У травні цього року на своїй сторінці у Фейсбук чернівецький епідеміолог, заступник керівника обласного лабораторного центру Юрій Падурару опублікував пост, в якому повідомив, що протягом останніх 39 днів боровся із коронавірусом та переміг його. А через місяць після одужання він здав тест на виявлення імунітету до цього вірусу. Результат був вражаючий – рівень захисту в його організмі перевищував мінімальну норму імунітету у 10 разів.

Про відчуття, які довелось пережити під час хвороби, ставлення оточуючих і рідних під час недуги, витрачені на лікування гроші, вплив вірусу на організм та різницю нинішньої пандемії від подібних у минулі роки Юрій Падурару розповів у інтерв’ю кореспонденту Укрінформу.

ВАЖКО БУЛО НАВІТЬ ПРОСТО ЛЕЖАТИ

- Розпочнемо із, напевно, вже традиційного для медиків запитання. Коли вперше дізналися про коронавірус і якими були ці знання до першого зафіксованого у нас випадку?

- Коли ВООЗ повідомила про те, що у світі почалося поширення нового коронавірусу, який зараз називають SARS-CoV-2, в Україні, у Чернівецькій області почали активно готуватися до проведення профілактичних та протиепідемічних заходів. На етапі підготовки ми дуже мало знали про саму хворобу, про епідеміологічні особливості цієї хвороби, про вірус, який її викликає, і тоді дуже важливо було проводити оперативні, своєчасні протиепідемічні заходи для того, щоб не дати можливість інфекції швидко розповсюджуватись серед населення області.

- Певно, що ваші знання про цей вірус поповнилися після того, як ви самі ним захворіли. Розкажіть, коли відчули перші симптоми?

- Це була неділя, 5 квітня. На той час МОЗ видавав документи, які були направлені на те, щоб захистити медпрацівників і працівників профілактичної медицини, лабораторних центрів. Адже на той час ми одними із перших спілкувалися із хворими. Тоді у нас, в лабораторному центрі, був запроваджений так званий температурний скринінг. Ми отримали дистанційні термометри, придбали додаткові ртутні термометри і декілька разів на день вимірювали температуру. Того дня ми працювали із медичною документацією. Вдень я опитував хворих. І в черговий раз виміряв собі температуру спочатку дистанційним термометром, який показав вище 37,3 градуси. Потім ще ртутним термометром – було 37,6. Я зрозумів, що я інфікувався і захворів на COVID-19. Оскільки на той час я мав контакт із хворими, які були джерелом інфекції. Пізніше я порахував, що в межах інкубаційного періоду я спілкувався приблизно із 15 хворими, опитував їх.

- На початку квітня ще не було багато виявлених випадків. Тоді коронавірус сприймався як зовсім нове захворювання. А від того навівало ще більше страху. Відчували цей страх у себе? Бачили його в інших пацієнтів?

- Ще до своєї хвороби, починаючи з кінця лютого і увесь березень, я опитав кілька десятків хворих із COVID-19. У людей було різне ставлення до своєї хвороби – дехто хвилювався, дехто боявся, дехто сподівався на легкий перебіг хвороби, хтось стримувався, закривався у собі, хтось, навпаки, дуже емоційно реагував, переживав про наслідки. Адже тоді вже були і смертельні випадки. Часто ця хвороба переходила від звичайних симптомів, звичних для ГРВІ, до пневмонії. Тому люди хвилювалися.

Я вже емоційно був більш підготовлений, якщо можна так сказати. Я розумів, що маю вже цю хворобу і потрібно лікуватися та сподіватися на майстерність лікарів, медперсоналу, які доглядали мене. Хоча у глибині душі все одно було хвилювання і переживання щодо можливих ускладнень, про які ми знали, щодо важкості перебігу моєї хвороби.

- Ви боролися із цим вірусом довгих 39 днів. Скільки часу провели у лікарні?

- Перший тиждень після того, як я зрозумів, що захворів, лікувався вдома. Здав ПЛР-тест, який підтвердив у мене вірус. Спочатку я мав легкий перебіг. На сьомий день пішов до лікарні робити рентген легенів. У мене був трохи кашель, з’являлася невелика задуха, але найвідчутнішими симптомами були біль у м’язах, ломота в суглобах, страшенна сонливість, слабкість і в’ялість. Неможливо було навіть просто лежати, важко було просто нічого не робити, страшенна була слабкість.

І за результатами рентгену в мене виявили пневмонію. Проконсультувався з пульмонологами, інфекціоністами, мене госпіталізували у пульмонологічне відділення лікарні, яке тоді вже перепрофілювали під прийом хворих на COVID-19. Адже на той час інфекційне відділення було заповнене хворими. Там я перебував близько 20 днів у гострому періоді.

Коли вже позбувся самого вірусу, то зміг перебувати вдома і ходив у лікарню на процедури, проведення маніпуляцій до стаціонару тощо. Тобто, перебував на такому напівамбулаторному лікуванні. Тоді не вистачало у лікарні ліжок і на одне ліжко створювалась черга, щоб отримати систему із антибіотиками. Наприклад, я чекав пів години, коли звільниться ліжко, лягав, мені ставили систему з антибіотиками. Після того вставав і на моє місце лягав одразу інший пацієнт. Такий своєрідний конвеєр із пацієнтів.

БОЯВСЯ НЕАДЕКВАТНОЇ РЕАКЦІЇ СУСІДІВ

- Ви казали про гострий період. Який стан у вас був тоді?

- За оцінкою лікарів і за тими протоколами, за якими діагностувалася ця хвороба, у мене була середня важкість перебігу COVID-19. Була легенева недостатність першого і другого ступеню, задуха, зміни у легенях, які привели до загального стану середньої важкості. Якщо у перший тиждень після виявлення хвороби, пневмонія у мене займала невеликий відсоток ураження легень, то вже через тиждень після лікування мої легені були уражені більш, аніж наполовину. Стан погіршився, була недостатня так звана сатурація у крові. Це потребувало корекції і лікування. Лікарі тоді призначили мені внутрішньовенне введення ліків. Бо коли мені кололи антибіотики внутрішньом’язово, днів 10 приймав таке дуже болюче лікування, то воно не давало потрібного ефекту. Бо у мене починалася вірусна пневмонія, антибіотики не діяли. А коли до вірусної пневмонії приєдналися бактерії, то антибіотики вже дали свій позитивний ефект. З того часу протоколи лікування кілька разів змінювалися, удосконалювалися. Але на той час у країні були такі протоколи лікування, при яких призначені ліки дуже повільно впливали на стан одужання. Зараз це відбувається набагато швидше і з меншими негативними наслідками.

- Хтось із ваших рідних захворів на коронавірус?

- Так, я працюю на роботі разом із дружиною. Вона у лабораторному центрі також працює лікарем-епідеміологом. Я інфікував свою дружину. Адже за кілька днів після виявлення вірусу в мене вона також захворіла – і тест підтвердив наявність у неї COVID-19.

Щоправда, у неї був легший перебіг хвороби. Вона мала меншу температуру, не було кашлю. Мала пневмонію, але загальний стан в цілому був дещо легший від мене. Думаю, що це залежить і від віку, і від тієї потреби доглядати за хворим чоловіком (сміється). Тобто, у неї була більша природна відповідальність, щоб моя хвороба закінчилась без трагічних наслідків.

- У перші тижні, місяці пандемії коронавірусу до людей, які інфікувалися, часто відносились упереджено, із пересторогою. Наприклад, можна згадати Нові Санжари на Полтавщині чи коли у Чернівцях сусіди першого хворого фактично вигнали з власної квартири його дружину, яка була повністю здоровою. Чи не було у вас чи у членів вашої сім’ї неприємних історій із сусідами, знайомими, які після того, як дізнались про вашу хворобу почали гірше до вас відноситись, уникати? Чи, може, навпаки, пропонували допомогу?

- У той час серед людей дійсно була напруга щодо загрози зараження. Дуже мало було інформації щодо вірусу, який викликає цю хворобу. Мало інформації було про саму хворобу, про шляхи передачі вірусу, про фактори передачі вірусу. Тоді лише починалася активна санітарно-просвітницька робота серед населення. Тоді хтось організував і Нові Санжари на Полтавщині, й цькування родини у Хотинському районі, яка повернулася з Китаю, але жодних симптомів захворювання не мала. І ці події вплинули на психологічний стан людей. Частина людей до цього часу бояться цієї хвороби, бояться людей, які можуть бути джерелом інфекції. Замість того, щоб застосовувати заходи профілактики від зараження, люди зайве хвилюються, починають цькувати своїх сусідів, рідних.

У моєму випадку таких ситуацій не було. Я проживаю у гуртожитку із дружиною. Сусідів, які проживають поруч і з якими я міг часто стикатися, не маю. Але на той час я не інформував, не казав нікому про те, що я хворію COVID-19. Тому що я знав, що може бути неадекватна реакція. Адже на той час люди навіть думали, що цей вірус передається через вентиляційні канали, через каналізацію, через загальні сходи, через під’їзди, тобто через такі фактори, через які цей вірус не передається.

ВІРУС ЗНИК, А СИМПТОМИ ЩЕ ЗАЛИШАЛИСЯ

- Не підраховували часом, скільки грошей витратили на лікування?

- Рахував. Ми з дружиною удвох за увесь процес лікування витратили на ліки близько 10 тисяч гривень. На мене десь пішло 6 тисяч, в основному на антибіотики. І ще близько 4 тисяч гривень витратили на лікування дружини. Хоча я чув і читав, що деякі пацієнти витрачали і більше грошей на своє лікування.

- Коли ви лежали у лікарні, то вас частково держава забезпечувала ліками?

- Ні. Усі ліки, які застосовував я та моя дружина, були куплені за наші кошти. Хоча справді мені пропонували лікарські засоби за рахунок держави. Але я вважав, що більш ефективним і надійним лікарським засобом є той, який я сам куплю в аптеці. Я мав вибір – використовувати безкоштовні ліки, які пропонує держава, чи купувати самостійно ліки, в яких я був більш упевненим.

- Під час цієї тривалої хвороби людям доводиться обмежувати себе у багатьох звичних для них речах. Таких, як, наприклад, випити чашку кави зі знайомим. Чого вам найбільше не вистачало під час лікування і подальшої самоізоляції?

- Знаєте, під час лікування мені не хотілося ні з ким спілкуватися, не хотілося пити каву з друзями. Та форма перебігу моєї хвороби не дозволяла мені фізично і психологічно хотіти пити каву чи спілкуватися з кимось. А те, що я лікар-епідеміолог, то я чи не найбільше серед усіх розумію небезпеку і механізм передачі збудника інфекційної хвороби. Навіть при більш легкому перебігу хвороби я б не намагався ще з кимось спілкуватися, розуміючи, що можу інфікувати, заразити іншу людину. А для нас, епідеміологів, найголовніше – це зменшити кількість контактів із джерелом інфекції, не допустити, щоб джерело інфекції могло спілкуватися та заразити інших здорових людей.

Можливо, люди, які переносять хворобу в більш легкій формі й не відчувають такі важкі симптоми, спілкуються з іншими, не знаючи про це, не усвідомлюючи того, що наражають на небезпеку оточуючих.

Але людина, яка знає про те, що вона хвора на COVID-19 і вона є джерелом інфекції, має бути в самоізоляції та робити усе для того, щоб нікого не заразити.

- Які відчуття були після того, як отримали негативний результат тесту на COVID-19?

- Я очікував цей результат. Хоча не особливо радів. Адже симптоми хвороби ще продовжувались. Пневмонія далі була, але вже не вірусна. Я ще погано себе почував. Але відсутність вірусу в організмі давала мені можливість більш активно спілкуватися. Я розумів, що вірусу немає, тому я вже не становлю небезпеку для оточуючих.

ПОПРИ НАЯВНИЙ ІМУНІТЕТ, ДОТРИМУЮСЬ РЕКОМЕНДАЦІЙ МОЗ

- Ви тривалий час хворіли і тепер у вас буде міцніший імунітет? Чи залежить він від тривалості й форми перебігу хвороби?

- З першого дня появи цієї хвороби науковці досліджували імунітет у людей, які перехворіли на коронавірус. За останніми публікаціями науковців, можна сказати, що імунітет завжди створюється. Можливо, з різною потужністю, з різним рівнем захисту, але імунітет однозначно створюється. І він достатній, щоб повторно не заразитися. Це дуже важливо. Серед тих хворих, які, до прикладу, в Чернівецькій області захворіли, не було доведених випадків повторного зараження і повторної хвороби. Були поодинокі випадки реєстрації у однієї людини хвороби, наприклад, у квітні й у серпні. Але це поодинокі випадки, які треба вивчати.

Можуть бути кілька варіантів – або не було хвороби у квітні, або немає хвороби у серпні, або десь був помилковий результат лабораторного дослідження. Оскільки юридично допускається хибно позитивний результат при лабораторному дослідженні матеріалу. Або тут ще є й малоймовірний третій варіант. Коли потрібно залучати правоохоронців і перевіряти, чи не було зловживань при визначенні результатів досліджень.

Тим не менше, ці одиничні випадки повторної реєстрації коронавірусу потребують додаткового вивчення уже після закінчення пандемії. Можливо, і справді не виробився імунітет, наприклад, через якусь важку супутню хворобу. Організм у частини онкохворих може не відреагувати на COVID-19.

- Який у вас імунітет, робили дослідження?

- Приблизно через місяць після одужання наш директор організувала лабораторні дослідження рівня імунітету у всіх епідеміологів, які спілкувалися з хворими на той період. І лише у мене й моєї дружини, які перехворіли, був високий рівень імунітету до вірусу SARS-CoV-2. У мене було 10 одиниць, максимальний рівень. У моєї дружини було 6 одиниць, також достатньо високий рівень.

Це означає, що мій імунітет у 10 разів вищий за мінімальний захисний імунітет від цієї хвороби. Ми перенесли активну форму хвороби, у нас виробився природний імунітет і ми захищені. У нашому організмі цей вірус уже не може перебувати. Тому найголовніше – ми не становимо загрози для оточуючих.

- Чи реально, щоб у людини виробився імунітет без перенесення нею хвороби?

- Лише шляхом вакцинації. Або це має бути перенесення хвороби у легкій формі. Тобто, людина навіть може не знати, що вона хворіла й у неї виробився імунітет. Організм повинен зустрітися з вірусом і клітини імунітету мають запам’ятати цю зустріч. А повторна зустріч дасть поштовх організму на вироблення захисних антитіл, які будуть уже знати, що в організмі є щось зайве і вони будуть боротись із тією інфекцією, яка поступить.

- Зараз у вас є імунітет і ви можете не дотримуватись рекомендацій МОЗ щодо носіння масок? Користуєтесь цим правом?

- У місцях, де є скупчення людей, я ношу маску. По-перше, щоб власним прикладом показати, що потрібно носити маску і захищатися. І по-друге, щоб не виникало зайвих питань. Бо дехто робить зауваження, і я вважаю це правильним.

Але думаю, що буде час, коли відсоток людей, які перехворіли і мають імунітет до хвороби, стане настільки великим, що їм можуть дозволити ходити без масок у громадських місцях, не дотримуватись дистанції тощо. Яким чином це буде, не знаю, можливо це буде документ якийсь. Що людина перехворіла, має імунітет, ні для кого не становить загрози – і вони будуть ходити без маски.

КОРОНАВІРУС ПОШИРЮЄТЬСЯ УДВІЧІ ШВИДШЕ ЗА «СВИНЯЧИЙ» ГРИП

- Повернімося до вашої роботи. Скільки років ви уже працюєте епідеміологом?

- З 1992 року, це вже скільки, 28 років.

- За ці роки наша країна і область переживає вже далеко не першу подібну епідемією. Чим нинішня пандемія коронавірусу відрізняється від таких же масових хвороб у минулі роки?

- Остання пандемія була у 2009 році – так званий «свинячий» грип. Пандемія якраз і відрізняється від епідемії тим, що в будь-який період року всі країни світу одночасно переживають епідемії тієї чи іншої інфекційної хвороби. Зазвичай, пандемії викликаються некерованими інфекціями. Некерованими з точки зору відсутності вакцини, відсутності лікування, відсутності сталих знань про збудник, який викликав цю пандемію, масовість захворювання, неготовність держав до надання медичної допомоги, неготовність закладів охорони здоров’я. І якраз нинішня пандемія коронавірусу відрізняється від попередніх пандемій більш масовим характером.

Наприклад, під час поширення «свинячого» грипу так званий індекс заразності становив 2 особи. Тобто, вважалося, що в середньому один хворий може заразити двох здорових людей. То під час пандемії коронавірусу цей індекс удвічі вищий. Зараз вважається, що один хворий на COVID-19 в середньому може заразити 4 осіб. Тобто, швидкість поширення цієї інфекції удвічі вища.

Крім того, відсутність специфічного лікування, відсутність ліків, які впливають саме на вірус. Ця пандемія дуже важка. Просто, зараз ще не вистачає часу оцінити наслідки, бо це лише початок пандемії.

Але через кілька років, коли науковці по завершенню пандемії підрахують людські втрати, втрати економічні, психологічні втрати, то ці наслідки будуть катастрофічними за своєю масштабністю. Адже такий вплив на здоров’я людей не мала жодна пандемія. Коли сто відсотків населення планети є під загрозою інфікування і перенесення хвороби. Також дуже високим є відсоток середніх і важких форм перенесення хвороби. Ці форми призводять до віддалених наслідків – порушується робота серцево-судинної системи, робота легень, порушується робота внутрішніх органів. І ми не знаємо ще всіх віддалених наслідків для людей, які перехворіють. А перехворіє, в залежності від термінів створення вакцини, дуже велика частина людей.

ДВІ ЕПІДЕМІЇ ОДНОЧАСНО НАША СИСТЕМА МОЖЕ НЕ ВИТРИМАТИ

- Зараз, певно, вся увага лікарів, епідеміологів прикута саме до коронавірусу та боротьби із ним. Чи не постраждають від такого, так би мовити, обділення увагою інші інфекції й хвороби – кір, кашлюк, дифтерія?

- Це справді величезна проблема. Інші інфекційні хвороби, які є керованими багато років, можуть викликати епідемію в Україні. Для того, щоб не було високого рівня захворювання на кір, краснуху та інші 10 інфекційних хвороб, проти яких проводяться щеплення, потрібно, щоб обсяги охоплення щепленням дітей становили 95% і більше. А у нас по деяким хворобам рівень охоплення щепленням сягає й 20%, чи трохи більше. Це страшна біда. Роками накопичуються діти і населення, які не мають імунітету до інфекційних хвороб, що можуть викликати епідемію. Тому в нас існує загроза виникнення епідемії кору, кашлюка, епідемічного паротиту, дифтерії. Практично усіх тих інфекцій, проти яких роблять щеплення.

А якщо до нинішньої пандемії коронавірусу приєднається ще й епідемія кашлюка, кору чи дифтерії, то ні люди, ні система охорони здоров’я не витримають таке навантаження. Якщо до організму дитини, який переніс кір і вже виснажений, приєднається COVID-19, він просто може не витримати. Адже кір – теж дуже важка хвороба. Можливо, не менш важка, ніж коронавірус. Просто, від кору є вакцина і можна убезпечити своїх дітей. Але, на жаль, не всі це розуміють і далеко не всі роблять щеплення.

Тому зараз епідеміологи, лікарі б’ють на сполох. Ми дуже просимо батьків, щоб вони прийшли і зробили своїм дітям ті щеплення, яких не вистачає. Бо зараз із початком нового навчального року може зрости розповсюдження COVID-19 серед дітей. І якщо паралельно почнуть поширюватись такі інфекції як кашлюк, кір, дифтерія, то дуже буде складно надавати медичну допомогу. А організму дитини дуже важко буде перенести підряд дві інфекції.

- Попереду осінь, з якою, очевидно, зростатиме статистика сезонних захворювань. Чи змінюватиметься щось в організації вашої роботи і що порадите людям, як уберегтися?

- Зараз сезонними захворюваннями будуть гострі респіраторні вірусні інфекції й грип. Дуже важливо, щоб люди із групи ризику робили щеплення від грипу – це люди із хронічними захворюваннями, люди, старші 65-ти років тощо. Поки що ці щеплення є платними. Тому, як тільки на ринку України з’явиться вакцина проти грипу, треба, щоб діти потурбувалися про своїх батьків, а батьки про дітей. Оскільки поєднання двох вірусів – вірусу сезонного грипу і вірусу SARS-CoV-2 – може виявитись надто важким для організму.

Тому вже зараз ми завершуємо підготовку до епідемічного сезону ГРВІ, зокрема і грипу. Ми складаємо списки людей із групи ризику, для того, щоб при появі вакцини рекомендувати провести щеплення.

Крім того, керівники закладів освіти готуються до забезпечення роботи в умовах розповсюдження ГРВІ і COVID-19. Зараз буде велика відповідальність на керівниках закладів освіти, щоб не допустити спалахів грипу й інших інфекцій в організованих колективах. Буде складний період для дітей, для батьків, для усіх мешканців. І треба готуватися до цих складнощів. Нам потрібно подолати цей важкий період, ці пів року – з жовтня по квітень наступного року. Щоб пережити нашарування двох епідемій. А можливо – ще й спалахів інших керованих інфекцій, проти яких робляться щеплення.

Потрібно готуватися до активної, виснажливої роботи всіх органів влади, всіх медпрацівників, всіх мешканців, батьків, щоб разом подолати цю пандемію, яка є серйозною загрозою для людства і всієї планети.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора