Запорозька чайка і походи на Стамбул
У залах Миколаївського обласного музею суднобудування та флоту є чимало різних моделей бойових кораблів. Це і сучасні авіаносці, і лінкори та есмінці часів І та ІІ Світових воєн, вітрильні красені-фрегати XVIІІ–XIХ століть тощо. Але серед них привертає увагу макет невеликого вітрильно-гребного судна, що мало довжину всього 20 метрів.
Цей корабель виявився грізною бойовою силою, яка дозволила нашим прадідам протягом кількох десятиріч панувати на Чорному морі, попри те, що супротивник мав на озброєнні великі галери та галеони. Йдеться про славнозвісну козацьку чайку.
За часів середньовіччя українські землі постійно зазнавали нападів з боку могутньої Османської імперії та її васала – Кримського ханства. У відповідь український народ створив власне військо – Запорозьке козацтво. Саме воно широко використовувало стратегію активного захисту, зокрема і за допомогою морських походів. І саме запорозька чайка стала не лише зброєю, а й символом перемог у цих битвах.
Незамінна біля берегів і на мілководді
«Ця модель чайки XVI–XVIІІ сторіччя виготовлена місцевим судномоделістом Вадимом Вікторовичем Ніколаєвим і передана до нашого музею у 2007 році. Козацька чайка була невеликим судном, мала 10-15 пар весел, щоглу, до 4 легких гармат-фальконетів та близько 50 осіб екіпажу. Проте флотилії з таких кораблів добивалися блискучих перемог», - розповідає науковий співробітник музею суднобудування та флоту Ігор Чернишов.
Невеликі, але дуже маневрові чайки стали незамінними в боях поблизу берегів та у водах із численними мілинами. При вмілому застосуванні вони могли нейтралізувати турецький флот, який за своєю вогневою потужністю був значно сильнішим.
«На цьому макеті ми бачимо, що корпус чайки являв собою звичайну довбанку з нарощеними за допомогою декількох рядів дощок бортами. Довжина — 15-20 м, ширина й висота бортів — до 4 м. Також тут добре видно ще одну особливість цього судна: ззовні на борти для покращення остійності човна кріпився пояс із оберемків очерету. Це допомагало судну триматися на плаву, навіть тоді, коли всередину потрапляла велика кількість води. Чайки не мали палуби – були тільки поперечні перегородки й лави. Зате човен мав два кермових весла: носове і кормове, це значно збільшувало маневреність чайок на мілинах», - каже мій співрозмовник.
І тут же звертає увагу на те, що наявність всього одного прямого вітрила не дозволяла чайці у відкритому морі змагатися у швидкості з тогочасними османськими військовими кораблями, а з європейськими - й поготів. Та все ж козацькі чайки на коротких дистанціях були швидші за турецькі галери. А пласке днище і невелика осадка дозволяли їм утікати від переслідування по мілководдю чи ховатись у прибережних очеретяних хащах, де їх не могли переслідувати великі морські кораблі. З конструктивних особливостей чайок випливає і тактика морського бою запорожців.
«Ці човни були малопомітними на морі й мали високу швидкість на коротких дистанціях. Тому ідеально підходили для здійснення несподіваних нападів із засідок на галери і торгові судна. Козаки помічали ворожий корабель раніше, ніж турки могли розгледіти їхні човни. Далі запорожці швидко складали щогли і вибирали такий курс, щоб до вечора сонце трималось у них за спиною. Далі на всіх веслах гналися за турецькими галерами і підходили до них приблизно на милю - щоб із настанням сутінків не втратити ворога з поля зору. Вже у темряві чайки підходили ще ближче, після чого запорожці йшли на абордаж. Коли чайки підпливали впритул, потужна корабельна артилерія на високих бортах галер втрачала свій сенс», - продовжує цікаву розповідь Ігор Чернишов.
Він також наголошує, що достатньо проста конструкція чайок дозволяла будувати їх багато і швидко. Поряд із моделлю чайки в експозиції музею є також аутентичні конструктивні елементи цього човна. Серед них і металева частина якоря, якими користувалися запорожці у XVIІ сторіччі.
Одним із найбільш вдалих походів козаків був рейд на Кафу. Восени 1616 року турецький султан Осман ІІ ледь не вибухнув від люті. І підстави для цього були вагомі – кілька нищівних поразок у результаті морських рейдів запорожців, які вже не можна було списати на якісь випадковості.
У липні 1616 року 6-тисячний загін запорожців під командуванням Петра Сагайдачного на 120—150 чайках вирушив у морський похід. Біля виходу з Дніпра у Дніпро-Бузькому лимані козаків очікували турецькі галери. Та чайки стрімкою атакою вщент розбили османську ескадру – майже половину галер було захоплено.
«Далі, щоб ввести турків в оману, Сагайдачний відправив частину козаків зі здобиччю назад на Січ. А головні сили близько тижня переховувалися на лимані. Слід зазначити, що через свої малі розміри (при знятій щоглі) чайки були малопомітними», - стверджує Чернишов.
Приспавши пильність супротивника, запорожці на своїх чайках проскочили повз Очаків і вийшли у відкрите море. А 22 липня чотиритисячній загін Сагайдачного був уже біля Кафи (Феодосії) – потужної фортеці та центру работоргівлі на Чорному морі. Уночі вони висадилися на берег і впритул підійшли до воріт міста.
 |
«Частина запорожців знала турецьку мову, вони відвернули увагу вартових, вдаючи з підрозділ османського війська, що перекидався на перський фронт (Туреччина тоді воювала з Персією). Одночасно, штурмова група за допомогою драбин перелізла через мури, напала на вартових з тилу і відкрила ворота міста. Потім - несподівана атака на цитадель, і вона швидко опинилась у руках запорожців.
Далі козаки звільнили християнських невільників. Бранці, які могли тримати у руках зброю, підсилили лави запорожців. Наступна ціль – порт. Ополудні він уже опинився у руках козаків. З нього встигла втекти лише одна фелука (невелике палубне судно - авт.) За різними джерелами, під час цього штурму загинуло від 5 до 10 тисяч турецьких вояків, а сама Кафа надовго втратила значення провідного центру работоргівлі на Чорному морі.
Щоб узяти якомога більше бранців на свої чайки, козаки викинули чимало захопленої здобичі. У результаті було визволено кільканадцять тисяч невільників. Повернення додому такої великої кількості людей сприяло всенародній популярності Петра Сагайдачного.
Та вже восени того року він організував новий похід на Туреччину. Козаки спочатку спалили османський флот із 26 галер, а потім висадили десант під Трапезундом і штурмом заволоділи містом. Султан вислав новий флот під орудою адмірала Ціколі-паші. Запорожці атакували його на рейді до Сінопа: три великих і декілька малих кораблів було потоплено, решта турків повернули назад. А сам Сіноп козаки взяли штурмом.
Козацькі морські походи
Цю блискучу операцію не могла замовчати навіть російська та радянська історіографії, хоча вони постійно намагалися закривати очі на морські перемоги запорожців. Воно і не дивно, бо якщо уповні визнати нашу звитягу, то російські адмірали стали б не єдиними, хто здобував перемоги над османами на Чорному морі.
У першій половині XVIІ століття морські походи запорожців стають масовим явищем. А в певні роки доходило до того, що наші козаки контролювали навігацію на більшій частині Чорного моря.
Спочатку походи українських козаків обмежувалися околицями міста Очакова (нині це Миколаївська область). А з ХVI сторіччя козацькі чайки з’являються на Чорному морі. Спочатку це були невеликі групи човнів, та згодом такі походи стають більш масовими і частими.
«Перший значний успіх у морських походах запорожці отримали у 1602 році. Тоді загін козаків на 30 чайках і кількох трофейних галерах дістався гирла Дунаю і біля міста Кілія напав на турецькі кораблі. У результаті стрімкої атаки османська ескадра була розгромлена», - зазначає Ігор Чернишов.
У подальші кілька років перемоги запорожців на морі йдуть одна за одною. У 1606 році відбувся похід козаків на Білгород (Аккерман) і Кілію. Тоді серед іншого було захоплено 10 османських галер. Того ж року відбувся морський похід на Варну (нині це територія Болгарії). Тоді ця фортеця вважалася неприступною, та запорожці взяли її штурмом і знищили або захопили усі кораблі, що перебували на рейді. Наступного року флотилія козацьких чайок під проводом Сагайдачного розбила османську ескадру під Очаковом, було спалене і саме місто. А у 1608 році запорожці беруть Перекоп. У 1609-му – знову похід на Дунай: загін запорожців на 16 чайках захоплює Кілію, Ізмаїл та Аккерман. Через три роки запорожці на 60 чайках здійснюють вдалі рейди на Варну та сусідні з нею міста. У 1613-му – два походи на османське узбережжя, серед здобичі – 6 галер.
Далі – більше: козаки підбираються безпосередньо до основних османських володінь. Так, улітку 1614 року козаки на 40 чайках підійшли до анатолійських берегів. Спочатку несподіваним ударом було захоплено Трапезунд, а потім запорожці, як уже зазначалося, після недовгої облоги взяли і Сіноп. Далі настала черга османської столиці. «У 1615 році відбувся блискучий рейд на Стамбул. У цьому залі ми бачимо картину, на якій зображено події того походу. Тоді запорожці на 80 чайках підійшли до османської столиці, спалили її околиці і захопили багато здобичі. Розгніваний султан послав навздогін цілий флот. Він настиг чайки біля гирла Дунаю. Та козаки знов розбили османів і захопили декілька галер. У полон потрапив і поранений адмірал Алі-паша. Частину захоплених галер козаки привели під Очаків і спалили їх на очах очаківської залоги (гарнізону)», - продовжує розповідь співробітник музею.
Про морський похід влітку 1616 року на Кафу вже згадувалося. Йому передував весняний похід на Варну, коли турецький флот, висланий навздогін, був розбитий біля гирла Дунаю. У 1617 році запорожці знову розгромили османську ескадру, у тому бою загинув турецький адмірал.
«У нашій експозиції демонструється і зброя козаків, яку вони використовували в абордажних сутичках: рушниці, пістолети, шаблі. Слід зазначити, що кожен козак у морський похід брав зі собою дві рушниці або два пістолети з запасом пороху та свинцю, а також шаблю», - каже мій співрозмовник.
Запорожці «підібрали ключ» до Очакова
Козаків, які йшли в морські походи, особливо на зворотній дорозі, майже завжди очікувала смертельна небезпека – турецький флот. Тому запорожці добре знали й уміло використовували у своїх походах географічні особливості Півдня України, та й не тільки його. Вони налагодили декілька маршрутів як виходу в море, так і повернення додому.
Один із таких шляхів проходив Дніпром через його притоку Конку, далі - волоком до річки Молочна, а з неї - в Азовське море. Потім через Керченську протоку козаки потрапляли до Чорного моря. Та враховуючи складність цього маршруту – чайки треба було тягти волоком досить велику відстань - козаки рідко ним користувалися. «Значно популярнішими був маршрут через Дніпровсько-Бузький лиман. Він проходив повз береги сучасної Миколаївщини. Але він був і найнебезпечнішим. Бо на очаківському рейді майже постійно чатувала турецька ескадра, тому нерідко доводилося прориватися з боєм. Інколи козаки перетягували чайки волоком з лиману у Чорне море», - розповідає Чернишов.
Він також звертає увагу на те, що під Очаковом й у Дніпровсько-Бузькому лимані сталося багато бойових сутичок між турками та козацькими флотиліями. Кілька разів козаки нападали і на саме місто. За задумом османських стратегів, Очаків мав бути своєрідним замком від Чорного моря. Та запорожці змогли підібрати до нього ключ.
Вони також узяли активну участь в останньому штурмі Очакова у 1788 році. «У другій половині XVIІІ сторіччя на острові Березань турки побудували фортецю. Вона не тільки прикривала з моря підходи до Очакова, але й заважала штурмувати це місто. Тому спочатку було вирішено захопити турецькі укріплення на цьому острові. І зробив це загін запорожців під керівництвом відомого козацького ватажка Антона Головатого», - наголошує Чернишов.
Тоді загін із 800 запорожців підійшов до Березані з того боку, де берег був найкрутіший. Коли козаки наблизилися до острова, туркам стало незручно стріляти з гармат. Запорожці видерлися на скелі і швидко захопили берегову батарею. Далі у руках козаків опинилася і головна цитадель острова. На Березані запорожці захопили понад два десятки гармат, іншу зброю та припаси.
Безумовно, для морських походів запорожців основним театром бойових дій було Чорне море. Та слід зазначити, що свої перемоги вони здобували і за тисячі миль звідси.
Один із прикладів – події Тридцятирічної війни. Тоді уряд Франції зробив кілька спроб залучити запорожців до бойових дій на своєму боці. Зокрема, до військової кампанії 1646 року у Фландрії, де французи кілька років не могли взяти потужну іспанську фортецю Дюнкерк. Існує історична версія (щоправда, не всі з нею погоджуються), що загоном козаків, який із Гданська морем переправився у Кале, командував отаман Іван Сірко. Перед атакою Дюнкерка козаки розділилися на дві частини: одна на французьких кораблях рушила на місто морем, а головні сили – суходолом. У нічному бою козаки захопили кілька іспанських суден, а далі – один із берегових фортів Дюнкерка. Майже одночасно почалася й атака головних сил із суші. У результаті іспанська фортеця капітулювала. Після цього командувач французької армії Принц Конде заявляв, що козацька піхота - одна з найкращих у світі.
Все перелічене яскраво свідчить про те, що козацька чайка залишила помітний слід в історії морських походів. Найбільша активність запорожців на Чорному морі припадає на період з 1602 по 1640 роки. Якщо на початку XVIІ сторіччя у море виходили загони по 20-50 чайок, то у 1620 році для чергового походу на Стамбул було зібрано 150 човнів, а пізніше ходило і до 300 чайок, на яких налічувалося до 20 тисяч чоловік.
Та згодом активність запорожців на морі зменшилася. Це сталося через кілька причин. Одна з них - політика Туреччини, яка була спрямована на те, що торгувати ставало вигідніше, ніж воювати. А ще посилилось протистояння українців із Річчю Посполитою, а згодом і Московією. Бойові дії на цих фронтах відбувалися не на морі, а на суші.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора
