Реформа, якої чекали майже століття

В Україні децентралізація вперше згадується в конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, де зазначалося, що, «не порушуючи єдиної своєї влади, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, дотримуючись принципу децентралізації».

Проте сама реформа, яка вважається найкращою за час незалежності, стартувала майже через 100 років - у 2014-му, невдовзі після Євромайдану, й отримала назву «Національний проєкт «Децентралізація». Наразі в країні створено 1469 спроможних територіальних громад. Ми вибрали найцікавіші, щоб подивитися, на що здатні мешканці разом зі спроможною, обраною ними владою.

ТЕРНОПІЛЬЩИНА. БАЙКОВЕЦЬКА ГРОМАДА, ЯКА БУДУЄ «АМЕРИКУ» В УКРАЇНІ

...Пригадую, як улітку 2019-го мені спочатку було досить дивно почути гімн США на околиці села Байківці, що неподалік Тернополя. Утім, згодом зрозумів, що нічого дивного у цьому не було тоді в одній із найспроможніших громад Тернопільщини - у Байковецькій ОТГ.

Нині вона має під своїм «крилом» аж 11 сільських рад. Ще на початках створення у Байківцях взяли високу планку – у селах має бути атмосфера благополуччя і життєвого комфорту. Тобто, у громаді не захотіли жити бідно. Тому разом і взялися облаштовувати і собі, і своїм дітям-онукам життя не гірше, ніж те, яке односельцям доводилося бачити за кордоном.

«Нині, напередодні 30-річчя незалежності України можу з упевненістю сказати – наш найголовніший здобуток, реальний результат децентралізації – це те, що ми, а це понад 12 тисяч жителів 15-ти сіл, разом,і ми – сильні.

Ми сформували потужну, фінансово незалежну громаду. Не називатиму багато цифр, скажу тільки, що наш бюджет за останні роки зріс у 10 разів! Ми – одна з небагатьох в Україні громад, де надходження перевищують розрахункові. Тому й будуємо у наших селах дороги, відкриваємо нові ФАПи, школи. Програма «U-LEAD з Європою» посприяла відкриттю ЦНАПу, що надає 118 послуг, маємо центр соціальних служб із пральнею і своє соціальне таксі», - розповідає багаторічний голова Байковецької громади Анатолій Кулик.

За його словами, вже у перші роки децентралізації у Байківцях почали активно виділяти кошти на ремонт доріг, вуличне освітлення, ремонт у лікарнях і школах. Тут затвердили програму зайнятості населення, мета якої – створити сприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечити місцевих мешканців роботою.

У громаді створили амбулаторію загальної практики — сімейної медицини, відкрили поліцейську станцію.

Тут прекрасно розуміють, що місцевий бюджет значною мірою формується за рахунок податків. Тому в Байковецькій ОТГ створили оптимальні умови для того, щоб на сільській території працювали великі компанії з міжнародними інвестиціями. Іноземні інвестори вирішили побудувати в Байківцях завод-виробник кабельної продукції для автоконцерну Volkswagen «СЕ Борднетце-Україна» (SEBN UA). І для жителів навколишніх сіл з’явилися ще 3 тисячі нових робочих місць.

Діє тут і підприємство «Галіт», що виробляє стоматологічне обладнання, там працює понад 100 спеціалістів, які виготовляють стоматологічні установки для українського ринку і на експорт. До речі, стоматологічні послуги нині в громаді – безкоштовні, усі витрати бере на себе місцевий бюджет.

Вже тривалий час у Байківцях працює офіційний представник американської компанії Wood-Mizer — компанія MOST-Україна, що виробляє та обслуговує деревообробні інструменти. Вона розбудувала в Байківцях кінно-спортивний клуб «Baykov», а це нові інвестиції, а отже, додаткові надходження до бюджету.

Гордість громади - багатофункціональний спортивний майданчик, поле для футболу зі штучним покриттям. Проєкт вартістю у 4,5 млн грн реалізували завдяки співпраці Байковецької громади із Програмою USAID DOBRE.

«За її сприяння відкрили і Центр розвитку бізнесу, коворкінг-центр, частково профінансовано і створення у нашому географічному центрі громади – в Лозовій, першої в Україні сільської шкільної обсерваторії з комп’ютерним обладнанням і навчальними практичними матеріалами. Потужність встановленого в обсерваторії телескопа дозволяє спостерігати навіть за найбільш віддаленими галактиками. По суті, обсерваторія стала навчальним центром для усіх школярів громади, зрештою, приходять сюди й дорослі, аби побачити космос зблизька», - каже Анатолій Кулик.

Космос-космосом, а тим часом на землі, у Байковецькій громаді нині заклопотані будівництвом очисних споруд, зведенням музею-скансену на місці пам’ятки археології - черняхівського могильника. Це - глобальний проєкт, який дозволить громаді розвиватися, приваблюючи сюди нових туристів.

А щодо того епізоду, про який я згадав на початку розповіді, то був він під час традиційного у Байківцях оригінального культурно-спортивного свята – «Дня Америки у громаді», коли лунали гімни України та США. Головна мета такої події – показати не тільки зразки культури, побуту Америки, але й спонукати людей працювати на совість там, де вони живуть, розбудовувати «Америку» тут, в Україні, у своїх селах, а не їхати на заробітки за кордон. І щоб так було, у громаді намагаються все для цього робити.

ЛУГАНЩИНА.РОДЗИНКИ НОВОПСКОВА: МАЛЕНЬКИМИ КРОКАМИ, АЛЕ ЩОДНЯ

Новопсковська селищна територіальна громада утворена найпершою в Україні – в липні 2015 року. Тоді, очевидно, через новизну справи у територіальну громаду наважились об’єднатися лише Новопсков і сусіднє село Осинове. Після чергового етапу адміністративної реформи в 2020 році територія громади збільшилася втричі, населення – удвічі. На 1 січня тут налічувалось 23 387 мешканців. Із дня заснування громаду очолює місцевий уродженець Вадим Гаєв. Людина з вищою освітою, яка встигла до свого обрання попрацювати і робітником, і інженером, і успішним підприємцем.

– Стали першими в країні, бо уважно спостерігали за змінами, що відбувалися в державі. Одразу після виходу закону про децентралізацію провели нараду із жителями і почали діяти. Працювали оперативно й швидко, без зволікань. Якщо давали термін у 30 днів, ми робили все за один день, – так відповів на запитання Укрінформу Вадим Вікторович щодо першості Новопскова в реформі децентралізації.

До минулого року Новопсковська ОТГ, з одного боку, впроваджувала численні новації, але з другого – продовжувала боротися за отримання контролю над дуже багатьма об’єктами у сфері освіти, культури, комунального господарства, що розміщувались на її території, але підпорядковувались районній раді. Скажімо, контроль над своїми школами вдалося перебрати лише у 2018-му році, після довгої судової тяганини. Після ліквідації району ці питання були зняті, але розширення громади принесло нові.

– Перша проблема, яку ми відчули – це недовіра новоприєднаних до нового ладу. Вони не звикли щось робити на благо своєї території, були готові лише отримувати результат. Великими проблемами стали дошкільні навчальні заклади, школи, ФАПи, які були в занедбаному стані; ситуація із вивозом сміття. Але зараз уже стало краще. Люди починають розуміти, що зміни починаються з нас.

На Луганщині створено багато громад. У деяких життя практично не помінялось, деякі знаходять шляхи розвитку, декілька, як то кажуть, зуміли почати працювати системно над вирішенням застарілих проблем. Але праця триває, оскільки громади з’явились на мапі області відносно недавно і ще не встигли досягти видимих і незворотних результатів. Новопсковська ж за шість років свого існування вже багато чого досягла в формуванні нової інфраструктури, а отже має тепер час і ресурси, аби приділяти увагу своїм, так би мовити, «родзинкам». Зокрема – розвиткові туризму.

Два роки тому Укрінформ розповідав про дивовижні об’єкти на території громади. Сьогодні Вадим Вікторович повідомив ще про кілька. Наприклад, Осинівський Стоунхендж.

