Ірина Волошина – професор кафедри сімейної медицини, терапії, кардіології та неврології Запорізького державного медуніверситету, окрім усього іншого, ще працює сімейною лікаркою і входить до правління ГО “Батьки за вакцинацію”.

Десять років тому через стан здоров'я дитини Ірина була вимушена переїхати в Бердянськ, де згодом відкрила власну клініку “Надія”, директором якої вона нині є.

Через щільний робочий графік і сімейні обставини інтерв’ю Укрінформу пані Волошина дала телефоном. Говорили про те, чому вакцинація – це питання національної безпеки, про те, чи потрібно робити щеплення від грипу, про вигорання медиків та багато іншого.

ЧИ БУВАЮТЬ БЕЗКОШТОВНІ ПОСЛУГИ У ПРИВАТНІЙ КЛІНІЦІ?

- У вас стільки напрямків діяльності. Як усе встигаєте?

- А я не встигаю, чесно скажу. Я консультую за декількома напрямками, підтримую кілька спеціалізацій: кардіологію, терапію, гастроентерологію, сімейну медицину. У мене напрацьований свій контингент пацієнтів, якими займаюся. Також є діяльність у громадських організаціях (ГО “Батьки за вакцинацію”), професійних медичних спільнотах.

- 10 років тому ви переїхали до Бердянська і вирішили займатись приватною практикою. Чому? Незадоволені рівнем надання послуг у комунальних лікарнях?

- Тоді я була мамою в декреті, це унеможливлює роботу в державних структурах, тож я почала потихеньку консультувати амбулаторно, бо фахівців мого рівня в районах дуже мало. А там є багато сільського населення, внутрішньо переміщених осіб, Бердянськ близький до зони розмежування, а вразило мене там те, що попри укомплектованість поліклінік, рівень надання допомоги далекий від ідеалу, навіть від рівня Запоріжжя. У мене є кафедральна підготовка, кафедральний стаж – я викладала й у студентів, і в лікарів. Зараз і в приватних структурах люди можуть обслуговуватися безкоштовно. Наприклад, мені зараз підпорядковуються двоє чудових терапевтів і двоє педіатрів, які у приватній клініці надають абсолютно безкоштовні консультації, вакцинують, і люди за це абсолютно нічого не платять. Це дуже зручно.

- Безкоштовно, бо люди мають декларації?

- Так, на колектив нашої клініки припадає 2005 декларантів. Вільного часу в мене немає, багато організаційних питань. Щодо уваги пацієнтам, то головне – щоб був фаховий адміністратор, працював кол-центр, бо у людей дуже багато запитань. Під час пандемії кількість дзвінків збільшилась у 10 разів, а кількість людей, які обслуговують пацієнтів – залишилась незмінною. Не всі люди це, на жаль, розуміють. Працюємо на межі своїх можливостей. Я стараюсь, щоби пацієнти були максимально автономними, мали інформацію про своє здоров’я і знали, як собі допомогти.

ВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ СТРАШНА СВОЇМИ НАСЛІДКАМИ

- Вакцинація – наразі питання №1. Поділіться, що ви думаєте про це як фахівець.

- Вакцинацію потрібно робити. Це питання національної безпеки. Якщо у нас залишилися люди, які взагалі ставлять собі питання – вакцинуватися чи ні, то це дивно. Оскільки такі запитання напряму провокують безлад у країні, порушення кордонів, зокрема їх закриття. Україна вже потрапила у список не рекомендованих для туризму країн, бо в нас почався і спалах поліомієліту, і велика кількість людей, які не вакцинувалися. Тож тут досить сумна статистика і ситуація, погано, що в нас настільки необізнане населення.

- Як донести до людей необхідність вакцинації, хто це має робити?

- Я б не звалювала все лише на лікаря. Безумовно, що завдання лікаря – комунікувати з декларантами, доносити інформацію різними шляхами. Потрібно говорити це і коли людина прийшла на візит, і публікувати свої думки та переконання у соцмережах, власним досвідом ділитися: пішов, прищепився – і виставив своє фото на огляд, щоб усі бачили.

Важливою є робота медичної сестри і всього медичного персоналу. Це й промоція на бігбордах, і промоція від наших політиків та ЗМІ.

Бо в нас інформаційні кампанії, на жаль, є достатньо слабкими. Хоча над цим багато працюють, але страх людей особисто мені нагадує первісний страх, коли дикі люди то вогню боялись, то блискавок. Це приблизно те саме. Страх породжується незнанням. І тут постає питання: а що ви зробили, щоби подолати цей страх, що ви прочитали, де знайшли інформацію? Аби подолати страх, треба проконсультуватись – і це не має бути жовта преса чи сусідка, а повинні бути справді перевірені джерела інформації.

Дітей треба вакцинувати, бо в Україні понад 1500 хлопчиків і дівчаток перебувають у реанімаціях з ковідом

- Ви ділилися зі своїми підписниками на Фейсбуці, коли зробили щеплення?

- Так. І ми навіть знімали відео, робили прямий ефір із поліклініки. Ми ходили до колег у комунальну поліклініку й там робили щеплення. Додам також, що я є співавтором видання, яке розійшлось тиражем понад 30 000 екземплярів, “100+ відповідей на запитання про вакцинацію проти COVID-19” . Там зібрані найбільш поширені запитання і роз’яснення.

- МОЗ дозволив вакцинувати проти коронавірусу дітей, старших 12 років. Чи потрібно це? 

- Потрібно з кількох причин. В Україні понад 1500 дітей, які перебувають у реанімаціях з важким перебігом COVID-19 і системним мультизапальним синдромом, який має дуже серйозні наслідки. Тут виникає питання: чого ми боїмось? Будь-яка вірусна інфекція (грип, коронавірус) страшна не сама по собі, а своїми наслідками. У мене багато пацієнтів, які перенесли нібито легкий грип, а потім – після нього мали діабет І типу, тобто інсулінозалежний, і все життя отримують інсулін або захворіли на гломерулонефрит (захворювання, при якому дуже швидко пошкоджуються нирки і людина має фактично переходити на гемодіаліз). Так само з ковідом – він дуже серйозно вражає легені й запускає цілу низку аутоімунних захворювань, зокрема щитоподібної залози. Однозначно – перевага на боці вакцинації. Вакцина захищає і від зараження, і від важкого перебігу. Наші колеги в США давно вже вакцинують багато дітей, і навіть не з 12, а з 5 років. 

ПІСЛЯ ВАКЦИНАЦІЇ ІМУНІТЕТ ФОРМУЄТЬСЯ 2-3 ТИЖНІ

- Коли потрібно вакцинуватися: прямо зараз чи краще відкласти питання на літній період?

- Коли ви хочете стати захищеним, тоді й вакцинуватися. Поки ви не зробили вакцинацію – ні ви, ні ваша дитина не є захищеними. Пора року не впливає на це, тож не треба дивитись на те, що чергова хвиля прийшла. Тут питання – в організації процесу. Моя порада: знайдіть таку медичну установу, або пункт вакцинації, де вам призначать конкретний час хвилина в хвилину. У порядку живої черги – це не зовсім правильна організація вакцинації. Адже тут мова про інфекційний контроль. І люди мають приходити чітко на свій час, максимальна тривалість очікування – 5 хвилин, не більше, щоби зменшити контакти з іншими людьми. Це дуже важливо.

- Грип і коронавірус – як поєднати вакцинацію?

- Навіть в один день можна. Взагалі можна з будь-яким інтервалом. Щодо грипу раджу не затягувати. Оскільки після будь-якої вакцинації імунітет формується приблизно 2-3 тижні, тому фактично після вакцинації ви ще 2-3 тижні можете вважатися незахищеними. Зараз грип насувається достатньо важкий, чотири штами, зокрема і пташиний грип, і H1N1  (пандемічний грип). Тож можна захворіти і на ковід, і на грип. Така комбінація одразу збільшує ризики, навіть померти, в три рази. Вакцини доступні, на відміну від минулого року. Раджу і дітям, і дорослим вакцинуватись. 

- Нещодавно ви бігли марафон за вакцинацію, запустили пілотний проєкт “вакцинація в аптеці”. Які ще проєкти запустили, аби допомогти людям розвіяти страх перед щепленням? 

- Марафон проводив Мелітополь. Зараз марафони – достатньо модна тенденція, і я, як представниця правління ГО “Батьки за вакцинацію”, в ньому брала участь. У нас сформувалася команда свідомих мам, я навіть скажу, що бігла не як медик, а як мама. Бігла 2 км, а потім виклала відео в загальну групу. Це така соціальна активність. Щодо вакцинації в аптеці. Так, я координаторка цієї акції. Вона продовжилась у місті Рівне. Це міжнародна практика: якщо ми візьмемо Британію, то там у сезон грипу протягом місяця людина може вакцинуватися в аптеці, аби не перевантажувати лікувальні установи, спростити доступ до щеплення. 

У нас багато проектів: наприклад, для роботи з дітьми в школах у нас є казки, розмальовки про вакцинацію. Це ми робили за допомогою Фонду Відродження. Є збірник для батьків, де розписано про всі щеплення. У питаннях вакцинації важливо абсолютно все: від зовнішнього вигляду лікаря, медсестри – до того, куди потім буде викинуто шприц. Його не можна просто у смітник викинути, це мають бути спеціальні коробки. Вакцинація – процес, який має бути абсолютно прозорим. Тоді будь-який страх зникає. Страх, про який ми говорили, виникає, коли людині здається, що від неї щось приховують. Вакцинація має бути відкритою: люди повинні бачити холодильник, у якому лежить вакцина, інструкція має бути доступна до ознайомлення, транспортування вакцини. Все дуже важливо.

КОМУ ДОЗВОЛЯТЬ ЗРОБИТИ ТРЕТЄ ЩЕПЛЕННЯ, І ЧИ ЙДЕ ПАНДЕМІЯ НА СПАД

- Ви говорили про закриті кордони. Пандемія зачинила перед вами їх?

- Так, у перший рік пандемії, коли всі кордони були закриті, я пропустила близько 10 конференцій і конгресів, зокрема й конференцію в Канаді, куди дуже хотіла потрапити. Вона була скасована через пандемію. Барселона, Прага, Рим – там конференції були перенесені в онлайн-формат, але він відрізняється від того, коли все проводиться “наживо”. У мене дуже серйозні побоювання, що якщо люди припинять вакцинацію, усе може повернутись – і українців знову не будуть пускати, або пускати тільки через карантин. 

- Пандемія йде на спад? 

- Розслаблятися ще зарано. Тим більше, новий штам насувається, а кількість невакцинованого населення достатньо велика, і лікарні залишаються заповненими. Було прийнято рішення про введення третьої дози для людей із послабленим імунітетом. Зараз чекаємо наказу МОЗ. Тож вакцинуйтесь за першої можливості.

- Читала, що ви медик у третьому поколінні...

- Так, у нас династія, і я не бачу в цьому нічого поганого. З досвіду можу сказати: коли лікарська родина, тоді й дуже цікаво, і легше опановувати таку достатньо складну, непопулярну науку, як медицина. Але це й реально важко, це постійна робота з людьми, це ризик вигоряння. У мене батько є професором кафедри анатомії в Запорізькому медуніверситеті, мати – відомий онкогінеколог. У Запоріжжі мою родину дуже добре знають. Брат – судинний хірург, бабуся дуже відомою медсестрою була в Кривому Розі, вона фактично і започаткувала наш медичний рід. 

ЛІКАРНІ БЕЗ ОБЛАДНАННЯ, МЕДИКИ – БЕЗ УНІФОРМИ

- Я так розумію, якщо потрібна консультація чи допомога з якогось питання, ви точно знаєте, до кого звертатись – до родини? 

- Для ургентних питань є швидка допомога. Це, до речі, універсальна порада і для колег, і для пацієнтів. Я рада, що є можливість порадити своїх колег своїм пацієнтам. Хоча мені хотілось би, щоб у майбутньому була така ідеальна картинка, коли ти приходиш у будь-яку лікувальну установу, не по знайомству чи рекомендації, і незважаючи на твій статус, – тобі нададуть однаково якісну допомогу. На жаль, в Україні з цим поки що дуже серйозні проблеми і механізмом “по знайомству, по дзвінку” іноді доводиться користуватись. Рівень підготовки медиків дуже різний.

Чесно вам скажу, у мене ще з дитинства  є страх медичних установ, бо я сама стала жертвою, можливо, лікарської помилки, коли мені видаляли апендикс, а потім заразили гепатитом. Щеплень тоді ще не було, і я ледь не померла від нього.

- Яка країна, на вашу думку, є взірцем у питанні медицини? 

- Я би хотіла, аби в нас медицина була такою, як в Австрії чи Німеччині. Там є теж огріхи, але там не стоїть питання медичного обладнання. Наприклад, зараз я є консультантом організації ПРООН, яка допомагає в різних медичних проєктах, і ми взялись за допомогу Херсонській обласній дитячій лікарні. Ми вже зробили їм новий сайт і сформували список потреб. Уявіть, обласна лікарня, а там не вистачає навіть такого обладнання, як апарат штучної вентиляції легень, дефібрилятори, мікроскопи для проведення офтальмологічних операцій. Немає цього, а має бути. Не вистачає оновленого стерилізаційного обладнання, використовується вже старе, а рівень стерильності є важливим.

Стає страшно від того, скільки всього не вистачає нашим лікарням: починаючи від матеріально-технічної бази, закінчуючи елементарною уніформою. Я вважаю, то взагалі ганьба, що медики самі купують собі халат, приносять його на роботу, а потім перуть його вдома. Такого не повинно бути взагалі, з цього треба починати. Прати медичний одяг із побутовими речами – абсолютно неприпустима ситуація. Медик узагалі не має думати, де взяти свою робочу форму, а в Україні це далеко не так. У нас лікар сам собі має купити і ноутбук, і стетоскоп, і навіть халат. Це я про комунальні лікарні говорю, в приватних установах ситуація краща. 

ШВИДКІ КОНСУЛЬТАЦІЇ Є НЕБЕЗПЕЧНИМИ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ

- Що потрібно робити медику, аби не вигоріти на роботі? 

- Це досить складне питання для всіх медиків. Бо інколи ти лягаєш спати або прокидаєшся серед ночі – й думаєш, що забув пацієнтові відповісти чи не подивився чиїсь аналізи, а людина, можливо, чекає. Переживаєш за різні перевірки. Сильна навантаженість.

Всі медики, всі, хто в професії, є справді відповідальними. Можу сказати, що є кілька моментів. У наших медуніверситетах, на жаль, не вчать, що таке емпатія. У мене на роботі склалась дуже неприємна ситуація, коли вигорів фаховий адміністратор. Людина переплутала такі поняття, як симпатія й емпатія, дуже близько до серця брала всі скарги людей, претензії. Людина просто перестала спати нормально вночі, навіть відпустка не допомагала. У результаті вона просто не витримала і звільнилась.

Зараз тотально звільняються медики по всій країні. Ні зарплата, ні щось інше не впливає.

Дуже важливо не плутати симпатію та емпатію – це потрібно виховувати. Слід бути емпатичною людиною у професії. По-друге, робочий день має закінчуватись, відповідно до контракту чи угоди. Є чітко визначений термін, не треба перепрацьовувати. Це дуже важливо. У розвинутих країнах навіть штрафують, якщо ти пересидиш свій робочий час. Бо якщо ти сьогодні працюєш понаднормово, то завтра працездатність буде набагато нижчою. Третій момент – намагатись займатися спортом, присвячувати час спілкуванню з родиною, творчості (якщо є нахил). 

- Але ж пацієнти все одно пишуть і після роботи, і навіть уночі? 

- Так, але я інколи можу не відповідати і прошу розуміти: це не тому, що не хочу. Я одразу попереджаю при роботі з людьми, що я не швидка допомога, це потрібно розуміти одразу. Я буду відповідати тоді, коли можу це зробити. І дуже небезпечно писати лікарю й очікувати відповіді в неробочий час, бо лікар не завжди бачить медичну карту пацієнта, тому швидкі консультації є небезпечними для самих пацієнтів. Консультації я не проводжу, поки не відкрию картку, не подивлюсь історію хвороби. Бо кожна людина може забути щось чи переплутати. 

- Що б ви сказали чи порадили насамкінець українцям?

- Я би хотіла звернутись до всіх свідомих людей. Пригадайте, коли ви востаннє робили щеплення. Я не кажу про коронавірус, а про всі інші щеплення, про які люди забувають. Хочу нагадати, що в нас нещодавно був досить серйозний спалах кору. Починаючи від віспи, закінчуючи гепатитом, дифтерією, правцем – все це потрібно робити. Щеплення – це ефективно і безпечно. 

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото надані Іриною Волошиною