Древній Овруч: 105-ий день війни

Житомирщина з перших днів війни відчула і пережила її жахіття. Область зазнала майже сотню ракетно-бомбових ударів, 9 сіл були захоплені російськими загарбниками, а тепер тут розбирають руїни і ремонтують те, що вціліло, а ще розміновують територію, нашпиговану російськими боєприпасами. Збитки від війни для області вже сягнули 2,6 млрд грн.

Найбільше від наслідків воєнних дій постраждав Коростенський район на півночі Житомирщини, що межує з республікою білорусь. До його складу входить Овруцька територіальна громада, по якій завдавали авіаудари з території сусідньої держави.

Як древлянське місто Овруч оговтується після навали, показали журналістам.

Рожевий будиночок, якого більше немає

В Овруч ми їздили майже за два місяці після масового бомбардування міста. Раніше любила відрядження на північ області, бо це колоритне і гарне Полісся. Востаннє побувала там минулої осені на гастрономічному фестивалі «Поліська пані Картопелька», коли ще нічого не віщувало біди. Тепер розпачливо чекаю, що побачу руїни на місці привітного і затишного Овруча.

Ми виїжджаємо за межі Житомира і там  починається зовсім інше життя, позбавлене міської метушні. З вікна автомобіля видно, що люди, як і завжди о цій порі, сапають городи, згортають висушене сіно, випасають худобу. Помічаю, що цього року дуже багато лелек. Попри війну вони повернулися додому, як і чимало людей, що раніше вимушено залишили свої оселі.

В Овручі ми одразу їдемо до руїн центру зайнятості. Сучасну відремонтовану будівлю на початку березня знищили російські авіабомби. Від установи вціліла лише встановлена поруч металева табличка.

 «По території Овруцької громади агресор завдав більше 70 авіаударів. Зокрема 6 березня о 21:30 на цьому квадратному кілометрі було скинуто 11 авіабомб. Тут знаходився центр зайнятості. Це нова будівля, яку зруйнували дві авіабомби. Ще одна потрапила в будинок сім’ї Можаровських, внаслідок чого він повністю зруйнований і ніхто з його мешканців не вижив», - розповідає міський голова Овруча Іван Коруд.

За його словами, в місті повністю зруйновані понад 20 приватних будинків і пошкоджено майже 400 квартир. Мер пропонує пройти до понівеченого житлового сектору. 

На місці будинку сім’ї Можаровських лише вирва. На час авіаудару там перебували чоловік, дружина та її мама. Вибух був настільки сильним, що від людей не залишилося нічого. Будинки, що стоять поруч, потребують капітального ремонту. В одному із них стіна змістилася на 30 см. Там із сім’єю жила донька Миколи Дубовика, який підходить, побачивши журналістів.

«Я тут поруч живу. Того вечора мені зателефонували і кажуть: «Все, немає біржі (центру зайнятості – авт.), немає рожевого будиночка (там мешкала сім’я Можаровських – авт.). Я одразу сюди прийшов, усе на вулиці розкидане. У будинку доньки з 11 крокв тільки 2 залишилися цілі. Від удару вгорі повиривало цвяхи. Вона розповідала, що їх почало у підвалі трясти, пил був такий, що дихати немає чим і нічого не видно, вони чули удари. Добре, що залишилися живі», - говорить чоловік.

За його словами, у підвалі будинку на той час переховувалося шестеро дорослих та четверо дітей. Донька з онуками зараз живе в нього, а діти після пережитого дуже налякані.

Пан Микола показує другий поверх будинку, де поруч із понівеченими стінами лежать іграшки його онуків, як спогади про мирне і безтурботне дитинство.

Півонії та іриси вцілили після час вибуху

Далі ми їдемо до житлового масиву, що постраждав від бомбових ударів. Від частини будинків там залишилися руїни. Люди лагодять те, що ще можна відновити. На землі лежать розкидані, як уламки людських доль, книги та ніжки від дерев’яних стільців.

Біля брами будинку, що теж постраждав, але вцілів, стоїть жінка старшого віку. Це пані Валентина. Вона каже, що під час вибуху була вдома, тому отримала травми голови і руки, а ще в її тілі застряв осколок скла із вікна. Жінка лікувалася майже три тижні, а тепер наводить лад в своїй оселі.

«У мене повивозили все сміття і зараз я готуюся до ремонту. Тут працювали комунальні служби одразу після вибуху, бо сама б я з цією роботою не впоралася. Вже завезла пісок, дещо закупила для поновлення. У мене город закиданий камінням. Треба трішки перечекати, можливо, наступного року буду щось тут садити. Он, дивіться, тільки часник росте, який з осені висадила», - ділиться жінка.

Ми проходимо повз іриси та півонії в її дворі, що вціліли, і нині квітнуть. Далі господиня показує місце, де була її літня кухня. Від неї лишився лише фундамент печі. Пані Валентина з жалем згадує, що часто в печі сушила гриби, які збирала в лісі. Потім показує маленький, але важкий осколок, який застряг у стелі її хати.

«Це в мене була ванна, бачите, що тепер з нею. Тут в мене була кухня з вагонкою на стелі, а оце була спальня. У мене тут було дуже затишно і привітно. Трохи вже позамащувала глиною дірки в стінах…», - ділиться своїм болем жінка.

Тепер пані Валентина живе в Коростені в свого сина, а в Овруч їздить, аби прибирати в будинку і довкола нього. На прощання вона бажає всім мирного майбутнього і символічно показує рукою в бік білоруського кордону, до якого звідси трохи більше 30 км: «Оце зробили нам таке «друзі», але друзі в лапках, бо які вони нам після цього тепер друзі…».

Майже 100 ракетно-бомбових ударів за 100 днів війни

За словами начальника Житомирської ОВА Віталія Бунечка, з початку  війни Житомирщина зазнала майже 100 ракетно-бомбових ударів, внаслідок цього загинули 36 людей, а збитки від руйнувань вже оцінили у 2,6 млрд грн.

«В області вже постраждало понад 2600 об'єктів. Найбільше пошкоджено житлових будинків, їх частка становить 87%. Знищено або пошкоджено 2170 приватних житлових будинків, 108 багатоповерхівок, 71 заклад освіти, 2 з яких зруйновано вщент, 25 медичних закладів, 32 заклади культури, 168 будівель зруйновано повністю», - зазначив Бунечко.

Він додав, що за попередніми даними, ракетно-бомбових ударів російські війська завдавали по області з Каспійського моря та з території білорусі.

На початку бойових дій 9 сіл Народицької територіальної громади були захоплені військами рф. З 4 квітня їх там немає. Місцеві жителі розповідають, що відходячи, рашисти мародерили, забираючи з обійсть селян навіть лопати та відра.

Очільник області запевняє, що повторного входження ворожих військ на Житомирщину не допустять:

«Ми щоденно нарощуємо обороноздатність, якщо хтось захоче зайти з території білорусі по землі, то ми влаштуємо таке пекло, що ніхто сюди по землі точно не пройде», - говорить Бунечко.

За всією цією сумною статистикою насправді криється сильний біль людей, які втратили через війну свої рідних, домівки і спокій. Всупереч всьому життя на Житомирщині триває, поки на руїнах квітнуть квіти, а над ними літають лелеки.

Марина Слуцька

Фото автора