ СЕЛАХ БЕРЕГІВЩИНИ
Наразі невідомо, як ситуація на Закарпатті розвиватиметься далі. Станом на 6 квітня в регіоні зафіксовано 35 осіб із коронавірусом, один випадок закінчився летально. Регіональна влада постійно інформує про контроль над ситуацією, втім, у суспільстві є чимало питань щодо того, наскільки ситуація справді контрольована.
За поясненнями Укрінформ звернувся до заступника голови Закарпатської ОДА Ігоря Шинкарюка, керівника регіонального штабу тимчасової протиепідемічної комісії для боротьби з поширенням COVID-19.
- На Закарпатті регіональний штаб із протидії поширенню коронавірусу був створений першим серед інших регіонів, саме тут започаткували практику брати із тих, хто в'їжджає в країну, “підписку” про самоізоляцію, – каже Ігор Шинкарюк. – Ми заздалегідь прогнозували ситуацію, що люди почнуть повертатися, змоделювали можливість напливу (були дні, коли в область заїжджало по 2 тисячі осіб, ми з ними всіма працювали на кордоні) і можливі загрози. Спочатку розглядали можливість обсервації людей у кожному районі — в області ще місяць тому були визначені місця, де можна було б прийняти людей на обсервацію за місцем проживання. Чому ця схема не була введена одразу? По-перше, ми не могли знати, яким буде наплив, тільки за останні вихідні в область зайшло 5 тисяч людей — це нереально розмістити їх, організувати пансіон, догляд лікарів та охорону. У першу чергу, через фінансування, якого в області на це нема, потім стоїть питання, де брати сили, тобто, лікарів та охорону, – наголошує Шинкарюк.
- Але цих людей треба було фіксувати невідкладно, тому було вирішено робити це у той спосіб, який є, тобто, зобов'язувати до добровільної самоізоляції вдома. Це дало результат в області, його не можна не побачити. Вважаю, що це прямий доказ нашої роботи — саме те, що ми не допустили цих людей до місць масового скупчення (ринки, храми, громадський транспорт) дало результат, що на Закарпатті наразі маємо лише 35 позитивних на коронавірус людей, – наголосив Шинкарюк.
Для того, аби контролювати цей процес, ми проводимо рейди, люди знають, що рейди будуть на тижні та в неділю, тому залишаються вдома. У більшості випадків ми застаємо їх під час рейдів на самоізоляції. Є складені протоколи, але це дуже мала кількість у співвідношенні до загального числа людей на самоізоляції (мова про кілька десятків протоколів при близько 15 тисячах зафіксованих осіб на самоізоляції).
- Маю відзначити, що найбільш дисципліновані закарпатці – в Берегівському районі, в угорських селах, – каже Ігор Шинкарюк. – Там є домовленість між сільськими головами та підприємцями в магазинах не обслуговувати тих, хто повернувся з-за кордону. Людям пропонують попросити когось зробити необхідні продуктові закупи та організовують доставку додому.
Також чиновник зазначає, що у питанні відстеження дотримання громадянами правил самоізоляції основна робота покладена на голів місцевого самоврядування.
- У нас були випадки, коли на кордоні люди подавали неправдиву інформацію про свою особу (вказували фейкову адресу чи контактні телефони) — це все потім доопрацьовували представники влади на місцях. Ми отримували уточнені дані. Як тільки в населений пункт прибуває людина (адже багато заробітчан повертаються на місця проживання через пункти пропуску на кордоні в інших областях, до прикладу, Львівській), представники місцевої влади зобов'язані передати ці дані у районний штаб, і так далі – до центру. Наше завдання — скоординувати дії на всіх ланках. І попри всі розмови, що, начебто, влада не володіє ситуацією в регіоні, маю сказати, що у нас ситуація контрольована. Я як керівник штабу, як людина, що 15 років віддала ЗСУ, розумію, що несу за це персональну відповідальність. Цифра 35 осіб з коронавірусом на регіон наразі говорить, що ситуація в регіоні добре контрольована. Ми готуємося прийняти удар, і приймемо його, алгоритми пропрацьовані, усі знають, що робити. Далі показником нашої роботи будуть врятовані життя. А тоді вже нашій роботі можна буде давати оцінку, – наголосив Шинкарюк.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака та Маркіяна Лисейка
