Курінь для Січі – як церква для села

Острів Хортиця, історико-культурний комплекс “Запорозька Січ” – місце, яке люблять і запоріжці, й туристи. Тільки минулого року на острові було близько чверті мільйона відвідувачів. Цьогоріч – мільйон, але не справжніх, а віртуальних. Адже карантин і пандемія коронавірусу закрили для туристів не лише Хортицю, а й цілі міста та країни.

Під час карантину запоріжці часу дарма не гаяли, а зробили на “Січі” об’єкт, без якого неможливо розказати про життя козаків. Мова про козацький курінь, який 7 жовтня відкрили для туристів.

Кореспонденти Укрінформу побували на “Запорозькій Січі” та дізнались, як будували житло для козаків та скільки куренів було свого часу на Запоріжжі.

МИ БУЛИ, ЯК СЕЛО БЕЗ ЦЕРКВИ

“Ми були, як село без церкви. Нерідко туристи питали в нас: а де ж, власне, курінь? А ми, максимум, що могли, це показати його ззовні, бо ж усередині, в одному з куренів, у нас були виставки “Традиційні промисли”, “Люлька”. І от, нарешті, ми зробили козацький курінь, який демонструє, де жили козаки і що ж вони робили. Це – наш центральний, головний, базовий об’єкт”, – розказує завідувач інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника Хортиця В’ячеслав Зайцев, якому й належить ідея проведення на Січі онлайн-екскурсій.

Саме слово “курінь” має тюркське походження. Куренем спочатку називали загін вояків-козаків, хату-казарму, а пізніше – так говорили взагалі про житло. На Січі було 38 куренів. Кожен із них мав свою назву. В основному, курені відносили до козацького підрозділу, що отримував назву за населеним пунктом, звідки була більшість козаків, наприклад: Полтавський, Переяславський, Уманський та інші.

Курінь, який сьогодні, 7 жовтня, відкрили на Запорозькій Січі, має назву Пластунівський. Саме з цього об’єкта потрібно було б почати відновлення Січі, будівництво якої стартувало ще у 2004 році.

Саму хату тут збудували давно, але в 2017 році пожежа повністю знищила очеретяну стріху. Причин займання ніхто досі не знає, один із варіантів – коротке замикання. У 2018 році стріху відновили, в 2019 – зробили ремонт, облаштували стежину з пісковика й обмастили глиною стіни. У 2020 році – повністю облаштували курінь.

“Для облаштування куреня ми використали історичні документи з «Архіву Коша», «Проєкти реконструкції Новосіченського ретраншементу 1766 року», спогади Микити Коржа, записки священника Крем`янського. Ми намагалися наблизитись за описами, які маємо, за археологічними реконструкціями”, – розповідає старший науковий співробітник національного заповідника “Хортиця” Михайло Чередниченко.

Курінь, хоч і максимально схожий на справжній, але все ж є копією і має удвічі менший розмір. Більше того, площа всієї Січі зменшена в 15 разів, у порівнянні зі справжньою. Тут, на великому Коші мало б бути не кількадесят, а близько сотні споруд, а на малому — пів тисячі хат.

“У будинку Кошового мало би бути не три, а п’ять кімнат. Для того, аби зрозуміти, яка була військова канцелярія, варто згадати, що в ній одномоментно могли працювати півсотні людей”, – додає Зайцев.

Сам курінь міг складатися з кількох будівель.

ЕКСКУРСІЯ КОЗАЦЬКИМ ЖИТЛОМ

На чолі кожного куреня стояв курінний отаман, його обирали козаки на раді. Так би мовити, його заступником – був курінний кухар.

Тож спробуємо й ми перевтілитись у козака.

Для того, щоби побудувати стіни куреня, треба було спершу вкопати (на відстані десь 2-3 метри один від одного) кілька дерев’яних стовпів. Потім з одного й іншого боку, зі снопів очерету збудувати два тини, проміжок між ними забити глиною, нею обмастити і ззовні. Стеля в курені також була з очерету, а зверху і знизу – глина.

Курінь був розділений на сіни та житлову кімнату.

“У сінях була кухня. У сінях військової казарми козаки облаштовували робочий куточок для курінного кухаря з кабицею (піч із відкритим вогнем) і казаном. Курінний кухар готував їжу – “тетерю” – круту юшку з пшоном і галушками”, – розповідає Чередниченко.

У козацькій кухні, окрім печі з казаном, є “запаси” солі, кілька мішечків із борошном та пшоном і риба – головні продукти на Січі.

Йдемо далі. Житлове приміщення. Також маємо дві зони: вздовж східної стіни – стіл, який має назву “сирно”. Його будували з однієї товстої та широкої дошки. По обидві сторони стола – лави (з одного боку вони були нерухомі, з другого – рухомі).

Курінний отаман сидів на чолі стола. Страви подавались у “ночвах”, а риба – в спеціальній посудині – “стяблі”.

“Рибу ставили завжди головою до отамана”, – уточнює співробітник Хортиці.

Повертаємось на іншу сторону хати, де глуха стіна, вздовж якої облаштована зона відпочинку. Там могло перебувати до 30 осіб. У курені є одяг, посуд, зброя, речі домашнього вжитку та промислове знаряддя.

Враховуючи те, що це туристичний об’єкт, у курені зробили вікно із сучасного матеріалу – скла, тоді як у козацькі часи воно було зі слюди або з бичачого міхура. Трохи іншою була й підлога, та й сама будівля ніби була трохи “посаджена” у землю.

Співробітники національного заповідника вірять, що новий курінь стане «живим» інтерактивним майданчиком для відвідувачів «Запорозької Січі», де в автентичній обстановці кожен зможе відчути себе справжнім козаком.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка