Наші Збройні Сили зайшли поки що на самий краєчок Луганщини, однак мало хто сумнівається, що доволі скоро будуть звільнені перші міста області, а невдовзі після того окупанти залишать і всю її територію. Та чи готова Україна повернутись сюди організовано, так, щоб відновлення нормального життя не супроводжувалось плутаниною та неузгодженістю органів влади і доволі великої кількості різноманітних служб забезпечення життєдіяльності? І чи є в наявності всі необхідні ресурси? На ці та інші питання Укрінформу відповів Ігор Агібалов.
З чим зіткнемося після повернення
- Минулого разу ми говорили на тему, як організовано підготуватися до можливої окупації. Девіз цього інтерв’ю: «Йшли спонтанно, давайте хоч повернемося нормально». Почати слід з того, що, дякувати Богу та ЗСУ, ми маємо всі шанси на деокупацію Луганщини, хоча б часткову, найближчим часом. Сподіваємося, але й розуміємо, що, коли ми повернемося, зіткнемося з цілою низкою страшних знахідок – і з цілою купою проблем, з якими на нас чекатимуть місцеві жителі – і ті, які захочуть одразу повернутися. Тому вже зараз ми бачимо, принаймні по Луганській області, що необхідно буде зробити насамперед.
– Що ж саме? І в якій послідовності?
– Голова Луганської ОВА уже надав доручення на накопичення матеріальних резервів, щоб, увійшовши до звільнених населених пунктів, можна було одразу вирішувати невідкладні питання місцевого населення. Але тут треба розуміти, що, накопичуючи ці ресурси, треба вирішити, які з них знадобляться насамперед. І досвід 2014 року – частково, і досвід звільнених територій цього року (у Харківській та Херсонській областях) нам говорить про те, що є певні пріоритети. Звичайно, ми бачимо, що багато областей розробили якісь спільні плани з даної тематики; з частиною їх ми познайомилися – і бачимо, що вони містять цілий масив заходів, у якому можна… загубитися. Все одразу зробити неможливо. Тому для громад Луганської області, безпосередньо для військових адміністрацій, на запит однієї з громад, ми зробили певний спрощений план першочергових заходів. Він включає п’ять розділів, які мають бути реалізовані в перші ж години.
По-перше, це забезпечення медичного огляду постраждалих. Увійшовши на звільнену територію, ми зіткнемося з пораненими, які вимагатимуть невідкладної медичної допомоги. Звідси – ми повинні мати запас протишокових засобів, запас перев’язувального матеріалу і, найголовніше, ми повинні привезти лікарів. Вони повинні мати можливість у перші дні оглянути поранених та провести огляд хронічно хворих людей, які й на цій території залишались на обліку наших медичних закладів. Ми ж розуміємо: є епілептики, є цукрові діабетики, кардіологічні хворі, які, можливо, весь період окупації перебували без необхідної допомоги і зараз перебувають у критичному стані. Тобто перше – це хворі, і все для допомоги їм має бути під рукою.
Це – перший блок у нашому плані дій.
Хліб – голодним, безпеку – всім
– Другий блок. Ці люди, швидше за все, просто голодні. На деяких територіях – ми зараз отримуємо дані щодо громад Сватівського району (інформація, зрозуміло, епізодична) – навіть ті магазини, які там залишилися, мають мінімальні набори продуктів і працюють буквально годину – дві на добу. Тож треба мати з собою певний запас харчів на перший час. По-перше – борошно для того, щоб організувати випічку хліба одразу ж. Найвірогідніше, слід буде завезти пересувні компактні пекарні, оскільки відновити місцеві підприємства з виробництва продуктів харчування найближчими днями ми не зможемо. І логістика постачання хліба, яка була до війни, – під дуже великим питанням. У найкращому разі ми знайдемо незруйновані їдальні бюджетних установ. Знову ж таки, потрібно швиденько вирішити питання їх підключення до мереж та генераторів, щоб почати випічку хліба та приготування хоч якоїсь юшки. Якщо там лишилися маленькі діти – треба мати запас дитячого харчування. Отже, другий блок – забезпечення людей харчуванням.
Паралельно з цим – я не можу віднести його до якогось пункту в черговості – це питання координації дій з військовими та підрозділами Державної служби з надзвичайних ситуацій щодо забезпечення безпеки перебування людей. Про що йде мова. Щодо деяких громад Сватівського району – вони вже вийшли на контакт із міжнародними програмами гуманітарного розмінування. Але ж ми розуміємо, що ці програми роблять лише виявлення й верифікацію боєприпасів, що не розірвалися. А ліквідацією їх займаються рятувальники. І тут більше – організаційне питання.
– У якому сенсі?
– Військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування потрібно якнайшвидше скоординувати дії програм гуманітарного розмінування та ДСНС. Для чого. Люди, які там залишилися, сидять ніби в облозі – по хатах, по льохах. Вони нікуди не виходять. Зайшли наші війська – й пішли далі. Народ побіг назустріч владі, що повертається, родичам. Побіг – як? Побіг – де? Ми ж бачили по Херсону: окупанти, гади, розтяжки понаставили навіть у під’їздах. Ми повинні визначити безпечні коридори пересування територією та швиденько донести до населення інформацію про ці коридори. А там, де небезпечно – величезними літерами написати: «Не ходи сюди, голову відірве».
Пам’ятаєте, як ми у 2014-му до Сєвєродонецька поверталися? І скільки там по лісах стояло табличок: «Не ходи в ліс, поки не перевірено»? А тут це в сотні разів більше буде.
Це – третій блок.
Плівка життя
– Ну, і 4-й, 5-й блоки – вони стосуються обстеження житла та підключення енергомереж. Напевно, одразу ж прибіжить купа народу, у яких житло суттєво або повністю зруйноване. І люди скажуть: «Нам ніде жити». Тому ми маємо бути і до цього готові. У нас має бути пара-трійка шелтерів із собою – таких великих наметів. Люди, які сиділи десь у підвалах, скажуть: дайте нам хоч десь приткнутися. Так що, проводячи закупівлі ось зараз, накопичення матеріалів – треба подбати про придбання шелтерів на 20, 30 осіб. Друга категорія прибіжить і скаже, що у них розбиті дахи та вікна. Тому традиційно – я це пам’ятаю з Попасної 2014 року – мають бути із собою плівка, шифер, скло. Навіть скло – потім. Плівка! Я пам’ятаю, що ми тоді в Лисичанську брали тисячами квадратів шиферу, бо дахи майже всі були розбиті. Тому шифер потрібно або зараз накопичувати, або розуміти, де взяти. А плівка потрібна одразу.
– Ви на цьому наполягаєте, маючи на увазі конкретні населені пункти?
– Та сама Красноріченська територіальна громада. Ми розуміємо, що є багатоквартирний житловий фонд. Першими, ми припускаємо, звільнять Кремінну та Сватове. Там також є багатоквартирні багатоповерхові будинки. У Коломийчисі – там нема. Так ось, треба мати з собою пару експертів-будівельників, які вийдуть і скажуть: «Там жах, конструкції тримаються на чому невідомо». Вони мають забезпечити ідентифікацію критично зруйнованих конструкцій. Тобто вони ще якось тримаються, але будь-якої миті можуть звалитися. Людей, які там мешкають, потрібно звідти виселити, категорично! Ну, і вже потім – просто оцінка збитків. Це вже згодом.
У цьому ж, скажімо так, житлово-комунальному блоці стоїть підключення мереж. Ви бачили Кремінську підстанцію, що від неї залишилося? Мережі всі будуть розбиті. І мало того, що їх треба буде відновлювати... Знову ж таки, пам’ятаємо про блок №3: треба промаркувати все, що валяється, що може становити небезпеку для життя. Ось тут я в плані написав для керівників громад: перед тим, як виїжджати, стикуйтеся з керівниками енергомереж – газовиками, електриками та водниками. І, швидше за все, вони скажуть: «Дайте нам болгарки, дайте бензопили, щоби хоч завали розібрати біля їхніх комунікацій». До речі, U-LEAD купив такі набори для багатьох громад.
– Задовгий список необхідного вимальовується…
– Я бачу своє завдання у тому, щоб довести вже зараз цей досвід до громад. Визначтесь, по-перше, що потрібно робити. Там же начальство кричить: «Купуйте генератори, кожному по десять штук!» А їм потрібно стільки? Їм плівка зараз потрібна – і два-три генератори, щоб забезпечити ту хлібопекарню, і шелтер, куди прибіжать ті, в кого житло розвалене. Не слід розпорошувати фінанси – їх у громад і так залишилося на денці. А обласна адміністрація радить коштом місцевих бюджетів генератори купувати…
Складська децентралізація
П’ятий блок – це банки. Як тільки у звільнених містах закрутиться хоч якась торгівля, народ прибіжить, і тут, на жаль… Пам’ятаю Попасну. Літні люди вийдуть і скажуть: «Де наша пенсія за останні вісім місяців?!» І пояснюй ти їм, що хочеш. Я ж пам’ятаю, як це було в 14-му. З «Ощадбанком» якось швидко все залагодили, а з «Укрпоштою» все було по-іншому. Я набрав Пошту, а мені кажуть: Так у вас Первомайсько-Попаснянське відділення. Чекайте, коли Первомайськ звільнять». Дякуємо батальйону «Вінниця», вони супроводжували доставлення грошей. І то не без зусиль.
– У перші тижні в будь-якому разі буде безлад. Знадобиться величезна кількість найрізноманітніших вантажів, які просто ніде буде розмістити – не просто ж неба усе звалювати. А пристосовані приміщення переважно зруйновані.
– Ні, поки все одразу везти туди не треба. Створені після початку широкомасштабного вторгнення військові адміністрації зараз все правильно роблять, накопичують… Не надаючи паролів та явок. Їм дано доручення, вони знаходили невеликі склади… Вони мені дзвонять, я пояснюю: «Не робіть один величезний склад. Повинні бути розосереджені склади приблизно в стокілометровій зоні. Щоб легше було докинути – і щоб не знищив ворог все одразу одним обстрілом».
– Можна сказати, цей варіант передбачено?
– Ну, як «передбачено»... Є протокольне доручення губернатора - і кожний сам визначає, як його виконувати. Але у багатьох непогано виходить.
Михайло Бублик, ЛИСИЧАНСЬК.