Львів став основним прихистком для тисяч людей, які рятуються від війни, гуманітарним хабом і дверима в Європу. Сюди релокуються підприємства, щоб уберегти свій бізнес. Місто першим зустрічає усі міжнародні дипломатичні місії та поважних гостей, що приїжджають підтримати Україну. Львівські лікарі рятують тисячі поранених, постраждалих внаслідок російської військової агресії, яких евакуаційними потягами привозять сюди з регіонів, де точаться постійні обстріли. Водночас Львів також неодноразово обстрілювали ворожими ракетами. Перед міською владою постало чимало викликів. Про те, як міське самоврядування функціонує у воєнний час, готується до непростої зими та нового навчального року, як допомагає переселенцям і налагоджує контакти з міжнародними спільнотами заради розв’язання нагальних проблем, Укрінформу розповів міський голова Львова Андрій Садовий.
МИ НЕ ВІДДАМО ВОРОГУ ЖОДНОГО САНТИМЕТРА НАШОЇ ЗЕМЛІ
- Андрію Івановичу, найважливіше питання, яке цікавить усіх львів’ян, переселенців, що знайшли тут прихисток, людей які приїжджають до міста, чи у Львові безпечно?
- Від ракет, які запускає росія, не застраховане жодне місто України. Зі Львова ще до 24 лютого забрали всі військові об’єкти, але це не зупиняє росіян. Ви знаєте, що Львів багато разів атакований серйозними ракетними ударами. У нас було виведено з ладу три дуже великі потужні електропідстанції, які живлять два райони міста, були удари по підприємствах, об’єктах інфраструктури, але місто живе.
- Якщо ракети - це справді непередбачувана небезпека, то що можете сказати про повномасштабний наступ з білорусі, яка не так далеко від Львова. Чи готові до нього?
- Звичайно, так. І ця загроза є актуальною з 24 лютого. У нас вибудувана територіальна оборона, і ЗСУ за тією інформацією, що я володію, прогнозують, вивчають і аналізують ситуацію щодня. У кожному районі міста є штаб оборони та проведено додаткову підготовку для членів добровольчих формувань. Відповідальність, моя особисто і міської влади – це функціонування міста в екстремальних умовах. Сьогодні Львів є містом, що найбільше приймає українців, які приїхали. Тут зараз проживає ще 150 тисяч людей додатково.
- От власне, міська влада несе відповідальність тепер не лише за мешканців міста, а й за людей, які знайшли тут прихисток. Чи є в нас план евакуації населення, наприклад, як це розробили на Волині?
- Ми не збираємося жодного метра чи сантиметра нашої землі віддавати. Ми готові боротися і воювати. Крапка.
МІСТА УКРАЇНИ ПОТРЕБУЮТЬ НОВИХ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ
- Ви недавно відвідали Київську область, а саме - міста, що були в окупації і постраждали від військових дій. Якою була мета вашої поїздки?
- До мене звернувся голова Київської ОВА Олексій Кулеба. Ми з керівниками наших комунальних підприємств відвідали Бучу, Гостомель, Ірпінь. Протягом двох тижнів команда львівського водоканалу облаштовуватиме всі комунікації та благоустрій для тимчасового містечка в Гостомелі. Тут житимуть місцеві люди, чиї будинки зруйнували російські ракети. Також зобов'язуємось до осені відбудувати одну з пошкоджених багатоповерхівок, були ще інші прохання, але ми можемо допомагати в межах здорового глузду, бо тут, у Львові, теж роботи дуже-дуже багато. Тому я закликаю мерів, хто має таку можливість, допомагати українцям, які постраждали від війни. Зима вже близько. Сьогодні наш обов’язок підтримати кожного.
- А часто до вас звертаються мери інших міст за допомогою?
- По-перше, крім посади мера Львова, я ще маю зобов’язання бути головою Палати громад Конгресу регіональних влад, і щодня приїжджають чи телефонують міські голови зі всієї України стосовно багатьох питань. От сьогодні мав розмову з мером Охтирки, який потребує консультації з точки зору майбутнього міста, Їм потрібен стратегічний план розвитку міста, враховуючи ті лихоліття, які вони пройшли. До речі, такого плану потребують усі міста. І сьогодні також була розмова з керівництвом Міжнародної фінансової корпорації світового банку, і я на цьому їм наголосив. Українські міста потребують нових стратегій розвитку, треба шукати донорів, які б могли їм допомогти це все розробити. Бо перед тим як щось робити, треба думати: що саме і як. Тому координація є кожного дня. Часто спілкуюся з мером Миколаєва та інших міст - це моя робота.
- Ви допомагаєте іншим містам, а хто допомагає Львову? Зараз кожна дипломатична місія чи поважні гості, які підтримують Україну, найперше приїжджають сюди.
- Переважно мова йде про майбутнє. Дуже бояться виділяти живі кошти на речі, які мають сталий і постійний зміст, наприклад, постійне житло, постійне виробництво, але помагають із харчовими продуктами, різними медичними моментами - така допомога місту є.
У ЛЬВОВІ ПРОЖИВАЄ 150 ТИСЯЧ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ, АЛЕ МОЖЕ РОЗПОЧАТИСЯ НОВА ХВИЛЯ ЕВАКУАЦІЇ
- Скільки Львів прихистив вимушених переселенців, і чи відомо, яка частина планує тут залишитися на постійне проживання?
- Через Львів за час повномасштабної війни пройшло 5 мільйонів людей, 2 мільйони – таке було населення міста в певні тижні, в основному кінець березня, квітень. Уявіть собі, було населення 800 тисяч, а тут раптово збільшилося до 2 мільйонів! 200 тисяч українців з інших регіонів жило у Львові протягом трьох місяців. Зараз ми приймаємо 150 тисяч. Це велике навантаження на інфраструктуру, але це наш обов’язок, бо це ж наші - рідні. Орієнтовно 50 тисяч готові лишатися тут на постійне місце проживання, просто через те, що їм нікуди їхати. Це ми говоримо про людей з Маріуполя, Мелітополя, Сєвєродонецька та інших міст – це ті, хто втратили взагалі своє житло або їх помешкання зараз у тимчасовій окупації. А 50 тисяч людей – це орієнтовно, 1 мільйон метрів квадратних площі, а це умовно 800 млн євро, які треба знайти.
І сьогодні ми розуміємо, що може розпочатися нова хвиля евакуації. Наприклад, мер Покровська написав листа: просить прийняти за можливості 30 тисяч людей. І ми над цим працюємо.
- Багато переселенців жили у школах та закладах культури міста, як вдалося вирішити питання з житлом для них? Чи живуть іще у Львові люди у шкільних спортзалах?
- У школах Львівської громади більше не живуть переселенці. Їх переселили у інші локації, щоб підготувати навчальні заклади до нового очного навчального року. Також ми маємо локації, які зараз перебудовуємо для проживання людей. Це установи, які раніше не працювали.
- Це такі, як Будинок культури в Грибовичах?
- Так, на Замарстинівській ще одна будівля є, у центрі є кілька будівель. Треба думати, як вони переживуть у нас зиму.
- А що буде з модульними містечками, їх на території Львова три, і вони не пристосовані до зими, а там проживає понад тисячу людей?
- Вони будуть перебудовані. Ми перемістимо локацію зі Стрийського парку і розширимо можливості проживання на Сихові та на вулиці Пулюя. Також ми з нашими польськими партнерами переобладнуємо ці будиночки, щоб вони могли функціонувати і взимку.
- А людям, які планують залишитися на постійне місце проживання, чи виділятиме місто земельні ділянки? Раніше йшла мова про будівництво котеджних містечок, чи ведеться вже робота в цьому напрямку?
- Про котеджні містечка говорила Львівська адміністрація. Ми як місто зараз вибудували житло для вагітних «Незламні матусі», і це містечко працює, і не лише для жінок при надії, а вже днями приїхала пані, яка народила, і зараз живе там із немовлям. І це правильно, бо вагітні не можуть чекати, поки закінчиться війна.
Ми сьогодні працюємо над тим, щоби шукати кошти і будувати житло швидко. Наприклад, оці два будинки для вагітних ми збудували за три місяці. Зараз є технології, як будували 5-6-поверхові будинки за 4-6 місяців Ми працюємо з нашими колегами, щоб зробити можливим таке будівництво у Львові. І тут дуже добра новина - Уряд затвердив постанову, яка передбачає можливість іпотечного кредитування для будівництва житла. Якщо ця постанова запрацює, а мова йде про зовсім невеликий відсоток на 20 років. І оця іпотечна програма – це шанс. Бо виділяти ділянки – не вихід, нам допоможуть з інфраструктурою, окей, ми це зробимо, але базово потрібно запустити отой маховик будівництва, щоб люди за короткий термін мали нормальне житло.
ЛЬВІВСЬКА ГОСПОДАРКА: ЗАГОТОВЛЯЄМО ДРОВА, КУПУЄМО «БУРЖУЙКИ», ГОТУЄМО БОМБОСХОВИЩА
- За кілька тижнів розпочинається новий навчальний рік. Чи готові школи міста до очного навчання?
- До 1 вересня 128 шкіл Львова будуть готові до офлайн навчання. Більшість мають свої укриття, а для тих, що не мають, ми подомовлялися з організаціями та установами, які поруч, щоб можна було в разі тривоги туди привести учнів. Загалом із міського бюджету на облаштування укриттів у школах скерували 48,5 млн грн. І ми вже бачимо результат: порядок в укриттях шкіл набагато кращий, ніж у багатьох будинках.
- Багато батьків усе-таки віддають перевагу дистанційному навчанню, оскільки переживають за безпеку своїх дітей.
- На моє переконання, безпеки для дітей набагато більше у школі, ніж вдома. У перші дні війни, коли були удари по місту, люди чемно йшли в укриття, зараз уже трохи розслабилися. А коли дитина у школі, то вчитель зобов’язаний з нею спуститися в укриття. Тому шансів вижити є більше, ніж коли лишатися вдома.
- Думаю, вони також переживають і за зимовий період, за те, наскільки тепло буде у школах, лікарнях. Як місто готується до опалювального сезону?
- Зараз задача міста – виживати навіть в екстремальних умовах. По-перше, є надлишок електроенергії, і це завжди запасний варіант, якщо не будуть знищені електропідстанції. По-друге – газ, його є достатньо у сховищах, але якщо не буде ворогом знищено систему транспортування і підстанції. Якщо те і те буде уражене, чим тоді опалювати? Маємо бути готові до всього. Зараз ми розробляємо в місті комплексну програму, яка би зробила можливим використання альтернативних джерел опалення. Ми плануємо закупляти великі об’єми деревини, вугілля, крім того, спільно з бізнесом плануємо придбати так звані «буржуйки» (металева піч, призначена для готування їжі й обігріву приміщення, – ред.). Наша задача - вижити за будь-яких умов. Крапка.
- І що, великі об’єкти, дитячі садки, школи, лікарні, вдасться обігріти «буржуйками» і дровами?
- Так, дровами. У нас є і теплонасоси, які стоять на багатьох об’єктах. Одна з найбільших лікарень має можливість альтернативного опалення палетами. Тобто ми всі ці варіанти продумуємо наперед. Ми виживемо за будь-яких умов. А люди повинні подбати про свої будинки. Бо кожен будинок зараз – це власність людей, які там живуть. В Україні цієї зими нормою буде менша на кілька градусів температура в будинку, варто подбати про утеплення, треба буде економити. Нам важливо, насамперед подбати про функціонування закладів медицини і тих, що забезпечують роботу міста.
«НЕЗЛАМНІ» - ЦЕ ДОПОМОГА ПОРАНЕНИМ УКРАЇНЦЯМ ТУТ І ВЖЕ
- Зараз у Європі набирає обертів нова хвиля COVID-19. Зважаючи на те, що в нас значно збільшилося населення міста, чи витримає система охорони здоров’я чергову пандемію?
- Вам для цього треба поїхати і поспілкуватися з медиками, і ви отримаєте в цьому впевненість на 100%. Перебудовувати нашу медичну систему ми розпочали два роки тому, і на сьогодні вже маємо дуже хороший результат. Ми не просто обслуговуємо львів’ян, переселенців, а також і лікуємо людей, які отримали важкі поранення, яких привозять сюди медичними поїздами. Наразі справляємося. Низький уклін і велика подяка за це всім нашим медикам. Разом з тим, ми активно працюємо над створенням Національного реабілітаційного центру «Незламні» (UNBROKEN), аналогів якому немає у Європі. З його появою ми зможемо приймати 50 тисяч хворих на рік додатково для реабілітації.
- На якому етапі цей проєкт? І як він буде розвиватися? Бо старт дали йому дуже стрімкий.
- Люди, які отримали поранення, не можуть чекати і потребують допомоги негайно. Наше завдання – забезпечити весь цикл: і протезування, і виробництво протезів, і всі види реабілітації, і можливість проживання та адаптації до нових умов, уже з протезами. Ми говоримо про психологічну, фізичну та соціальну реабілітацію. Весь цей складний комплекс разом називатиметься екосистемою реабілітації «Незламні».
Ми вже перебудували багато площ у нашому Першому медичному об’єднанні. Плюс - ми зобов’язані збудувати ще кілька корпусів, власне, реабілітаційний і хірургічний, бо навантаження зростає.
І власне, «Незламні матусі», оцей комплекс, який ми вибудували - це один із маленьких пазлів великої екосистеми реабілітації, яка вибудовується кожного дня.
Також ми зараз працюємо над тим, щоб збудувати корпус для проживання людей, які проходитимуть реабілітацію після нових протезів, такі гуртожитки. Після протезування людині потрібно 3-6 місяців, щоб адаптуватися: працювати з реабілітологами і звикати жити по-новому. Зараз ми вибудовуємо проєктну частину цього корпусу. Він буде зовсім поруч, біля лікарні, і також у цьому районі ми вибудовуємо локації для виробництва, зокрема й протезів, щоби люди мали де працювати.
Я переконаний, що ми в Україні повинні мати якісне, повноцінне своє виробництво протезів, бо протезування за кордоном в середньому вартує приблизно 75 тисяч євро на одного хворого, в Україні це можна робити за сім з половиною тисяч євро. Розумієте, яка різниця? А ніхто просто так нічого не дарує, це все кошти.
- Коли в червні на презентацію до проєкту «Незламні» приїжджали міністри охорони здоров’я України та Німеччини, зазначалося, що збудувати центр планується за два роки, а його вартість - близько 77 мільйонів євро. Яку вже суму вдалося зібрати?
- От, власне, завдяки сприянню уряду Німеччини ми плануємо облаштувати майстерню протезів. Відповідний меморандум підписали вчора з Мальтійською службою допомоги. Йдеться попередньо про 1 млн євро інвестицій. Окрім цього, завдяки Мальтійській службі допомоги персонал майбутнього відділення протезування уже навчається у найкращих спеціалістів з ортопедії в Німеччині. І ми хочемо вже цього місяця розпочати етап протезування у Львові. Якщо говорити про кошти, які вже вдалося залучити і скільки ще треба, то це мова про мільйони і мільйони. Розумієте, це ж не є живі кошти, які лежать на рахунку. Наприклад, Фрайбург анонсував задонатити 1 млн євро. Зараз вони сказали: ви знаєте, ми подумали і готові виділити 2 мільйони. І ці кошти мають піти на будівництво якраз тих будівель, де люди будуть проживати після нових протезів. Так звані гуртожитки, які стануть частиною нашої системи реабілітації. Той самий Вроцлав долучається - теж мільйон виділяє. Гроші є. Але роботу поки що не можемо розпочати, бо найважливішим з етапів є саме проєктування, над яким зараз працюємо. Якщо ми, дай Бог, у цьому році розпочнемо будівельні роботи, то наступного ми вже все це відкриємо.
- Це реально так швидко побудувати?
- А в нас немає іншого варіанту, тому що хворі не можуть чекати – їм потрібно допомагати сьогодні - негайно.
- Побачила у вас на сторінці, що Леся Никитюк стала амбасадором «Незламних», а хто ще з відомих особистостей підтримує проєкт? І як вдається їх переконувати?
- Наприклад, у нас була делегація лауреаток Нобелівської премії, і вони погодилися стати нашими амбасадорами, мер Фрайбурга, мер Вроцлава, той самий Боно, Ніно Катамадзе, міністри, які приїжджають до нас… Коли ти пропускаєш через себе всю інформацію і весь біль, що йде від проєкту «Незламні», то не можеш відмовитися бути амбасадором. Ми залучаємо всіх. Бо це питання нашого життя і шанс, на який заслуговує кожна людина.
Ви знаєте, коли я вперше поспілкувався з родиною Степаненків, я після розмови з ними відійшов і просто плакав. Текли сльози, які не міг зупинити. Ти розумієш, що просто зобов’язаний їм допомогти. І ось днями вони з Америки прислали мені відео, як роблять перші кроки на протезах, і в мене знову були сльози, але вже інші – радості. Вони живуть, рухаються. А таких, як Степаненки, є тисячі, і не кожен попадає в об’єктив камери, тож ми про них нічого не знаємо. Багато хто не хоче їхати за кордон, воліють бути тут, і їм треба тут допомагати, тому час дуже важливий, важлива кожна година.
ЧЕРЕЗ ВІЙНУ ДОВЕЛОСЯ ВІДМОВИТИСЯ ВІД БАГАТЬОХ ПРОЄКТІВ, АЛЕ СМІТТЄПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД БУДУЄТЬСЯ
- Чи відчула казна міста прибуток від релокованих до Львова підприємств?
- Не можна так казати. Це обов’язок міста, що не є під постійними обстрілами, - працювати з подвійною і потрійною енергією. Бо ми даємо продукцію, яка потрібна всій країні, в різних напрямках. І якщо говорити про бізнес, який до нас приїхав, тут важливий не заробіток, а те, що люди відчувають, що їх чекають, допомагають, дають можливість працювати. Багато вже повернулися в Київ та інші міста, дехто вирішив повертатись, але залишити філіал і тут. І це для нас важливо. Бюджет, якщо говорити про надходження, ми виконали, але левова частка використовується на державні потреби, зокрема і підтримку Збройних сил, тероборони.
Ви ж бачите, ми жодних великих проєктів цього року в місті не організовували. Навіть реконструкції доріг відбуваються за кошти самих підприємців, які погодилися на оплату пізніше. Але те, що розпочали, варто завершити. Це і вулиця Шевченка, Пилипа Орлика, є невеликі недопрацювання по Бандери, треба дотягти до кінця. Тому стараємося, щоб місто жило, навіть у складних умовах. Бо як ви правильно сказали, через Львів сьогодні проїжджає чимало закордонних гостей, дипломатів, делегацій. Наше місто – це перше враження про Україну. Я навіть не уявляю, що було б, якби ми не перебудували вчасно площу Двірцеву перед нашим вокзалом. Ми б точно не змогли приймати по 60 тисяч людей на день, як це робив вокзал.
- Від яких проєктів довелося відмовитися через війну? Сміттєпереробний завод, Льодова арена, комплекс для Євробаскету… що із запланованого не вдається реалізувати?
- Сміттєпереробний завод ми будуємо. Будує польська компанія за кошти Європейського банку, там ми рухаємося вперед. Великі спортивні проєкти всі призупинені – це й Льодовий комплекс, і арена для Євробаскету – сьогодні не на часі. Ми не розпочали заплановані роботи з ремонту таких великих вулиць як Мазепи і Грінченка, хоча й робимо проєкт по вулиці Залізничній, яку хочемо брати в роботу зразу після Шевченка, бо так якісно можна з’єднати Рясне з центром. Зараз розробляємо проєкти, які можна буде зреалізувати, коли тільки виженемо ворога з нашої землі. А на сьогодні головне завдання – це працювати на Збройні сили України. Вони наші герої, від них залежить наше майбутнє і, відповідно, втілення всіх проєктів.
- У березні в інтерв’ю «Українській правді» ви сказали, що «війна триватиме в тій чи іншій фазі десь до кінця літа». Як думаєте, коли закінчиться війна і як?
- Для нас війна може закінчитися тільки перемогою. Бо ця гідра нам спокою не дасть. Це ж війна, яка не триває 6 місяців чи 8 років, ця війна затягнулася вже на чотири століття. Тому є шанс, маючи сьогодні підтримку всього світу, якої Україна в житті не мала, не просто перемогти росію, а зробити так, щоб вона була поділена на 8-10 країн. Щоб отримали незалежність якути, удмурти, дагестанці, чеченці і багато національностей, які населяють цю землю.
Що таке перемога для України? У моєму розумінні – це виставити ворога з нашої землі, повернути Крим, повернути Донбас і перебудувати нашу країну. О, тоді я скажу, що ми перемогли. Будь-який проміжний варіант – це не є перемога. Наступне питання, а що таке перемога України у війні з росією для США? Це ж наш партнер. А що означає перемога для Великої Британії, Польщі, Литви, інших партнерів? Я поки що не знаю. Ми всі повинні мати спільну позицію. Сьогодні вона одна – виставити ворога з нашої землі. І вирвати в росії зуби, щоб вона не мала намірів ні на кого нападати. Оце є важливо.
Людмила Гринюк, Львів
Фото Маркіяна Лисейка