«Місто надії» біля Черемоша
МІСТО НАДІЇ – ЦЕ НЕ ІНВЕСТИЦІЯ
Банилів – одне з небагатьох сіл Буковини, де проживають завзяті аграрії. Принаймні сільський голова Василь Соломко з гордістю розповідає, що свого часу селяни жодний клаптик землі не віддали аграрним холдингам, а вирішили самотужки обробляти землю та вирощувати на ній овочі й усіляку городину. Натомість, після повномасштабного вторгнення у Банилові з розумінням поставились до потреб переселенців і погодилися віддати їм «золоті наділи» просто біля Черемошу. Саме там почали зводити «Місто надії» для тих, кого війна змусила шукати порятунок.
«Наші люди готові небо пригорнути, але тоді, коли їх теж розуміють», – говорить Василь Соломко.
За його словами, у Банилові, де проживають близько 8 тисяч мешканців, від початку війни прийняли 780 переселенців. Більшість із них господарі села запросили жити до себе, біля півсотні довелось розмісти у місцевому дитсадку. Людям допомагали продуктами, бойлерами, дровами і всім, чим могли. Коли до села приїхали представники CDAG INTARNATIONAL з пропозицію звести «Місто надії», у Банилові її залюбки підтримали.
«Ми разом вибрали територію, яка може бути найкращою для зведення відпочинкового комплексу. На той час усі рішення про виділення землі могли проводитись розпорядженням голови та виконкому. Сесія не дуже могла зібратись, бо багато людей виїхали, інші пішли на фронт. Аби не було жодних непорозумінь, ми довели нашим людям, що ця земля залишається власністю Банилівської громади. Друге. Будиночки, які зводять, залишаються на території громади. Тобто, сільська рада від цього отримає великі бонуси», – розповідає Василь Соломко.
«Насправді, «Місто надії» – це не інвестиція. Ми підійшли до цього, як до гуманітарної діяльності. Ми прийняли корпоративне рішення пожертвувати майже 250 тисяч доларів США, щоб розпочати розвиток інфраструктури та запустити будівництво «Містечка надії», – розповідає Керолін Девіс, генеральна директорка компанії CDAG International.
Вона переконана, що містечко стане ідеальним для людей через його розташування.
«Місцевість приголомшливо тиха і красива... Деякі переселенці, яким надали тимчасовий притулок у Банилові, також були присутні на наших зустрічах і поділилися своїми думками. Вони брали участь у кожному етапі процесу, включно з дітьми, які створювали художні роботи про те, як мало би виглядати «Містечко надії». Я сподіваюся, що наше бачення «Містечка надії» послужить маяком і спонукатиме інші компанії, некомерційні організації та окремих осіб брати участь у партнерстві з CDAG/ICPE у розширенні наших гуманітарних цілей, зробивши «Містечко надії» яскравим прикладом для тих українців, які хочуть залишитися на батьківщині, незважаючи на небезпеку та трагедію цієї війни. Ми керуємося принципом: «Там, де немає бачення, немає надії» (Джордж Вашингтон Карвер)», – розповідає Керолін Девіс, генеральна директорка компанії CDAG International.
ПРОТЯГНУТИ РУКУ ДОПОМГИ
Ініціатор будівництва «Міста надії» – керівник ГС «Міжнародний центр сприяння підприємництву» Володимир Пахній. Він зізнається, проблеми людей, яких війна змусила залишити свої домівки, йому знайомі до болю. Такий самий шлях довелось пройти і його родині.
«Ми виїжджали з Бучі на наступний день після російської агресії. Ще напередодні 24 лютого готувались з родиною святкувати день народження онука, якому виповнювалось 4 роки, але прокинулись у той день від вибухів та бомбардувань. Тоді й довелось прийняти рішення – вивезти дружину з дітьми на безпечну територію і повернутись. Втім, такої можливості у мене ще довго не було», – пригадує Володимир Пахній.
З перших днів повномасштабної війни Володимир займався поставкою гуманітарної допомоги, яку надавали партнери зі Словаччини, Чехії та інших країн Європи. На Вижниччині, як і в інших регіонах, потреба була великою. Буковинські громади готові були приймати до себе переселенців, але житла та продуктів для всіх не вистачало.
Згодом з проханням про допомогу постраждалим українцям ГС «Міжнародний центр сприяння підприємництву» звернулася до міжнародних інвесторів. Ряд зустрічей та перемовин вилились у підписаний меморандум про співпрацю з CDAG INTERNATIONAL. Угода визначила кілька напрямків спільної діяльності: гуманітарна допомога постраждалим ВПО, допомога територіальним громадам України, які знаходяться в зоні бойових дій та на деокупованих територіях, будівництво модульного поселення «Місто надії» та післявоєнна відбудова України.
Володимир Пахній розповідає, CDAG INTERNATIONAL – кваліфікована, досвідчена і багатопрофільна будівельна компанія, яка спеціалізується на послугах генерального підряду, постачанні будівельних матеріалів, обладнанні, паливі та логістиці. Вона працює в усьому світі, включаючи Україну, Румунію, Єгипет, Саудівську Аравію та Об’єднані Арабські Емірати. Керівна команда має досвід роботи на місцях у зонах конфлікту, де проводить свою діяльність упродовж останніх 20 років.
«26 жовтня за підтримки ГС «Міжнародний центр сприяння підприємництву» був укладений меморандум про співпрацю між американською компанією CDAG та Банилівською сільською радою для реалізації спільного проєкту «Місто надії». Перша черга проєкту містечка – а це 10 будиночків для тимчасового проживання – вже зведені й готові приймати людей. У проєкті заплановано звести 300 таких будинків», – говорить заступник директора представництва CDAG INTERNATIONAL в Україні Андрій Пахній.
«Весь проєкт був результатом тісної співпраці між CDAG, містом Банилів та ICPE. Ми продовжуватимемо працювати разом, поки не досягнемо нашої мети – надати притулок для 3 тис. громадян України», – запевняє Керолін Девіс.
«Я – громадянка США, і моя компанія бере участь у проєктах, які охоплюють весь світ, приносячи величезне джерело різноманітного досвіду в управлінні будівництвом, щоб ми могли задовольняти найвибагливіші потреби наших клієнтів. Наразі це призвело до багатьох стійких, надійних і тривалих партнерств, які ми сподіваємося використати в майбутньому, щоб допомогти Україні у її відновленні та реконструкції. Але моя особиста мета – протягнути руку допомоги тим, хто її потребує, і це головна причина, чому я зараз в Україні. Допомогти країні стати на ноги є стійкою метою, оскільки це гарантуватиме загальну економічну стабільність і покращення в усьому регіоні», – говорить Керолін Девіс.
У НАС 100-ВІДСОТКОВА ГОТОВНІСТЬ ДО ЗАСЕЛЕННЯ ЛЮДЕЙ
Для зведення «Міста надії» на Вижниччину привезли літні будиночки, які придбали в Румунії. У Банилові місцеві майстри провели їх реконструкцію, відповідно до Державних будівельних норм, і тепер гарантують, що люди у них зможуть проживати навіть при 20 градусах морозу.
«Все буде обігріватись усередині від електрики. Товщина стін – відповідна до норми «дві цегли», тобто це житло придатне для використання у зимовий період», – запевняє директор підрядного підприємства Іван Іванишин.
Він розповідає, що до приходу інвестора на цій території росли чагарники. Місцеві будівельники розчистили її, провели необхідні комунікації і тепер, за кілька метрів до річки Черемош, тут стоять перші будиночки. У кожному з них – два спальних місця, душова, бойлер і місце для приготування їжі. Мешканці зможуть обладнати його побутовою технікою на свій смак. Вода надходитиме просто з-під землі.
«Це дуже якісна і хороша вода. Були проведені відповідні аналізи та отримані сертифікати, які це підтверджують. Ґрунтові води на даній території протікають достатньо близько до поверхні й тому були певні проблеми з водовідведенням, щоб не забруднювати питну воду. Для вирішення питання встановили найсучаснішу очисну установку Біотал, що відповідає всім європейським стандартам. Кожний будиночок підключений до цієї системи. Світло подаватиме трансформаторна підстанція. У нас 100-відсоткова готовність до заселення людей», – запевняє Іван Іванишин і запрошує подивитись на туї, які планують висадити біля кожної міні-оселі.
Для «Міста надії» інвестори подбали ще й про 70-кіловатний генератор. Кажуть, його підключатимуть на випадок знеструмлення села.
«У містечку мають запрацювати щонайменше 10 підстанцій по 15 кіловат. Для цього необхідно зробити реконструкцію основної підстанції, що на межі між Баниловим і Коритним. Це питання у нас було актуальним. Увесь час були аварії. Тепер Банилівська громада отримає додаткові преференції у плані покращення інфраструктури», – додає Василь Соломко.
Тим часом тут вже міркують про організацію роботи енергетичного господарства. Запевняють, тут працюватимуть лише місцеві фахівці.
«Чому в Банилові працюють місцеві люди та підприємці? Це умова американських інвесторів – створювати в Україні робочі місця, щоб українці у себе заробляли та наповнювали місцеві бюджети. Наголошую, інвестор відмовився працювати з великими будівельними компаніями, бо хоче дати можливість заробляти малому бізнесу в Україні. За собою інвестори містечка залишають лише право контролю та керівництва інженерною ланкою», – зазначає Володимир Пахній.
БІДА У НАС ТАМ
Вже за кілька днів у «Місті надії» зустрінуть перших мешканців. Будиночки для тимчасового проживання планують передати переселенцям безкоштовно. У Банилові для цього складають списки людей. Кажуть, перевагу надаватимуть родинам військових та з дітьми. Серед потенційних мешканців – Юлія Савенко, яка приїхала сюди з Донецької області.
«Біда у нас там», – розповідає Юлія.
Каже, до останнього працювала на комбікормовому заводі. Вже коли на підприємстві сипались вікна від обстрілів, зрозуміла – треба тікати і рятувати дітей. Їм 13 і 5 років.
«Ми намагались виїхати евакуаційним потягом, але лінія фронту була вже настільки близько, що евакуацію відмінили. До Слов’янська добирались попутним транспортом, а звідти – на Буковину», – говорить Юлія.
Розповідає, її чоловік до початку повномасштабного вторгнення працював у Чехії. Разом з ним – хлопець із Банилова. Той і покликав донецьку родину в рідне село.
«Він нам сказав: «Приїжджайте, вас там ніхто не образить». Ми й поїхали. Старша донька вже ходить до школи. Її так гарно прийняли – першими пішли з нею на контакт, познайомились, розпитали все – і це дуже приємно. А молодша – бешкетниця, їй теж тут подобається», – посміхається Юлія.
Нині чоловік Юлі з важким пораненням ноги перебуває у військовому госпіталі. З Чехії він повернувся в Україну, щоб стати на її захист зі зброєю у руках. Поранення отримав у Бахмуті.
«Такі будиночки для нас – це рятувальний круг. Сьогодні багато людей тікають від війни і часом їм нікуди подітись. А тут їх уже чекають. Ідея гарна, все продумано, є оптимальні умови для життя. З чогось завжди треба починати. Будемо радитися з чоловіком», – констатує донеччанка.
«Нас тут багато. І онук, і невістка. Коли деокупували Харківську область, Чугуївський район, нам вдалося перевезти ще й батьків, яким за 80 років», – розповідає переселенка з Харкова Світлана Гребенюк.
На початку війни вони з дітьми кілька днів ховалась від обстрілів у підвалах. Коли квартиру у рідному місті окупанти розбомбили, родина нашвидкуруч зібрала речі – й поїхали, як кажуть, світ за очі.
«Ми їхали цілий тиждень. Куди – не знали. Зупинялися в готелях, у знайомих. Про Банилів довідались від куми. Тут нас зустріли прекрасні люди. Зустріли як рідних. Одразу нам несли і теплі речі, й консервацію… Нас поселили у приватному господарстві пана Петра. Він нас і розвеселить, і розрадить, і в гори поведе… Зізнаюсь, я досі не була у Західній Україні, а тут просто закохалась у цю місцевість, природу, людей», – зізнається Світлана Гребенюк.
Її син – кадровий офіцер ЗСУ. Родина щодня чекає від нього вісточку з фронту. Аби лише написав, що живий. А поки разом опікуються старшими батьками.
«Тут їм безкоштовно зробили всі обстеження. Ми нічого не платили. Люди тут неймовірні», – запевняє пані Світлана й оглядає житло у «Містечку надії».
«Так, будиночки на двох – це прекрасно, бо ж ті, хто тікає сьогодні від війни, то згодні жити й учотирьох, і уп’ятьох. Коли ми плануємо повертатись додому? Щодня. Плануємо-плануємо, але не наважуємось. Знайома раніше повернулась, а тепер знову приїхала. Каже, обстріли, вибухи… Важко все це. А багатьом просто нікуди повертатись», – додає Світлана Гребенюк.
ІНФРАСТРУКТУРА У ЧАС ВІЙНИ – ЖИТТЄВО ВАЖЛИВА
«Від початку війни Вижницький район прийняв близько 20 тисяч переселенців. Із часом ця кількість змінювалась і сьогодні на території району проживають 4,5 тисячі ВПО», – констатує начальник Вижницької районної військової адміністрації Сергій Чеботар.
Він запевняє, «Місто надії» – чудовий початок для облаштування переселенців. А ще, каже, містечко покращить інфраструктуру села, дасть місцевим роботу й укріпить берег ріки Черемош.
Свого часу через ріку був прокладений міст, який з’єднував Чернівецьку та Івано-Франківську області. Переправа довжиною у кілометр згоріла майже 100 років тому.
«Це було у Першу світову війну. Міст горів три доби. Його спалили з військових міркувань. Але перед тим місцева влада вивела всіх людей, щоб вони не постраждали. У першу чергу рятували дітей та жінок», – розповідає сільський голова Банилова Василь Соломко.
Нині, каже, у Банилові теж рятують жінок та дітей від війни. Попри це, у місцевих ще є бажання відновити міст, з яким пов’язують історію села.
За словами Василя Соломка, селяни з Банилова та Попельників, а це село знаходиться біля Черемоша вже на території Франківщини, завжди разом ярмаркували та зустрічались у футбольних поєдинках, а їхали одне до одного через міст. Оце, каже, відновити б традицію, бо люди про неї досі не забувають.
«Ми в кожному куті села облаштували футбольні поля, щоб діти займались, щоб розвивати спортивні традиції», – каже Соломко і показує на карті, де планують звести таке ж поле і поставити спортивні споруди у «Місті надії». Зізнається, про відновлення моста вже ведуть перемовини з інвесторами.
«Цілком зрозуміло, що люди хочуть покращення свого життя, особливо за нинішніх жахливих обставин. Інфраструктура, як-от дороги, мости, школи, лікарні, розглядалася б як основна необхідність у мирні часи, але під час війни вони стають життєво важливими. Ми постійно підтримуємо зв’язок із місцевою владою та прагнемо й надалі допомагати Україні», – запевняє Керолін Девіс.
«Чи буде міст у Банилові? Буде. Але, усе з часом», – обіцяє Сергій Чеботар і додає – війна поки ставить інші завдання. Та нині не завадить планувати, як житимемо після перемоги.
Ірина Дружук. Банилів, Чернівецька область
Фото автора
