"Комунальна квартира" для чернігівського Хатіко

Тварині дозволили мати власну будку в місці, де її не повинно бути. Понад те – комунальники, схоже, самі привезли й поставили замість прибраної ними ж старої буди новенький, виготовлений за всіма правилами ошатний собачий будиночок. Ситуація для міста виняткова, тому що знесення зведених добросердими чернігівцями собачих халабуд передбачене правилами благоустрою, і КП "Муніципальна варта" регулярно це робить. І не тільки заради порядку, а й тому, що на такі місця "собачих тусовок" надходить чимало скарг від містян, яких безпритульні тварини непокоять або лякають.

Відповідь на запитання, чим заслужив старий пес "власну квартиру" в центрі великого житлового району, є у петиції, направленій у міську раду ще в серпні цього року. Оскільки необхідні для її розгляду підписи були зібрані за три дні, комунальники швидко відреагували й оперативно повернули собаче житло на місце. Офіційна ж відповідь на петицію була опублікована нещодавно, через два місяці, відведені на всю цю процедуру.

Ми врахуємо побажання зоозахисників не вказувати тут місця проживання старого собаки та його клички, тому умовно назвемо його Бубликом і розповімо його історію в загальному контексті проблеми безпритульних тварин.

ПЕС-ЛЕГЕНДА РАЙОНУ

Але спочатку – про чотирилапого “пільговика”. Зі слів авторки петиції Світлани Мачачі, 12-річний Бублик – старий, хворий, немічний і водночас мирний та безпечний пес. Частина місцевих жителів вважають його легендою мікрорайону, бо на одному місці він живе багато років і нікуди не йде. Після того, як муніципальники демонтували його помешкання, старий пес залишився жити там просто неба. У петиції жінка просила місцеву владу вирішити питання на користь собаки й дозволити залишити будку хоча б на зимовий період.

"Це вже була четверта будка, попередні теж прибирали. Розуміючи, що одна з найбільших вулиць міста – не для таких забудов, ми багато разів намагалися перевести тварину в інше місце, але собака – вірний і старий, він повертається і вже ніколи нікуди звідти не піде", – розповідає вона мені телефоном.

Пані Світлана додає, що мешкаючи край дороги, Бублик не раз потрапляв під колеса транспорту, хоча й навчився переходити вулицю на зелене світло. Але й це не змусило його залишити "насиджене" за роки місце.

Приїхавши провідати Бублика, я застаю його будиночок "замкненим". У нього, уявіть собі, є навіть шторка-двері! Чи спить за нею пес, чи десь гуляє – невідомо. Боячись "без дозволу" зазирнути всередину будки, я кладу принесений гостинець (курячу голову) на порозі й чекаю. Аж тут з’явилася жінка, яка доглядає й годує собаку. Її звати Раїса і мешкає вона в п’ятиповерхівці, під якою стоїть будка.

"Що це ви тут поклали? Він це їсти не буде. Ось дивіться, що він їсть", – жінка дістає миску з кашею, перемішаною з ковбасою. Розповідає, що також варить Бублику м’ясисті кісточки – гризти їх він іще зуби має. Годує його власним коштом. Іноді поїсти собаці приносять небайдужі до його долі дівчата.

Пані Раїса зазирає до Бублика кілька разів на день. Щоранку ходить із ним гуляти. А коли чує, що він загавкав уночі, поспішає подивитись, чи нічого псові не загрожує.

Собача будка стоїть прямо під сходами банківської установи. Оскільки через карантин туди запускають по кілька чоловік, на тих сходах постійно є люди. Сусідство пса їх не бентежить – жителі району знають його доброзичливий характер.

Я розпитую пані Раїсу, звідки взявся цей собака і скільки років він тут мешкає. У відповідь вона розповідає майже історію легендарного Хатіко.

"Бублик тут чотири роки, і саме стільки я його годую. Кажуть, що на цих сходах помер його хазяїн – серце прихопило чи ще щось і звідси чоловіка забрала "швидка". Потім песик довго лежав край дороги, сумував. Так і залишився. Ми його не раз намагалися переселити звідси, та в нас нічого не вийшло", – підтверджує жінка слова моєї попередньої співрозмовниці.

Щодо породи собаки, то Бублик, звертає жінка увагу, – не простий дворняга, а помісь якого вовчого виду і, можливо, вівчарки. Якщо добре пошукати, то в собачників-жителів району можна навіть знайти його родичів.

Доки ми розмовляємо, до Бублика приходить давня подружка. Якийсь час вони жили поруч (у неї теж тут була будка), та потім її переселили на територію місцевого ринку. Пані Раїса радіє, що директор ринку дозволяє там жити бездомним собакам і дбає про належні умови для них.

КУРАТОРИ ЗНАХОДЯТЬСЯ САМІ

У згаданому вище зверненні до влади зоозахисниця Світлана Мачача якраз наголошувала, що турбота про безпритульних тварин та реалізація програми зі зменшення їх чисельності значною мірою лежить на плечах волонтерів.

У своїх квартирах, на дачах і в гаражах вони лікують і стерилізують собак. Прояв гуманності до старого пса з боку місцевої влади буде проявом поваги до волонтерської праці, писала вона.

І влада відгукнулась позитивним рішенням. Воно, правду сказати, було й не перше. Ще в грудні 2018 року Чернігівська міськрада створила комунальне підприємство "Ветеринарно-стерилізаційний центр "Крок до тварин" і таким чином посприяла роботі з безпритульною чотирилапою братією та регулюванню її чисельності. За три роки діяльності закладу бродячих собак і котів у місті суттєво поменшало. Працівники центру відловлюють їх, обробляють від паразитів, стерилізують, щеплять від сказу, відпускають на волю і стараються знайти для них кураторів – добровольців, які підгодовуватимуть і наглядатимуть за тваринами. Хоча найчастіше охочі робити це знаходяться самі серед місцевих жителів.

"Близько 80-85% безпритульних тварин мають кураторів, які переймаються їхнім життям і здоров’ям. Інша справа, що хтось більш відповідально до цього ставиться, хтось – менш, тож ми завжди говоримо про необхідність у процесі опіки дотримуватися певних правил: не годувати під під’їздами й прибирати за тваринами. На жаль, не всі так роблять, тому на місцях і виникають проблеми з людьми. Винними ж залишаються безвинні тварини", – говорить начальниця ВСЦ "Крок до тварин" Тетяна Діденко.

Загалом, каже вона, було б добре, якби куратори укладали договори з комунальним підприємством. От у Львові, наприклад, це робиться, і всі вуличні собаки мають офіційних опікунів. У Чернігові ж люди зазвичай бояться підписувати такий документ, бо вважають, що цим візьмуть на себе більшу відповідальність за тварину і в разі чого матимуть проблеми. Попри це, питання фактичного кураторства в місті вирішується скрізь, окрім промислових зон. До них часто важко дістатися, на територію зайти ще складніше, люди, які працюють там, не хочуть брати на себе клопіт, щонайбільше – тільки підгодовують.

Утім, працівники ВСЦ добираються і в промзони, відловлюють собак (хоча вони там мають інший характер і з ними непросто) і каструють-стерилізують.

Неохоплених цією роботою зграй, каже пані Тетяна, навіть у промзонах залишилось дуже мало.

РЕЄСТРАЦІЯ ЯК ШЛЯХ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

За рік у центрі "Крок до тварин" стерилізують приблизно тисячу виловлених безпритульних тварин – 300 собак і 700 котів. Проте обсяг роботи поки що не зменшується. Це тому, що люди продовжують викидати на вулиці своїх чотирилапих підопічних або їхній приплід, і так тварини поповнюють ряди нестерилізованих "безхатченків". До речі, Бублика теж кастрували в цьому центрі два роки тому, коли він потрапив сюди із травмами після ДТП.

Скільки всього бездомних тварин у Чернігові, сказати ніхто не може. Тим паче, встановити, чи мали вони донедавна власників. Адже закон про обов’язкову реєстрацію домашніх улюбленців в Україні фактично не працює (досі не розроблений механізм, який би змушував власників це робити) – і довести, що собачка належить конкретній людині, неможливо, констатує співрозмовниця.

"Сусіди, навіть якщо знають, хто вигнав собаку, не свідчать у правоохоронні органи, а коли якась справа й дійшла до суду і їх запрошують на слухання, туди не йдуть", – зауважує очільниця ВСЦ.

Отож говорити про кількість "вигнанців" зоозахисники можуть лише приблизно, спираючись на власні висновки й досвід. Згідно з ними, до 80% безпритульних тварин – колишні домашні.

На запитання, чому досі немає механізму реалізації закону про реєстрацію "друзів наших менших", пані Тетяна відповідає так:

"Тому, що обов’язкова реєстрація – то є відповідальність перед містом, державою, своїми сусідами, своєю родиною і, врешті-решт, перед самою твариною, яку люди собі завели. Оцієї відповідальності бояться і не хочуть".

А не діє закон, то й за жорстоке поводження з тваринами притягувати нікого – спробуй доведи, чий той покинутий і нещасний собака.

НЕ ПРОХОДЬТЕ ПОВЗ НИХ БАЙДУЖО

Бродячий, бездомний, хай навіть породистий пес – усе одно, що кругла сирота на білому світі. Саме це робить тварину беззахисною перед усіма життєвими викликами й недоброзичливцями. А таких теж чимало. У кожного свої причини не любити чи боятися собак, і право таких людей триматися від них подалі треба поважати. До сумирного Бублика на людній вулиці Чернігова перехожі, працівники магазинів та установ, поблизу яких стоїть будка, вже звикли. А комусь він усе одно не подобається – можливо, самим фактом свого існування. Саме тому зоозахисники й просять не шкодити йому надмірною увагою.

"Одні люди можуть сказати, чому це тільки йому поставили будку, давайте ставити всім. Хтось почне це робити – з’являться проблеми з мешканцями будинків. Є люди, яких турбота про собак просто дратує. Є неадекватні, яких можна спровокувати на жорстокі дії по відношенню до тварини, є догхантери, які в своїх групах у соцмережах пишуть жахливі речі, закликають калічити і вбивати собак, особливо бездомних", – пояснює Діденко.

Вона вважає, що зараз більшої уваги потребують собаки, для яких чернігівський ветеринарно-стерилізаційний центр шукає господарів. Їх чимало, а їхні милі, проте часто сумні морди можна побачити на сторінці закладу в Фейсбуці. Тож не проходьте повз них байдужо...

Наталія Потапчук, Чернігів