Медичний фронт Харкова: як цивільні лікарі працюють під обстрілами
Від 24 лютого в Харкові майже не було тихо. Вже понад п’ять тижнів на місто летять ракети з території Бєлгорода. Останніми днями цілями загарбників стають навчальні заклади та житлові будинки.
Загалом щодня в Харкові та області госпіталізують від 2-3 до 10 поранених внаслідок російських обстрілів. А бувають і такі чорні дні, коли в лікарні доставляють набагато більше людей. Так сталося 27 червня – загинуло дев’ятеро людей і близько тридцяти постраждали. І, на жаль, повторилося 11 липня – внаслідок обстрілу зі «Смерчів» загинули шестеро та отримали поранення понад тридцять.
Зараз медична сфера Харкова працює як єдиний механізм. «Швидка» прибуває на місце обстрілу за лічені хвилини, пацієнтів везуть у найближчий заклад, аби не втрачати ні секунди і якомога швидше провести операції. Найтяжчих беруть на себе військові хірурги, але й цивільні фахівці вже навчилися працювати з мінно-вибуховими травмами. Довелося.
Прагматичні, зосереджені, дещо зморені та вдячні за всіляку підтримку – такими кореспонденти Укрінформу побачили представників медичного фронту Харківщини. Вони рятують життя, хоча й самі часто наражаються на небезпеку. Хтось із них уголос проговорює, в когось це читається в очах: «Ми просто виконуємо свою роботу» і «Хто як не ми?».
«СКЛАДНО БУЛО В ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ»
Одна з великих лікарень області. З міркувань безпеки, на прохання керівництва регіону, ми не вказуємо назви закладів та імена лікарів.
Від початку повномасштабного вторгнення тут надали допомогу вже сотням поранених.
Сергія з м. Барвінкове на Харківщині після російського обстрілу ввечері 25 червня дістали з-під завалів лише вранці. Чоловіка доставили в лікарню в тяжкому стані - з множинними переломами ребер, дихальною недостатністю, контузією. Зараз його фізичний стан стабілізувався, він одужує, кажуть лікарі, та психоемоційний стан пораненого тяжкий, адже під час обстрілу він утратив дружину.
«Дружина загинула. Її знайшли аж на шостий чи сьомий день. Мабуть, її разом із дахом викинуло з хати в сусідній двір, на гаражик, там вона була. Поховали», - говорить Сергій.
У хірургічному відділенні лікарні ще лікуються харків’яни, які постраждали від російського обстрілу на Нових будинках 27 червня. «Ми сиділи на дитячому майданчику. Розірвалося щось у двох метрах від нас. Дідуся, що сидів на лавці напроти, вбило на місці. А нас із товаришем кинуло в різні боки», - розповідає пацієнт Олександр.
Того дня в цю лікарню доставили 23 поранених, зокрема й п’ятьох дітей, із них троє – у тяжкому стані. Загалом через відділення інтенсивної терапії, простіше – реанімацію закладу - пройшла вже чверть тисячі пацієнтів, а через лікарню загалом – десь у 5-6 разів більше.
«Цивільні потрапляють до нас практично щоденно. Їх везуть із різних районів міста, з області. Але найбільше мені запам’яталися наші поранені військові. Це був кінець лютого - початок березня. Навантаження на шпиталь було дуже велике, і частину поранених прийняли ми. Більше відтоді такого не було. Не знаю, чому, не поясню, та хлопці ці з передової мені врізалися в пам’ять», - говорить завідувач реанімації,та додає: «Не всіх вдалося врятувати».
Як і більшість українців, медики не очікували повномасштабного вторгнення. Частина персоналу виїхала з регіону, рятуючи дітей, хтось опинився в окупації.
«Дуже тяжко було в перші кілька днів, у перший тиждень. У лікарні працювало багато сумісників з інших закладів, вони розбіглися. Залишився кістяк колективу. Не було санітарок узагалі. Ніхто ж не був готовий до війни. Працівники опинилися на окупованих територіях і не могли їздити на роботу. В мене з усім навантаженням справлялися шестеро лікарів, четверо з них певний час тут і жили. І я сьомий, теж то жив у лікарні, то з дому їздив на роботу, по-різному було», - розповідає завідувач реанімації.
Він підкреслює: особлива подяка - студентам медичного університету, які виконували медсестринські обов’язки.
«Протягом першого тижня вони перебралися в лікарню, ночували в палаті в одному з відділень. Студенти закрили повністю потребу реанімації в персоналі. І вони по сей день працюють. Дехто вже завершив навчання і зараз у них розподіл. І я скажу, що багато хто, поварившись у цій нашій «каші» (в інтенсивній терапії, - ред.), захотів стати анестезіологом. Ось троє закінчують шостий курс, а вже прижилися в нашій нелегкій спеціальності», - хвалить лікар.
Вдячний фахівець і за гуманітарну допомогу, яку отримує лікарня. «Медикаментів, обладнання, перев’язувальних матеріалів, стерильних халатів і ще багато чого навозили досить багато. Ми маємо запас. Рівень забезпечення достатньо високий. Маємо бахіли, маски, шапочки, халати в такій кількості, що повністю вдягаємо відвідувачів, які приходять навідувати пацієнтів. Благодійні організації привозять харчування – і для пацієнтів, і для персоналу. Тому велика подяка всім організаціям. Зарплатню отримуємо. Відчуваємо підтримку», - зазначає лікар.
Зізнається: жодного разу від 24 лютого не спускався в укриття, як і більшість медичного персоналу.
«Втома накопичилася, це так, але ми не збираємося кидати свою роботу. От кажуть: не ігноруйте сигнали повітряної тривоги. А ви уявіть – у нас у відділенні одночасно лежить 12, 15 чи й 17 пацієнтів, які потребують специфічного лікування, яких не спустиш у бомбосховище. Персонал залишається біля хворих. Я в підвал узагалі не ходив ні разу, я не знаю, як він у нас і виглядає. Я біля своїх пацієнтів. Ми професіонали. Ми надаємо допомогу до останньої хвилини. Буває, бачиш, що нічого хорошого чекати не варто, а людину вдається витягти, і вона виписується – я заради цього в реанімації працюю, розумієте. І колеги мої так само, і весь персонал. Нам подобається наша робота», - каже завідувач відділення інтенсивної терапії.
“ВСЕ ЗМІНИЛОСЯ, ВСЕ-ТАКИ МИ БУЛИ ЦИВІЛЬНИМИ ЛІКАРЯМИ”
Хірург однієї з міських лікарень Харкова також відзначає складність перших днів і тижнів після повномасштабного вторгнення.
«Робота з 24 лютого кардинально змінилася. Все ж таки ми були цивільними лікарями. Але якщо людина знає, що треба робити, вона зробить. Були теоретичні знання, практичний досвід ми отримали. Справляємося. Був стресовий момент саме на початку, бо ми всі були не готові до того, що почалося. І комусь треба було вивезти родину, дітей у безпечне місце. Хтось потім повертався. Багато середнього та молодшого персоналу, на жаль, опинилися в окупації. Хтось просто не міг дістатися до роботи, бо не ходив транспорт, і переживав, що не може бути корисним у такий важливий час. А ще в перші ж дні – масові надходження поранених. Звичайно, ми не звикли до такого. Але зібрали волю в кулак і виконували поставлені задачі. Як працювали 24 на 7, так і працюємо», - зовсім по-військовому говорить мій співрозмовник.
Справді, цивільні медики вперше зіштовхнулися з мінно-вибуховими травмами, особливо їх вразила складність поранень від заборонених касетних боєприпасів.
«Вони мають велику силу ураження, завдають людині масованих пошкоджень: й торокоабдомінальне, й голови, і рук-ніг. При цьому кінетична сила уламків цих снарядів дуже велика. Куля, знаєте як, часто увійшла – вийшла, а тут маємо значні розриви тканин», - говорить хірург.
Також він розповідає про один із перших випадків порятунку пацієнта – жінки, яка отримала кульове поранення наприкінці лютого, коли до міста прорвалися незначні сили військових рф.
«Родина їхала в автомобілі, їх обстріляли. Це було перше вогнепальне поранення на той момент. Дівчина сиділа на пасажирському сидінні та отримала кулю в спину. До нас її доставили фактично в стані клінічної смерті. Вивели її з цього стану, прооперували, були пошкодження внутрішніх органів. Ми її виходили, підняли, виписали в задовільному стані. Оце такий мій перший військовий випадок, який, звичайно, запам’ятався», - розповідає лікар.
27 червня наш співрозмовник оперував 10-річного хлопчика, доставленого після вже згаданого обстрілу на Нових будинках.
«Швидка» привезла до нас, бо було набагато ближче, ніж до дитячого закладу. У вкрай тяжкому стані. Поранення черевної порожнини, ураження печінки, діафрагми. Також були уражені кінцівки. Це ті самі касетні снаряди, про які я казав. Провели протишокові заходи, прооперували та перевели під нагляд дитячих хірургів. Слава Богу, справилися», - розповідає хірург.
Всіх п’ятьох дітей, які постраждали того дня, за даними обласної адміністрації, минулого тижня відправили для подальшого лікування у закордонні клініки. Життя чотири- і шістнадцятирічної дитини, які отримали поранення 11 липня, поза загрозою, кажуть лікарі.
Хірург зазначає, що попри значне навантаження, саме робота змушує медиків триматися. Вони розуміють, як потрібні людям. Крім того, як ніколи, відчувають і підтримку від пацієнтів.
«Звичайно, в нашій професії без доброзичливості неможливо, без доброго ставлення ти ж не можеш бути лікарем. Але зараз відбувається так, що наші пацієнти страждають і психологічно дуже сильно. Хтось утратив близьких, хтось домівку та майно, хоча майно зараз узагалі на останньому місці стоїть. А пацієнти бачать, що персонал фактично живе в лікарні, що нам теж важко і фізично, і морально, тож відносини такі, знаєте, я скажу, що раніше такого не бачив. Просто нема людей, яких би не зачепила війна, і ми всі разом це переживаємо», - зазначає лікар.
«ШВИДКА» ПОТРАПЛЯЄ ПІД ОБСТРІЛИ
І, звісно, неможливо уявити медичний фронт Харківщини без працівників екстреної допомоги. Навесні соціальні мережі облетіло відео з лікарем «швидкої», який під час повторного обстрілу не тікає до будівлі в пошуках укриття, а залишається біля постраждалої людини та продовжує надавати допомогу. Минулого місяця на Зміївщині фельдшер, що потрапив під обстріл й отримав поранення ноги, сам надав собі допомогу і поїхав далі на виклик до пацієнта. Сьомого липня у Чугуївському районі бригада, що виїхала за 80-річною жінкою з пораненням і чисельними опіками, потрапила під повторний обстріл. Вони лягли на подвір’ї, прикривши голови руками, їх засипало землею та, на щастя, не постраждали.
«Бригади екстреної медичної допомоги, ризикуючи своїм життям, продовжують працювати цілодобово, виїжджають на виклики і під час комендантської години. Наразі в місті та області працює 178 бригад, із них 75 - у Харкові. Машини стоять по всьому місту, кожна на своїй, так би мовити, позиції. Вони не повертаються на базу, тому доїжджають до пацієнта за 2-3, максимум 5 хвилин, - говорить директор департаменту охорони здоров’я Харківської обласної військової адміністрації Максим Хаустов. – Єдине, коли «швидка» не може виїхати за викликом, – під час активних бойових дій. Йдеться про так звану «червону зону». Але бувало й таке, що іноді військові не пускали наших медиків на об'єкти, де тривають активні обстріли, але лікарі все одно проривалися. Тому я вважаю, що всі наші медики – справжні герої».
Та «прилетіти», кажуть в ОВА, може і в будь-який медичний заклад, адже російська армія показала свою сутність. Уже 126 об’єктів охорони здоров'я Харківщини мають пошкодження різного ступеня. У деяких випадках доводиться переміщувати заклади на базу інших лікарень, використовуючи вільні корпуси чи поверхи.
«Ми фіксуємо факти руйнації лікарень, як це було у Золочівській громаді, наприклад (там лікарню обстрілювали неодноразово, - ред.), як це було з нашою обласною дитячою лікарнею. Ми оперативно приймаємо рішення щодо передислокації закладів, щодо зміни маршрутів пацієнтів. Зараз, враховуючи навантаження, яке є, медична система справляється. І населенню, і нашим військовим надається найсучасніша, високоякісна медична допомога. І цьому також сприяють наші міжнародні партнери, які по лінії гуманітарної допомоги надають і медичні препарати, і обладнання», - запевняє голова Харківської ОВА Олег Синєгубов.
За даними обласного департаменту охорони здоров’я, з 24 лютого до 1 липня в області внаслідок російських обстрілів отримали поранення 1385 цивільних осіб, із них 144 – діти. Загинули за той же період 927 людей, зокрема і 46 дітей.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського
