Херсонець Ігор Євтушенко нещодавно став чемпіоном світу з бразильського джиу-джитсу. Він виступав у категорії «Майстер 4» (69 кг), перемігши у фіналі представника Азербайджану Азада Джафарзаде. Чоловік займається цим єдиноборством з 42-річного віку – тобто шість років, він є також чинним чемпіоном України й Європи. А став херсонець відомим у країні завдяки посту-проханню в соціальних мережах допомогти зібрати кошти для поїздки на чемпіонат, що відбувся в Об’єднаних Арабських Еміратах. Там і написав, що працює звичайним двірником і що сума, яку потрібно зібрати, для нього «не підйомна». Ця інформація привернула увагу українців, журналістів.

Пост свій він написав 20 вересня, а вже через п’ять днів повідомив: мрії збуваються. Євтушенко подякував за допомогу: реєстрацію пройшов, квитки придбав.

На залізничному вокзалі у Херсоні чемпіона, який повертався з ОАЕ, зустрічав натовп журналістів. Ігор одразу сказав, що скучив і дуже хоче на тренування. І в той самий день він уже тренувався в обласному палаці молоді та студентів – Ігор Євтушенко очолює клуб, де займаються джиу-джитсу і діти, й дорослі.

У залі – татамі, троє молодих людей чекають початку вечірніх занять, на столі – та сама чемпіонська медаль.

- Ви шість років тому прийшли у джиу-джитсу, а до того часу займалися спортом?

- Ні, ну, хіба що у дитинстві футболом. Я почав повніти, вирішив скинути вагу, побачив рекламу цього виду спорту в Києві, зайшов – глянув, мені сподобалося. Я сам херсонець, просто на тренування потрапив у столиці, коли їздив у справах.

- Багато людей, і я також, до прикладу, кажуть про брак часу для занять спортом…

- У вас не вистачає не часу, а бажання. Мені сподобалося, я захотів. Загалом, для того, щоби почати займатися джиу-джитсу, не потрібна ніяка підготовка: якщо ви звертаєтеся у клуб – тренер навчає азів, ви рухаєтеся далі. Ви приходите з вулиці, без будь-якої бази. Треба просто піднятися і прийти на тренування – все. Не важливі вік, стать, усі проблеми – в голові. У мене займався три роки хлопець з інвалідністю, у нього діагноз – не вимовиш. Ніхто вас не змусить робити те, що ви не можете.

- Ви займаєтеся бразильським джиу-джитсу, чим воно відрізняється від інших видів бойових мистецтв?

- Різниця така, що тут мінімум обмежень, можна ламати, душити. Тут немає, як в інших єдиноборствах, певних наборів технік, догм якихось, яких усі дотримуються. Наприклад, вільна боротьба має певну кількість прийомів, які вони відпрацьовують. А в джиу-джитсу – нема обмежень, ця боротьба постійно розвивається. Це бойове мистецтво, ним займаються для самооборони, але воно має і спортивний, змагальний аспект.

- Яка філософія бразильського джиу-джитсу?

- Яка філософія? Захистити себе. Якщо ви маєте на увазі певні церемонії, як-от у карате, то тут такого немає. Це найбільш демократичний вид єдиноборств.

- Хто вас учив?

- Ніхто мене не вчив, я сам усього навчився: дивився ролики, коли починав, потім прийшло розуміння цього єдиноборства. Я не можу цього пояснити, люди не розуміють, думаючи, що мав бути вчитель. Тренера у мене не було ніколи.

- А як формується спільнота тих, хто займається цим спортом, як отримати пояс? До речі, у вас який?

- У мене – пурпурний, далі йдуть коричневий і чорний. Кожен клуб є у структурі певної академії, керівник академії має чорний пояс і саме він видає пояси іншим, він приймає рішення – хто заслуговує на підвищення, а хто ні. Це – мій клуб, ми входимо у бразильську академію FAMILIA LULA JIU-JITSU, її основна зала – у Ріо-де-Жанейро.

- А як потрапити на чемпіонати? Як проходить відбір?

- Відбору немає. У нас усі турніри відкриті для будь-кого, хто захоче заявитися на турнір, звісно, в свою категорію – поясну, вікову, вагову. Дуже багато турнірів відбувається в Україні, різні є організатори.

- А чому чемпіонат світу відбувався саме в ОАЕ, цей вид спорту там популярний?

- Так. У його розвиток араби вкладають величезні кошти, в них у школі замість уроків фізкультури – бразильське джиу-джитсу. Силовики займаються цим видом єдиноборства. Організація турніру, відповідно, була на дуже високому рівні. У них є спеціально арена для джиу-джитсу, величезне приміщення. Чемпіонат проходив без глядачів через карантинні обмеження. До речі, на змагання приїхало багато дітей з України.

Всі учасники приїжджали власним коштом – хтось знайшов спонсора, хтось витягнув заначку, хтось – за рахунок клубу. Внесок за участь у змаганнях – 90 доларів. Переліт, проживання – все за власний рахунок. Призових коштів за перемогу також не передбачено.

- Перевірки в тому, що стосується карантинних вимог, суворі?

- Я б не сказав, що суворіші, ніж у нас. Здали тест, роблять його безкоштовно після прильоту всім, на ваш номер телефону надсилають результати тесту, якщо вас зупинять – ви показуєте.

- Вас не ображає, коли скрізь роблять акцент на тому, що ви шкільний двірник?

- Ну, я ж працюю офіційно двірником. Кому подобається – так пишуть, мені все одно. Якби я соромився – я б не працював двірником. (Пізніше на своїй сторінці у Фейсбуці Ігор Євтушенко написав, що двірником він працює, щоб було на що жити, адже бізнесмен із нього ніякий, а джиу-джитсу не приносить йому прибутку – авт.).

- У школі вас уже привітали? До речі, а ви там не можете вести гурток?

- На вокзалі зустрічали від колективу, так. У школі не можу тренувати, адже не маю педагогічної освіти. У мене тут – мій клуб, для того, щоб бути інструктором із джиу-джитсу, у мене є достатньо досягнень, я маю право тренувати.

- Скажіть, а як з’явилася ідея звернутися по допомогу через соцмережі?

- Он ідея – біля батареї (показує на свою ученицю, 30-річну Кристину Назарову, яка займається джиу-джитсу з 2016 року і є чемпіонкою Румунії), вона, можна сказати, той самий піар-менеджер (сміється).

- Ви вже заявили, що будете готуватися до наступного чемпіонату  – чемпіонату Бразилії, що відбудеться у 2022 році. Чому саме чемпіонат цієї країни?

- Чемпіонат Бразилії виграти набагато складніше, аніж чемпіонат світу, хоча статус останнього й вищий. У Бразилії багато гарних спортсменів, не всі вони можуть поїхати на чемпіонат світу – надто дорого. Тому перемогти на чемпіонаті у Бразилії – дуже престижно.

Ірина Староселець, Херсон

Фото Андрія Петренка