У начальника обласної військової адміністрації Володимира Труша кожен день розписаний буквально по хвилинах. А ще є непередбачувані дзвінки, відвідини, нагальні зустрічі, які у воєнний період важко спрогнозувати. Та попри все керівник області знайшов час, аби розповісти власному кореспонденту Укрінформу про те, чим зараз живе Тернопільщина, як ця тилова область протистоїть ворогу, визначивши для себе пріоритети у колись мирних галузях промисловості, аграрній, соціальній сферах.
ГОЛОВНІ ОРІЄНТИРИ – ДОПОМОГА ФРОНТУ Й ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ
- Як змінилася робота обладміністрації, яка з початком війни набула статусу військової?
- Війна, передусім, змінила фокус нашої уваги. Якщо формально, то ключове завдання військової адміністрації - разом із військовим командуванням забезпечити впровадження заходів воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку.
Людською мовою це означає, що після широкомасштабного російського вторгнення усі цивільні справи мають відійти на другий план. Нині уся увага сконцентрована на обороні та тиловому забезпеченні фронту.
В області вдалося вибудували міцну систему оборони краю. На жаль, усіх подробиць розповісти не можу, щоб не зашкодити військовим, але, повірте, Тернопільщина область під надійним захистом ЗСУ та загонів територіальної оборони.
А щодо військової адміністрації, то вона нині за своєю структурою подібна на цивільну. Підрозділи працюють 24/7, бо сьогоднішні виклики потребують швидкого реагування.
- Це, мабуть, стосується і проблем внутрішньо переміщених осіб?
- Безумовно. Зазначу, що на середину квітня в області таких було зареєстровано понад 66 тисяч. Але ця цифра мало не щодоби змінюється. Люди прибувають і прибувають із гарячих точок. Найбільше зупинилося, звичайно, у Тернополі.
- Яке тут головне завдання окреслили?
- Першочергово це - прийняти, розселити та забезпечити людей речами першої необхідності. Наступний етап – допомогти їм адаптуватися на новому місці.
- Що маєте на увазі?
- Йдеться про те, аби допомогти людям знайти роботу та облаштувати побут. Адже багато наших громадян просто не мають куди повертатися. Їхні міста і домівки розбиті російськими окупантами… Тільки у Тернополі прихистили понад 24 тисячі переселенців.
У місті на базі 18-ти освітніх закладів облаштували майже 3 тис. місць. Там можна не тільки переночувати кілька ночей, але й отримати продукти, одяг, психологічну та медичну допомогу.
Зараз у Тернополі серед переселенців - жителі Харкова, Миколаєва, Києва, Херсона, Макіївки, Краматорська, Запоріжжя, Чернігова та Маріуполя.
Вже подали документи у Міністерство соціальної політики на виплату допомоги внутрішньо переміщеним сім’ям, які зареєструвалися на Тернопільщині. Це понад 3560 сімей, які мають отримати понад 24 млн 390 тис грн.
КОЛИ ЛІКУЮТЬ БЕЗ ПРОПИСКИ
- Серед приїжджих багато й таких, хто потребує медичного догляду.
- Так. Ми керуємося тим, що жодна людина, яка до нас приїхала, не залишиться без лікування. Медична допомога надається усім, хто її потребує. Ніхто не дивиться на прописку.
З перших днів російського вторгнення ми перепрофілювали заклади під госпіталі для надання допомоги пораненим. Наразі такої потреби немає, але усі у режимі готовності.
- Серед пацієнтів медичних закладів багато і переселенців?
- Лікарні області вже прийняли близько тисячі пацієнтів з різних областей. За час війни у нас народилося майже 70 діток, батьки яких приїхали з постраждалих регіонів.
Налагодили роботи сімейних лікарів. Кожен, кому потрібна допомога, може звернутися у найближчу поліклініку навіть без попередньо укладеної угоди.
Зауважу, що роботу отримали понад два десятки лікарів з числа переміщених осіб. Це, як правило, фахівці з великим досвідом – анестезіологи, імунологи, хірурги.
ПОВЕРНУТИ ВІДЧУТТЯ СТАБІЛЬНОСТІ
Розуміємо, що на відновлення людей, які прибувають до нас потрібен час – рік-два в кращому випадку. Але ми не можемо поставити життя на паузу. Людям потрібно повернути відчуття стабільності.
- Як це зробити?
- Першочергово, як я вже казав, забезпечити їх роботою. Днями зустрічався з представниками бізнесу, де обговорили це питання. І я бачу їх розуміння та готовність до співпраці. Більше того, вони отримують від держави компенсацію у розмірі 6500 грн в місяць за кожного працевлаштованого переселенця.
- Звичайно, це дуже важливо – стабільна робота. А як щодо не тимчасового, а більш тривалого, або й постійного проживання тих, хто прибув в область?
- Дійсно, це окремий важливий напрямок роботи – покращення умов проживання тих, хто через російську агресію переїхав до нас. Назву одну цифру. У цьому році ми передбачали 27 млн грн на придбання шкільних автобусів. З початком повномасштабної війни ухвалили рішення спрямувати частину коштів на ремонт гуртожитку одного з комунальних навчальних закладів області. Вже робимо там ремонт, перепланування, закупимо меблі – все максимально адаптуємо до проживання родин. Характерно, що у таких ремонтах беруть участь й самі переселенці, аби прискорити приїзд в оновлені квартири.
Крім того, розглядаємо можливість будівництва п’ятиповерхівок з типовими квартирами. Спершу там зможуть жити внутрішньо переміщені особи, а потім це житло можна передати людям, які знаходяться на квартирній черзі, - військовослужбовцям, наприклад.
ОБЛАСТЬ СТАЛА ГУМАНІТАРНИМ ХАБОМ
- Мало не щодня передаю новини для Укрінформу про те, як в області гуманітарні штаби формують допомогу для ЗСУ та постраждалих регіонів. Злагодженість людей просто дивовижна.
- Так, ми також відмічаємо колосальні єдність і бажання людей допомогти як захисникам України, так і тим, хто постраждав від агресора. З першого дня війни зосередились на підтримці областей, де тривали бойові дії. В Україну почало надходити багато допомоги з-за кордону – продукти, одяг, медикаменти, засоби гігієни.
Свою допомогу пропонувало багато підприємств, простих людей.
Тож допомагали з логістикою, а також підтримували тих, хто опікується людьми, яким довелось покинути свої домівки через війну. Відверто кажучи, у перші дні все відбувалося, як кажуть, «на адреналіні». Цілодобово «закривали» питання, які потребували негайного вирішення. Але з часом налагодили алгоритм роботи
- Який же цей алгоритм?
- Ми працювали і працюємо виключно за запитами військових адміністрацій. Наприклад, голова Луганської ОВА надсилає офіційне звернення з потребою, скажімо, в автобусі. Немає жодних питань. Знайшли громаду, яка готова надати транспорт, завантажили його продуктами - і відправили на схід.
Загалом Тернопільщина відправила уже три таких автобуси у Луганську область, звідки вивозили з-під обстрілів наших людей.
А Харків визначено як місто-сусід Тернопільщини, хоч нас розділяє майже тисяча кілометрів.
- Що це означає - місто-сусід?
- Це значить, що область бере на себе відповідальність у постачанні в місто усього необхідного. Основне - забезпечення продуктами харчування кожного, хто залишився в Харкові. Може, це виглядає парадоксально, тому що Харків – місто-мільйонник, а Тернопільщина порівняно невелика, але поки що ми справляємося. Щодня відправляємо 10 тисяч продуктових наборів. Наше завдання – сформувати і відправити туди щонайменше 1,9 млн пакунків.
- А що в цих пакунках?
- У кожному наборі - чай, цукор, макарони, крупи, олія, печиво, тушкованка – те, що має тривалий термін зберігання і не потребує багато часу для приготування.
- А не простіше було б формувати фури із продуктами й доставляти їх на місця?
- Скажу відверто, рішення щодо персоналізованої допомоги було свідомим. Якби ми відправляли вагони картоплі, тушкованок, макаронів, це б дуже уповільнило процес. Харкову важко в себе організувати сортування і пакування. Місту, яке обстрілюють кожних 10-15 хвилин, треба думати про оборону, а не про формування наборів. Тому цю функцію взяли на себе - організували спеціальну групу волонтерів, яка й пакує такі набори.
Також допомагаємо столиці, Миколаєву, Сумам. Нам кидають клич – а ми шукаємо можливість відгукнутися і допомогти.
ЧАС МАКСИМАЛЬНИХ ПОТУЖНОСТЕЙ ТА ЖВАВОЇ РЕЛОКАЦІЇ
- Володимире Любомировичу, як перелаштували свою роботу промислові підприємства, бізнес у цей воєнний період?
- Промислові підприємства області в умовах воєнного стану функціонують практично на повну потужність.
Не хочу втомлювати цифрами, але зауважу, що наприклад, підприємства харчової переробної промисловості виробляють продукції значно більше, ніж минулоріч. Зокрема це борошно, крупи, молочні продукти, олія, м’ясні продукти, хлібобулочні вироби, консерви. А кондитерські виробництва взагалі перейшли на тризмінну роботу.
Також збільшили обсяги виробництва швейні підприємства області. 17 з них готові нарощувати потужності й надалі працюватимуть у три зміни, виготовляючи вироби для потреб ЗСУ.
Нагадаю, що уряд виділив перший мільярд гривень із резервного фонду державного бюджету на відбудову зруйнованої інфраструктури в областях України, де велись активні бойові дії. Тож наші підприємства готові до значного нарощування виробництва цегли, вікон, дверей, залізобетонних конструкцій, бетонних виробів, продукції добувної галузі.
- Як в області реалізується програма релокації підприємств з гарячих точок України?
- Упродовж місяця отримали понад 100 запитів від підприємств, які планують перевести свої виробничі потужності у наш регіон.
Для 43-х уже визначено локації. Окрім цього, 25 підприємств ще перевозять свої потужності. Загалом, 11 уже розпочали діяльність та виготовляють продукцію. Серед них – підприємства швейної та харчової галузі, виробництво будівельних матеріалів, торгівля фармацевтичними засобами та ІТ-компанія.
ПОЛЯ, ДЕ ПРАЦЮЮТЬ ПРИ СВІТЛІ ФАР
- У розпалі весняно-польові роботи. Теж своєрідний фронт…
- Так, агропромисловий комплекс області – це один із фронтів нашої боротьби за гарантування продовольчої безпеки країни. Тернопільщина завжди була аграрним краєм, тому розуміємо, що нам просто треба продовжувати те, що ми добре вміємо.
Не можу сказати, що тут все без проблем. Змушені були відкоригувати види культур, які є основними для продовольчої безпеки. Аграрії запланували засіяти ярих культур на площі 560 тисяч гектарів, це на 300 га більше, ніж торік. Збільшили також насадження овочевих культур, зокрема картоплі.
Щоб пришвидшити посівну кампанію, Рада оборони Тернопільщини дозволила аграріям працювати у темну пору доби, але лише за погодженням з обласною військовою адміністрацією.
- Пального вистачає? Адже у деяких областях ворог прицільно знищував нафтобази, аби зірвати посівну.
- Паливно-мастильних матеріалів достатньо. Тим аграрним підприємствам, яким потрібно пальне, допомогу надає Уряд. Зараз деякі сільськогосподарські підприємства подають заявки щодо необхідної їм кількості пального.
А в цілому прогнозованого врожаю вистачить, щоб забезпечити продовольчу потребу не лише на Тернопільщині, а й у тих областях, де зараз неможливо засіяти поля.
РАКЕТИ "ВИБИРАЮТЬ" КРИТИЧНУ ІНФРАСТРУКТУРУ
- Володимире Любомировичу, область не обійшли ракетні атаки ворога. Які їхні наслідки?
- Так, Тернопільщина – частина країни, в якій війна. І очевидно, що рано чи пізно до нас теж мало «прилетіти». Те, що протрималися так довго, - Божа милість. Завдяки силам протиповітряної оборони повітряні атаки пройшли для нас з незначними втратами.
Людських жертв та поранених немає, а це головне.
- Долетіло і до Тернополя…
- У Тернополі ціллю став об’єкт інфраструктури. На той час у ньому працювали люди, але під час сигналу повітряної тривоги вони перебували у безпечному місці. Зараз об’єкт для використання непридатний, але саме підприємство продовжує працювати.
- Яка ситуація на півночі області, де теж постраждав один із об’єктів?
- На Кременеччині уламки ракети пошкодили резервуари з добривами, в результаті чого стався витік аміаку. Сполуки потрапили у ґрунт та воду, але перевищення їх вмісту були незначними.
Ми прогнозуємо, які «точки» можуть бути цікаві ворогу, тому заздалегідь посилюємо заходи безпеки на об’єктах критичної інфраструктури.
Олег Снітовський, Тернопіль
Фото пресслужби Тернопільської ОВА