Закон про мову: чи звучатиме більше української на Чернігівщині?

Чернігівщину часто називають російськомовним регіоном, хоча це твердження суперечливе. Тоді як на півночі області, що межує з Росією та Білоруссю, переважає російська або сформований під її впливом діалект, на півдні та південному сході можна почути чисту, майже літературну українську мову. Та й у центральних районах, сільській місцевості вона, хай навіть упереміш із суржиком, звучить повсюдно.

Інша річ – у Чернігові, місті, куди десятиліттями у процесі урбанізації переселялися селяни, які прагнули не "виділятися" на фоні «городських»; у радянські часи відставні військовослужбовці, виходячи в запас, обирали затишний обласний центр для проживання; на великі підприємства приїжджали з різних куточків колишнього СРСР робітники. Такий склад населення та цілеспрямована політика зросійщення в колишньому Союзі й стали причиною того, що навіть через 30 років існування незалежної України в чернігівському соціумі й досі переважає мова сусідньої держави-агресора.

Проте і тут не все так однозначно. Станом на 2001 рік (згідно з останнім переписом) українці за національністю складали 93,5% населення Чернігівщини, а українську вважали рідною 89%.

У самому Чернігові, як пишуть із посиланням на статистику науковці, зазначені показники становлять 87% і 74% відповідно, тобто теж вагомі. І є підозра, що це не просто цифри. Як жителька цього міста, сама добре знаю, як часто українськомовні чернігівці поза своєю родиною послуговуються російською лише тому, що тут так заведено. Вийшов із дому – переключився, повернувся – ти знову українець. Зі своїми – українською, з чужими – російською. У багатьох це, на жаль, закарбовується у свідомість із дитинства. Тож скільки насправді в Чернігові українськомовних, сьогодні ніхто не знає. А відсутність такої інформації дає підстави агресивному сусідові заявляти про перевагу в регіоні "русскоязычного населения".

Іншою проблемою є використання української виключно тому, що "так потрібно". Насамперед це стосується чиновників. Як журналістка, часто стикаюся з ситуацією, коли посадовець дає пресконференцію чи коментар або виступає на нараді державною, та щойно камери й диктофони вимикаються, переходить на російську.

Така поведінка властива й багатьом учителям. Прикро констатувати, але часто педагоги українських шкіл лише предмет читають державною, а одразу після уроку переходять у спілкуванні з учнями на російську. Так формується у свідомості дітей ставлення до рідної мови, як до другорядної або як до ділового костюма. Може, ще й тому в дитячому середовищі у Чернігові зазвичай не почуєш жодного українського слова. Хоча, правду сказати, з багатьма з них і батьки – нащадки українських селян – від народження спілкуються російською.

ЗАКОН І ЛЮДИ

На тлі непростої мовної ситуації у Сіверському краї набуття з 16 січня чинності ст. 30 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" видалося промінчиком у кінці тунелю. Здавалося, нарешті хоча б сфера обслуговування додасть суспільству українськості. І в перші дні це дійсно було, як свято. Бо ще 15 січня в супермаркеті молодий смаглявий касир обслужив мене ламаною українською – тренувався до першого дня дії нової статті закону. Я похвалила і підтримала, бо хлопець старався.

Після того, де б не бувала, цікавилась у працівників сфери обслуговування, як їм дається перехід на державну.

- Ми консультуємо, переважно, російською, тому що нею звертаються покупці. Та й курсів для нас ніхто не організовував, – сказали продавці великого супермаркету електроніки.

- Я родом із Городнянського району, у нас там суржик, яким у місті я соромлюся розмовляти. Тому хай краще буде російська, – пояснила молода перукарка.

- А нам навіть вказівки ніхто не давав переходити на українську, – з деякою навіть внутрішньою образою на озвучений факт відреагувала співробітниця стоматологічної поліклініки.

На ринках же – хто як говорив, так і говорить: частина – українською, частина – російською. Підприємці-власники невеликих магазинчиків чи бутиків законодавчим зобов’язанням, схоже, взагалі не перейнялися. Навіть "для порядку" 16 січня. Так само водії громадського транспорту.

Єдине місце, де активно зазвучала українська – великі продуктові супермаркети. Щоправда, касирам говорити багато не треба. Невеликий набір слів "дякую", "чи потрібен пакет" та "приходьте ще" – нескладна наука. Позитивні зрушення намітились у банківських установах, аптеках, деяких медичних закладах.

Про солідні фірми, де клієнтів завжди обслуговували державною, нема потреби говорити. Там працює освічена молодь, яка виросла в незалежній Україні й рідну мову добре знає. Хоча, на жаль, користується нею зазвичай лише при спілкуванні з клієнтами.

Через місяць після введення законодавчої норми у мене особисто склалося подвійне враження: з одного боку – змінилося дуже мало, з іншого – на ринку в своєму районі майже скрізь чую українську. І думаю: так було чи все-таки люди відчули "дозвіл" і тихо-тихо "поповзло"? Усе ж таки рідну мову, що не казали б, знає більшість населення. Ситуація цікава, хочеться спостерігати й далі.

Та поки що йду до філологів, які дають знання і мають власну думку з приводу мовної проблеми та її вирішення.

ТІЛЬКИ ЗАКОНОМ МОЖНА ЗМІНИТИ!

Перша співрозмовниця – директорка міської бібліотечної системи, кандидатка філологічних наук і координаторка Безкоштовних курсів української мови (БКУМ) у Чернігові Людмила Зіневич. Очолювані нею курси – єдині в обласному центрі, записатись на які може кожен охочий. Працюють вони з 15 січня 2016 року і є частиною всеукраїнської мережі БКУМ, створеної громадською організацією "Український світ".

Свого часу Чернігів був 25-м містом, де такі курси відкрилися. Діють вони на волонтерських засадах, тож викладачі, серед яких є навіть кілька кандидатів наук, платні за роботу майже не отримують. За 5 років існування БКУМ у Чернігові через них пройшло кількасот осіб. Усі слухачі отримали сертифікати ГО "Український світ".

- До нас ідуть, тому що ми даємо знання. Хоча коли ми тільки-но починали, приходило дуже багато держслужбовців, які сподівались на отримання сертифіката державного зразка. Та тільки-но дізнавались, що його не буде, – відсіювались, – розповідає пані Зіневич.

- Чого саме і як вчите на курсах? Чи ділите слухачів за якимись критеріями?

- Ділимо на групи – залежно від рівня знань. У цьому році до мене прийшли люди, які українською навіть читати не можуть. Досить часто записуються переселенці зі сходу або люди, в яких не було потреби знати українську.

Уроки у нас – інтегровані. Ми робимо їх такими, щоб це не було нав’язливо чи нудно, мову поєднуємо з літературою і мистецтвом. У мові обов’язково – наголоси, набір нових слів із певної тематики. Нещодавно, наприклад, учили описувати зовнішність. А оскільки це було перед Днем закоханих, то я принагідно пояснила різницю між словами "любов" і "кохання". Для прикладу показала невеличкий фільм про Лесю Українку, її листи...

На урок виноситься лексична тема і граматика. Минулого разу розбирали кличний відмінок, який слухачів страшенно лякає: як ото вимовити "Світлано Миколаївно"?! – посміхається співрозмовниця.

Чернігівський регіон пані Людмила вважає штучно зросійщеним політикою нав’язування російської як такої, що дозволить людині стати успішною чи зробити кар’єру. Відповідна політика проводилась і в XIX сторіччі, й у XX. А от у незалежній Україні такі "соціальні ліфти" заради престижу української мови створені не були.

- За роки незалежності нашої держави ми, на жаль, бачили постійне розхитування мовної ситуації та її політизацію перед виборами. А от, якби на зорі незалежності були прийняті закони, які б убезпечили суспільство від постійної мовної дестабілізації, то сьогодні ми бачили б зовсім іншу картину. Якби були створені елітарні українськомовні школи, якби кар’єра чиновника певною мірою залежала від знання української, якби рідна мова була престижною у бізнес-середовищі, то й суспільство підтягнулося б. Тим паче, що це нескладно. Адже в більшості населення предки розмовляли українською, тому працює генетична пам’ять, – говорить експерт.

Щодо статті, яка набрала чинності 16 січня, то для отримання належного результату від її впровадження, вважає пані Зіневич, закон треба виписати чіткіше і діяти жорсткіше.

- Люди потребують, по-перше, мотивації, по-друге – дисципліни й розуміння того, що невиконання закону потягне за собою відповідальність. А в нас навіть оцей останній закон дозволяє відповідати російською на прохання клієнта. Але ж так нічого не зміниться! Тільки коли закон буде жорсткішим і буде розроблена чітка система тих же курсів для лікарів, поліції, військових, коли люди будуть зобов’язані пройти навчальний курс з історії України та державної мови й скласти іспит, як це робиться, скажімо, в країнах Балтії, тоді й буде результат, – переконана співрозмовниця.

Закон, на її думку, треба вдосконалити. Крім того, розробити державну програму з оволодіння державною мовою і створити умови для її реалізації.

- Зараз уже звертатися до душі, до свідомості, певно, намарно. У мене вже нема ілюзії, що просвітництвом можна щось змінити. Не можна. Тільки законом, – наголошує пані Людмила.

Вона додає, що для тих, хто має мотивацію, можливостей вивчити чи згадати українську зараз достатньо. Передовсім, в інтернеті. Гарні курси, зокрема, є на сайтах "Прометеус", "Вільний університет Майдану", на Ютубі.

ЗАКОН НЕ ЗМУСИТЬ

Чернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та місцевого самоврядування – ще одне місце, де дорослі вчать і вдосконалюють українську. Щоправда, тут їм пропонують не окремі мовні курси, а спеціальний курс у загальній навчальній програмі. Один стосується особливостей нового українського правопису, другий – ділового мовлення у сфері державного управлінні. В останні роки до вивчення мови все частіше долучаються службовці територіальних підрозділів Пенсійного фонду, прокуратури, поліції, міграційної служби тощо. Про все це розповідає заступник директора центру, філолог Петро Підгайний.

- Якщо взяти динаміку вивчення української мови, то кількість охочих це робити за останні 5 років зросла в рази. Якщо в 2016-му, приміром, за рік ми провчили 594 слухачів, то в 2020-му – 4813. Такому сплеску сприяли карантин і перехід на дистанційну форму навчання. Люди отримали можливість учитися, не встаючи з робочого місця, і це зробило свою справу. Зараз, відповідно до закону "Про державну службу", держслужбовці зобов’язані набирати кредити європейської кредитної системи (тут "кредити" – освітнє поняття – авт.) і вони зацікавлені у навчанні та його якісних результатах. Тому для них ми намагаємося зібрати й узагальнити те, що потрібно для роботи публічним посадовцям нашої області.

- Вони вчаться, тому що так треба, чи все-таки виявляють зацікавленість?

- Ви знаєте, залюбки вчаться. І просять скинути їм на пошту чи на флешку матеріали – вони користуються попитом, бо людям насправді цікаво, – зауважує співрозмовник.

Як відомо, вільно володіти українською посадовці різних рівнів зобов’язані згідно з законом "Про державну службу". А от розмовляти нею в побуті він нікого не зобов’язує. Так само, як і закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Тому, вважає пан Підгайний, тут усе залежить від кожної людини окремо. Якщо комплекс меншовартості в неї не викорінений, то вона спілкуватиметься "як усі" довкола неї – російською.

- Цей комплекс важко викорінити швидко, особливо у мого покоління та плюс-мінус до нього. А от молоді вже простіше. За роки незалежності в неї сформувалося зовсім інше мислення, і вона легко переходить з мови на мову. І зараз я бачу тенденцію, що молодь починає більше говорити українською. Мої російськомовні родичі, наприклад, створюють собі тижні української мови в сім’ї, коли спілкуються виключно державною, і їм це подобається. І на вулицях зараз усе частіше можна зустріти родину, де всі між собою говорять українською мовою, – ділиться спостереженнями філолог.

Що стосується переходу сфери обслуговування на українську, то в цьому випадку, вважає він, сам лише закон не змусить персонал нею заговорити. Бо в тому ж магазині електроніки, наприклад, продавці-консультанти всю термінологію вчили російською. Ось тут на допомогу і мають прийти спеціальні курси, переконаний пан Підгайний. І організовувати їх, запрошувати філологів, вважає він, мають власники компаній, фірм, магазинів, кафе, ресторанів та інших закладів сфери обслуговування.

- Це – елементарно, і це цікаво. Повірте, люди із задоволенням ходитимуть на таке навчання, якщо підібрати їм цікаву тему й хорошого викладача. І це даватиме результат. Тому що в колективі люди будуть тягнутися одне до одного і старатися, – підвів риску заступник директора центру.

До речі, година роботи філолога у Чернігові коштує всього кількасот гривень. Ну, нехай ще доведеться доплатити за розробку навчальної програми й термінологічного словника для певної категорії фахівців. Але суми – цілком адекватні й посильні для будь-якої компанії. Головне – щоб вона поважала і себе, і закон. У Чернігові є фірми, які регулярно навчають свій персонал, тож на них, певно, і варто рівнятися усім іншим.

МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!

На тлі певних позитивних мовних зрушень на Чернігівщині варто не забувати, що сусідство з країною-агресором – Російською Федерацією – та розв’язана останньою інформаційна війна накладає серйозний відбиток на свідомість населення прикордонних районів області. І щоб Україна цю війну не програла, вважають експерти, саме там, насамперед, мають організовуватися мовні курси й повинен забезпечуватися контроль за виконанням мовного законодавства. Інакше й надалі будемо чути "какая разница, как говорить, ведь мы – один народ".

- Мова має значення! Тому що мова – це наш кордон. І ментальний, і культурний. Мова – це код, який відображає світобачення і світомислення, – наголошує Людмила Зіневич.

На її думку, Чернігівська область, як прикордонна, потребує представника Уповноваженого із захисту державної мови, який би проводив роз’яснювальну роботу, допомагав організовувати мовні курси і контролював процеси. Тільки так, вважає експерт, ситуація змінюватиметься.

Із запитанням щодо планів стосовно Чернігівщини я звернулась до Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня.

- Плануємо призначити представника у північно-східному регіоні. І в Чернігівській області вже зараз відчуваємо велику підтримку – зокрема, в Ніжині. Це – місто, яке першим в Україні на рівні місцевих рад прийняло Програму розвитку й функціонування української мови в закладах освіти. Я впевнений, що інвестування в розвиток державної мови сприятиме підвищенню рівня освіченості, володіння українською і матиме позитивні гуманітарні наслідки для громади, – сказав Уповноважений.

Відомо, що зазначена програма розрахована на рік. На її реалізацію в міському бюджеті передбачено 92 тис. грн. Кошти витрачатимуться на проведення заходів, спрямованих на популяризацію української мови в закладах освіти міста. Проте в Ніжині це лише початок. Після аналізу результатів першої мовної програми, там планують розробить наступну, вже на 5 років, яка охоплюватиме решту сфер життєдіяльності Ніжинської громади.

Також пан Кремінь поділився з Укрінформом адресованою йому свіжою (від 08.02.2021 р.) інформацією Чернігівської облдержадміністрації про заходи щодо забезпечення функціонування української мови як державної на території регіону. На жаль, цей документ не містить ніякого аналізу, а є просто звітом про підвищення мовного рівня держслужбовців, ведення ділової документації українською, проведення різних заходів у закладах освіти й культури тощо. З токи зору звітності там написано правильно, але немає головного: як усе це впливає на підвищення рівня свідомості населення Чернігівщини, чи стає більше української на вулицях міст, чи користуються нею оті майже 100% дітей, які навчаються в українських школах... Питань поки що більше, ніж відповідей, і на них, певно, настав час відповідати.

Наталія Потапчук, Чернігів