Люди, завдяки яким вистояла Одеса

Одесі пощастило більше, аніж іншим південним містам. Вона не була в окупації, як Херсон, і не зазнавала таких нещадних обстрілів, як Миколаїв. Але ворог увесь час був поруч, фронт починався за кілька годин їзди на машині, й одесити щодня із завмиранням серця стежили за подіями у сусідньому місті. Психологічний тиск витримали не всі, хтось поїхав, але інші залишилися допомагати, боротися й підтримувати дух Одеси та героїв на передовій.

«ОДЕСЬКА ПІСОЧНИЦЯ»

З перших днів війни одесити приходили в яхт-клуб, де збирали пісок у мішки та передавали їх для зведення укріплень. Згодом рух отримав назву «Одеська пісочниця». На другий день роботи "Пісочниці" допомагати прийшло вже близько 700 людей. Інформація поширювалася «сарафанним радіо» та по соцмережах.

«Завтра зранку йду бавитися в пісочницю, хто зі мною?» – таких постів у Фейсбуці було безліч: задля безпеки точне місце збору піску не називалось.

Але одесити – знали. І приходили. Людей не зупиняв ні холод, ні крижаний морський вітер, ні навіть сніг. Містяни хотіли допомагати та наближати перемогу, а не божеволіти по своїх домівках. Барикадами переймалися всі, від малого до старого.

- Я пам’ятаю, як щодня до нас приходило подружжя пенсіонерів дуже поважного віку. Вони приходили зранку та залишалися на пляжі до 17-ї години. Дідусь з бабусею трішки набирали пісок, нарізали мотузки для фіксації мішків, наливали чай. Вони казали, що не можуть сидіти вдома і мають бути корисними своєму місту, – розповідає координаторка руху "Пісочниця" Марина Василюк.

В "Одеській пісочниці" можна було зустріти студентів і викладачів, лікарів, домогосподарок і адвокатів, моряків і бухгалтерів, поетів і співаків – люди перестали ділитися за соціальним статусом та перетворилися на єдиний організм.

- Одного разу до нас завітав співак Оперного театру Андрій Харламов. Він копав пісок і наспівував "Червону калину", – згадує Василюк.

Так з'явилася добра традиція працювати з піснею. Кожен ранок у "Пісочниці" починався з Гімну України, завершувався день "Червоною калиною". Проводили навіть невеликі імпровізовані концерти, що додатково підвищувало градус патріотизму в людей.

Так, наприкінці березня до волонтерів завітали хлопці з музичної школи «Фабрика барабанів». Для підняття бойового духу на пляжі встановили ударну установку, й робота відбувалася під рок-хіти Бумбоксу, Океану Ельзи, AC/DC та Bon Jovi.

А вже у квітні в "Пісочниці" з невеликим концертом виступив одеський оркестр Військово-Морських Сил. Звичайно, виконали і "Калину". Солірував той самий Андрій Харламов, з пісень якого і з’явилася традиція співати за роботою.

Зібраний пісок ішов на оснащення блокпостів, лікарень, військових частин, церков та усіх установ, де є укриття. Мішками з піском захистили й найвідоміший одеський пам’ятник – дюку Арману де Рішельє на Приморському бульварі.

Також із цих мішків було побудовано барикаду біля Оперного театру, яка стала символом одеської незламності та місцем проведення концертів на підтримку ЗСУ.

Волонтери з "Пісочниці" отримували багато запитів на мішки, тож місць збору піску побільшало, стали копати ще на двох міських пляжах. За словами Марини Василюк, за весь час роботи було викопано більше 1,5-2 тис. тонн піску з усіх трьох локацій.

Коли потреба в будуванні укріплень у місті відпала, волонтери з "Одеської пісочниці" не сіли склавши руки. Вони і далі наближають перемогу, допомагають сім’ям ВПО та військовим.

ЗАРАЗ В УКРАЇНЦІВ ВИШИВАНКА В СЕРЦІ, А НЕ НА ВБРАННІ

Усі пам'ятають, як у перший день повномасштабного вторгнення російські кораблі «Москва» і «Василь Биков» підійшли до острова Зміїний, де несли службу українські прикордонники та морпіхи. Загарбники запропонували їм здатися в полон, та наші герої не погодилися на перемовини з ворогом. Тоді народилася фраза, яка стала девізом боротьби з російськими окупантами: «Русский военный корабль, иди на х*й». Після цього Зміїний було атаковано, в тому числі й із застосуванням авіації. Українські військові перестали виходити на зв’язок – вважалося, що вони загинули.

25 лютого на острів з гуманітарною місією вирушило пошуково-рятувальне судно «Сапфір». Три капелани та лікар мали забрати зі Зміїного тіла загиблих захисників. Але до острова вони так і не дійшли. Їх зупинив той самий корабель «Москва», який у майбутньому таки відправився запропонованою йому дорогою. Екіпаж «Сапфіру» полонили.

- Зараз в Україні немає цивільних. Ми всі на війні. Війна торкнулася усіх, – каже отець Василь Вирозуб, якого разом з іншими членами екіпажу судна захопили окупанти.

Він пробув у полоні 70 днів, священника жорстоко катували й допитували. Але це не зламало отця Василя. Повернувшись в Одесу, він продовжив нести слово Боже прихожанам, підтримує бійців на передовій та їхні родини, які чекають героїв удома.

- Якщо ти приступаєш з душею і серцем до служіння капеланського, ти стаєш другом, братом, батьком, ти стаєш усім для цього солдата. І для його рідних. Бо ти стаєш їхнім. Коли ти привозиш загиблого героя додому, бачиш очі його дитини, і треба знайти слова, щоб її втішити, ти розчиняєшся в тих очах, у тебе з тою родиною болить серце, – ділиться отець Василь.

Василь Вирозуб є настоятелем одеського Свято-Троїцького храму Православної церкви України. Він почав допомагати українським воїнам ще в 2014-му.

- Спочатку Майдан мене не цікавив. Коли діти вийшли на Майдан – у них було бажання йти в Європу. Це вже держава наших дітей, їм і робити вибір, якою вона буде. Тому я спочатку залишався осторонь, у мене була своя парафія, яка політика! Але коли наших дітей побили, і жорстоко побили, тоді вийшли вже батьки. І батьки сказали: «Ми – вільна нація! Ми не дозволимо нікому бити наших дітей!» Я вийшов, щоб змінити хоча б щось у цій державі, – згадує Василь Вирозуб.

Потім почалася війна на сході України. Тоді отець Василь вирушив на передові позиції як волонтер та духовний наставник. Армія на той час не мала потрібного оснащення, і левова доля забезпечення хлопців лягла на плечі волонтерів.

- Не було нічого. Навіть термобілизни. І навіть за таких умов хлопці зі звичайними рушницями в руках зупинили бандитів, яких підтримувала «друга армія світу», – каже отець Василь.

Зараз Василь Вирозуб регулярно допомагає «лицарям» з 28-ої окремої механізованої бригади та морпіхам з 35-ої бригади морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Остроградського. Як волонтер він опікується оснащенням для військових: допомагає придбати колеса на автівки, дрони, пристрої нічного бачення тощо.

Також отець Василь вчить прихожан у своєму храмі, як не втратити людяність у важкі часи.

- Я не знаю, скільки поколінь відмолюватимуть те, що вони (росія. – авт.) наробили на нашій землі. Ми повинні пам’ятати. Ось цей гріх, що вони створили, ось цю злобу, що вони вчинили, – це повинно бути записано десь на мармуровій стіні золотими буквами, щоб десятки поколінь пам’ятали, що зробила росія. Але ми не повинні плекати злобу в серці, щоб ми не стали орками, як вони, – вважає отець Василь.

За думкою отця Василя, за рік війни українці кардинально змінилися. Зараз у людей інші цінності, вишиванка тепер – у серці, а синьо-жовтий прапор майорить з гордістю, а не тому, що так треба.

- Я повернувся з полону в таку Україну, якою вона мала би бути ще з 1992 року.  Якщо вона була би такою торік, якщо люди від малого до старого віталися б «Героям слава!» та «Слава Україні», то хто би в цю націю захотів вторгнутися?! Хто би на терени могутньої й сильної держави зміг собі дозволити вторгнутися?! Ніяка імперія! Ми платимо велику ціну за цю науку, але ми маємо вистояти, ми на боці добра. І з нами – цілий світ і Бог, – переконаний капелан.

ПОРТИ ВЕЛИКОЇ ОДЕСИ: НЕМА ХЛІБА – НЕМА ЖИТТЯ

До війни левова доля експорту України проходила через морські порти. Їх робота була заблокована ще за 2 тижні до початку повномасштабного вторгнення, коли рф почала проводити бойові навчання в Чорному морі. За даними Адміністрації морських портів України, за рік війни перевалка вантажів зменшилася втричі.

У портах залишилося заблокованими близько 23 млн тонн врожаю пшениці та соняшника. Ситуація була вкрай важкою, адже в червні вже стартували нові жнива.

До війни Україна була одним із головних експортерів зерна на світовому ринку і головним постачальником зерна для Всесвітньої продовольчої програми ООН (WFP), від якої залежить виживання приблизно 125 мільйонів найбідніших мешканців більш як 80 країн світу. Тож нема українського хліба – нема життя.

З початком роботи «Зернової ініціативи» життя повернулося до портів Великої Одеси – міст Южне, Одеса та Чорноморськ.

«Уперше з 24 лютого у морських портах України відновлено роботу. Судна, які були завантажені зерном ще взимку, готові до виходу як тільки наші партнери, ООН та Туреччина погодять «зелений коридор» у напрямку Босфору. Розблокування портів дасть українській економіці щомісячно майже мільярд доларів валютної виручки. Це допоможе стабілізувати гривню і покращити економічну ситуацію країни», – зазначав міністр інфраструктури України Олександр Кубраков 29 серпня.

Першого серпня о дев'ятій ранку з Одеського порту вийшло перше за часів блокади судно Razoni, яке доставило в Ліван 26 тис. тонн української кукурудзи.

Гудок першого зерновоза, що вийшов з одеського порту, став для місцевих жителів символом незламності та лише зміцнив віру, що перемога за нами. 

- Здійснилося насправді неймовірне під час війни. Це унікальна подія. Країна, яка сама потребує допомоги, країна, яка стікає кров’ю, – рятує весь світ від голоду. Цей гудок судна, який сьогодні нарешті почули одесити, він перебив ті сигнали повітряної тривоги, що лунали до цього. Одеса працює, Одеса боронить Україну, наш фронт – це Чорне море, – розповів речник голови Одеської ОВА Сергій Братчук.

Вже п’ятого серпня караваном з трьох суден було поновлено судноплавство з порту «Чорноморськ». Вони вивезли 57 тис. тонн зерна для Туреччини, Великої Британії та Ірландії.

- Давно забуті звуки суднових гудків... колись сам їх подавав, виходячи з рідного порту. Сім футів під кілем, ви були з нами всі ці місяці війни, повертайтесь, – сказав заступник голови АМПУ Дмитро Барінов.

Завдяки зусиллям аграріїв, перевізників та портовиків, всупереч обстрілам транспортної та критичної інфраструктури, всупереч перепонам, які створювала країна-агресор – за підсумками АМПУ, у 2022 року 614 суден експортували понад 16 мільйонів тонн агропродукції до 40 країн світу.

РОБОТА ВОЛОНТЕРА – НЕ СПРИНТ, А МАРАФОН

Олексій Чорний – засновник Центру політичної освіти PolitUp, бізнес-тренер, випускник одеського Нархозу. З початку широкомасштабного вторгнення бере активну участь у волонтерській роботі. Війна застала Олексія в Києві, де на той час він жив уже майже три роки. Тоді чоловік вирішив повернутися в рідне місто, бо досконало знав його, а географію Києва так і не вивчив.

- Я подумав: якщо почнуться вуличні бої, то буду кориснішим в Одесі, – згадує Чорний.

По поверненні Олексій одразу почав волонтерити.

- Пішов в ОВА, перший місяць ми займалися допомогою військовим, знайшли нову базу для ТрО. Завдяки нашим зусиллям тероборона отримала майже п’ять тисяч касок і броників. Спорядження закуповувалося за кошти бюджету, а ми шукали найвигідніші та найякісніші пропозиції, – каже волонтер.

Першого квітня Олексій очолив Гуманітарний штаб. Це допоміжний орган обладміністрації, який контролює перемовини з донорами для отримання гуманітарної допомоги, веде її облік та передає набувачам.

Олексій згадує, яка незліченна кількість одеситів приходили тоді у штаб працювати. Люди розвантажували вантажівки з допомогою, фасували гуманітарні набори тощо.

- Було багато людей з самого початку, які працювали на складах. До речі, складські приміщенням нам безкоштовно виділяли приватні комерційні структури. Люди хотіли робити щось корисне. Це, напевне, те, через що ми досі тримаємося і не програли цю війну. Це не було чиєюсь указівкою і ніяк не підкріплювалось фінансово. Мені просто дзвонили люди і казали, що хочуть допомогти. Ми не платили їм за роботу, єдине, що могли дати – це продуктовий набір раз на два тижні та інколи талони на пальне, – згадує Олексій.

Всі охочі працювали на складах, ті, хто мав організаторські здібності, – в офісі. Також долучався й бізнес.

- Відома будівельна компанія варила протитанкові їжаки. Я зв’язувався з нашими військовими, і вони казали, де саме треба встановити ці оборонні споруди, – каже Олексій.

У пріоритеті також була допомога містам-побратимам Херсону та Миколаєву. В рамках програми «Сусіди» Гумштаб доставив до Миколаївщини 243 тис. продуктових наборів. Допомагали і з водою, коли місто було відрізане від водопостачання. Гумштаб допомагав налагодити роботу артезіанських свердловин та доставляв у Миколаїв бутильовану воду.

Херсонщина ж іще під час окупації отримала чотири вагони гуманітарки.

Допомагали й ліками.

- З нами зв’язувалася місцева влада і просила надати бодай щось для лікарень. Бо ліків і матеріалів взагалі не було. Везли і передавали все це «партизанськими шляхами», – згадує голова Гумштабу.

Зараз для допомоги Херсонщині впроваджується проєкт «Волонтерський десант».

З 21 по 30 грудня 2022 року в Херсоні працювала перша група «десантників». В експедиції брали участь переважно одесити, також були кияни, громадяни Британії та США.

Волонтери допомагали з евакуацією маломобільним людям та розвантажували гуманітарку.

21 лютого до Херсона заїхала друга група волонтерів, які залишаться там на два місяці.

- Всі їдуть на волонтерських основах, ми не оплачуємо їх працю. Люди хочуть допомагати і наближати нашу перемогу, – каже Чорний.

На Одещині Гумштаб також співпрацює з фондами та організаціями, які надають «допомогу на місцях», тобто забезпечують пункти видачі усього необхідного містянам та установам.

- Періодично, якщо в нас є на складах та продукція, яка цим організаціям потрібна, ми їм передаємо. Це одяг, їжа, засоби гігієни, ліжка, матраци, обігрівачі, бойлери. А вони вже розподіляють по установах та родинах, – розповів голова Гумштабу.

Наразі Олексій планує створити благодійний фонд для забезпечення військових.

- Зараз ми маємо контакти з усіма штабами і з усіма родами військ. Ми бачимо потреби військових. За рік вони докорінно змінились. Не всі донори розуміють, що допомога потрібна саме військовим. Але я їм пояснюю, що не допомагаючи їм, ми отримаємо набагато більше проблем із цивільними, – каже Чорний.

Робота волонтера – це марафон, а не спринт. За словами Олексія Чорного, не вигорати в цьому випробовуванні йому допомагає розуміння того, що ми повинні зберегти нашу країну. Якщо ми не хочемо зникнути та стати нацією без держави, яка роз’їхалася по всьому світу, треба боротися і перемогти.

КАТЕРИНА НОЖЕВНІКОВА ТА ЇЇ «МОНСТРИ»

Катерина Ножевнікова почала займатися волонтерством більше десяти років тому. Разом із подругами опікувалася людьми похилого віку та дітьми, збираючи для них одяг, продукти харчування, ковдри та іграшки. З початком війни у 2014 році до її списку увійшли й переселенці. Офіційно фонд «Корпорація монстрів» було зареєстровано в 2017 році.

«Монстри» допомагали матерям-одиначкам, багатодітним та малозабезпеченим сім'ям, сиротам та людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Запровадили проєкт «Добрий обід» , який забезпечував літніх одеситів із мінімальною пенсією гарячою їжею. Збирали гроші хворим дітям – на коштовні ліки, протези, лікування за кордоном тощо.

Згодом почали закуповувати обладнання для лікарень та допомагати з ремонтом приміщень у мед закладах. Так, у 2017 році менше ніж за місяць зібрали півмільйона гривень на ремонт в опіковому відділенні Одеської обласної лікарні. Під час пандемії COVID-19 Ножевнікова та її команда акумулювали понад 42 млн грн для допомоги українцями, які постраждали від коронавірусу, і безкоштовно видавали в оренду кисневі концентратори...

Наразі фонд надає допомогу ЗСУ – закуповує безпілотники, генератори, біноклі, навушники, старлінки, бронежилети, шоломи, одяг – усе, що потрібно нашим захисникам.

Волонтерка каже, що «Корпорація» отримує безліч запитів від військових, але найактуальнішими є дрони та медицина. З другим фонд легко справляється, а ось на дрони доводиться оголошувати збір коштів. Так, у січні минулого року «Монстри» закупили дронів-розвідників на 10 млн грн.

- Ми маємо врятувати життя та допомогти встояти за допомогою дронів, котрі зараз на фронті виконують масу функцій – вони й очі розвідки, вони постачальники координат для арти, вони допомога піхоті, вони також і самі іноді зброя, – розповіла Катерина про придбання безпілотників.

Гуманітарний напрямок діяльності «Корпорація монстрів» також не залишала.

«Кожного дня я о восьмій ранку заповзаю до офісу, а в 21-22-й виповзаю з офісу, щоб спуститися на поверх нижче і відключитися в кімнаті, в якій я практично кожного дня живу. Бо вдома я ніколи не можу зловити світло, особливо з графіком 2 через 8», – так описує Катерина свій робочій день часів блекауту.

У 2022 році Катерина Ножевнікова була нагороджена медаллю Міноборони «За сприяння Збройним Силам України» та почесним знаком «За сприяння військово-морським силам України». З нагоди Дня Незалежності України в тому ж році волонтерка була нагороджена Орденом княгині Ольги ІІ ступеня.

ВИТЯГУЄ ПОРАНЕНИХ БІЙЦІВ «З ТОГО СВІТУ»

Коли в Одесі заходить мова про поранених захисників та військовий шпиталь, одразу згадується прізвище волонтера Андрія Танцюри, який опікується цим напрямком ще з 2014 року. Про нього кажуть, що він витягує бійців «з того світу».

- Уже довгих дев’ять років я й мої колеги дівчата-волонтери допомагаємо пораненим: зустрічаємо, шукаємо ліки, «розхідники» для операцій, обладнання для лікарні, навіть реанімобілі, вирішуємо безліч питань, пов’язаних із лікуванням, – каже Танцюра.

У перший день повномасштабної війни до шпиталю почався наплив поранених. Потрібна була кров усіх груп, тож волонтер розмістив на своїй сторінці в Фейсбуці прохання до одеситів стати донорами. Вже через добу медзаклад отримав таку кількість доз, що місцеве відділення переливання крові було не в змозі їх обробити. Більшість поранених мали мінно-вибухові травми. Шпиталю не вистачало ліків, гіпсу, бинтів та інших матеріалів. Але одесити знов-таки швидко відгукнулися на прохання допомогти. Вже 28 лютого Андрій Танцюра сповістив, що шпиталь укомплектовано усім необхідним.

"Щодня сотні людей приходили до військового шпиталю, щоб запропонувати свою допомогу. Сюди приносять медикаменти, теплі речі, їжу. Хто не може приїхати, відправляє машинами через знайомих чи скидає гроші на картку. На даний момент у шпиталь не потрібно нічого нести: нам вистачає запасу речей, їжі та медикаментів. Кров здавати теж не потрібно, банк переповнений», – написав Танцюра.

Але чим довше триває війна, тим складнішою стає ситуація із забезпеченням медзакладів. Особливої уваги потребують важкі пацієнти, для реанімації яких терміново потрібні коштовні ліки. Держава не може так швидко реагувати на потреби кожного пораненого, хоча й дуже допомагає з медикаментами. Тож коли життя людини йде на години і ліки потрібні негайно, їх знаходить Андрій з командою волонтерів.

Крім того, багатьох українських захисників привозять у медзаклади просто з поля бою. Тобто у людей немає з собою ані змінного одягу, ані засобів гігієни. Все це також надають волонтери з команди Андрія Танцюри.

Андрій дістає все, що може врятувати життя наших захисників. Він збирав гроші на придбання автівок “швидкої” для шпиталю, закуповував ліки і коштовне медичне обладнання, навіть встановлював кондиціонери в палатах, щоб хворим було комфортніше в літню спеку. Андрій опікувався найважчими пораненими: зі складними ампутаціями, обширними рваними ранами, різноманітними опіками, в тому числі – від фосфорних снарядів.

Також волонтер намагається підтримати дух бійців. Наприклад, на День Незалежності пригощав захисників шашликом власного приготування. Тоді волонтер разом із однодумцями засмажили 100 кг м’яса та передали смаколики пораненим.

ОДЕСЬКИЙ БІЗНЕС: ГРОШІ І ЛОГІСТИКА

З перших днів війни на допомогу армії стали одеські бізнесмени, співвласники порту ТІС – брати Єгор Гребенніков та Андрій Ставніцер.

Вже 25 лютого Єгор Гребенніков передав 30 млн грн Теробороні, волонтерам та ЗСУ.

«Час випробовувань відсікає усе зайве та лишає реальність. Вона полягає в тому, що я не мислю себе без України. Все, що я зробив і зроблю, все, що я вмію, – знаходиться тут. Тому 15 млн сьогодні підуть фонду "Повернись живим", а також на рахунки Територіальної оборони Одеси та фонду "Корпорація Монстрів". І ще 16 я хочу з вашою допомогою розподілити туди, де це дасть максимальний ефект. Важливо, щоб ви особисто могли проконтролювати правильне та швидке використання цих грошей», – звернувся до одеситів бізнесмен.

Андрій Ставніцер також замислився, де він може принести найбільше користі своїй державі, і взявся за налагодження логістики для доставки гуманітарних вантажів.

Так з’явився Help Ukraine Center. Це спільна ініціатива українських бізнесів, що спеціалізуються на логістиці та транспортуванні: TІС, Rozetka, Нова Пошта, Fozzy Group та інші.

За перший місяць роботи центр побудував ефективну систему “коридорів” по всій країні. Склади розташовувалися в Польщі та Румунії. Саме з румунського міста Хуші допомога прямувала до Одеси, Миколаєва й Херсона.

«Працюють залізничні та автомобільні маршрути, ними на всіх парах рухаються наші вантажі. До роботи можна приступити через годину після виклику. Готові працювати вдвічі більше, щоб усе їхало вдвічі швидше. Ефективна та безпечна логістика є», – писав Ставніцер в своєму фейсбуці.

Гуманітарні вантажі сортуються волонтерами, документуються та прямують до України зеленими коридорами – автомобільними й залізничними. На території України гуманітарну допомогу розподіляють МОЗ, Мінреінтеграція та ЗСУ.

Також Help Ukraine Center займається закупівлею бронежилетів, касок та іншого захисту для наших військових.

Цікавий факт: щедру фінансову підтримку фонду Help Ukraine надали співак Стінг та його дружина Труді Стайлер.

"Крім того, сім'я Стінга відправляє на наш склад у Польщі велику партію гуманітарної допомоги з Великобританії: медикаменти, їжу, одяг, теплі ковдри, необхідні для дітей та їхніх мам, які тікають від конфлікту та перебувають далеко від дому, є заручниками війни”, – писав Ставніцер.

Для допомоги Україні він намагався максимально залучати іноземних донорів. Зокрема в середині квітня бізнесмен виступив на фандрайзинговому вечорі у Нью-Йорку, де зібрали 120 тис. доларів.

- Загалом, допомагати американці готові, важливо з ними про це розмовляти. Для них спілкування з українцями – ніби перегляд кіно “Апокаліпсис сьогодні”. Фільм викликає співчуття, але його не дуже хочеться переглядати. Американець дуже далеко і дуже спокійно живе, він ніколи не був у Бучі й навряд чи навіть стикався з російським бидлом на курорті. Саме тому важливо розмовляти з американцями, не вимагати негайного втручання, а пояснювати, – розповів Ставніцер.

За півроку ефективної роботи ініціатива одеського бізнесмена виросла до відкриття центру в Нью-Йорку. Так у листопаді з'явився Help Ukraine Center USA.

«Допомогу, яку ви передасте в хаб у Штатах, ми доставимо до Help Ukraine у Польщі, морем або літаками, в залежності від терміновості вантажу, за свій рахунок, та швидко транспортуємо в Україну», – писав Ставніцер.

Ще одним його проєктом стала клініка Superhumans. Медцентр будують на базі однієї з лікарень Львівщини. Роботи вже вийшли на фінішну пряму.

Клініка фокусуватиметься на протезуванні для дорослих і дітей, хірургічних операціях із реконструкції та відновлення понівечених частин тіла, зокрема обличчя, а також лікуванні посттравматичного стресового розладу.

До складу правління Superhumans входить Перша леді України Олена Зеленська.

«Цей безпрецедентний для України заклад має повністю відновлювати українців після пережитого під час війни. Повертати те, що намагався відібрати агресор – здоров’я, спроможність, можливості. Нині заради цього ми відправляємо наших травмованих співвітчизників за кордон. Але незабаром усі найкращі світові практики будуть доступні в Україні», – зазначила дружина Президента.

Клініку планують відкрити в березні та презентувати у Великій Британії, а згодом – у країнах ЄС.

Ганна Бодрова, Одеса
Фото й відео – з соцмереж