Лідерка херсонської ініціативи «Котики-патріотики» Ірина Саліхова – одна з волонтерів, яким Президент Володимир Зеленський нещодавно вручив відзнаку «Золоте серце». Розлога публікація про цю ініціативу та волонтерство у Херсоні задумувалася ще наприкінці лютого. Бо вже у перші дні широкомасштабного вторгнення військ рф в Україну херсонці, а серед них і Саліхова, самоорганізувалися – допомагали пораненим військовим у лікарнях, підтримували тих, хто не міг про себе потурбуватися. Спілкувалися ми тоді для новинного формату. Наговорили і на інтерв’ю, але ворог був так близько, і вже було розуміння, що у найближчі години можемо опинитися в окупації, тому запис розмови з прізвищами, які там звучали, детальною інформацією, так і лишився не розшифрованим, а згодом був видалений з диктофона.
А ще у нас, окрім того стертого інтерв’ю, є спільні плани – кава на мирній площі Свободи у Херсоні та сальса на набережній, адже Ірина до 24 лютого керувала місцевою студією соціальних танців (про це свого часу писав Укрінформ).
СПОЧАТКУ НАС БУЛО 17, ЗА КІЛЬКА ТИЖНІВ - 42
- Певне, треба почати з назви вашої волонтерської ініціативи. Чому «Котики-патріотики»?
- Котиком-патріотиком я називала раніше свого кота, коли з ним бавилася… Згадала, це ж з твоєї подачі у нашої ініціативи з’явився логотип. Пам’ятаєш, тоді, у лютому, ти мені сказала: «А чому у вас немає логотипу? Це ж такий чудовий образ! Ти публічна людина. Що, ніхто не зробить, якщо попросити?».
А у нас серед волонтерів був хлопчик, ми його використовували як робочу силу. Я його тоді ще й до Погомій відправила у штаб, бо там також треба було постійно якісь коробки тягати (Оксана Погомій – депутка міськради, яка займається волонтерством і пережила всю окупацію у місті – авт.). І так співпало, що після твоїх слів він підійшов до мене і сказав: «Я взагалі-то дизайнер, у тебе ніякої волонтерської задачі для мене за фахом немає?». А я йому: «Слухай, нам потрібен логотип».
До речі, цей хлопчик-дизайнер зараз у лавах ЗСУ, як і ще кілька наших волонтерів. Вони виїжджали у різні періоди з окупації, приходили до тями і потім йшли до армії – і хлопці, і дівчата. Усі мріяли потрапити на Херсонський напрям, але несуть службу зараз у інших місцях.
- Давай тоді про останній тиждень лютого... Адже ні евакуації, ні розуміння того, що далі буде з нами, не було. Але херсонці з перших днів самоорганізувалися. Як взагалі це відбувалося в тих умовах?
- Перші два-три дні після 24 лютого ми з чоловіком удвох збирали заявки з різних відділень лікарень. Це була спочатку обласна лікарня, тому що туди поранені відразу почали надходити. Потім їх почали доправляти у міську лікарню Лучанського і ми вже вдвох не справлялися. Тому що треба було зібрати заявки від відділень, треба було знайти ті медикаменти у різних аптеках (вони ще були на той момент, ті ліки), треба було поїздити по тих аптеках і це все викупити, потім розвести це все по лікарнях, рознести по різних відділеннях.
І десь на третій день повномасштабного вторгнення я написала допис у соцмережах, що мені потрібна команда волонтерів: будь ласка, долучайтеся всі, хто хоче. Спочатку нас за одну ніч зібралося 17 людей, потім в якийсь момент (може, через кілька тижнів) команда розрослася до 42 волонтерів.
Це були люди з різних мікрорайонів, що нам дозволяло покривати все місто. Вони приїздили у штаб у центрі Херсона, брали пакунки з заявками від людей, лікарень (ліки, продуктові набори, засоби гігієни) і розвозили вже у свої райони – хто на автівках, хто на велосипедах. Так само вони стояли у чергах до аптек по різних мікрорайонах міста, поки в них ліки були. І якщо ми не могли знайти якийсь антибіотик у центрі там чи на Шуменському, де я проживала, то ми кидали заклик у наш спільний чат і люди у своїх мікрорайонах шукали необхідні медикаменти. Вони ж купували і сортували продукти. До кінця березня нас було чотири десятка волонтерів, як я вже сказала. Потім люди почали виїжджати з окупації, відповідно, і волонтерів стало значно менше.
А вже у квітні отримали грант від гуманітарної організації, це дозволило нам сформувати 9 зарплат для наших волонтерів, які практично цілодобово сиділи у штабі і там сортували заявки, фасували продуктові набори. Завдяки грантовим коштам ми змогли покривати частково витрати на паливно-мастильні матеріали і повністю закуповували продукти харчування для продуктових наборів. Цей грант був розрахований на два місяці, а потім, коли я вже виїхала з окупації, ми повторно отримали ще один – знову на два місяці. Тобто, у нас був квітень – липень, чотири місяці, коли ми продуктові набори купували за грантові кошти.
- Але ви не лише продуктові набори херсонцям роздавали, медикаменти продовжували роздавати теж?
- Саме ті кошти, які ми збирали на свої картки, які нам донатили, ми могли витрачати на медикаменти. У нас на медикаменти на той час йшли просто мільйони, але багато коштів на такі потреби не буває. Були заявки, наприклад, від опікового відділення чи від реанімації обласної лікарні – одна заявка могла коштувати 100-140 тисяч гривень. А ми такі заявки закривали щодня, плюс ще заявки від місцевого населення, тому що на третій тиждень окупації в Херсоні всі аптеки були повністю спустошені, ліків не було і всі містяни зверталися тільки до волонтерів. У квітні намагалися зробити зелений коридор – завезти ліки у Херсон, але це не вдалося. Ми по можливості ще закривали заявки і по області – рейсовими автобусами відправляли ліки у Горностаївку, у Каховку, навіть у Чаплинку відправляли і ліки, і продуктові набори, тому що цей район був першим зайнятий російськими військовими і люди скаржилися, що там з продуктами були проблеми.
- Внески хто робив? Хто ті благодійники, які рятували наших людей донатами?
- Це здебільшого херсонці, які роз’їхалися по всьому світу. Нам надходили кошти із США, Нідерландів, Німеччини, Польщі, багато моїх друзів і знайомих з інших міст України надсилали гроші. Є дві організації з Естонії, вони і зараз нам збори роблять. І всі ці люди, що важливо, ще й допомагали нам інформаційно. Наприклад, є дві організації айтішників – це вихідці з Херсона, які створили сайти, додатки, де розповідають про нашу діяльність, розміщують наші реквізити або роблять збори на власних платформах і потім нам перераховують гроші. Ну так, щоб вони розуміли, яку кількість коштів вони нам передали власне і щоб ми за них відзвітували. Є у нас організація херсонців у США, заснована нашим земляком - підприємцем, вони також нам допомагали адресно для Каховки і Нової Каховки, але вони зазвичай надсилали коштів більше, щоб ми могли також закривати заявки у Херсоні. У нас дуже багато лікарень трималися до останнього, відмовлялися співпрацювати з окупантами, відмовлялися переоформлюватися (за російським законодавством – авт.) і ми допомагали тривалий час, щоб забезпечувати якось і витратними матеріалами: там не було елементарного – стерильних рукавичок, перев’язочних матеріалів, не кажучи вже про кровоспинні, антибіотики і все таке інше.
- Чи відбирали у вас гуманітарку росіяни, коли ви завозили її через блокпости?
- Так, двічі відбирали ліки. У квітні повністю спустошили машину. На щастя, водія лишили живим. Витягли все - медикаментів на 7 тисяч доларів (не лише наші, а й іншого волонтера). Забрали і телефон у водія, його навіть у Херсон не пустили – розвернули і сказали їхати туди, звідки прибув. Він пояснював, що сам з Херсона, проте росіяни сказали повертатися на Миколаїв. А вдруге у нас з машин відібрали – це вже коли ми возили з волонтерами-херсонцями, які в Одесі. Остання наша відправка, яку ми зробили у середині жовтня – вона була через Запорізьку область, Василівку, і окупанти відібрали все. Водії ще намагалися домовитися, але безрезультатно. У нас в тій машині, яка в жовтні йшла, були ще й дуже дорогі онкопрепарати – дві коробочки по 13 тисяч гривень, досить значна сума, якщо врахувати, що кошти на них надіслала сама хвора людина з Херсона. Скажу, що зазвичай такі грошові заявки від людей я не брала, коли просили купити через нас, відмовляла, бо були скандали, що коли ліки не доїжджали, то звинувачували тих, хто віз.
ПЕРІОДИЧНО ПЕРЕЇЖДЖАЛИ З КВАРТИРИ НА КВАРТИРУ
- Тобі особисто погрожували росіяни?
- На момент окупації будівлю нашої телерадіокомпанії окупували у першу чергу, а там були списки членів НСЖУ. І до тих, на кого була оформлена зброя, почали приходити додому. У мене немає зброї, у мене немає дозволу на зброю, але я розуміла, що у них була моя адреса, адже я у тому списку нацспілки. Я людина публічна, мене знайти у місті не так уже й важко, особливо якщо є моя домашня адреса. І ми з чоловіком у перший же тиждень окупації з’їхали з адреси, за якою прописані. Періодично переїжджали з квартири на квартиру. І я була на контакті з нашими правоохоронними органами, які мене інструктували, як мені обирати квартири, в яких жити, як переїжджати містом, чого можна – чого не можна, як поводитися на російському допиті, як поводитися, коли потрапила у полон тощо. І в якийсь момент, коли ми були на одній з квартир, мені о пів на одинадцяту вечора (вже була комендантська година) зателефонували правоохоронці наші і сказали, щоб на ранок нас уже не було там. І ми о 7 ранку спакувалися у машину і виїхали, а о 12 годині дня в цей двір зайшли орки з автоматами зі списками номерних знаків автомобілів. Порівнювали у дворі машини з тим своїм списком і потім ходили по під’їздах і цікавилися, чи не з’явилися тут нові мешканці. Ну, оскільки ми розвозили працівників лікарень, фармацевтів на роботу, тому виїжджали з дому дуже рано, і нас сусіди не бачили. А приїздили ми також, коли вже починало сутеніти.
Згодом ми з чоловіком виїхали з окупації - 4,5 доби вибиралися.
- Загалом за період окупації скільком людям ви допомогли, можна якісь цифри назвати?
- Ми закрили близько 9 тисяч заявок. Наша ініціатива залучила 12,5 млн грн на підтримку жителів Херсонщини, з них близько 4,5-5 млн грн було зібрано краудфандингом.
У ХЕРСОНЦІВ І ЗАРАЗ НЕМАЄ КОШТІВ НА ЛІКИ
- Після визволення Херсона ваша ініціатива продовжила волонтерство?
- Змінився склад волонтерів у липні, тому що практично всі мої "котики-патріотики" виїхали. А ті, що не виїхали, дуже втомилися, тому що проволонтерити в окупованому місті довгий час… Доводилося переховуватися від росіян, і окупанти тиснули, змушували російські паспорти отримувати. Наші волонтери довгий час опиралися, а потім сказали: ми дуже втомилися, ми не хочемо вже більше собою ризикувати. Але оскільки ми з кількома волонтерськими штабами у Херсоні співпрацювали весь цей час, обмінювалися ресурсами (при цьому хтось спеціалізувався більше на дитячому харчуванні, хтось більше на продуктах, у нас специфікація була медикаменти), то я зв’язалася з командою Ігоря Цуркана. Це людина, якій я дуже довіряю, тому з липня він та його команда роздають наші заявки. У волонтерстві загалом все тримається на репутації. У Херсоні є волонтери, з якими наша ініціатива радо співпрацює, а є волонтери, з якими ми на жодних умовах не хочемо співпрацювати, тому що є у нас якісь підозри щодо їх чесності та добросовісності, або навіть конкретні факти знаємо. І так само на державному рівні. "Котиків" підтримує Українська волонтерська служба, підтримує кілька феміністичних організацій, які нам допомагали.
Скажу відверто: я також реально фізично втомилася, адже, крім волонтерства, у мене ще є родина, робота, яка виснажує. По-друге, зараз оці всі зміни з 1 січня з оподаткуванням, з фінансовим моніторингом і таке інше. Я стала у Реєстр волонтерів і ще невідомо, як мені «аукнеться» те, що я збирала гроші на свої особисті картки.
Ті, хто підтримував такі ініціативи, як наша, вони з деокупацією Херсона перестали це робити: все вільно, хочете - виїжджайте, звертайтеся до влади, тому волонтерам зараз дуже важко. Зараз зборів практично немає і ми можемо на місяць закрити 100-150 заявок. Не дуже навіть афішую наші реквізити.
- А попит на волонтерство залишається?
- На жаль, попит на нашу допомогу є. Усі дуже чекали, що коли Херсон звільнять, то відразу почнуть працювати аптеки, будуть нормальні поставки до лікарень (наразі повноцінна аптечна мережа не працює через постійні ворожі обстріли деокупованої території – авт.). Багато людей звертається до мене зі специфічними захворюваннями – ліки потрібні для людей з хворобою Паркінсона, астматики, у когось епілепсія, інсулінозалежні... Я кажу їм про те, що влада заявляє, що лікарні всім забезпечені, що можна туди звертатися. Вони відповідають, що їх ліків там немає. У місті працює зараз кілька аптек, але вони не закривають потреби всього міста. Та й багато людей через війну втратили робочі місця, у них просто немає коштів, щоб у тих аптеках щось придбати. Ну, і аптеки теж на замовлення не завжди завозять те, що необхідно.
Є інші проблеми – багато медиків виїхали, і люди, які отримували рецептурні ліки, не можуть отримати ці рецепти. Тому наші волонтери шукають лікарів у різних містах країни, влаштовуємо онлайн-зв'язок із пацієнтом, інколи нам виписують рецепт, щоб ми могли придбати рецептурні препарати за межами Херсона для цих людей. Хтось з міста свої рецепти передає потягом чи автобусом в інші міста, тому що є такі ліки, коли рецепт мають забрати. Є аптеки, які знають нас, чим ми займаємося, продають нам ті ж препарати від паркінсонізму – деякі з них відпускаються виключно за рецептом, хоча це не наркотичні речовини.
- У Херсоні є гуманітарний штаб, як співпрацюють з ним волонтери, немає у тебе інформації?
- У мене є кілька знайомих, які там навіть зараз на волонтерських засадах допомагають закривати вибиті вікна, саме через координацію обласного гуманітарного штабу. Але, як показує досвід, вся координація, яку здійснює влада, вона, на жаль, в рази менш ефективна, ніж те, що роблять напряму волонтери. І зараз дуже багато організацій, в тому числі міжнародних фондів, не хочуть співпрацювати з владою, а передають все (з вимогою звітності, звісно) на волонтерів. І якщо раніше вони відмовлялися співпрацювати з якимись неформальними організаціями на кшталт нашої ініціативи (бо ми ж ніяк не зареєстровані – ні як геошка, ні як благодійний фонд), то зараз вони навіть на це йдуть і співпрацюють з волонтерами, які мають певну репутацію і до яких є певна довіра.
- Це тому, що волонтери більш гнучко реагують, оперативніше працюють?
- Так, вони швидші, вони ефективніші, вони за той самий період можуть закрити більшу кількість заявок, вони більш адаптивні. Є питання до штабів, організованих військовими адміністраціями – міською і обласною: передали їм засоби гігієни, продуктові набори гуманітарні фонди. А мої знайомі волонтери у Херсоні писали запит на міську військову адміністрацію ще десь у листопаді на дорослі підгузки, які на складі лежать, їм через місяць відповіли, що ми розглянемо і щось передамо, але чи передали - я так і не знаю.
МИ НАПИСАЛИ ІНСТРУКЦІЇ, ЯК ДІЯТИ ВОЛОНТЕРАМ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
- Таке масове волонтерство, та ще й в умовах окупації – явище, яким українці дивують світ. Може, варто цим досвідом ділитися, якось сформулювати все пережите та узагальнити?
- Знаєш, нещодавно разом із колегами з київської волонтерської спілки ми писали інструкції, як діяти волонтерам на окупованих територіях. Уже спираючись на мій досвід. Я їм пояснювала, правда, що кожна територія, кожне місто має свої унікальні ситуації і десь в іншому місті може мій досвід не спрацювати. Але вони кажуть, що якщо це хоча б комусь допоможе – вже буде супер. Досвід є, він дуже такий крихкий. Те, що спрацювало вчора, може не спрацювати сьогодні, через годину ситуація може змінитися. Ми цей досвід дуже публічно не розголошуємо, тому що окупанти також моніторять інформаційний простір. І якщо ці лайфхаки ми будемо на публічне обговорення виносити, вороги це все будуть дуже швидко прикривати.
Загалом, так, це унікальний досвід. На врученні нагороди «Золоте серце» спілкувалася з волонтерами, які допомагали армії, і вони казали, що це неможливо, те, що робили ми. А ми не знали, що це неможливо, тому робили.
До речі, спілкуючись з волонтерами з інших міст вже тут, у Києві, ми говорили про те, що "котики-патріотики" наразі не можуть доставляти ліки у Генічеськ, у Каховку, куди ми все передавали автобусами в умовах окупації. І мені тут розповіли про інші шляхи, є інші волонтери, через яких можна доправляти допомогу на лівобережжя Херсонщини. Це я про те, що кожен досвід є унікальним.
Ірина Староселець
Фото: Євген Котенко