«Коли в Броварах почалися вибухи, коні сильно кричали...” 

Власник кінного клубу, розташованого біля Івано-Франківська, Матіас розповідає, що нині у його конюшнях, окрім власних 15 коней, знайшли притулок ще 30 скакунів. Каже, від початку війни до його господарства привезли своїх підопічних спортивні клуби із Запоріжжя та Броварів. Господар не відмовляє нікому і готує нові приміщення для тварин. Він проводить нас до конюшні, але просить його не знімати і не фотографувати: допомагає спортсменам і тваринам щиро, а не для піару.

КОЛИ ВЖЕ ВИЇЖДЖАЛИ, НА ДОРОЗІ ПОМІТИЛИ ВОРОЖІ ТАНКИ

У конюшні нас зустрічає майстер спорту з конкуру ( змагання з подолання перешкод верхи на коні - авт.) Галина Гапонова. З нею - чорний красень на ім’я Адмірал, 10-річний кінь німецької породи, який неодноразово виборював перемоги на міжнародних змаганнях. Він дуже любить вершниць, вражає елегантністю і поступливістю. Через травму ноги скакуну дали час на відпочинок. Цьогоріч він має знову вийти на змагання. Адмірал – один із 14 коней, яких Галина Гапонова першими вивезла на Прикарпаття з-під Києва.

«Ми буквально за ніч прийняли рішення переїхати. Коней погрузили в автомобілі і кількома ходками перевозили їх під Івано-Франківськ», - розповідає Гапонова.

За її словами, коні стояли недалеко від Броварів, де працював спортивний клуб. Перевозити тварин почали відразу після того, як там почались обстріли.

«Коли почались вибухи, коні сильно кричали, ніч не спали. Тварини відчували небезпеку і не розуміли, куди їм тікати, бо денник закритий. В природі тварини тікають, а в приміщенні вони панікували і подавали нам знаки тривоги - почали себе дивно поводити. У них є свої відчуття, інстинкти», - пригадує Галина.

Вона каже, коли вже виїжджали, то на дорозі помітили ворожі танки. Тоді й зрозуміли, що спішне рішення прийняли недаремно. Івано-Франківський регіон обрали випадково. Просто натрапили на оголошення Матіаса про бажання допомогти.

«Ми здивувалися цій пропозиції, бо стільки коней поставити в одній конюшні важко, а в нього така можливість була. Ми зідзвонились і вирішили вхопитися за цю пропозицію, як за рятувальну соломинку», - каже Галина.

ДЛЯ “МАЛЮКІВ” ПЕРЕЇЗД СТАВ ШОКОМ

Спортивних коней переправляли кілька днів поспіль. Коневозів в Україні небагато, тому довелось скористатись транспортом, в який можна завантажити не більше двох тварин. Серйозною перешкодою стала комендантська година у Києві.

«Ми стояли на Лівому березі Києва. Проблемою стало перевезти коней на інший берег, бо на дорозі почались затори, а вивезти тварин з міста треба було до 21 години. Потім ми ніч стояли на звичайній автостоянці, аби дочекатись ранку і рушити далі. Оскільки наші коні - майже всі малюки, які лише входять в спортивне життя, то для них це було важко. Вони не звикли до труднощів. Для них це стало шоком, адже для коня стояти у батмані (транспорт для перевезення коней - ред.) – це тривога, особливо коли гупає, гримить і конячка не розуміє, що відбувається за межами авто, в якому вона знаходиться. Старші коні більш адаптовані до випробувань», - говорить Галина.

Вона розповідає, що працює з кіньми майже 20 років, а тому відчуває їх як своїх дітей: знає звички, характер, розпізнає міміку. Каже, з перших днів війни тварини тривожилися не менше за людей. Вони гарцювали, панічно шукали щось очима, кричали. Заспокоїлися лише після переїзду. Шок минув і у спортсменів, які їх супроводжували. Нині біля Івано-Франківська усі приходять до тями.

«Тут є поле, яке Матіас упорядкував для спортивних коней, і ми вже потроху почали працювати. Звичайно, це не так, як було на професійних стайнях, бо не вистачає бар’єрів, інвентарю… Але, зізнаюсь, працюємо небагато, бо психологічно ще не повністю “видихнули” усе пережите», - говорить спортсменка.

ЗМІНА ПРОФЕСІЇ І ПІВ КОРОЛІВСТВА ЗА КОНЯ

Поки ми розмовляємо, Адмірал робить добродушні жести, наче позуючи перед камерами. Його власниця запевняє, що кінь зовсім не боїться людей і радо йде на спілкування. Їх виховують так, аби страх ніколи не сковував тварин. Особливо на змаганнях.

«Коні дуже чутливі до людських переживань. Вони часто самі намагаються нас заспокоїти», - запевняє Галина.

Ніби почувши про свою вдачу, до нас підходить Гарлі Квін. Це – дівчинка, якій лише рік. Своє ім’я вона отримала за сміливий характер, а в команду потрапила зовсім випадково.

«Свого часу я купила трирічну кобилу, і вона два місяці поспіль наче помирала. Лікарі не розуміли, що з нею відбувається. Лише на третій місяць ми всі збагнули причину її стану, коли у нас з’явилось ось це лоша», - показує Галина на Гарлі Квін, яка враз опинилась поруч з Адміралом.

Мама лошати після пологів, каже Галина, стала красунею, а Гарлі Квін дивує своєю вдачею та енергією.

«У неї фантастичні задатки. У свій перший рік вона показує те, чого деякі коні не можуть зробити навіть у трирічному віці», - хвалить свою улюбленицю власниця.

Тимчасом у конюшні Юлія Гаврилова дбайливо чистить після тренування коня Шадо, якого теж перевезли з-під Києва.

«У наш клуб він потрапив за три дні перед війною. Уся дорога до нас, а потім сюди його трішки знервувала. Йому шість, це молодий кінь, Ганноверська порода (відома у світі своїм атлетизмом і красою - авт.) З нашою командою він ще не встиг побувати на змаганнях, а раніше , на тому заводі, де ми його придбали, він виступав», - розповідає Юлія.

Поряд у конюшні порається мама Галини Гапонової - Ольга. Каже, приїхала погостювати до доньки з Миколаєва, а тут почалась війна. То й вирішили евакуюватись усім разом. Вже тут вона опановує нову професію конюха, бо вчиться доглядати за тими, кого раніше просто любила.

«До цього я була фінансовим директор приватної фірми. А тут змінюю кваліфікацію – чищу, мию коней. Їх багато, 14 голів, тому доні треба допомогти з ними», - розповідає Ольга і при цьому напуває Капітала. Поряд стоїть вже помита красуня Любонька.

Сьогодні у конюшні біля Івано-Франківська зі своїми улюбленцями працюють 6 переселенців. Усіх прихистили місцеві мешканці у своїх родинах.

«Ми коней розмістили, а самі залишились без даху над головою. З житлом нам допомагають і годують нас люди в селі», - зазначає Галина Гапонова.

У планах спортсменів – європейський шлях, де на них чекають і змагання, і аукціони. Продаж коней – вимушений крок для клубів. З одного боку, підопічні отримують нові можливості для спортивних досягнень, з іншого – це добрі надходження, які допомагають спортсменам розвиватись. Часом продаж одного коня дозволяє кілька років поспіль утримувати та виховувати десятки скакунів.

«Європейці допомагають сьогодні мінімально. Такими ж є і їхні пропозиції з купівлі коней. Не виключено, що нам доведеться піти на них через нинішню безвихідь, але вона, думаю, тимчасова», - каже Галина.

- А як ви обираєте собі коней, коли купуєте? - питаю у спортсменки.

“У кожного є свої критерії. Я обираю коня за очима. Так, так. Кожний кінь має свій погляд, і він для мене точно має бути не поглядом дурника. От коли кінь заворожує розумними очима, то за нього варто віддати пів королівства”.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото автора