Львів проти Львова – не дуже добра тенденція
Можна вважати те, що відбувається зараз у Львові, кульмінацією конфлікту між «двома львовами», який аж ніяк не вичерпався результатами виборів рік тому.
Кумедно, що попри всі реальні проблеми та небезпідставні звинувачення, приводом стала не корупція, яку всю дорогу закидали елітам обох «львовів», не незаконні забудови, не непрозоре виділення землі, не неефективні дії комунальних служб і навіть не карантинні проблеми, а пам’ятник маловідомому композитору на прізвище Моцарт.
Умовний «львів Синютки» (після виборів радше Козловського) прагне вислужитися перед консервативними виборцями і знести пам’ятник, а умовний «львів Садового» – тримає оборону. Для обох сторін це питання принципу та самоствердження, а не турботи про міське середовище чи пам’ять композитора. «Львови» справді дуже умовні і, звісно, зовсім не ділять місто навпіл (більшості львів’ян, імовірно, пофіг). Хоча логічно, що люди, які шанують отця-юстина або просили встановити хрест замість хіпстерського кафе на площі Святого Теодора, нині за демонтаж, а люди, яких зневажливо називають урбаністами, – за збереження пам’ятника. Але можуть бути і численні винятки.
Львів штивний – проти Львова штивно-динамічного, грубо кажучи.
Прогнозую, що пам’ятник залишиться, але підсумком цієї історії (як і історії зі сквером Святого Юра, який удалося відстояти в попередній подібній світоглядно-політично-бізнесовій сутичці) буде радикалізація та більша згуртованість кожного зі «львовів». Для Львова, який один, це не дуже добра тенденція.
Отар Довженко
FB
реклама