Між Покровськом і Трускавцем

У Трускавці, населення якого становить близько 29 тисяч осіб, сьогодні проживають 14 тисяч переселенців, які виїхали з охоплених війною регіонів країни. Для невеликого курортного міста – це досить велика кількість людей. І приїхали вони сюди не у відпустку на тиждень, а на тривалий час. Тому збільшилося навантаження на інфраструктуру міста і, зокрема, на місцеву медицину. Переселенці, звісно, потребують медичної допомоги, а надто - сімейних лікарів.

Тому нова амбулаторія Центру первинної медико-санітарної допомоги з Покровська, яка нещодавно переїхала до Трускавця, виявилася вкрай необхідною. Ця державна медустанова Покровської міськради наразі приймає пацієнтів з усіх областей України та надає безплатну допомогу кваліфікованих сімейних лікарів і педіатрів. Ця амбулаторія – перший у Трускавці переміщений через війну структурний підрозділ у сфері медицини.

ЧОМУ СВІЙ ІДЕ ДО СВОГО

Амбулаторія розташувалася неподалік центру міста на першому поверсі нового великого житлового будинку, що виявилося дуже зручним для пацієнтів. Ті, хто прийшов сюди до лікаря, розповіли, що знайшли тут розуміння, уважне ставлення та, звісно, необхідну медичну допомогу.

«Чому я обрала саме цю амбулаторію? Дізналася про неї від своїх земляків із Донецька, вони теж переселенці і дуже добре відгукувалися. Та й лікарі тут теж самі переселенці, багато що пережили, тому, думаю, такі уважні й розуміють наші проблеми. До того ж медустанова знаходиться у зручному місці для мене, легко дійти», - розповіла одна із пацієнток, пенсіонерка Валентина Михайлівна.

Вона виїхала з-під Лимана Донецької області у другій половині травня, коли перебувати там було вже вкрай небезпечно, снаряди росіян падали буквально до неї на город. «Поруч із моїм будинком впало кілька снарядів, ми з чоловіком дивом не загинули. Жити перебралися до підвалу, їжу готували на багатті – якийсь супчик по-швидкому і все», - каже жінка.

Буквально за кілька днів до захоплення міста російськими військовими їх вивезли із зони обстрілів волонтери. Далі був Дніпро, де ночували у знайомих, потім Київ, де допомогли відпочити кілька днів родичі, і, нарешті, Трускавець, куди вирішили перебратися, згадавши, як були тут кілька разів із чоловіком до війни.

Валентина Михайлівна прийшла до амбулаторії, бо в неї почалися проблеми з варикозом, турбував тиск та загальний стан. «Коли я тут познайомилася з лікарем, вона привернула до себе передусім глибокими знаннями - я з нею поговорила про варикозне розширення вен, про цукровий діабет, про гастроентерологію, і в усіх питаннях вона була компетентна. Я зрозуміла, що це лікар високої кваліфікації, з хорошим життєвим досвідом, це мене в ній і привабило. Тому підписала з нею декларацію навіть попри те, що вона попередила: клініка тут тимчасова. Але доки у мене є така можливість, я користуватимуся цим», - пояснила пенсіонерка.

Вона також розповіла, що на першому прийомі лікар виписала електронний рецепт на медпрепарати, які можна придбати в аптеках за програмою «Доступні ліки», чим і скористалася – отримала ліки з кардіології та від гіпертонії.

Ще одна пенсіонерка, яка прийшла на прийом до лікаря – переселенка з Макіївки Лариса Миколаївна. Її з чоловіком вивезли з дому діти ще 2015 року, і вона у Трускавці старожил. Вдома жодного разу відтоді не була, хоча коли виїжджала, думала, що їде максимум на літо, щоб поправити здоров'я та відновити пенсію. Вона пам'ятає, як озброєні окупанти зламували та грабували гаражі біля будинку, і зустріти на вулиці п'яного бойовика з автоматом було звичною справою… Тут вона котрий рік уже живе в орендованій квартирі та намагається підтримувати здоров'я, адже їй уже 79 років, щоб дожити до нашої перемоги і повернутися додому, до вже звільненої Макіївки. У Трускавці в неї раніше було підписано декларацію з місцевою лікаркою, але півтора роки тому та пішла у декретну відпустку і треба було шукати нового сімейного лікаря.

«Дякую, знайомі переселенці підказали, що відкрилася ця амбулаторія із сімейними лікарями з Покровська. А я гіпертонік, мені завжди потрібні ліки. Тож прийшла сюди. Я відчула, що мені тут завжди допоможуть, завжди дадуть відповідь на мій дзвінок, на моє запитання. І це безплатно, що також дуже цінно», - із вдячністю в голосі каже Лариса Миколаївна.

Серед пацієнтів, які чекали на прийом у коридорі амбулаторії, була і молода дівчина Катя – переселенка із Запоріжжя. Вона з батьками живе у Трускавці та навчається на першому курсі університету у Львові. Приїхала на вихідні до батьків, але зненацька злягла з високою температурою.

«Мама зв'язалася з лікарями із цієї амбулаторії і мені допомогли. Був уже пізній вечір, але мама зателефонувала, і лікарка відповіла, сказала, які краще прийняти ліки, як збити високу температуру. Сьогодні я прийшла, щоб мене послухали та дали нові рекомендації, хоча я почуваюся вже практично здоровою. Ця клініка нова, навіть комфортна, а лікарі тут професійні та чуйні», - розповіла Катя. І з посмішкою зазначила, що в цій амбулаторії їй нічого не нагадує про її дитячий страх перед лікарями.

ДО ТРУСКАВЦЯ - ЧЕРЕЗ П'ЯТЬ ЛОКАЦІЙ

Про те, як виникла ідея переїзду амбулаторії, чому до Трускавця, які проблеми довелося і доводиться вирішувати цим медикам, розповіли лікарі та директорка покровського Центру первинної медико-санітарної допомоги Інеса Леонідівна Остряніна.

Зі сліва Інеси Леонідівни, після 24 лютого з Донецької області багато людей поїхало, зокрема й лікарів. У травні вони почали повертатись, але частина все одно залишилася в евакуації. Для того, щоб не втратити медперсонал, ту частину фахівців, яка виїхала зі своїми дітьми з області і поки що побоюється повертатися, і було вирішено передислокувати в одну амбулаторію до Трускавця.

«Наші медики з Донецької області завжди вирізнялися хорошим рівнем, а хороші фахівці потрібні скрізь. Тому вирішили, що там, де багато внутрішньо переміщених осіб, а ми подивилися за статистикою - це Львівська область, створити медичну платформу, щоб обслуговувати переселенців без черги та безплатно, – каже директорка Центру. – Нашим лікарям мерія Покровська намагалася знайти житло, і так вийшло, що знайшли його саме у Трускавці. Ми почали вивчати це місто, зустрілися з міським головою Андрієм Кульчинським, дізналися, що тут мешкає багато переселенців. Тоді й вирішили спробувати перемістити свій структурний підрозділ із Покровська до Трускавця».

Покровські медики до переїзду у Трускавець побували у Вінницькій, Черкаській, Київській областях, Дніпрі та Києві. Зондували різні місця, хотіли ближче до Покровська, але так сталося, що заїхали далеко.

«Ми шукали, але не могли ніде знайти відповідні умови оренди для медичної установи. Також було важко знайти місце для проживання медперсоналу. Тоді з неспокійних регіонів виїжджало багато людей, тому ми звернулися по допомогу до нашої місцевої влади, яка займалася евакуацією населення. І, як я вже говорила, через мерію міста нашим медикам знайшли місце для проживання, а ми вже самі шукали тут приміщення для оренди, щоб обладнання вмістилося та були достатні площі для маніпуляційних, кабінетів вакцинації», - уточнює Остряніна. З її слів, у Трускавці їх зустріли добре.

Після того, як на початку серпня вийшло розпорядження Кабінету Міністрів про обов'язкову евакуацію людей з Донецької області, у Покровську ухвалили рішення вивезти частину дорогого медичного обладнання, щоб воно не постраждало. І, звісно, думали про людей.

Інеса Леонідівна розповіла, що у Покровську їхній Центр обслуговував територіальну громаду з населенням практично 82 тисячі осіб, діяли 10 амбулаторій – 7 у місті та 3 сільські, а також 14 медпунктів тимчасового базування. Радіус обслуговування від міста Покровська – до 60 км, куди входить міське та сільське населення. Тобто досить потужний і великий центр, де працювало 235 осіб.

І тепер одна амбулаторія перемістилася до Львівської області, у Трускавець.

“Це амбулаторія №1, у нас тут працюють сімейні лікарі. І ми обслуговуємо всіх переселенців, не лише з Донецької, а й з Харківської, Запорізької, Луганської, Херсонської та інших областей, тих людей, які потребують медичної допомоги», - наголосила директорка Центру.

ПАЦІЄНТИ ПРИЇЗДЯТЬ НАВІТЬ З ЄВРОПИ

Остряніна розповіла, що сьогодні в амбулаторії у Трускавці є вся апаратура, яка має бути у сімейного лікаря. Тут вакцинують дітей та дорослих, крім того, можна зробити безплатний тест на ковід, здати безплатно аналізи, що входять до переліку першого рівня надання медичних послуг. Своїм пацієнтам лікарі також видають електронні лікарняні, працює програма «Доступні ліки», та й вся програма медичних гарантій - як для дитячого населення, так і для дорослого.

В амбулаторії є можливість невеликої реабілітації пацієнтів після інсульту. «Але ж ми перший рівень надання медичної допомоги і якщо потрібна, скажімо, реабілітація, консультація вузького фахівця, ми на зв'язку з такими лікарями. Ми тут їздили, знайомилися з вузькими фахівцями міст Трускавець, Стебник, Дрогобич, тож із ними співпрацюємо, направляємо до них людей. Тут можна пройти абсолютно всі обстеження – і томографію, і КТ, і УЗД, та багато іншого», – уточнює директорка.

З її слів, амбулаторія у Трускавці розпочала роботу у жовтні, і люди приходять уже по 16-20 осіб на день, хоча поки що мало хто знає про роботу покровських медиків.

Інеса Леонідівна зазначає, що, як правило, пацієнти не хочуть втрачати своїх лікарів, які переїжджають, тому залишаються і раніше підписані декларації, люди звертаються в телефонному режимі.

«У нас був випадок – покровчани перебували десь у Європі, у них виникла потреба у медичній допомозі, і вони, дізнавшись із соцмереж, що ми тут відкрилися, що це від кордону не так далеко, приїхали. Вони приїхали до Трускавця до наших лікарів, щоб отримати медичну допомогу. Ці наші пацієнти були тут близько двох тижнів, ми ще тільки починали працювати, але вже змогли їм допомогти», - розповіла керівниця Центру.

ОРЕНДА ЖИТЛА КОШТОМ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ

За її словами, зараз в амбулаторії працює близько 20 осіб, і співробітники продовжують під'їжджати. Коли попередньо збирали списки, скільки виїде з Покровська, у них було 122 особи – медперсонал із сім'ями.

«Нам знайшли у Трускавці порожню будівлю, типу гуртожитку, із спільною кухнею та зручностями переважно на поверсі. Усі наші медики приїхали з дітьми. Умови непогані, особливо з огляду на нинішню ситуацію. Оселилося тут 45 людей», – розповідає Остряніна.

Вона зазначає, що співробітники покровської амбулаторії у Трускавці не платять за оренду свого житла, це оплачується коштом місцевого бюджету.

Зі слів директорки медичного центру, у Покровську теж продовжують працювати лікарі - багатьох тримають сім'ї, прив’язаність до дому, чоловіки, які працюють на шахтах, адже країні сьогодні дуже потрібне вугілля. А до обстрілів люди звикають.

«Я не вважаю, що це добре, але люди вже ці гуркотіння навіть не помічають. Я по собі це бачу, – ділиться Остряніна. - Якщо я спершу реагувала – «ой!» і ми кудись тікали - то в коридор, то ще кудись, то зараз спокійно сприймаю ці звуки... Так, страшно, але вже не та реакція. Повітряна тривога ще лякає, особливо якщо рано-вранці, - прокидаємося, не можемо заснути, а це емоції, нерви. Але у Трускавці, звісно, зовсім не так, як у містах Донецької області неподалік фронту. Складнощі у нас зараз, напевно, як і у всіх людей, – війна, і більше переймаюся за життя своїх колег».

Тому, наголошує вона, на тих співробітників, хто запланував виїхати до Трускавця, тут чекають, у них «завжди є запасний варіант». Тим паче, що ходить безплатний евакуаційний потяг «Покровськ – Дніпро – Львів». Хоча вона сама все одно живе сьогодні між Покровськом та Трускавцем. «Тобто ми працюємо і там, і тут, і вирішуємо всі проблеми, що виникають, як у Покровську, так і в Трускавці», - наголошує директорка.

Одна з лікарів цього Центру Олена Олександрівна Пономаренко переїхала до Трускавця у вересні і вже у жовтні почала працювати, хоч із Покровська виїхала ще у квітні.

«Спочатку поїхали із родичами до Полтави, де жили у знайомих. Ми їхали з сестрою та дітьми, чоловіки наші працюють на підприємствах у Покровську. У мене та у сестри сини одного віку, їм обом по 13 років. Сестра теж лікарка, але зі Слов'янського центру. Ми жили у Полтаві, працювали дистанційно. Усі декларації наших пацієнтів зберігалися, ми консультували, вели медичні записи в електронній системі», – розповіла Олена Олександрівна. З її слів, довго жити в Полтаві у знайомих вони не змогли.

Тому коли директорка Центру запропонувала варіант евакуації до Трускавця, Олену Олександрівну він влаштував.

Говорячи про своїх пацієнтів тут, вона розповіла: «До мене на прийом приходили мешканці Родинського, це сусіднє з Покровськом місто, зверталися також із Костянтинівки, Вугледара. Були пацієнти із Херсона, з Кремінної Луганської області. Зараз здебільшого підписуємо декларації тут із переселенцями із Запорізької області, підписуємо з сім'ями з дітьми».

Розповідаючи докладніше про свою родину, лікарка зазначила, що батьки її залишилися на окупованій території в Єнакієвому, в селищі під Дебальцевим. «Останнього разу я з ними вживу зустрічалася три роки тому. Зараз із ними зв'язок лише через соцмережі. Ще в окупованій Макіївці у мене тітка живе, з якою зв'язок тільки через Телеграм. Вони виїхати не встигли, тепер усе закрито. А їхати дві чи три доби через росію і країни Європи не всі можуть. Вони хворі люди, тож сидять там», - зітхає лікарка.

З чоловіком вона весь на телефоні, і він уже приїжджав до Трускавця. А батьки чоловіка залишилися у Покровську, свекор працює на залізниці.

«Я виїхала насамперед через дитину, по-друге, тому, що жити у Покровську у холодній квартирі важко. Чоловік працює у Покровську і живе у бабусі, там є пічне опалення», - пояснює лікарка.

Вона розповіла, що у Трускавці, де їх поселили, є все – гаряча та холодна вода, душові, кухня, пральні машини. Пральня знаходиться на першому поверсі будівлі, душові на кожному поверсі, є дві кухні – на третьому і на сьомому поверхах, місця всім вистачає. Для дітей є ігрова кімната, вона більша за спортзал, дуже зручна.

Син Олени Олександрівни навчається дистанційно у покровській школі – у своєму класі та у своїх вчителів.

КОЖЕН ПЕРЕСЕЛЕНЕЦЬ ХОЧЕ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ

Зі слів лікарки, тут, безперечно, добре, вже тому, що тихо, але те, що не вдома, звичайно, відчувається, адже будинки та стіни допомагають. «Іноді приходять думки, що якесь життя там у Покровську налагоджується, нормалізується, але новий ворожий обстріл все одразу змінює. Ось був обстріл на початку листопада, постраждали одразу 22 будинки, загинув молодий хлопець, а його бабуся потрапила до реанімації… Ще у Покровську постійна проблема із водою. Ну гаразд, без води, там уже багато свердловин пробурили, але без газу, звісно, без тепла прожити складно, - каже з сумом Олена. - Хоча всі ми думаємо про своє місто. І наші пацієнти, котрі сюди приходять. Кожен любить своє місто, кожен хоче повернутись, кожен живе надією, думає, що все це тимчасово… Мій син сказав так: «Мамо, все. Наступного разу ми їдемо тільки додому. Досить мене возити по всій країні». Вона додає: "Ці росіяни всіх нас звільняють... Від будинків, від нормального життя, від усього".

Олену Олександрівну підтримує ще одна сімейна лікарка Центру Оксана Василівна Божко. До війни вона теж жила і працювала в Покровську. «Наприкінці березня, коли почалися обстріли, а в мене двоє дітей – хлопчики 9 та 13 років - чоловік нас зібрав та вивіз до Тернопільської області. І ми мешкали там у родичів. Я дистанційно працювала – нам це, дякувати Богу, дозволили. А вже із жовтня, коли тут відкрили амбулаторію, нас усіх запросили. У мене чоловік у Покровську лишився, бо працює там на залізниці. А мені байдуже, де бути з дітьми. Тож я з Тернопільської області приїхала сюди», - розповіла Оксана Василівна.

Сини у неї зараз також на дистанційному навчанні у школі у Покровську. З її слів, це тяжко, бо молодший сприймає переїзд нормально, а старший син дуже додому хоче, і коли чоловік приїжджає, він весь час думає, що з ним поїде назад.

Лікар зазначає, що у покровській школі цього разу організували дистанційне навчання дуже добре, всі уроки розписані по годинах, і діти бачать учителя.

«Сини у мене у 4 та 8 класах навчаються, не хочеться і клас втрачати, і друзів усіх, бо сподіваємося повернутися. Дім наш, слава Богу, цілий поки що. Ми там залишалися до кінця березня, доки у вікно не залетів невеликий уламок. Тоді діти злякалися, тому ми одразу зібралися та поїхали», - каже Оксана Василівна.

З її слів, у Трускавці вже приходили до неї на прийом та підписали декларації цілі родини – переселенці з Херсонської, Луганської областей, але також були і місцеві жителі.

Оксана Василівна зазначає, що у Трускавці для її сім'ї умови життя нормальні, питань немає, все гаразд. Їй із синами дали дві кімнати, у дітей є нормальні умови для навчання.

«На поверсі ми маємо кухню. Але я, скажімо, в кімнаті поставила собі мультиварку. Кожен уже пристосовується по-своєму. Чоловік періодично приїжджає, навідує нас та їде. Все гаразд, ми не скаржимося», - з посмішкою каже лікарка.

Директорка Центру Інеса Леонідівна сьогодні впевнена, що правильно зробила, коли ініціювала переїзд із Покровська своїх колег до Трускавця та організувала відкриття тут амбулаторії. Але тривога за завтрашній день залишається.

«В цілому по всій Україні неспокійно, йде війна, і не знаєш, не зрозумієш, як будувати свою стратегію. Сьогодні ти думаєш і робиш так, а завтра – зовнішня ситуація впливає на твої дії, тож треба швидко реагувати на це. Постійно відбуваються зміни, до яких потрібно якось адаптуватись. Але ми віримо, що все у нас вийде. І взагалі ми віримо в нашу перемогу», - заявляє директорка Центру.

Олена Колгушева, Трускавець