– Це великі камені періоду неоліту, розташовані по колу. У первинному варіанті їх було 12 - за кількістю місяців у році, кожен стовп складався з двох каменів які досягали до 10 метрів у висоту (сьогодні залишилося 7 основ). За переказами місцевих жителів, їх виклали люди-велетні, що використовували дану побудову як місце для ритуалів. Саме місце було пустельним, у період Радянського Союзу його засадили сосною, але на цій території і досі не росте нічого, крім трави, - приголомшив мене селищний голова.

Громада славиться своєю водою. Тут зберігся колодязь, якому понад 400 років. П’ять водних джерел різного призначення. Одне з них - «Сольонка». Воду у цьому джерелі науковці визначають як хлоридно-натрієву, за хімічним складом вона близька до джерел Миргорода, Трускавця, Моршина, мінеральних джерел Північного Кавказу. Та що ще цікавіше – ця вода виходить із залишків давно зниклого моря, котре пробилося на поверхню землі крізь товщу різноманітних порід.

До речі, про породи. Уздовж другої в області річки Айдар на правому березі – крейдяні гори, найвища з яких, принаймні візуально – Пристін, навпроти Осинового. На вершині – валун, на якому написано, що саме тут Дмитро Байда-Вишневецький погромив татарську орду. А під горою – печера, яку, правда, ще тільки належить розчистити. Але вже знайдені відомості про існування тут печерного монастиря. Відкладення крейди, товщина якого в долині річки досягає 300 метрів, виходить буквально на поверхню землі, утворюючи круті височини. У деяких місцях вони утворюють чи не відвісні стіни. Таким місцем і є Пристін.

– Взагалі наша громада має неповторний ландшафт, який поєднує поля, степи, рівнини, балки, ліси, гори, а вони є особливими, бо крейдяні. Здається, що наша територія зібрала краєвиди із усієї України.

До того, як у звичне життя втрутилася пандемія коронавірусу, пересвідчитись у цьому мали змогу учасники та гості фестивалю «Талант_Kolyska.UA». Цей проект став переможцем національного конкурсу «Малі міста – великі враження» Міністерства культури України.

– Цей спеціальний захід сприяв усвідомленню та поцінуванню мешканцями ОТГ унікальних особливостей своєї громади. Учасники фестивалю, народжені на новопсковській землі, з’їхалися з усіх куточків України та з-за кордону, аби виступити на головній сцені фестивалю, взяти участь у роботі різних локацій. У межах фестивалю відбувалися піші і велоекскурсії крейдяними пагорбами, хвойними лісами, оздоровлення в місцевому термальному джерелі, дослідження печери новопсковського Пристіну, ночівля в молодіжному наметовому містечку на березі Айдару, реконструкція слобожанської традиції омивання посуду, були проведені майстер-класи з виготовлення традиційних оберегів, – перерахував Вадим Гаєв.

Громада не один рік поспіль бере участь у конкурсі кращих практик місцевого самоврядування. Три рази отримували перемоги в номінаціях «Створення умов для активізації та згуртування жителів Новопсковської ОТГ задля подальшого розвитку їх населеного пункту», «Влада та громада: інформування, діалог, участь», Практика Новопсковської ОТГ «Створення умов для активізації та згуртування молоді Новопсковської ОТГ задля економічного розвитку громади», «Створення умов для включення різних соціальних груп до розбудови громади».

Наостанок селищний голова відповів на питання, що для нього – і для громади – є незалежність України.

– Незалежність, – сказав він, – це про свободу, про вибір і про відповідальність. А ще про щоденну працю. Наша громада, об’єднавшись першою в Україні в 2015 році, стала на шлях незалежних дій, взяла повну відповідальності за свої рішення перед кожним жителем. Люди це відчули. Прийшло розуміння того, що всі хочуть різких змін на краще: “але - миттєво, аби хтось, аби не я” - а так не вийде. Треба самим ставати цими змінами».

ЗАКАРПАТТЯ. ПОЛЯНСЬКА ГРОМАДА НА МІНЕРАЛЬНИХ ВОДАХ І З АРМІЄЮ ТУРИСТІВ

На Закарпатті однією з найуспішніших тергромад області є Полянська. Утворена вона у 2016 році і об'єдналися тоді навколо центру (села Поляна) вісім сіл. Зараз громада нараховує 13 населених пунктів.

У переліку не лише низинні села колишньої Свалявщини (тепер, згідно з новим адмінподілом, це Мукачівський район), а й гірські — з офіційним статусом і з територіями, що виходять на полонину (мова про Родникову Гуту). До входження в об'єднану громаду це було типове гірське тупикове село — з відповідною інфраструктурою, тобто, наявними фактами її відсутності (власне, покриття на дорозі тут не ремонтували понад 30 років). А зараз у Гуті на вулицях асфальт, відремонтовано заклади освіти й культури. І є меморандум про співпрацю з китайським інвестором, що має річний оборот 100 мільярдів доларів — мова про будівництво в Родниковій Гуті заводу, де вироблятимуть біодобавки з цілющих полонинських карпатських трав. За словами голови громади Івана Дрогобецького, переговорний процес був поставлений на паузу через пандемію, але цього літа перемовини з китайцями відновилися, у серпні відбудеться черговий раунд, вони готові інвестувати 300 мільйонів євро й будувати завод із виробництва БАДів.

Загалом у Полянській громаді зараз проживає понад 14,5 тис. жителів.

- Найбільший дохід до нашого бюджету — це податок на доходи фізичних осіб. Поляна на Закарпатті показує парадоксальну статистику: із нашої громади жителі сіл не виїжджають на заробітки, бо мають роботу з доброю зарплатою вдома. Ба більше, до нас на роботу доїжджають люди з інших населених пунктів — зокрема, міст Свалява та Мукачево. У санаторіях і готелях громади працює близько шести тисяч людей. Іще дві тисячі — у ресторанах і кафе. Маємо також велике підприємство з іноземними інвестиціями “Фошнер” (австрійська фірма, де виготовляють устаткування для автомобілів) — там працевлаштовано ще тисячу осіб. На водорозливних заводах є 700 робочих місць. Тобто понад 8 тисяч із 14,5 жителів громади працюють, забезпечують свої сім’ї і сплачують податки. Люди не бачать сенсу їхати на сезонні заробітки, бо середня зарплата за кордоном- близько 1000 євро, з них треба сплачувати за дорогу, проживання, харчування та документи. Виходить усе на ті ж гроші, які можна заробити й удома. Середня зарплата у громаді — 12 тисяч гривень, адміністратор у готелі має від 15 тисяч, - каже Іван Дрогобецький.

На території Полянської громади сконцентовано найбільше санаторіїв, свого часу розкручених на всю країну та поза її межі. Тому туризм — один з основних "китів", на яких тримається тутешня економіка. Відомий факт: Полянська громада дає половину туристичного збору Закарпатської області — тобто більше, ніж такі центри туризму як Берегово, Ужгород і Мукачево разом узяті. За рік тут встигає оздоровитися і відпочити близько 70 тисяч туристів. Цікаво, що пандемія не відбилася на туризмі у громаді: люди як приїжджали в Поляну на води до пандемії, так не зраджують традиціям і тепер. Голова говорить, що проблеми у бізнесу були тільки в період “червоної зони”, зараз вийшли на докарантинні показники.

Як розповів Дрогобецький, у Полянській громаді нині працює 18 санаторно-курортних закладів, саме від їхньої діяльності в бюджет надходить найбільше коштів. Наприклад, один із найзнаменитіших санаторіїв «Квітка полонини» дає близько 20 мільйонів гривень до бюджетів різних рівнів, зокрема й Полянської громади.

За словами голови громади Івана Дрогобецького, їм вдалося домовитися і з малим туристичним бізнесом (власниками садиб, міні-готелів, хостелів, ресторанів) — тут сплачують туристичний збір: 26 гривень за добу з одного туриста.

У Полянській громаді мінеральною водою не тільки лікують — тут працює шість заводів, де розливають відомі “Лужанську”, “Поляну купель” і “Поляну квасову”, ці води продають у більшості великих торговельних мереж країни.

Зараз у громаді активно розбудовують спортивну інфраструктуру, діє ДЮСШ, облаштовано футбольні поля та секції для дітей. У межах національної програми президента “Велике будівництво” починають будувати 25-метровий басейн. Тут займатимуться діти зі спортивних секцій і школярі, а після обіду буде доступ для решти жителів громади. Його планують зробити недорогим — абонемент на рік коштуватиме жителям Полянської громади близько 500 грн. Ціна смішна, каже Дрогобецький, але це дозволить заробляти на утримання басейну протягом року.

Ну, і найбільше, чим наразі пишаються в Полянській громаді — це перший на Закарпатті сміттєпереробний завод. Його будівництво розпочнеться наступного року, а першу партію сміття завод має прийняти 1 вересня. До речі, тут не сортуватимуть сміття, це буде стовідсоткова переробка на території області.

— Цим питанням я займаюся особисто, для мене цей проєкт дуже важливий. Ми об'єдналися навколо ідеї такого заводу із 18 громадами області. Це дозволить вирішити проблему зі сміттям у гірських районах і селах Закарпаття — ми охопимо переробкою  колишній Свалявський, Перечинський, Великоберезнянський, Воловецький та Міжгірський райони, - каже Іван Дрогобецький.

Проєкт втілюється за участі німецьких партнерів, наразі він на стадії реєстрації підприємства. Тож невдовзі Полянська ОТГ зможе похвалитися новою якістю життя, а Закарпаття, сподіваємося, позбудеться статусу одного з найбільш засмічених регіонів України.

ВІННИЧИНА. ІЛЛІНЕЦЬКА ГРОМАДА: САДИ НА МІСЦІ СМІТНИКІВ, ТЕПЛІ КЛУБИ І РОК ПІД ЗІРКАМИ

Іллінецька міська територіальна громада, що на Вінниччині, - одна з тих, які встигли «застрибнути» у першу-другу хвилю об'єднавчих процесів під час реформи децентралізації. Як ОТГ вона утворилася 2016 року. Тут встигли отримати державну субвенцію на розвиток і розумно нею розпорядилися. Тож наразі громада є фінансово спроможною.

Керівники громади не робили ставки на гучні проєкти, натомість зосередилися на сталому розвитку всіх своїх територій. І коли інші закривають клуби, садочки і скорочують медиків, тут зберегли усю «соціалку» і розвивають її навіть у найвіддаленіших населених пунктах.

- Наша громада – це майже 21,8 тис. людей, які проживають у 30 населених пунктах, включно з містом Іллінці. Як бачите, територіально ми великі, багато сіл віддалених, але намагаємося, щоб і в них життя було достойним. Ми були одними з тих, хто повірив у децентралізацію, і отримали у розпорядження ресурс для розвитку наших територій і розширені повноваження. Це дало нам поступ в багатьох напрямках - це і освіта, і культура, і медицина, і спорт, охорона навколишнього середовища і соціальний захист, - каже заступник міського голови Іллінців Олег Дмитрик.

- Ми почали з того, підкреслює він, що у сільських громадах взялися за речі, які можуть видатися звичайними, - освітлення вулиць, ремонти шкіл, садочків і клубів. Зберегли всі сільські будинки культури. У нас у шести найвіддаленіших селах працюють мультимедійні бібліотеки. Ті сільські бібліотеки із запліснявілими старими книгами на полицях, які ми мали, модернізували. Максимально зберегли бібліофонд, який цікавить читачів. І додали плазмові телевізори, комп'ютери, ноутбуки та інтернет. Це дало змогу місцевому жителю не тільки прийти і поспілкуватися зі світом, а й, наприклад, сплатити за газ чи електроенергію, не виїжджаючи з села. А працівників ми вже називаємо “бібліотекар багатофункціональний”, вони допомагають людям із цим усім впоратися, - розповідає Дмитрик.

Посадовець каже, що наразі місто Іллінці є локомотивом для розвитку ОТГ, позаяк саме тут зосереджені бюджетоутворюючі підприємства району, зокрема, потужний молокозавод компанії «Люстдорф», цукровий завод. А отриманий від держави ресурс і вміння ним ефективно скористатися дозволили громаді реалізувати кілька екологічних проєктів і поліпшити благоустрій та комунальні послуги.

- Екологія – наша пріоритетна тема. Ми узялися за сортування сміття, залучивши для цього як власні кошти, так і з обласного бюджету, - взяли участь у конкурсі проєктів розвитку територіальних громад. Встановили у місті та селах контейнери для збору сміття. І збудували сміттєсортувальний комплекс, розрахований на певний об'єм твердих побутових відходів громади, населення якої не перевищує 20-30 тисяч. А старе сміттєзвалище рекультивували і нині на його місці - плодовий сад і контактний зоопарк.

Маємо невеличкий запас потужності комплексу, і якщо хтось виявить бажання, готові надавати такі послуги. Ми сміття сортуємо, пресуємо і реалізовуємо вторсировину, в нас уже налаштована вся логістика, - розповідає Олег Дмитрик.

Він каже, що гроші, вторговані за зданий пластик, громада одразу почала вкладати у розвиток комунальної сфери. Зокрема, у комунальне підприємство «Добробут», яке відповідає за благоустрій. Задля цього закупили спецтехніку, створили нормальні побутові умови для працівників. «Пластикові» гроші пішли, зокрема, й на будівництво теплиць, де вирощують розсаду квітів для озеленення міста – за літо їх на клумбах замінюють чотири рази. Приносить кошти громаді навіть розчистка зарослів уздовж доріг: зрубані і перероблені на щепу дерева продають охочим.

А ще тут зібраний пластик переробляють на тротуарну плитку.

- На реалізацію цього проєкту були залучені кошти як з місцевого, так і з обласного бюджетів. Купили устаткування, яке вже було у використанні, і тепер виготовляємо у середньому по 20 квадратних метрів полімерпіщаної бруківки щодня. Нею вже вистелили двокілометровий тротуар, площі у громаді, облаштовуємо нею спортивні майданчики. Вона себе добре зарекомендувала, витримала і спеку, і холод, і зимові посипання сіллю, - каже Дмитрик.

Не залишився поза увагою громади й розвиток медицини та соціальної сфери. Тут створили комунальний заклад «Центр первинної медико-санітарної допомоги», що об’єднав кілька амбулаторій та майже півтора десятка ФАПів, які у громаді вирішили зберегти.

- Ми капітально відремонтували всі амбулаторії. А це по два мільйони коштів на кожну, з яких 500 тисяч – гроші громади. Кожна має свою «швидку», новенькі всюдихідні «Рено Дастер», є сімейні лікарі. Зараз завершуємо капремонт у Бабинській амбулаторії, - це село приєдналося до нас тільки торік. Вклали туди 2,5 млн грн, це і наші кошти, і державні, - розповідає Олег Дмитрович.

В оригінальний спосіб вирішили й питання опіки над самотніми немічними людьми - керівництво ОТГ уклало договір із закладом геріатричного профілю, заснованого релігійною громадою «Віфанія». Відтак, сплачуючи за догляд за старенькими щомісяця близько 6 тис. грн, громада забезпечує 35-ом літнім людям утримання в закладі санаторного типу.

- Ми також хочемо, щоб наша громада мала своє обличчя і на культурно-туристичній карті країни. Тому ми постаралися зберегти наші творчі колективи, які були при клубах, 8 із них мають статус народних. Усім їм поновили сценічні костюми. А на рівні міжнародних заходів нас знають як місце проведення Міжнародного фестивалю-конкурсу народного хорового співу імені Віталія Іжевського. Його крім громади фінансують ще ОДА та родина Іжевських, але левова частка витрат лягає саме на нас. Цього року приймали 40 колективів із 15 областей України і чотирьох зарубіжних країн, - зазначив заступник міського голови.

А ще в Іллінецькій громаді вирішили заробляти на «небесному гості», - місці падіння метеорита, астроблемі, якій уже понад 400 млн років. У липні вона набула статусу природоохоронного об'єкта – геологічної пам'ятки. Півтора року тому між Іллінецькою громадою та Липовецькою райдержадміністрацією був підписаний Меморандум про об’єднання зусиль щодо реалізації спільного туристичного проєкту «Астроблема» – мандруємо до метеорита палеозойської ери». Тут хочуть створити туристичний центр відпочинку на природі на межі двох районів.

До кратера вже підвели інтернет, планують облаштувати відпочинкову зону і кемпінгове містечко.

- Ми «зайшли» у проєкт «Успішні громади», який оголосили два центральні канали, і з понад 200 претендентів увійшли у 26 найкращих. Зараз очікуємо фіналу і сподіваємося з нашою астроблемою зайняти перше місце. Тоді ми зможемо значно збільшити привабливість цього туристичного об'єкта, - розповідає Дмитрик.

Окрім того, каже посадовець, громада хоче започаткувати рок-фестиваль, який проводитиметься на місці падіння метеорита. Ще вирішують, буде це «Рок під зірками» чи «Рок у кратері». Досвіду проведення таких заходів у громаді ще не мають, але сподіваються з допомогою ОДА впоратися і з таким фестом.

ЧЕРНІГІВЩИНА. КОРЮКІВСЬКА ГРОМАДА: ХОРОШОМУ ІНВЕСТОРУ ГОТОВІ НОСИТИ ПОРТФЕЛЬ

На Чернігівщині цікавих, ефективних у своєму розвитку громад чимало. Та "реально крутою" директорка Чернігівського регіонального офісу Програми "U-LEAD з Європою" Ірина Кудрик називає Корюківську міську територіальну громаду, яка функціонує з 1 січня 2017 року.

"У них дуже хороший менеджмент, голова розуміє, що він робить, у нього системний підхід, і там є суттєві зміни", - зазначає вона.

Згадувати про у 20 разів збільшений унаслідок реформи бюджет (понад 200 млн грн) очільник громади, він же - Корюківський міський голова Ратан Ахмедов не любить. Каже, що це всього лише наслідок концентрації ресурсів територіальних громад, які об’єдналися, і не привід для гордості... І перше місце Корюківки в рейтингу Мінрегіону серед ОТГ Чернігівщини, значною мірою зумовлене фінансовим показником, трохи сумнівне, вважає він.

І все ж, коли є гроші, то є і можливості. А ними треба вміти грамотно скористатися. У цьому вмінні й полягає секрет успіху громади, про яку мова.

"У нас - 66 сіл, величезна територія (1100 кв км), великі відстані й дуже низька густота населення (10-20 осіб на квадратний кілометр при середній в Україні 70). Є села, де проживає 2-3 людини, а є такі, куди люди приїжджають тільки на літо. Виходячи з цього, ми й визначали свої пріоритети і точки зростання", - починає свою розповідь Ахмедов.

Першим пріоритетом стало створення умов для розвитку наявних та нових виробництв і бізнесів, які наповнюють бюджет, створюють інфраструктуру й робочі місця. Завдання було - спростити й полегшити їм роботу. Задля цього навіть для сіл, де є якісь підприємства, у громаді розробляються генеральні плани. Це дозволяє забезпечити прозорість земельних операцій, сприяє залученню інвестицій і стимулює розвиток.

"У міськраді я всім кажу, що хорошому інвестору я готовий носити портфель", - характеризує своє ставлення до "двигунів економіки" мер.

Залученню інвестицій у громаді, передусім, вітчизняних (вони, каже голова, надійніші), приділяють значну увагу. Адже сподіватися на іноземні поблизу кордону з російським агресором поки що особливо не доводиться. Хоча китайці не бояться - інвестують тут в аграрну й переробну галузі.

Великим бюджетоутворюючим підприємством у Корюківці є відома далеко за межами України фабрика технічних паперів - АТ "Слов'янські шпалери - КФТП". Та крім неї бюджет громади наповнюють також інші виробники - два лісгоспи, компанія з виробництва дверей, племінне господарство, найбільший в Україні готельно-туристичний комплекс... Війна на сході України привела сюди евакуйований з прифронтової зони завод із виробництва фанери з понад сотнею робочих місць. А вже після створення ОТГ тут відкрилось нове деревообробне підприємство.

Підтримують у громаді й туристичну сферу. Для суб’єктів такої діяльності скасували туристичний збір - податок, який важко адмініструвати. Бюджет від цього втрачає небагато, але життя підприємців таке рішення суттєво спрощує, і вони рухаються далі.

Отже податки йдуть - громада оживає. Й вирішує концентрувати свої мільйони на найважливішому в соціальній сфері - медицині та освіті.

"Ми постійно інвестували в медицину. І коли в 2017-2018 роках оновлювали інфекційне відділення відповідно до вимог законодавства - з киснем, боксами, то дехто з нас сміявся. Мовляв, навіщо. Але воно було в найгіршому стані. Зараз наша лікарня є опорною і надає допомогу, зокрема й хворим на коронавірус", -  говорить очільник громади.

З його слів, торік у Корюківську центральну районну лікарню (на ремонти й обладнання) з різних бюджетів була інвестована величезна сума - 50 млн грн. На сьогодні ЦРЛ надає 16 пакетів послуг - найбільше серед медичних закладів громад області.

Ще одним прикладом якісної організації медичної сфери в місті є те, що в період підписання декларацій із сімейними лікарями й укладання договорів з НСЗУ (в 2018 р.), першим на Чернігівщині це зробив Корюківський центр первинної медико-санітарної допомоги. І першим почав отримувати кошти.

Освітнє середовище у громаді теж змінили докорінно. Опорним закладом визначили найбільшу в Корюківці школу №1, спрямували туди ресурс і за три роки капітально її відремонтували. На об’єкті освоїли близько 80 млн грн, з яких 45 млн - кошти ДФРР, а решта - з місцевого бюджету. Школу не просто реконструювали, а створили там нове освітнє середовище з сучасними кабінетами, лабораторіями, спортзалами, класом робототехніки і відповідним обладнанням.

"Показово, що до ремонту цей заклад зазвичай набирав два перші класи, а на цей новий навчальний рік їх набрано чотири", - зауважує Ратан Ахмедов.

Він говорить, що зараз школу здають в експлуатацію, і з 1 вересня 800 учнів сядуть за парти в повністю оновленому просторі. Є перспектива, що на навчання у заклад дітей возитимуть навіть з інших громад.

Ахмедов додає, що одночасно зі школою в громаді оновлювали й парк шкільних автобусів - за кошти державної субвенції та місцевого бюджету. За 4 роки закупили 8 транспортних засобів - нечувану за останні 25 років кількість.

"Коли я прийшов на посаду, тут їздили автобуси старші за мене. Діток возив ЛАЗ, який будив усе місто і витрачав 50 л палива на 100 км", - пригадує міський голова.

Активною є у Корюківській громаді і співпраця влади з громадським сектором. Люди залюбки долучаються до проєктів Бюджету участі, реалізують власні ініціативи. Так, на базі громадської організації, яка дуже добре працювала з молоддю, утворили комунальний молодіжний центр із відповідним фінансуванням. І активістам стало працювати легше.

"Коли громадськість хоче зробити щось корисне, ми тільки запитуємо: що вам для цього потрібно і чим ми можемо допомогти", -  зазначає Ахмедов.

Одним із помітних заходів у Корюківці є масштабний велопробіг, який місцеві любителі спорту наприкінці липня присвячують Дню міста. Починали його у 2017 році з дистанції 360 км, а цього року він пройшов уп’яте шляхами трьох областей і мав рекордну протяжність -   620 км. Прикметно, що Ратан Ахмедов є активним учасником цих пробігів (пропустив лише один).

Не відстають від молодих і літні люди, яких у Корюківці називають "старша молодь". Для них у місцевому Центрі надання соціальних послуг теж організовують всілякі активності - піші й велосипедні мандрівки, екскурсії, фітнес тощо. А в "доковідний" період було, що підопічні закладу навіть підкорили Говерлу.

З усього видно, що життя у громаді вирує і розповідати про неї можна багато: про "зелену енергетику", "пластиково-квітковий" проєкт, сільські пожежні команди, спорт, культуру й подальші перспективи. Щодо останніх, то однією з цілей керівництва є переведення всіх котелень Корюківки на тверде паливо. Це щоб не залежати від російського газу. Робити таке хочуть до 2024 року.

Підводячи риску, Ахмедов говорить, що в громаді є стратегія, є визначений шлях і є бажання іти далі - до заможного життя й процвітання.

Олег Снітовський, Михайло Бублик, Тетяна Когутич, Антоніна Мніх, Наталія Потапчук.

Фото: Олега Снітовського, Павла Пашка, Владислава Седеля, Байковецької ОТГ, Корюківська міська рада