Дістали гасові лампи і забули про телевізор

Через ворожі обстріли у 77 населених пунктах Запорізької області без світла залишилось майже 22 тисячі людей, трохи більш ніж половина з яких - мешканці сіл поблизу Гуляйполя. Проводити аварійно-відновлювальні роботи енергетики не можуть, бо через активні бойові дії не мають доступу до пошкоджених мереж. Тож людям нічого не залишається, як діставати гасові лампи та свічки.

БАБУСИНА ЛАМПА

Воздвижівська громада Пологівського району знаходиться менш ніж за 20 км від Гуляйполя. Вона нараховує 2755 мешканців, і ці люди востаннє тут бачили світло ще на початку березня.

16 червня до сільради доставили 7 дизель-генераторів французького виробництва, які область отримала через Червоний Хрест. Воздвижівська громада стала першою, де відновити енергопостачання спробують за допомогою генераторів. Для цього їх встановлять на місці знеструмлених джерел живлення, наприклад, трансформаторних підстанцій.

“Світло? Ми вже забули, що воно таке. Немає телевізора, новин не знаєш, а тільки чутки якісь. Вже майже 4 місяці без світла живемо. У мене найменший син працює на фермі, то він заряджає телефони нам від генератора. А собі купити його не можемо, дуже дорого. І навіть якби гроші на нього були, то дуже дороге пальне, а генератор треба заправляти. Тож і живемо зі свічками”, - розповідає мешканка Воздвижівки Любов Михайлівна.

“Сьогодні вже світло має бути. Вам генератори привезли, чули?” - питаю у співрозмовниці.

“Мені не віриться… ви що? Скільки без світла сидимо. Я вже забула, як той телевізор виглядає, та як лампочки горять. У мене керосинова лампа є, ще бабусина. Я її зберегла й от тепер використовую. Їй може років 40, а може і старша”, - говорить жінка та біжить до хати аби показати мені раритетний “пристрій”.

Любові Михайлівні в серпні виповниться 61 рік. У 2014 році вона поховала чоловіка, нині живе сама. У цьому ж селі мешкають і її батьки, їм - 83.

“Ніколи не думала, що війна буде… Куди я поїду? Батьків не можу тут залишити. Брат мій аж в Одесі. Він не приїде сюди. Я ще працюю сторожем, охороняю машини, бо на пенсію не проживеш. Вночі страшно. Якось прокинулась, почула що летіла ракета, лежала і молилась: “Господи, допоможи”. Прямо над хатою гуло, але ж не впало… На голову не падають бомби - і вже щастя”, - додає вона.

Тиждень тому в селі зник газ. Коли буде - ніхто не знає. Проте пані Любов через те не дуже засмучується, бо підведеного газу в неї не було і раніше, балонами користується.

“У Новомиколаївку їздимо заправляти. Вчора поїхала, заплатила 1000 гривень за машину, ще 1600 грн за 35-літровий балон. На місяць вистачить, бо я тільки їсти варю”, - каже жінка.

Пенсію до села привозять, аптека є. До війни люди їздили в лікарню до Гуляйполя, а зараз - у Новомиколаївку. Любов Михайлівна - діабетик, каже,  медики пішли назустріч і дали інсуліну відразу на два місяці, бо їздити до лікарні часто - не по кишені.

ЕЛЕКТРИКА ЗА ГРАФІКОМ

Очільник військової адміністрації Олександр Старух під час робочої поїздки  до села розповідав, що є певні правила ведення війни для всіх країн, і вони передбачають, що цивільна інфраструктура не може знищуватись. Проте військові рф про ті правила не чули. Як результат - відсутність газу, електрики, води в селах та знищені дитячі садки, школи, лікарні.

“Ворог намагається зробити життя людей нестерпним. Окупант системно нищить цивільні об’єкти інфраструктури. Все це робиться, аби залякати людей. Наприклад, у селі Воздвижівка та в цілому районі вже кілька місяців немає електрики. А це має свої наслідки - не працюють медичні заклади, не працює ШВЛ, немає водопостачання. Таким чином, не просто погіршуються умови життя людей, а саме життя ставиться під загрозу”, - говорить він.

За його словами, наразі підтримати життєдіяльність у селах можна лише за допомогою генераторів потужністю від 33 до 60 кВт. Вони дозволять людям мати мінімальні умови для життя. Проте, через дорожнечу пального працюватимуть генератори погодинно.

Голова Пологівської РВА Артур Крупський додає, що в районі склалася найважча ситуація, бо левова його частина опинилася в зоні активних бойових дій.

“У нас є проблема з електропостачанням. Дві лінії електропередач, одна з яких була резервною, проходять через зону активних бойових дій. Електрика пов’язана з водопостачанням - свердловинами. Як тільки ми віддалимо зону бойових дій від ділянок, де сталися аварії, почнемо працювати над відновленням. Чекаємо контрнаступальних дій, щоби наші спеціалісти могли нормально працювати. На жаль, ремонтні роботи поки що неможливі”, - додав Крупський.

Щодо ситуації з газом, то поки що люди готують їжу на багаттях, а в кого є можливість - підключили балони. Представники влади запевняють, що вивчають питання закупівлі скрапленого газу і шукатимуть, як сказав Старух, “нестандартні варіанти”.

СІЛЬСЬКЕ ЖИТТЯ У ВІЙНІ

Голова Воздвижівської громади Віктор Тютюнник каже, що генератори планує поставити в кожному населеному пункті. Тоді, мовляв, буде і світло, і водопостачання і не треба буде людям воду підвозити.

“У селі Воздвижівка мешкає 1000 мешканців, Долинка - 500, Верхня Терса - 1000. Люди вже не витримують без світла і газу. Є “прильоти”, є руйнування, але люди живі, і це головне. Ця ніч була спокійна, а до цього три ночі підряд були з “музикою””, - розповідає він.

Мешканець Воздвижівки Віктор Хмара колись працював агрономом у  місцевому колгоспі, а нині - пенсіонер. Його дружина має продовольчу крамницю та двічі на тиждень їздить до Запоріжжя за товаром, “щоб люди мали що їсти”.

“З села повтікала, в основному, молодь. Я цього не схвалюю. Ну як так -  завферми бросить ферму, завдитсадка - дитсадок… Як можна бросить і поїхати? От жінка моя казала: “А може, і ми і поїдемо?” А я їй сказав “ні”. Питаю: магазин на кого залишить? Ціни на продукти заборонив підіймати. Війна - це горе. Наживаться на людях не можна, а інші підняли”, - розказує чоловік.

Він показав погріб, який називає “резервним”. Він зостався від старої хати, яку давно розібрали, а погріб лишили на випадок, якщо діти надумають зводити собі будинок. Але діти не надумали, живуть у Дніпрі.

“У нас гримає кожну ніч, жінка боїться, облаштувала підвал дома, а я сказав, що з хати нікуди. Хай привалює”, - каже Віктор.

Він називає рідну Воздвижівку “хорошим і багатим селом”, але коли летять над ним ракети, то жити “страшно і неприємно якось”.

Приблизно з березня лінія фронту більш-менш стабілізована, але “прильоти” по селах є. Населення Пологівського району зменшилось на 50%. Якщо до війни тут проживало близько 170 тисяч людей, то зараз на території залишаються 76 - 78 тисяч.

Ольга Кудря, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка