Кубок з двома обличчями
У Херсоні є музей, потрапити в який поки ще не можна. Серед трьох тисяч артефактів, що стануть його експонатами, – унікальний античний дволикий кубок, аналогії якому археологи наразі не знайшли.
У квітні 2020 року вчена рада Херсонського державного університету ухвалила рішення про створення Археологічного музею, який матиме право зберігати частину національного музейного фонду України нарівні з обласним краєзнавчим і художнім музеєм. Де-юре музей уже є, а де-факто, в університеті, який, до слова, минулого року реалізував уже кілька вартісних проєктів власним коштом, для нього ще шукають фінансування.
Кореспондентці Укрінформу пощастило побачити артефакти, зібрані експедицією більш ніж за 15 років, що мають стати експонатами археологічного музею ХДУ. Цими предметами користувалися мешканці древнього Причорномор’я – вони були знайдені археологами під час дослідження Білозерського поселення та городища Скелька на Херсонщині.
ДВОЛИКИЙ АНТИЧНИЙ КУБОК
Завідувач науково-дослідної археологічної лабораторії Херсонського держуніверситету Сергій Нємцев показує артефакт, який називає одним із найцікавіших з тих, що привезли їх археологічні експедиції – то дволикий античний кубок, який наче зібраний із двох масок. Його знайшли біля вівтаря на Білозерському поселенні в 2005 році.
Білозерське поселення розташоване на околиці селища Дніпровське, на землях місцевої агрофірми. Площа пам’ятки, що збереглася, складає близько 2 га, проте прибережна її частина пошкоджена окопами часів Другої світової війни, культурний шар зазнавав втрат у результаті сільськогосподарських робіт. Систематично з 1989 року поселення досліджувала кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та історіографії Валерія Билкова. З 1997 року щорічно під її керівництвом студенти проходили практику, що набула офіційного статусу археологічної експедиції ХДУ у 2005 році.
«Коли ви питаєте, про щось унікальне, то перше, що згадую – цей чудовий кубок, - розповідає Сергій Нємцев. - Що ми про нього знаємо? Ми його знайшли біля вівтаря – це могло бути сільське святилище або домашній вівтар, конструкція квадратної форми, але, на жаль, вона зруйнована ще у давнину. Кому цей вівтар був присвячений, можемо лише припускати.
Щоб з’ясувати, якого бога вшановували на святилищі, нам потрібні написи – присвяти. Бо вівтарі та кераміка типові. Відрізняються вони лише тим, до кого звертається людина, якому богові приносить дар. Там таких посвят на кераміці ми не знайшли. Виходячи з того, що на цьому кубку зображені персонажі з діонісійського кола (Силен - рогатий, а інший - Діоніс), ми вважаємо, що це культ Діоніса або, в ширшому розумінні, культ сільськогосподарської родючості», - резюмує Нємцев.
Цей фігурний жовтувато-коричневий кубок археологи склали зі шматочків, проте обличчя міфічних героїв від того не стали менш виразними. Його висота – 23 см, зовнішній діаметр вінчика 14 см, висота горла 7,5 см. Він зроблений з добре відмоченої глини, яка містить поодинокі блискітки слюди. Рельєфні маски Діоніса та Силена настільки чітко відтиснуті і гарно пророблені, що деталі видно навіть у тих місцях, де поверхня відшарувалася. Обпалені вони до твердості і "дзвінкості", більше, ніж звичайні теракотові статуетки.
На масках збереглися залишки рожевої фарби у верхній частині голови. На обличчі Діоніса є ділянки досить щільного шару бордової фарби, а на губах зберігся рожевий відтінок. З огляду на характер керамічного тіста і високу якість виконання, можна припустити, що цей продукт має походження з Аттики. Обличчя Діоніса суворе, очі підкреслені високим рельєфом, чуттєві губи відкриті, врізними лініями показана хвилястість прямокутної бороди і довгих вусів. Дивують великі звірині вуха сторчма, але, як зазначають, деякі деталі зображень супутників Діоніса переносилися і на нього самого. Лисий Силен сміється, він зображений з високо піднятими бровами, зморшкою на лобі. У нього товстий кирпатий ніс, високі вилиці, округлі щоки, довгі вуса, що з'єднуються з хвилястою бородою. Іконографія відповідає образу Паппосилена на фігурній посудині з Афінської агори. Людське обличчя доповнено звіриними опущеними вухами.
Аттичні фігурні посудини, що з'явилися в кінці VI ст. до н.е., набули особливого поширення в кінці V-IV ст. до н.е. У більшості сюжетів на них представлені Діоніс і його почет, що пов'язано з їх вотивною функцією (для жертвоприношень) і використанням у культових церемоніях.
Аналогії кубку не знайдено, це не дивно, оскільки фігурні посудини виконували в одній матриці один-два рази і по-різному доповнювали деталями. Проте подібні пари на інших виробах зустрічаються.
«Цікаво, що ми не знайшли йому аналогії. Зазвичай робота археолога полягає в тому, що ви знайшли артефакт, ви його креслите, фотографуєте і шукаєте аналогію в опублікованих уже матеріалах із розкопок, у каталогах музеїв. Шукаєте схожість і з’ясовуєте, що про цю річ відомо науці. І от аналогії ми не знайшли, принаймні, у межах Північного Причорномор’я. Через кілька років після того, як ми знайшли цей кубок у себе (2005), було знайдено фрагмент в Ольвії, і Ольвійська експедиція зрозуміла, що саме вони знайшли, тому що ми опублікували інформацію про свій артефакт. Відповідно, якась невеличка партія, принаймні з двох речей, як нам зараз відомо, була привезена на територію Ольвійського полісу.
Вони чим унікальні – зазвичай, ці речі, фігурні кубки, виглядають як повна скульптура, до якої додається вінець. А тут - це дві окремішні маски, які потім були з’єднані між собою і до них було додано горло кубка. У нього було денце, він і зараз може стояти (демонструє). Як його використовували, можна лише здогадуватися. Наливали, виливали з нього чи пили – це будуть наші фантазії, нічим не підкріплені», - каже Сергій Нємцев.
Річ у тім, що в античній релігії не було чітко зафіксованого культу, не було священних книг. І навіть якби ми знали, як вшановували Діоніса, наприклад, в Афінах, немає жодних підстав вважати, що це так само відбувалося в Ольвії у той саме час, що нас цікавить. То був динамічний світ, де все постійно змінювалося.
Але ця знахідка дає уявлення про релігійні уподобання мешканців Білозерського поселення – вони відповідають грецьким культам та обрядності. Археологи підкреслюють, що це свідчить про порівняно високий рівень достатку родини, яка мала такий кубок в особистому користуванні. Незважаючи на те, що поселення розташовувалося на периферії сільської території Ольвії, побут і духовна культура його мешканців відповідала античним стандартам.
МУЗЕЙ, ЩО РОЗПОВІСТЬ ПРО “КРАЙ СВІТУ”
Артефакти зберігаються в археологічній лабораторії університету. Згодом тут буде фондосховище археологічного музею. У підвальному приміщенні серед столів, за якими працює завідувач науково-дослідної археологічної лабораторії Сергій Нємцев, ходжу дуже обережно, бо на підлозі стоять амфори. Так близько до античної історії, не відділеної музейним склом, я ще не була. Правда, господар жартує, що для тодішніх греків амфори були, як для нас пляшки з-під вина.
«Це фрагменти амфор римської доби (час, коли вплив Римської імперії поширювався і на Північне Причорномор’я), це «Скелька» (поселення поблизу с. Олександрівка Білозерського району). Це були грецькі поселення, що існували в час політичного домінування Риму на цих територіях. Є дискусія – входила чи ні Ольвія до складу провінції Мезії, і таким чином, до складу Римської імперії, але основна маса населення у цих поселеннях – то були греки», - розповідає Нємцев.
Університетський музей, з огляду на артефакти знайдені під час експедицій, зможе розповісти відвідувачам про побут античних греків, що проживали у наших краях, каже він.
«Археологічна експедиція нашого університету, починаючи з 1998 року досліджувала античні поселення – Білозерське і зараз копаємо "Скельку". І колекції поступово накопичувалися у нас в лабораторії. Тож, коли їх стало багато, з’явилося питання, де їх можна вже показувати. Зараз артефактів близько 3 тисяч – вони поки що - складові частини польових археологічних колекцій. Зараз ми почнемо роботу з їх музейного опису, тоді вони з артефактів перетворяться на експонати.
Ми досліджуємо більш-менш рядові античні поселення сільської Ольвійської хори (Ольвійська хора — сільськогосподарська околиця грецької колонії Ольвії. Поселення ці розташовувалися достатньо вузькою смугою, 5–7 км, по узбережжю Березанського і Буго-Дніпровського лиманів). Білозерське поселення Ольвійської хори - це крайня східна точка перебування греків на нижньому Дніпрі, далі там греки не селилися.
Тут важливо те, що у нас є можливість монографічно показати побут античних греків, які жили майже на краю Ойкумени – так греки називали відомий їм світ, археологи цей термін використовують на ознаку того простору, де ті жили.
У нас зібралося багато матеріалів. Вони цікаві саме у сукупності – бо переважно є типовими. Але для нас важливо те, що ми точно знаємо: наші пам’ятки (і це їх відрізняє від будь-якої іншої археології) – це грецькі поселення. Тому що сусіди, з якими вони контактували, були кочівниками. Наприклад, виділити сільське поселення на хорі якось полісу на Сицилії буде дуже важко. Тому що там було місцеве осіле варварське населення. Воно змішувалося з греками, тому там будуть змішані пам’ятки. А в нас - такі чисті зразки античної культури в степах Північного Причорномор’я! Вони цікаві саме цим, а ще - рівнем збереженості наших артефактів. Наприклад, чорнолакова кераміка, якою користувалися греки у побуті для сервірування столу або для споживання вина, – канфари (давньогрецькі келихи з двома вушками), блюда рибні. Є дослідниця чорнолакової кераміки з Принстонського університету С. Роторф, вона опрацьовувала матеріали з Афінської агори (центральна торгівельна площа, яку досліджує експедиція цього університету – авт.). Дослідниця розробляла типологію і хронологію цієї категорії матеріалів.
На одній з конференцій мій учитель, Валерія Павлівна Билкова робила доповідь про нашу чорнолакову кераміку, яку ми знаходили на наших пам’ятках. Американська дослідниця здивувалася такій великій кількості цілих форм. Тому що там вони працюють з надзвичайно фрагментованим матеріалом. А наші поселення стояли років 100-150, потім у результаті якихось соціальних, політичних катаклізмів вони припинили існування, були зруйновані і законсервувалися як археологічні об’єкти. І на цьому місці не відбувалося будівництва, ці землі не використовувалися у сільському господарстві, тому збереженість наших матеріалів – унікальна», - каже археолог.
Ірина Староселець, Херсон
