Спраглий Миколаїв
Миколаїв, 9 ранку. Накрапає дрібний весняний дощик. На одному з перехресть збираються люди. У руках тримають різних форм та об’ємів пластикові пляшки, відра, баклажки, каністри і навіть пластмасові бочки та алюмінієві бідони. У когось - старі добрі «кравчучки», дехто з дитячими візками, є й ті, хто під’їжджає на автомобілях. Але таких одиниці.
В очікуванні води
Це черга за технічною водою, яку щодня розвозять після того, як 12 квітня російські загарбники перебили водогін «Дніпро-Миколаїв» у Херсонській області, і півмільйонне місто залишилося без централізованого водопостачання. Більшість присутніх тут - люди старшого віку, хоча інколи можна побачити навіть дітей. Проте переважно родини з дітьми та більш заможні виїхали з міста, тікаючи як від війни, так і від безводдя.
Черга більшає з кожною хвилиною, а довгожданої водовозки немає. Напруга наростає. «Господи, скільки ж ще це триватиме? Куди дивиться наша влада? Обіцяли ж дати воду ще на минулому тижні і знову збрехали! Коли ми були молоді, то працювали, і у нас все було - і хліб, і до хліба… а тепер, ось… копійчана пенсія, ще й по воду за три квартали ходити…», - вголос бідкається немолода жіночка з яскраво нафарбованими губами. «Ще й ліфти не працюють, поки витягну ці пляшки на 7-ий поверх – жити не хочеться», - в тон їй відповідає інша. «Наші правителі в руках цю воду не носять, у них власні свердловини, тож наші труднощі їм не зрозуміти», - вставляє і собі хтось із черги.
«А ви не їжте, в туалет не ходіть, то й води треба буде менше!» - кидає вбік жіночок злу репліку чоловік із саморобним возиком, на якому стоять в очікуванні довгожданої рідини зо два десятки пластикових баклажок. Він невдоволений, бо щойно саме ці бабусі не пустили його прилаштуватися до когось зі своїх знайомих поперед черги.
«Люди добрі, ви наче з іншої планети, війна ж! Водогін перебитий, там ідуть бої, як його відремонтуєш?! Хлопці наші помирають, щоб ми жили у вільній країні, а вам тут постояти годину-дві важко! Он, у Маріуполі, люди пили воду з батарей, сніг розтоплювали…», - звертається до присутніх ще одна жінка. Це Тетяна Петрівна, їй 81 рік, вона колишня вчителька і завжди знаходить потрібні слова, щоб заспокоїти натовп.
«Дідуню, а куди бігти, якщо раптом обстріл касетними бомбами? Наш мер Сєнкевич казав, що у тих, хто на вулиці, є 20-30 секунд, щоб сховатися за принципом двох стін», - ставить цілком слушне запитання хлопчик років 10-12. Оглянувшись навкруги, дідусь вказує малому на приміщення зачиненого магазину метрів за 50: «Он бачиш будинок? Туди побіжиш, присядеш біля стіни…».
…Черга заметушилася – приїхала довгоочікувана водовозка. «О, знову ця машина, де вода брудна, неочищена… Навіть баклажки з-під неї вже руді…», - пробурмотіла ще одна пані. «То не пийте, вода ж технічна, скрізь про це говорять, споживати її не рекомендують, лише для санітарних потреб», - каже чоловік з ледь помітною сивиною років шістдесяти. «А що ж мені пити, якщо 5-літровий бутиль у магазині коштує 40-50 гривень, а пенсія 3 тисячі?» - ображається жіночка.
На щастя, за кілька хвилин з’ясовується, що цього разу воду привезли з іншого місця – аж за 20 кілометрів від Миколаєва, вона із підземної свердловини, тому значно чистіша. Задзюрчала довгоочікувана рідина по баклажках і люди трохи повеселішали. «Аби вже швидше наші прогнали тих клятих рашистів, а проблему з водою якось переживемо», - почулось у натовпі. Люди схвально закивали головами.
Але нетерпіння бере гору. «Чому у вас такий малий тиск? Стоїмо вже 2 години, щоб набрати ті нещасні 20 літрів! Он, коли одесити привозять воду, то в них відразу 5 кранів біля бочки, а у вас лише один!» - це якась жінка, стомлена довгим очікуванням, висловлює претензії водію водовозки. Але той лише зітхає, і, кинувши оком на ще чималий натовп, сідає до кабіни і витягує бутерброд – як кажуть, війна-війною, а обід ніхто не скасовував…
Чому буде лише технічна?
Проблема з відсутністю централізованого водопостачання у Миколаєві значно ускладнила і без того непросте життя місцевих мешканців під час війни. Майже з першого дня російської агресії місто потерпає від обстрілів, пережило кілька атак ворога. Розведені мости та складна логістика перших тижнів призвели до значного подорожчання харчових продуктів. А тут ще й воду доводиться купувати… Але чи не найбільшою проблемою стали черги. У перші дні безводдя місцева влада ніяк не могла дати раду цій проблемі, організувати чіткий графік. З’ясувалося, що водовозок у місті мало, а резервного джерела водопостачання нема.
Мешканці міста не раз атакували міську владу питанням: чому, мовляв, не ремонтуєте пошкоджений водовід? Адже он навіть до Чернігова 26 км водогону проклали за три тижні? «Для відновлення роботи водоводу «Дніпро-Миколаїв» потрібно замінити 10 метрів труби вагою 8 тонн. Наразі це проблематично зробити, бо там, на місці поривів, тривають обстріли. Та навіть якщо і станеться неможливе і ми його відремонтуємо, то де гарантія, що через деякий час трубу не переб’ють у другому місці? Тому ми зараз займаємося іншими способами доставки води до ваших квартир, збільшуємо, зокрема, кількість водовозок. Паралельно робимо свердловини і намагатимемося заповнити систему, щоб подавати воду хоча б по дві години на день», - відповідає міський голова Олександр Сєнкевич.
Також він відкидає докір миколаївців щодо того, чому влада завчасно не подбала про резервне водопостачання міста. Адже всі добре розуміли ще з початку війни, що через бойові дії і окупацію Херсона, пошкодження водогону було питанням часу. Один із жителів міста навіть звернувся до СБУ зі скаргою, чому, мовляв, під час війни не подбали про наповнення водою резервного водосховища у Вітовському районі.
«У нас справді там було водосховище, яке наповнювалося водою з Інгульця. Але з 2003 року воно перестало наповнюватися, а в 2006-му – висохло. Та й вода там була з перевищенням вмісту металів та інших шкідливих домішок, адже вище по течії - низка металургійних підприємств Кривого Рогу. Тому запустити його сьогодні нереально», - сказав Сєнкевич.
Але, на щастя, Миколаїв не залишився наодинці з проблемою. У місто почали возити воду з інших громад області, а також з Одеси, Кропивницького, Вінниці та інших регіонів. Місцева влада теж почала активно шукати вихід, бурити свердловини, розконсервовувати старі джерела, облаштовувати місця для забору води. Допомагали і волонтери. Це, певною мірою, знизило градус проблеми, хоча й не вирішило остаточно. Воно й не дивно, адже вже майже місяць чи не кожна родина розпочинає свій день із того, що спочатку очікує повідомлення міської влади про адреси, куди сьогодні підвезуть технічну воду (бо вони час від часу змінюються), а потім витрачає на її доставку до квартири від однієї до трьох годин на добу, а то й більше. Не кажучи вже про те, що донести її додому, інколи здолавши відстань у кілометр і більше, не кожному під силу, особливо старим і немічним. Попри те, що у місті залишилася приблизно половина його мешканців, живильної вологи щодня потребують близько 200 тисяч людей. Тому й черги, нервування, розчарування… Особливо серед тих, хто працює і не може собі дозволити витратити стільки часу. До того ж люди, боячись залишитися без води, не розходяться навіть тоді, коли виють сирени, сповіщаючи про загрозу ракетного удару чи обстрілів із реактивних систем залпового вогню, якими нерідко ворог обстрілює Миколаїв.
Прості математичні підрахунки свідчать: якщо при нормальному водопостачанні родина з трьох осіб використовує в середньому 9 кубів або 9 тисяч літрів води на місяць, то на день ця цифра сягає 300 літрів. Притягти ж із водовозки чи інших джерел вдається у середньому 30 літрів на добу, тобто вдесятеро менше. А відтак, про повноцінний душ чи прання можна забути, не кажучи вже про проблеми з каналізацією.
Є двадцять свердловин зі ста двадцяти потрібних
Тож не дивно, що запуску водопостачання у місті чекають з неабияким нетерпінням! Але ця довгоочікувана подія щоразу переноситься. Якщо спочатку на це просили до трьох днів, потім тиждень, потім два, то зараз поновлення водопостачання очікують не раніше 15 травня. Але й ця дата не остаточна. Радує те, що Кабмін теж перейнявся проблемами нашого міста, яке сьогодні є форпостом півдня України у боротьбі з російською агресією. Днями на ці цілі Миколаєву з державного бюджету виділено 56 млн грн. На жаль, це не розв’яже питання остаточно. Найкраще, що можна очікувати, це технічна вода, яка тектиме з кранів по кілька годин на добу. Ба більше, її не лише вживати у їжу не можна буде, а й бажано не використовувати для прання в машинках чи підігрівання у бойлерах, якщо не хочете зіпсувати техніку.
«Щоб наповнити систему водою зі свердловин, потрібно дуже багато часу. Адже для цього необхідно 150 тисяч кубів, а зараз ми качаємо зі свердловин приблизно 5 тисяч на добу, хоча поступово збільшуємо цю кількість. Тому прийнято рішення почати заповнювати трубопровід водою з річки Південний Буг. Але пити її не можна і побутовій техніці вона теж може завдати шкоду, бо недостатньо очищена. Та згодом цю воду ми потроху розбавлятимемо тією, що зі свердловин, аж до повної її заміни», - сказав мер.
Наразі, за інформацією міської влади, в місті вже облаштовано понад 20 свердловин. Правда, щоб повністю розв’язати проблему з водою, їх треба понад 120!
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора
