Буйволи долини нарцисів: Камбек століття

Буйволи Мішеля Якобі живуть у Долині вже місяць. Пасуть траву, п'ють воду, її тут наразі вдосталь. Їхнє завдання — випасати бур'яни та верболози, які заполоняють луки заповідника, через що, зокрема, зникає головна принада місцевої Долини — нарцис вузьколистий, а ще — удобрювати ґрунт природнім шляхом і розносити копитами насіння, тобто, збільшувати біорізноманіття місцевої природи.

Від буйволів тут, словом, чекають великої користі! Не меншої користі очікують від такої “роботи” в заповіднику і для буйволів — власник стада Мішель Якобі каже, що це чи не єдиний шанс зберегти унікальних карпатських буйволів, які зникають, адже господарям невигідно тримати цих тварин, тож їх меншає від року до року в закарпатських селах.

Ну а ще буйволи в Долині нарцисів — це неабияка атракція: туристи завдяки їм нині мають плюс один привід побувати тут і спішать цією нагодою скористатися. Скористався нею з послабленням карантину й Укрінформ.

Я ДУЖЕ РАДИЙ, ЩО БУЙВОЛИ НАРЕШТІ В КАРПАТСЬКОМУ ЗАПОВІДНИКУ

Ми в Долині нарцисів якраз у пік її цвітіння. Хмарний день, трохи прохолодно — ідеальна погода для нарцисів. Через холодну весну цьогоріч цвітіння тут триває уже майже місяць. Зустрічаємося з Мішелем біля входу в заповідник і разом ідемо шукати буйволів.

- Тут багато площ, де буйволи можуть пастися, але поки що для цього їм відвели тільки 30 га, тому що частина території зараз зайнята цвітінням нарцисів, і пастися там буйволи зможуть, коли ці квіти закінчать вегетацію. Ну а ще більша частина заповідника за домовленістю з місцевими жителями віддана їм під сінокоси. На цих ділянках ми зможемо випасати тварин лише восени, коли люди закінчать там косити, – починає імпровізовану екскурсію Мішель дорогою до “буйволиного поля” в Долині.

Для тих читачів, хто не знає мого візаві, відрекомендую: Мішель Якобі, еколог, німець, переїхав на Закарпаття понад десять років тому з метою врятувати популяцію карпатського буйвола. Про його спосіб життя та філософію знято багато сюжетів та написано репортажів в українських і закордонних медіа, за одним із них — експедиції Ukrainer — Мішеля почали називати “останнім другом буйволів”. Насправді, так і є, і в цьому переконує не тільки сам цей унікальний чоловік, який агітує місцевих жителів (та й не місцевих, бо частину свого стада Мішель перевіз на Одещину) тримати карпатських буйволів, а й цифри. На момент, коли Мішель почав розводити буйволів на Закарпатті, їх тут була заледве сотня. Зараз в Україні є 250 карпатських буйволів. І, сподіваємося, цифра й далі зростатиме.

- Дуже важко нині людей переконати тримати карпатських буйволів, – пояснює Мішель Якобі. – Вони економічно невигідні, це не корови, що даватимуть вам молока в залежності від того, як ви їх годуватимете. Буйволиці мають такий характер, що можуть взагалі не давати молока господарю, тому люди в селах більше й не тримають буйволів, хоча раніше, до радянської влади, їх тут було дуже багато. Насправді, я чекав цього рішення від адміністрації Карпатського біосферного заповідника щодо буйволів майже десять років, бо така життєдіяльність буйволів – це, насправді, нагода мені як науковцю довести, що вони можуть бути корисними сучасним людям. Якщо не в господарстві, то от таким способом: відновлюючи біорізноманіття. І я дуже радий, що буйволи нарешті в КБЗ, це для них добре місце в сучасному світі, – акцентує еколог.

ЗАРАЗ ЇХ ТУТ СЕМЕРО, В ПЕРСПЕКТИВІ ПЛАНУЄМО, ЩО БУДЕ ДВА ДЕСЯТКИ

За такою розмовою доходимо до буйволиної ділянки в Долині. Вона обгороджена електропастухом. Мішель перевіряє акумулятор, просить не знімати місця, де він знаходиться, а я відзначаю, що за десять років німець таки добре вивчив навички місцевих жителів.

- Узагалі, за домовленістю з дирекцією заповідника, буйволи житимуть тут до пізньої осені. Тут їх семеро, в перспективі плануємо збільшити кількість до 20-ти. Щодва-три тижні їм змінюватимуть ділянку для випасання. Це близько 5 гектарів площі, в залежності від того, скільки є трави, буйволи можуть там перебувати довше чи менше часу. Обов'язкова умова — аби поруч із ділянкою була вода. В Долині нарцисів багато заболочених луків, буйволи люблять такі місця. Якщо влітку буде прогнозована посуха і спека, доведеться подумати про забезпечення їх водою, наприклад, розширити та поглибити канави в місцях випасання тварин, аби там акумулювалася вода, – каже Мішель.

Тварини ночують прямо тут, на пасовищі, вони лягають колом, всередині — малюк, в стаді він зараз один, ще одна буйволиця тільна. А в свій хлів у Сокирниці Мішелеві буйволи потраплять аж у кінці жовтня.

ТА МИ В ДЕПРЕСІЇ: НАША РОДИНА НЕ ВДОМА!

Ми нарешті обходимо верболози і зустрічаємося з тваринами. Нас стільки ж, як і їх — семеро. Буйволи одразу звертають на нас увагу, щоправда, майже ніяк її не виражають, бо підходять найперше до Мішеля та його дружини, як до рідних.

Радість від зустрічі взаємна: молоді люди гладять, обіймають і пестять тварин, справді, як дітей при зустрічі.

- Сумуєте за ними? – питаю.
- Та ми в депресії: наша родина не вдома! – каже Мішель.
- Всіх до одного віддали?
- Буйволів так, але ще лишилися коні, коза, кури і свинка, – говорить він.

Втім, до Долини і своїх буйволів господарі навідуються раз-двічі на тиждень. Мішель каже, що це зумовлено не лише почуттями до тварин, він розуміє необхідність своєї присутності тут поряд із буйволами — треба доглядати за тваринами, до того ж, його персона затребувана також і для туристів. Відтак, радить тим, хто хоче познайомитися, приїжджати в Долину на вихідних: ймовірно, що саме в ці дні еколог перебуватиме тут, біля своїх буйволів.

ДЛЯ ЧОГО БУЙВОЛАМ МИХАЙЛО БУЛГАКОВ?

Улюбленець Мішеля — бик Павлик. Він у стаді один чоловік, а також наразі найстарший серед Мішелевих буйволів, але все ж, він тут не лідер. Як відомо, у буйволів у стаді панує матріархат, як і в слонів.

Коли ми приходимо, буйволиці пасуть, а вайлуватий Павлик лежить. Мішель сідає на нього, пестить, одразу ж до них підходять буйволиці. Тварини безцеремонно облизують господарям руки та обличчя, в цей час найменший бичок знаходить нагоду поссати молока у матері. За цим приємно спостерігати: він кумедно захоплює одразу дві цицьки до рота і хвацько п'є молоко. За якусь мить підіймає мордочку — вона вся біла і з шерсті біля рота скапує ще тепле буйволяче молоко. Він задоволений. Ми – побаченим – теж.

Бичка звати Ієшуа. Він народився минулого року в грудні — 24 числа, в переддень народження Христа, звідси й ім'я. Так Ісуса називав Булгаков у романі “Майстер і Маргарита”, Мішель каже, що обожнює Булгакова і цей його роман.

У буйволиць імена теж не менш цікаві: Яфина, Кароліна, Леді, Мірабелла та Катька. Мішель добирає їм клички за цікавою схемою — за генетичними лініями.

- Мама Яфини була Малиною, тому всю їхню гілку ми називаємо “ягідними” назвами. От донька Яфини — Мірабелла, це така слива. Катька теж має цікаву історію імені: усіх дітей її мами, яку кликали Бура, звати Катьками — тобто, Катька-1, Катька-2 і так далі. А Кароліна названа на честь одного волонтера — коли вона народилася, він доглядав її та маму.

НА КАМЕРУ ЦІЛУВАТИСЯ НЕ ХОЧУТЬ

Так само, як нам із ними, буйволам цікаво познайомитися з нами — тварини виказують свій інтерес, деякі просто спостерігають, дивлячись і вивчаючи, інші підходять і починають лизати руки. Найлегше контактувати з ними дітям, вони такі ж відкриті, як і тварини. А мені спочатку боязко, але потім зважуюся довіритися. Буйволиці лижуть руки — їм це подобається, бо на руках сіль. Зауважую, що після “процедури” руки не хочеться вимити і вони не липкі. Загалом, приємно. А рогаті дівчата навзаєм дають себе почухати. Втім, коли вмикаю відео на телефоні, щоби зняти таке “знайомство” — буйволиця Яфина перестає лизати мої руки і відвертається.

- Не хоче цілуватися на камеру, – кажу до Мішеля.

- Так, вони дуже розумні. А ще буйволи дуже щирі, вони тонко відчувають людей. Це тварини не для бізнесу, я завжди кажу, буйволи — для любові. Це друг на все життя! – каже він. – Саме тому люди перестали їх тримати. Це не дурна корова, яку можна образити словом, чи пхнути ногою, вдарити палицею — а тоді покласти повні ясла сіна і вона все одно дасть відро молока. Якщо образиш буйвола, він запам'ятає тобі це на все життя. Хоча навіть якщо упадатимеш коло них, буйволиця все одно може так ніколи і не дати подоїтися господарю, якщо не довіряє йому і не любить. У мене в стаді були буйволиці, яких я роками доглядав, а молока мені вони так і не дали. Але люди нині стають все менш здатні до такого терплячого співжиття з тваринами, люди зараз не мають любові до тварин. Тому й нема більше буйволів у закарпатських селах.

ШАНС НА БУЙВОЛИНЕ ЖИТТЯ

Саме через це, вдається Мішель в історію, поголів'я карпатських буйволів почало зменшуватися тут у Карпатах з приходом радянської влади. Тут хотіли створити буйволячі ферми, але націоналізовані буйволи не доїлися на тих фермах. Це було нерентабельно.

- Це і зараз нерентабельно — молочні ферми буйволів, бо їх там тримають кілька десятків, а дояться одиниці. Особливо, якщо мова йде саме про цю породу — карпатського буйвола. Для ферм краще тримати італійських, або хоча б болгарських буйволів. Вони тупіші, але більш податливі й молочні, – каже еколог.

- А ми не є молочна ферма, з карпатськими буйволами це невигідний бізнес, дуже невигідний, – каже Мішель. – Тому мусимо знайти таку сферу, де наші буйволи були б корисні, шукати для них право на життя. І ми нарешті знайшли цю сферу ось тут, в КБЗ. Це для карпатських буйволів нагода отримати шанс на життя. Бо десять років моєї роботи тут, у Карпатах, спрямованої на відродження популяції карпатського буйвола, довели, що переконати людей повернути у свої хліви цих тварин сьогодні неможливо. Коли я кажу їм, люди, мовляв, ну ваші ж предки тут 2 тисячі років тримали буйволів, чому ви тепер відмовляєтеся, що таке? “Нам не цікаво”, – відповідають мені.

Мішель Якобі каже, що пропонував співпрацю з КБЗ уже кілька разів — вперше ще тоді, коли переїхав в Україну. Але це державна структура, тому ідею важко було проштовхнути.

- Захисники природи поділяються на два типи. Одні говорять про те, що природа повинна бути заповідною — зберігатися без втручання людини. Я належу до тих, хто виступає за взаємодію природи і людини, але взаємодію розумну та відповідальну. Тому й кажу, що буйволи будуть корисні для зберігання й примноження біорізноманіття природи. Погляньте: в старому яблучному саду набагато більше біорізноманіття, ніж, скажімо, в лісі, де природа сама для себе. Тут вівці пасуть, люди косять, дерева родять яблука... Життя вирує — і це прекрасно!

Карпатський буйвіл — це унікальний вид, він зникає і нам його треба зберегти! Так само як і унікальні квіти в Долині нарцисів. У Німеччині теж є один заповідник, який тримає карпатських буйволів. Директор КБЗ був там, побачили тварин і той успіх, який від буйволів отримала природа — і тоді вони, нарешті, дали згоду на те, аби поселити буйволів у КБЗ. Добре Мішель, сказав мені директор, веди буйволів у Долину. Я й привів, – каже з усією своєю безпосередністю Мішель.

ЕФЕКТ ДЛЯ НАРЦИСІВ ПОБАЧИМО ЗА СІМ РОКІВ

У самому заповіднику кажуть, що буйволи в Долині випасалися століттями раніше, це тільки впродовж останніх майже ста років їх тут не було, через історичні причини. Втім, ефекту від взаємодії тварин та рослин тут чекають лише через 5-7 років.

- Карпатський біосферний заповідник та німецький громадянин Мішель Якобі, який уже 11 років докладає значних зусиль для збереження популяції карпатських буйволів і є засновником приватного підприємства “Кочова бура”, уклали угоду про створення нового природоохоронного та рекреаційного проєкту — про випасання семи особин карпатських буйволів на відведеній території КБЗ у відділенні “Долина нарцисів” на літній період, каже Олена Ігнатко, провідний фахівець з екоосвіти КБЗ. Цей проєкт передбачений плановими завданнями, і затверджений профільним міністерством. Зокрема, проєктом передбачено внаслідок природного випасання буйволів зменшити площі молодих верб та болотних трав та, відповідно, збільшити популяцію нарциса вузьколистого. Тут, у заповіднику раніше століттями випасали буйволів, і добре, що тепер у нас є можливість продовжити цю традицію. Втім, аби побачити користь від цієї взаємодії буйволів і рослинності, треба почекати кілька років, адже процес вегетації нарциса від насіння до утворення цибульки та цвітіння триває 7 років.

Тетяна Когутич, Ужгород-Хуст
Фото Сергія Гудака