Місцева преса: що після Перемоги?

Чим далі, тим частіше замислююсь над тим, як доведеться налагоджувати інформування українців після нашої Перемоги над російськими фашистами.

Знищена цивільна інфраструктура й значна частина житлового фонду, обмежений або й взагалі відсутній доступ мільйонів  людей до радіо й електронних ЗМІ, фінансова неможливість для дуже багатьох місцевих редакцій періодичних друкованих видань відновити випуск газет та немало інших об’єктивних факторів – все це помітно обмежить доступ населення, особливо в найбільш постраждалих регіонах, до так потрібної нам усім об’єктивної, правдивої й оперативної інформації.

Але ж вона в період відбудови України від воєнної розрухи вкрай потрібна!

Роздержавлені редакції газет і до війни ледь-ледь зводили кінці з кінцями, працюючи, в основному, на власному ентузіазмі та завдяки високій відповідальності журналістів перед читачами. Собівартість одного примірника нашої іванківської «Трибуни праці», наприклад, за 2021 рік склала 19 грн 72 коп. А передплатна й роздрібна ціна була 10 грн. Підвищувати її хоч би до рівня собівартості  жодна  редакція в Україні навіть не пробувала. Адже переважаюча частина читачів не змогла б собі дозволити такі витрати на пресу. Тому й змушені були свідомо працювати собі на збиток, а землякам – на користь. Таким чином дотуючи кожного читача в розмірі близько 500 гривень на рік. ( Порахуйте: кожна їх тисяча – це заплачені за постійних читачів 500 тис. грн. редакційних доходів!..).

Не дивно, що працювати в редакціях доводилось за мінімально допустиму зарплату – 7-9 тисяч гривень на місяць.

Хто так ще в світі «торгує» на ринку журналістських послуг?..

Тепер же у багатьох редакціях, як ось і в нашій, окупантами знищена матеріальна (комп’ютерна, зокрема) база для відновлення випуску газет. У когось  стануть на порядок денний  навіть поліграфічні послуги. А ще в когось  з різних причин розпався журналістський колектив… Який в багатьох випадках не так то просто сформувати заново.

Проте інформаційне забезпечення жителів  ОТГ, районів та областей треба буде швидко відновлювати. Бо, за висловом однієї непопулярної вже давно людини, газета – не лише колективний пропагандист і агітатор, а й колективний організатор. Й друковані ЗМІ в усіх регіонах можуть ще багато робити в цьому плані.

Проте згідно  з прийнятим у 2016 році Законом про роздержавлення друкованих ЗМІ органи місцевого самоврядування та державної виконавчої влади в Україні нині не мають  права засновувати й випускати підпорядковані їм  друковані видання. А приватні, повторюю, далеко не всі відновляться. Бо це  й надалі буде не той вид підприємництва, котрий може забезпечувати самоокупність.

І тому виникає потреба прийняти зміни до згадуваного Закону. З тим, щоб хоч на кілька років, потрібних для відновлення нормальної роботи усіх структур на державному рівні, зміцнення економіки нашої країни загалом, повернутись до можливості видання місцевої преси за  фінансування з місцевих та державного бюджетів окремим рядком.

Ці кошти  мають  спрямовуватись і на передплату газет для населення на територіях, що були під тимчасовою окупацією російських фашистів та на межі гуманітарної катастрофи. Адже виснажені фізично і психологічно,  збіднілі ще більше матеріально люди потребуватимуть постійної різнобічної важливої та оперативної інформації як ніколи раніше. А виділити грошей на пресу з сімейного бюджету вже не кожен зможе.

Та й передплатна кампанія на друге півріччя у більшості  регіонів України не проводиться. І яка перспектива з цим надалі – ще незрозуміло на сьогодні.

Не розшифровуватиму всіх моментів, як це бачиться в деталях. Упевнений: наш парламент, відповідні урядові структури здатні швидко осмислити таку проблему і правильно розв’язати її.

Лише одна з підказок: можна  також за максимально спрощеною процедурою залучати в сферу функціонування друкованих ЗМІ як зарубіжні гранти, так і заарештовані в багатьох країнах світу кошти РФ. Котрі можуть спрямовуватись в Україну в порядку частини репарацій.

Правильних варіантів може бути немало і  треба вже зараз обмірковувати й готуватися до їх реалізації.

Павло Смовж

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства