Час демонтувати каміння
Зараз в області готуються знести найбільший радянський пам'ятник — 20-тонний гігант на словацькому кордоні, монумент “Україна — визволителям”. Два місяці тому активісти вимагали його демонтувати, а обласні й місцеві чиновники ніяк не могли між собою вирішити, хто це робитиме. Зрештою комісія при ОВА обстежила монумент і визнала його аварійним та таким, що загрожує життю громадян. Закарпатці побачили політичне рішення з цього приводу, і тепер демонтаж пам'ятника радянському солдату, який стоїть зі зброєю на кордоні з ЄС, — питання тижнів.
Політичну волю до очищення від імперських символів продемонстрували і в Мукачівській міськраді: за день демонтували угорського орла-турула, встановленого на одному з бастіонів замку Паланок. Це викликало бурю емоцій і у місцевих жителів, які розділилися на два табори, і в угорських дипломатів та політиків. З цього приводу в МЗС Угорщини навіть викликали тимчасового українського повіреного. В інфопросторі цей випадок почали розкручувати як історію про нетерпимість закарпатців до національних символів етноменшин. На тлі тотальної мовчанки міської влади та ОВА з цього приводу чимало хто наголошував, що це зовсім не нетерпимість до меншин, а містечкові політичні “розбірки”.
У світлі цих скандальних подій Укрінформ розпитав закарпатських експертів щодо процесу позбування від імперських “міток”. Ми поцікавилися, чому процес декомунізації, особливо на прикордонних територіях, часом також потребує “червоних ліній”, де вони проходять на Закарпатті та чи варто очікувати в краї слідом за леніно- й пушкінопадом угорського турулопаду.
НЕ ЗНАЄШ, ЯК РОБИТИ, - РОБИ ЗА ЗАКОНОМ
З приводу політичного рішення щодо радянського солдата на кордоні (Укрінформ описував цю ситуацію) говоримо із його автором — головою Закарпатської ОВА Віктором Микитою.
- Монумент “Україна - визволителям” регіональною комісією ТЕБ та НС визнано аварійним. Там справді є пошкодження стіни, на якій встановлено 11-метровий важкий монумент. Він може впасти на людей, не дай Бог, тому сьогодні вирішується питання для того, аби прибрати пам'ятник, що перебуває в аварійному стані. Чи буде він повернутий згодом, як усунуть причини аварійності? Ну хто його зна, у нас відбувається декомунізація і тому, можливо, не буде. Хоча я чув різні пропозиції щодо нього. Серед них — змінити монумент візуально під козацький стиль, або нехай буде український воїн. Ви ж знаєте, у нас на Закарпатті нині багато достойних героїв для цього. Наші хлопці перші проривають оборону ворога, вони рухають фронт, звільняють села.
Щодо демонтажу цього монумента — він буде здійснений коштом обласного бюджету. Це невелика сума, йдеться про десятки тисяч гривень на демонтаж й транспортування. Повірте, якщо він впаде, це принесе набагато більше витрат. Це дороговартісна споруда, вона однозначно буде зберігатися та охоронятися, - зазначає очільник обладміністрації.
Звісно, цікавимося в голови ОВА думкою з приводу демонтованого за рішенням Мукачівської міськради турула з Мукачівського замку. Майже тиждень, доки в області вирували пристрасті, жодних офіційних коментарів з цього приводу не давали ні місцеві чиновники з Мукачева, ані ОВА.
- Щодо демонтованого турула скажу так: коли не знаєш, як правильно зробити, — зроби по закону. Тому найперше: питання демонтажу угорського птаха із замку та заміна його на український тризуб — це питання до органів місцевого самоврядування і представників громади. Воно повинно було вирішуватися представниками громади на сесії, з обговоренням, здоровою дискусією — я так це бачу. Вони зробили це по-своєму. Але юридично в діях виконкому Мукачівської міської ради (який ухвалив рішення демонтувати угорського турула за зверненням директора замку. — авт.) немає ознак правопорушення. Утім, в усьому має бути здоровий глузд. Тризуб — наш символ, але це не означає, що нам нині потрібно його встановлювати на кожному вільному місці, до цього треба підходити якось мудріше. Якщо не дотримуватися правил здорового глузду, такі речі працюватимуть проти нас, і ворожі спецслужби це використовують, як, зокрема, ситуацію з турулом. Інформація про це одразу була на російських сайтах. Тому кожен політик повинен розуміти, що сьогодні це — закрита тема. Свою політчину волю потрібно направляти в інше русло, нам важливо нині тримати тил спокійним та міцним і підтримувати наші Збройні сили.
Чи буде якась моя інша реакція на випадок з турулом? Ні. Я не маю допускати ніяких дій — ні в ту, ні в іншу сторону. Ми повинні показати міжнародній спільноті, що ми є адекватні люди, що у нас в найзахіднішій області є демократія. Так, в області ідуть різні політичні процеси — але закон не порушено, ми все з'ясуємо і розберемося, - обіцяє Микита.
Питаю у голови ОВА, чи очікує влада в області, що процес ленінопадів та пушкінопадів перейде в наступну стадію, тобто чи можемо чекати на турулопад на Закарпатті і чи можемо ми собі таке зараз дозволити.
- Якщо це задумали ворожі спецслужби, то так, ми можемо цього очікувати, і цьому повинні будуть надати оцінку правоохоронні органи. А щодо внутрішнього процесу, то тут ситуація наступна: якщо це була чиясь погана ідея і він це зрозумів — то на цьому воно й зупиниться, - зазначив Віктор Микита.
ТЕМПИ ДЕКОМУНІЗАЦІЇ СТИХАЮТЬ І НА ЗАКАРПАТТІ, І ПО ВСІЙ КРАЇНІ
Розмовляю також із громадським активістом Вадим Поздняковим, головою ГО “Декомунізація. Україна”, якого називають головним декомунізатором України. Це харків'янин, який вже довший час живе на Закарпатті та координує процеси демонтажу радянських пам’ятників, а також перейменування вулиць, що носять назви на честь радянських чи російських діячів.
З Вадимом ми розмовляли про новий виток декомунізації в Україні загалом і на Закарпатті зокрема, влітку. Він тоді казав, що Закарпаття було регіоном, що позбувалося радянсько-імперської спадщини найактивніше серед інших. Цікавлюся, чи збереглися темпи процесу.
- Можу сказати, що нині темпи декомунізації затихають — і це стосується не тільки Закарпаття, а й загалом країни. Зараз процес триває переважно за рахунок того, що ми його рухаємо, тобто все, що демонтується чи перейменовується, відбувається з нашої ініціативи. Знизу, від громад, ініціативи фактично немає. Навіть навпаки, є гальмування — ми пишемо звернення до органів місцевого самоврядування з проханням зібрати сесію та перейменувати вулицю чи зняти пам'ятник, а нам відписують відмову. Виглядає так, що ті громади, які хотіли декомунізуватися, або вже це зробили, або завершують процес. А решта — просто не хочуть.
Щодо перейменування вулиць, то на Закарпатті залишилося іще порядка 400 радянських та російських назв у топонімах, наразі триває громадське обговорення з цього приводу в Виноградівський, Іршавській громадах та в Ужгороді, - каже Поздняков.
Цікавлюся думкою Вадима щодо останніх скандалів навколо пам'ятників, які демонтували чи збираються знести на Закарпатті.
- Це чудово, що знайшли рішення щодо монументу радянському солдату на кордоні, бо довший час справа не рухалась. А його потрібно демонтувати в рамках закону про декомунізацію. Не очікуємо якихось провокацій з цього приводу. По-перше, це кордон і там завжди є достатня кількість силовиків, які можуть припинити будь-які провокації, а по-друге, на Закарпатті немає якоїсь активної проросійської організації, яка би захищала радянські пам'ятники, як це було, скажімо, у Миколаєві з ветеранами МВС. На Закарпатті таке можуть активно обговорювати в соцмережах, але в дію це, як правило, не переходить. Дія закарпатців в цьому плані проявляється хіба як саботаж — люди просто не хочуть цього робити і не роблять, - говорить Вадим.
Щодо турула — тут питання дуже складне, вважає Поздняков.
- Я, звісно, за демонтаж турула обома руками. Це також імперський угорський символ, їх є кілька в області. Що стосується зокрема мукачівського — те, що він був частиною місцевих політичних та інших ігрищ, знають усі. Я прекрасно усвідомлюю передумову як монтажу, так і демонтажу цього турула: його як встановили за політичною вказівкою, так і демонтували. Але в нашому випадку, у контексті деколонізації, ці ігрища нам на руку, -- зазначає активіст.
УСІ ЗНАЮТЬ ПРАВДУ ПРО МУКАЧІВСЬКОГО ТУРУЛА, АЛЕ ОБГОВОРЮЮТЬ НЕ ЇЇ
Експерт з угорського питання на Закарпатті, політолог, директор Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський, коментуючи ситуацію довкола мукачівського турула, наголошує: цей прецедент — містечкова історія, а не державна політика. Потрібно це розуміти усім, хто починає про це розмову.
- Якщо коротко, то це — чистий волюнтаризм однієї людини або групи людей. За збігом обставин, вони ж ухвалювали політичне рішення про встановлення цього пам'ятника у 2008 році. Тому те, як це охарактеризували закарпатці (“Балога дав — Балога взяв” - ходив цими днями жарт: саме за каденції закарпатського політика Віктора Балоги на посаді Голови секретаріату Президента й установили угорського орла в Мукачівському замку. — авт.), сюди дуже підходить. Я також згоден з тими, хто каже, що демонтаж турула — це провокація. Але треба уточнити: це провокація на всі сторони. Вона однаково вдало зіграла як на угорських радикалів, які засудили демонтаж, так і на українських, які його підтримали. Зараз дискусія йде про те, чи має він там бути, чи ні, включається вся ця плутанина із символікою, бо турул справді є символом і угорців як нацменшини, і угорського реваншизму, і визвольної боротьби угорців під проводом Ракоці, володаря Мукачівського замку. Він є також таким напівбіблійним символом птаха, який показав угорським племенам шлях до Батьківщини тощо.
Тобто треба зауважити, що це було імпульсивне рішення (Балоги. — авт.), але фірмове, талановите. Монумент юридично не має жодного охоронного статусу, по суті, це приватна власність (пам'ятник виготовлений на гроші американського бізнесмена Імре Пака, вихідця з Мукачева. — авт.), він ніяк і ніде не був узаконений — і це також зіграло свою роль. Щодо причини демонтажу — на Закарпатті усі знають правду (причина - в небажанні закарпатських угорців співпрацювати політично з партією Балоги), але цю правду не говорять, натомість обговорюють “угорське питання”. Тож я хочу наголосити ключове щодо випадку із мукачівським турулом: як би хтось не ставився до угорців, турулів і так далі, демонтаж пам'ятника з Мукачівського замку не має нічого спільного з державницькою позицією України.
Я сподіваюся, що всі з цього зроблять правильні висновки. Про те, що це — дуже волюнтариська історія, це не міжетнічний конфлікт і за цим не стоїть Київ, який “хоче помститися” за проросійську позицію Будапешта. Я бачу, що такі висновки уже роблять.
Як виходити із цієї ситуації? Для українсько-угорських відносин ця історія — ще один доказ того, що потрібно домовлятися державами. Офіційні Київ та Будапешт мають домовлятися про встановлення таких пам'ятників, а не Імре Пак та Віктор Балога. І щодо таких монументів має бути ухвалений ціла низка документів, які регламентують, коли вони встановлюються і коли демонтуються, і хто як при цьому діє. Тоді таких ситуацій, як зараз, не виникатиме, - наголошує Дмитро Тужанський.
У РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ ЗАКАРПАТТЯ ВІД ДЕМОНТАЖУ ПАМ'ЯТНИКІВ МАЛО ЩО ЗМІНИТЬСЯ
Насамкінець з приводу найгучнішого демонтажу пам'ятників на Закарпатті говоримо із істориком, професором Сергієм Федакою.
- Мені особисто найбільше до душі японська традиція щодо пам'ятників — вони принципово їх не зносять, залишають усе як є. Але я розумію, наскільки зараз ідеологічна боротьба є важливою для України, наскільки вона складна та напружена. Щодо цих двох пам'ятників скажу наступне: на Закарпатті є підстави позбутися їх обох. Тому як історик, закарпатець я — без особливих радощів, але підтримую демонтаж обидвох.
Цікавлюся у Сергія Дмитровича, наскільки питання демонтажу пам'ятників на Закарпатті є актуальним узагалі — поза Фейсбуком, де місцеві збивають списи в дискусіях, чи поза політикумом, де є свої розклади та розрахунки. Чи відчувається ця потреба в демонтажі, чи говорять про це в колах інтелігенції?
- У Фейсбуці демонтаж обговорюють особи, які не можуть фізично долучитися до військових дій і компенсують це таким чином. Тобто люди прагнуть бути активні і демонструють це бодай у сфері пам'ятників. Це певний психологічний момент, мовляв, якщо ми не можемо там — то хоча би тут зробимо, - каже Сергій Федака.
Він зауважує: щодо реальної ситуації на Закарпатті — із демонтажем цих монументів в регіоні мало що зміниться, чесно кажучи.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака та з відкритих джерел
Матеріал підготовлено за підтримки International Media Support (IMS), Медіацентр "Схід" і ГС "Консорціум ветеранських організацій сходу"
