Коли зі зброєю, як одне ціле. Курси стрільби для всіх
Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків останнім часом закликає мешканців міста пройти безкоштовні курси зі стрільби та домедичної допомоги. Хто відгукнувся на цю ініціативу, де проходять курси та чи всім вони потрібні – у репортажі кореспондента Укрінформу.
МИ ПРАГНЕМО НАВЧИТИ СТРІЛЯТИ ВСІХ
Додзвонитись за телефоном, який пропонують для запису на безкоштовні курси стрільби, вдалося з першого разу. Дізнаюсь, що заняття проходять кілька разів на тиждень у шкільних тирах. Обираю день і вирушаю у визначене місце.
Біля шкільного «Укриття» вже зібралось близько трьох десятків людей. Серед них – друг «День», член всеукраїнської громадської організації «Сокіл». Він один з інструкторів і теж чекає на відкриття тиру. Чоловік розповідає, що навчальні курси – це його перший такий досвід, хоча спортивною стрільбою «День» займається понад 6 років.
«Ми прагнемо навчити стріляти всіх. Навіть старших людей, які досі могли і не тримати зброї в руках. Для цього ми залишаємося з ними на навчанні довший час. За одне заняття можна навчитися влучати у ціль з 10 метрів. Стріляємо з пневматичної гвинтівки. На ній можна спокійно відпрацювати правильне спускання гачка, дихання, прикладання зброї, положення для стрільби і прицілювання», – стверджує друг «День».
Він каже, що опанувати пневматичну гвинтівку не складно. Коли люди розуміють, що надто сильного звуку та віддачі нема, страх минає, і все решта – справа техніки. На заняттях дають можливість зробити 5 пробних пострілів, решта – для самоконтролю.
«Переважно наступні 10 пострілів люди роблять уже набагато краще», – розповідає «День».
За його спостереженнями, навчити молодших людей простіше. Каже, вони більше слухають, стараються і менше сподіваються на власний досвід. Повчати навіть інструкторів, зауважує, більше люблять поважні учні. Є такі, що вже придбали для себе зброю, багато читали про стрільбу і приходять, аби випробувати себе.
«Люди, які приходять до нас і які надто у собі впевнені, здебільшого показують погані результати. У цій справі головне – вміти уважно слухати, після цього результати чудові», – запевняє інструктор.
Водночас він ділиться зі мною трьома стрілецькими правилами. Перше: зі зброєю треба завжди поводиться, як із зарядженою. Друге: ніколи не направляти її у напрямку людей, принаймні точно не в тирі. І третє: палець на спусковий гачок не класти, аж поки не готові вистрілити.
АМЕРИКАНСЬКИЙ ПРОТОКОЛ
Поки осмислюю головні правила стрільби, «День» радить піднятися до актової зали школи, де ось-ось розпочнуться курси домедичної допомоги. Запевняє, що не пошкодую. Кілька хвилин – і я знайомлюсь із тендітною дівчиною у військовій формі, на ім’я Марта. Ловлю себе на думці, що з її зовнішністю спокійно можна податися у фотомоделі. Але Марта вже має професію. Вона військовий парамедик ЗСУ, має досвід служби у добровольчому підрозділі. Навчання для цивільних – це у неї теж перший досвід.
«Тут ми вчимо, як зупинити критичну кровотечу, евакуювати з місця поранення, з-під вогню, розповідаємо про відновлення прохідності дихальних шляхів, мобілізацію, роботу з переломами… У нас дуже розширений курс. Його бажано пройти кілька разів. Навчання я проводжу за американським протоколом. Зазвичай, курс триває три дні по 8 годин. Але я намагаюсь усе передати стисло. У навчання включаю тактичну складову – як підходити до пораненого на полі бою, як врахувати особливості місцевості», – розповідає Марта.
Вона каже, що на курсах усе показує завдяки своїй стандартній аптечці, куди входять медичні засоби для зупинки кровотечі, спеціальний повітропровід, який використовують при пригніченому диханні, бандажі та інше.
«Навички, які ми даємо, можуть знадобитись як військовим у бойових умовах, так і цивільним людям у житті. Ми можемо зіткнутися з такими травмами у ДТП, чи навіть на кухні, де можна отримати ріжучі поранення. Якщо людина знає, як зупиняти ці критичні кровотечі, вона з цим упорається. Просто перемотати – нічого не вийде», – запевняє Марта і починає розкладати свій військово-медичний реманент для початку занять.
«От якби ви бачили, як ця тендітна Марта перекинула на себе хлопця-манекена, вагою понад 100 кілограмів, а потім ще протягнула його кілька метрів на спині, ніби з поля бою… Оце було видовище! То нам вона на курсах показувала, як рятувати пораненого… Вона наче мурашка, яка винесла на собі величезного слона. Ми були вражені», – розповідає захоплено 65-річний Володимир Йосипович Грещишин, який уже пройшов кілька занять домедичної підготовки.
Він зізнається, знайшов оголошення про безкоштовні курси стрільби і меддопомоги – і навіть не вагався, чи йти.
«Інколи на вулиці людині може стати погано. А я вже знаю, як до неї підійти. Один раз навіть пробував. Потім мене сварили, буцімто я не маю такого права. А я нічого не робив, я просто не хотів, щоб людина померла. Просив, аби той говорив зі мною… А коли приїхала спеціальна бригада медиків, то питали, чого я нервував ту людину… А я хочу просто бути корисним для тих, кого на дорозі вхопить інфаркт чи ще щось. Тому прийшов на ці курси. А ще піду в добровольчий батальйон. Аби лише не з вилами туди», – міркує Володимир Йосипович.
Каже, медичні курси цікаві, але він ще дуже любить стріляти. Тепер хоче собі придбати пневматичний пістолет. Оце й вирішив поновити знання, бо раніше ж учився на військовій кафедрі.
Так за розмовами про стрільбу, територіальний захист, російську агресію на українському кордоні та позицію Польщі ми разом ідемо в тир.
СТРІЛЯТИ МОЖУТЬ УСІ
«Зі зброєю маєте бути, як одне ціле», – такі настанови дає директор Івано-Франківської ДЮСШ №3, майстер спорту з кульової стрільби Павло Бойчук, який показує групі початківців поводження з макетом автомата Калашникова. Під його керівництвом група відпрацьовує вправи заряджання і розряджання зброї, прицілювання та здійснення пострілу. Помітно, що жінкам це дається важче, але вони більш наполегливі й відпрацьовують усе по кілька разів. Деякі з них при цьому не забувають про селфі та відео, але інструктор ставиться до цього категорично.
Павло Ярославович розповідає, що стрільба – це досить інтелектуальна справа. Тут є і розумова активність, і зорова, й фізична. Лише одиниці можуть стати спортсменами, але стріляти, каже, можуть усі.
«Дев’ять пальців рук мають утримувати зброю, а вказівний треба притискати окремо, аби не схибити під час пострілу. Зір має контролювати мушку, мозок має давати правильні команди, коли треба вже притискати палець, коли дихати, як утримати зброю. Якщо ми говоримо про влучну стрільбу, то відбувається складна психоемоційна робота. Всі чемпіонами не можуть бути, але всі можуть пройти першу фазу навчання. Це як керувати автомобілем. Просто у нас іще не розвинена культура стрільби. Ми про це згадуємо, коли відбувається військове загострення», – каже майстер спорту.
За його словами, вчитися стріляти можна з 10-річного віку. Як правило, гарні стрільці та снайпери – це спокійні люди, без надлишкової емоційної активності.
«Музиканти гарно стріляють, бо в них гарно розвинена дрібна моторика, чуття і зв'язок мозок-пальці. Скрипаль уміє не лише втримати в руках інструмент, а й створити ними чудові звуки. Зі зброєю так само. Її треба і втримати, і плавно все зробити, аби влучно вистрілити», – пояснює Павло Бойчук.
КРОК НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ
Тим часом поряд уже чутно команди «Заряджати гвинтівки», «До зброї» та «По мішенях – вогонь». Це їх дає друг «День» на вогневому рубежі, де й відбувається стрільба. У черзі до нього серед інших – 19-річна Оксана, яка працює у міській раді.
«Вміти стріляти ніколи не завадить, а ще з огляду на військове напруження. Це моє друге навчання. Вперше я стріляла, коли Нацкорпус проводив вишкіл. Не можна взяти в руки зброю й одразу стріляти. Для цього необхідні знання і здобувати їх варто усім», – переконана Оксана.
Поки ми чекаємо у черзі, щойно відстрілялась її тезка, Бойко Оксана. З рубежу вона виходить задоволеною своїми результатами.
«Дуже сподобалось, це мій перший досвід стрільби. З перших п’яти у мене чотири попадання, ще з десяти – усі вісім. Тут усе не так просто, навіть дихання має значення», – каже Оксана.
Виходжу на бойовий рубіж. Страху немає. Навпаки, відчуваю внутрішній спокій, хоча гвинтівка піддається не одразу. Ловлю себе на думці, що надто довго до неї руки не доходили. Друг «День» постійно нагадує, що постріл треба робити плавно, на видиху і після того, як врівноважиться серцебиття. Наче усе просто, але навичок таки бракує.
«Якщо людина багато разів буде здійснювати влучний постріл з пневматичної зброї, я даю 80-90%, що так само влучно вона стрілятиме з бойової», – запевняє майстер спорту з кульової стрільби Павло Бойчук.
За його словами, ці навчання – крок на випередження, який зробили в місті активісти за підтримки влади та в межах реалізації місцевої Програми розвитку кульової стрільби.
«Від влади ми отримали повне сприяння. Нам допомогли з облаштуванням тирів, закупівлею зброї. Тоді про вторгнення і загрозу ніхто й не говорив, хоча війна триває вісім років. Це тепер ми зрозуміли: якщо хочеш миру, треба готуватися до війни», – зазначає Павло Бойчук і показує, як поводитися з автоматом Калашникова. Цікавість у людей не зникає, вони продовжують відпрацьовувати знайомі рухи до автоматизму вже на макеті бойового Калашникова.
«Понад 300 франківців уже пройшли ці курси. Думаю, до кінця місяця їх відвідає до тисячі людей. Для цього ми торік відновили 4 тири у школах, й ось тепер ще запрацює один тир у школі №4», – розповідає телефоном мер Івано-Франківська Руслан Марцінків.
Каже, нині місцева влада вже підписала угоду про облаштування полігону для занять зі стрільби у селі Підлужжя. І там, запевняє, все буде набагато серйозніше.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото автора
