Воєнний Харків: обстріляний центр і Північна Салтівка з висоти дев’ятиповерхівки
Ідея відвідати Харків з‘явилася абсолютно раптово. Від першої думки до купівлі квитків минула буквально година. Невідомість та нестабільність, спричинені повномасштабною війною, навчили швидко ухвалювати рішення. Задокументувати, нагадати, розповісти нові деталі – головна мета цієї поїздки.
Озброєна бронежилетом, каскою, тактичною аптечкою, фотоапаратом та диктофоном я відправилась на вокзал. Охочих поїхати до Харкова виявилось небагато, тож прямий нічний потяг вирушив із десятої колії напівпорожнім. Столиця проводжала дощем. Відчуття були неоднозначні, але я намагалася заспокоїтися, детально та структуровано продумуючи плани на день і маршрут містом.
Ніч минула швидко.
Потяг прибув до місця призначення рівно о 06:25. На обличчях людей у тамбурі було видно тривожність, що посилювало відчуття занепокоєння. Раптом жінка, яка виходила переді мною з величезними валізами, стоячи на пероні, широко усміхнулася і голосно сказала: "Нарешті вдома. Більше нікуди звідси не поїду". Цей епізод дещо розмив особисті переживання.
Від вокзалу я йшла фактично безлюдними вулицями, автомобілі не їздили. Спочатку подумала, що справа в ранньому часі, але впродовж дня так само багато людей не зустріла.
На перші наслідки терористичних дій російської федерації натрапила буквально за 1,5 кілометра. Це була зруйнована двоповерхова будівля – специфічний анонс перед ознайомленням з центральною частиною міста в нинішньому стані.
Обстріляні та випалені житлові будинки, об’єкти культурної спадщини, державні установи, пошкоджені церкви, зруйновані торгівельні центри, кав’ярні, магазини, салони краси – коротко про побачене в серці Харкова. Це не вкладається в голові, але у 2022 році в історичному центрі одного з найбільших за чисельністю населення міст України, важко знайти будинок, який би не зазнав бодай мінімальних пошкоджень через регулярні ворожі обстріли.
Секрети зруйнованих кабінетів Харківської ОДА: Книга "Линия путина" та парасолька з логотипом "Партії регіонів"
На вулиці Сумській розташовується, напевно, "найвизначніша" пам’ятка про російську військову агресію в Харкові – будівля Харківської обласної державної адміністрації, яка 1 березня постраждала через ракетний удар. Внаслідок цієї атаки загинули 29 людей.
У мене вийшло потрапити всередину приміщення.
Із деяких вікон ОДА відкривається жахливий вигляд на зруйновані об‘єкти, що знаходяться по-сусідству. Засохлі квіти на підвіконні, частково вцілілі меблі і навіть дзеркало з люстрами, документи та газети, хаотично розкидане взуття нагадують, що відносно нещодавно тут вирувало життя. Життя, якого українців щодня позбавляють апологети "руського міра".
До речі, у зруйнованих кабінетах адміністрації не обійшлося без його конкретних слідів. Досліджуючи деталі, я помітила в коридорі парасольку з логотипом політичної сили "Партія регіонів" родом із 2012 року та книгу "Линия путина" авторства Володимира Чередниченка. Знайти ці предмети в розбитій росіянами будівлі - наче потрапити в епоху сюрреалізму…
Але навіть за таких умов є місце для світла. На одному з поверхів повністю збереглась карта Харківщини. Мені здається, це можна вважати одним із символів сили, стійкості та незламності України.
Парк імені Горького за законами воєнного часуВід Харківської ОДА я пішла до Центрального парку культури та відпочинку імені Максима Горького. Донедавна він був сповнений дитячими радощами, а від початку повномасштабної війни став одним із плацдармів для російських атак.
Територія паркової зони відкрита для відвідувачів, але охочих прогулятися було небагато. Під час перебування там я помітила лише прибиральників та зайця. Поява вухатого здивувала і навіть налякала. Дуже вже раптово він пробіг переді мною, перериваючи мертву тишу.
Загалом – порожній парк атракціонів викликав доволі моторошні емоції, а спроби купити кави, щоб на кілька хвилин відволіктись і зарядитися енергією, виявилися марними. Заклади харчування та МАФи на території парку були зачиненими.
Взагалі пошук кави у Харкові – це справжній квест. Більшість закладів у місті не працюють. На думку голови військової обласної адміністрації Олега Синєгубова, це може бути пов’язано з переживанням власників бізнесів щодо високої імовірності прильотів.
При цьому відкритих продуктових магазинів у Харкові багато. За моїми спостереженнями, асортимент у них навіть більший, ніж у великих київських супермаркетах.
Свіжими слідами російських обстрілів
Напередодні поїздки внаслідок чергових російських ударів по Харкову в різних районах міста було сильно пошкоджено шестиповерховий будинок та гімназію. Я відвідала обидва об‘єкти.
Шестиповерхівка територіально знаходиться ближче до центру, тому розпочала свій шлях звідти. На місці події продовжували працювати рятувальники.
Силою удару було частково знищено передню сторону будинку, дах, вибито деякі вікна. Власники зруйнованих квартир розмістилися в дворі. Увагу привернула жінка поважного віку, яка сиділа над двома невеликими пакетами і спокійно спостерігала за розбором завалів. У ході розмови виявилося, що під час удару її не було вдома, а ті два пакета – це всі речі, які вдалося врятувати. Спокій харків’янки настільки вразив, що я не втрималась і запитала, як їй вдається триматися. "Я тримаю себе в руках. Уже стільки перебитих квартир бачила, а тепер і зі мною таке сталося. Слава Богу, що жива залишилась. Ось і все", – розповіла жінка.
Аби не заважати працівникам Державної служби з надзвичайних ситуацій проведенню робіт, я поїхала оглянути інший зруйнований об‘єкт.
Шкільні дошки, що ледь тримаються на розбитих стінах, понівечені навчальні посібники та художня література, знищені меблі – усе, що росіяни залишили школярам однієї з харківських гімназій. Рятувальники розбирали завали, а вчителі намагалися врятувати пам‘ятні речі у своїх класах.
Директорка гімназії Яна Чернігівська розповіла, що дізналася про трагедію вночі 10 липня. За її словами, освітній заклад дуже постраждав, тому після завершення рятувальних робіт експерти встановлюватимуть відсоток руйнувань для подальшого відновлення.
"Дуже боляче, але ми оптимісти. Школа – це, насамперед, колектив, діти, батьки. Ми всі живі. Ми будемо будувати школу. Сподіваємося, що наша гімназія буде ще кращою, сучаснішою, і ми будемо нести своє ім‘я ще багато-багато років", – поділилася емоціями директорка.
Вражена силою духу людей, які не втрачають надію та віру, стоячи на руїнах рідного та дорогого, я вирішила відвідати район, який уже називають привидом…
Північна Салтівка – район-привид
Ідучи кварталами Північної Салтівки мимоволі можна уявити себе героєм фільму жахів. Цьому сприяють пошкоджені обстрілами багатоквартирні будинки, кількаметрові вирви від снарядів, розбиті автомобілі, зруйновані дитячі майданчики… Однак це не декорації для фільму жахів, а звичайний спальний район Харкова, який від початку війни піддається регулярним нещадним російським обстрілам.
Оцінити масштаби руйнувань вирішила з висоти. Для цього довелося вибратися на дах дев’ятиповерхівки, чого наполегливо не раджу робити нікому. Від побаченого дух просто завмирає. Я прискіпливо розглядала будинки, щоб знайти бодай один вцілілий, але не знайшла. Мені здається, що далі будь-які слова будуть зайвими, тому пропоную переглянути відео та фотографії.
До повномасштабної війни Північна Салтівка була одним із густонаселених районів міста. Нині тут практично немає людей, а умови, в яких доводиться жити тим, хто залишився, м’яко кажучи, не найкращі. Детальніше про це я розпитала місцевих мешканців. Вони охоче контактували, але відмовилися говорити на відео, фотографуватися та називати справжні імена, тому в публікації лише короткі коментарі з узагальненим посиланнями.
Обстріли району, за словами місцевих, останнім часом дещо послабилися, але все одно трапляються. Однак всі, з ким вдалося поспілкуватися, зізналися, що вже звикли, тому не переховуються в укриттях.
Розповідаючи про загальну обстановку на районі, одна співрозмовниця зазначила, що зараз порівняно з весняним періодом стало значно краще. На її думку, Північна Салтівка навесні була подібна до Чорнобильської зони, а зараз життя поступово повертається. Свідченням цього, зокрема, є поява води та світла в деяких будинках. Проте газу досі немає. Люди продовжують готувати їжу на вогнищах біля будинків.
Продуктові магазини на території району не працюють, громадський транспорт не їздить, тож процес закупівлі продуктів ускладнений. Місцевим мешканцям допомагають волонтери, яких мені також вдалося зустріти. «Ми щодня, окрім суботи та неділі, розвозимо гарячі обіди. Уже не страшно, бо звикли. Як інакше? Особливо, тут, на Північній Салтівці, люди потребують допомоги, бо практично відрізані від усього», - розповіла про свою роботу волонтерка.
За кілька годин зустріла всього кілька десятків людей. Дехто з них взагалі не виїжджав за межі району, дехто нещодавно повернувся, але абсолютно всі наголошували, що люблять рідний дім, і ділилися мріями про якнайшвидшу відбудову.
Ніч у метро, яка не склалася
Останнім пунктом плану поїздки до Харкова передбачалася ніч у метро. На жаль, не можу назвати себе свідомою громадянкою, яка дотримується необхідних вимог повітряних тривог і спить у безпечному місці під акомпанемент сирен, тому ніч на 13 липня мала стати першою, яку я би провела в укритті. Принаймні, такі амбітні плани були. Проте задача потрапити на станцію, де продовжують жити люди (а таких у Харківському метрополітені залишилося всього декілька), виявилась нелегкою, а переночувати – практично неможливою.
Не отримавши дозвіл на прохід до зони метрополітену та зйомку, я лише здалеку оглянула тимчасові помешкання харків’ян. Намети, матраци, ковдри, імпровізовані стіни, зроблені за допомогою простирадл, – усе, що вдалося побачити. Таким побутом користуються кілька десятків людей.
Харківський метрополітен відновив роботу в режимі перевезень пасажирів 24 травня. Нині декілька станцій у Салтівському районі продовжують функціонувати виключно як укриття.
Харків – це суцільний біль. Це нагадування про війну у вигляді руйнувань через російські обстріли на кожному кроці. Це практично щогодинне оголошення повітряної тривоги одночасно із загрозою артобстрілу. Це місто, яке потребуватиме колосального відновлення, але, я впевнена, буде відновлено…
Ангеліна Страшкулич, Київ – Харків – Київ
Фото: Ангеліна Страшкулич
