“Хрещені” з Європи для українських свиней

05.05.2023 10:00

Укрінформ

Як закарпатська волонтерка знаходить в Європі “хрещених батьків” для свиней, корів та птиці, щоб в українських селах не переводилася живність

З початку повномасштабної війни відома закарпатська гідеса Аліса Смирна волонтерить. У перші місяці вторгнення перевозила біженців своїм авто через кордон та передавала знайомим волонтерам, які приймали людей або допомагали їм влаштуватися в країнах ЄС. Коли за кілька місяців потік зменшився, почала завозити для ВПО гуманітарні вантажі з Австрії, Швейцарії, Німеччини. Пізніше займалася інтеграцією новоприбулих у місцеві громади — організовувала воркшопи та екскурсії Закарпаттям, щоб допомогти переміщеним та локальним мешканцям знаходити точки дотику та спілкуватися, а не жити кожен в своїх “гетто”. Утім, на екскурсійні тури для переселенців важко знайти гроші в Європі — це начебто й інтеграція, та все ж дозвілля.

У пошуках варіантів неформальної інтеграції ВПО народився перший “свинський проєкт” волонтерки: Аліса Смирна за європейські гроші купувала туші свиней, а переселенці із місцевими разом розбирали їх на м'ясо та готували традиційні закарпатські спеціалітети - гурку, пикницю, шойт, шовдарь. Так люди і їжу отримували, і в локальну культуру занурювались.

Ну а зараз, весною Аліса свій “свинський проєкт” повернула в інше русло — робить усе, щоб у місцевих селах знову хрюкало, мукало та кукурікало. Адже закарпатські села також запустіли: з війною до ЄС виїхало багато місцевих, хоча регіон і знаходиться в глибокому тилу. Ті ж, хто залишилися, майже не тримають худоби, бо дорого, затратно і вимагає багато сил.

“Чоловік привіз додому із фронту багато історій про те, як на півдні, сході України бродили стада понівеченої покинутої худоби, про заміновані поля і отруєні річки. Та земля ще довго не зможе годувати людей. Тож я докладаю усіх зусиль, щоб їх годувала наша земля”, - розповіла волонтерка кореспондентці Укрінформу.

СВИНІ “ПРАЦЮЮТЬ” НА ІНТЕГРАЦІЮ ВПО

- За майже рік мого волонтерства від початку повномасштабної війни було різне, але в якийсь момент я дуже виснажилася і не хотіла просто передавати переселенцям продукти харчування. Я переконалася: те, що нічого не коштує, нічого й не варте, - каже гідеса, волонтерка, власниця велосадиби Dobra nyc Аліса Смирна. - Люди просто беруть все підряд, навіть те, що їм непотрібне, і нема ніякої віддачі. Скільки я перевозила продуктів переселенцям, які живуть у нас в школі в Перечині, — а у відповідь, може, хтось колись зі мною на вулиці привітається, і то не завжди. Я хотіла, щоб вони виходили зі свого “гетто”, спілкувалися з місцевими, щоб ніхто косо не дивився один на одного, щоб було співжиття у громаді. Але це ніяк не виходило — і в якийсь момент я узагалі перестала волонтерити.

Це було восени минулого року. Аліса поїхала на місяць в Швейцарію, і там в одному селі знайшла громаду при церкві.

- Вони готові були збирати та передавати кошти для українських переселенців, але просили від мене звіту: як саме ті гроші працюватимуть і де їх буде видно. І от тоді, в Швейцарії прийшла ідея різати свині, - каже волонтерка.

Аліса ділиться логікою такого дивного, на перший погляд, інтеграційного проєкту: переселенці з того матимуть нормальну їжу на довгий час — все ж таки це справжнє м'ясо, а не консерви. Місцеві, у свою чергу, матимуть нагоду показати свої звичаї та традиції. То є і інтеграція, і спілкування, і співжиття.

- Ця ідея дуже зайшла у тому швейцарському селі. Воно фермерське, у них самих багато худоби: корови, свині, - їм це близьке, і вони готові давати на це гроші. Десь у місті, де переважають вегани, молодь, це би не знайшло підтримки. У містах в Швейцарії мої друзі та знайомі радо передавали гроші на книги — так я викупила партію книг у Андрія Любки, - на стерилізацію та евакуацію тварин тощо.

Так воно й запрацювало.

Єдине, що волонтерка просила з цих спільних “м'ясних акцій”, — віддавати їй сало.

- Я його продавала, а гроші передавала волонтерам на дрони, - каже Смирна.

Словом, тоді від закарпатських свиней вдалося витиснути потрійну користь!

НОВИЙ ФОРМАТ ДЛЯ “СВИНСЬКОГО ПРОЄКТУ”

Але ріжуть свиней, як правило, взимку, тому навесні Аліса переформатувала свій “свинський проєкт”.

- Я подумала: а що, якби знайти гроші на те, аби німецькомовні фермери купували тварин для українців, щоб поглибити цю співпрацю європейських фермерів та закарпатських селян? Адже зараз весна, все оживає, а в Україні величезна кількість території замінована, там не можна ні сіяти, ані випасати й вирощувати тварин. Там нема життя. Люди думають, що майбутнє — за великим заводами та підприємствами. То не є правда: майбутнє за тим, хто сіє, вирощує і хто нас буде годувати. Бо всі ми мусимо щось їсти. І я почала шукати “хрещених” для худоби в Україні — людей в Європі, які дадуть кошти на те, аби купити свині, корови, птицю тим українцям, які знову захочуть тримати худобу та обробляти землю. Я вірю в те, що земля не має пустувати, а рукам треба дати честь працювати. І коли ти даєш рукам цю честь — ти й сам наповнюєшся, - пояснює волонтерка філософію свого проєкту.

Європейські друзі її ідею підтримали. Утім, вдома на Алісу чекало здивування: виявилося, що в закарпатських селах люди майже не тримають свиней, а надто корів.

- Мене це шокувало — як так, що люди в селах перестали тримати худобу? Виявилося, що це дорого, і селянам набагато простіше купити готове м'ясо, - говорить волонтерка.

ЧАСОМ ВАЖКО ПОЯСНИТИ ЛЮДЯМ, ЩО Я НЕ ЗБИРАЮСЯ КУПУВАТИ ЇМ ФЕРМУ

Так вона стикнулася із проблемою, що “хрещених” для українських свиней знайшлося одразу і багато, але годі було знайти у селах людей, які би захотіли тримати свиню! (Аліса обмежила територію дії проєкту селами Перечинської та Дубриницької ТГ - ред.)

- Єдиний двигун, який рухає цю справу — заздрість. Якщо є у сусіда, то й мені треба! Не хочу, але триматиму. Наші люди за старою доброю традицією заздрять, що сусід щось “на шару” отримав, і собі також присилають заявки, - жартує про проблеми проєкту волонтерка.

Щоб заохотити людей, каже вона, треба йти в село. Коли починаєш роздавати тварин чи насіння одним, підходять інші, питаються, а що, мов, дають, і згодом самі замовляють.

- Хтось, навпаки, просить одразу 15 курей, кажу, що можу привезти шість, бо є ліміти, і чую у відповідь: “Ну то мені тоді від вас нічого не треба”. Один чоловік замовив цілу ферму, написав: значить, мені дві свині, кози, кролі і кури, і ще, щоб це все обробляти, мені ж потрібен буде мотоблок! Важко пояснити людям, що я не збираюся купувати їм ферму, - говорить волонтерка.

Узагалі, каже Аліса, комунікація йде важко.

- Люди не читають тексту проєкту, пишуть: “Продай два міхи крумплів” (крумплі — картопля, закарпатський діалект. - авт.). Але ж я не продаю! Або пишуть, мов, привези пару свиней; дивлюся куди - ага, Хустський район, а я наперед оговорювала, що проєкт діє тільки в межах Перечинської та Дубриницької ТГ. Я хотіла насамперед втілити проєкт на рідній землі, але от в моїх рідних Дубриничах ніхто не просить худоби, тут люди не хочуть ґаздувати. Хоча, можливо, в Дубриничі підуть дві корови — начебто хочуть взяти моя вчителька біології та сусід.

З коровами, каже волонтерка, узагалі біда — один чоловік згодився взяти, вибирав-вибирав, і жодна йому не підійшла.

ТІ, ХТО ВЗЯВ “ХРЕЩЕНИКІВ”, МАЮТЬ ВИСИЛАТИ ФОТОЗВІТИ

Цікавлюся, що натомість мають робити селяни, які взяли “хрещеників”, чи мають якось звітувати.

- Раз на місяць я прошу робити фото, що тварина жива, що вона є. Щодо свиней, курей, кролів домовляємось, що їх мають тримати до року, бо були такі розумники, що хотіли підростити та зарізати або перепродати.

- А якщо здохне — з курми та особливо кролями таке часто буває, як тоді? - питаю.

- Якщо таке станеться, то треба пояснити, чому. Я маю таку гуглтаблицю, куди пишу всіх. Наразі роздала шість свиней, іще на шість маю замовлення, дві корови. Дуже багато просять гусей — але це дорого і треба їхати за ними далеко, тому ми поставили вдома інкубатор, будемо вилуплювати. Загалом, мушу встановлювати ліміти — бо багато запитів, живність дорожчає, а грошей на все не вистачить. Також обов'язково (і я попереджаю про це тих, хто дає запити) перед тим, як завезти тварин, я наводжу довідки про людей. У селі ж всі усе про всіх знають. Коли випливають якісь такі речі, що, наприклад, несумлінна людина, що у неї худоба дохне, відверто кажу, мовляв, ви не пройшли кастинг, вибачте, я не завозитиму вам тварин.

Щодо переселенців, каже Смирна, то серед тих, хто осів на Закарпатті, нема охочих вирощувати щось на землі чи тримати тварин.

- Це інша проблема. Більшості це непотрібно, бо їм їжу дають просто так. Це, насправді, соціальна проблема, мушу акцентувати. Уявіть: цілий рік купа міжнародних організацій стимулює таке споживацьке ставлення у людей. Їх захочують тільки заповнювати нові анкети та стояти в нових чергах. Мені, насправді, дивно, бо ці організації роками працюють в країнах, де є кризи — ну невже нема нікого, який би переписав ті їхні протоколи, бо видно, що це неправильно працює?! Коли кажеш їм, мов, змініть алгоритм, чуєш у відповідь: ми не можемо, у нас протокол. Дарма, що у протоколі стоїть, що ви людям помогли — а реально це не так, - говорить Смирна.

Я ТЕПЕР ТЕЖ ТРОХИ ЯК ФАУСТ

Волонтерка каже, що насправді своїм “свинським проєктом” дуже пишається.

- Я виросла у сім'ї, де завжди були птиця і худоба. Моя бабуня щоразу, як навесні вилуплювалися курчата, брала їх в руки і казала: “Ну хіба ж це не диво?! Тільки що було звичайне яйце — а глянь, воно вже ходить і пищить!” - пояснює вона.

Каже, що страшно злить, коли люди говорять “дорого” про вирощені овочі, фрукти чи м'ясо на базарі.

- Значить, купити каву в паперовому стаканчику за 50 гривень — то не дорого, а посіяти, виростити, зібрати, зберегти до весни цибулю чи моркву — це дорого! Я завжди на таке кажу, що коли так — садіть самі. Спробуйте! Тоді ви ніколи не скажете, що дорого!

Загалом до праці на землі Аліса приміряє навіть знамениту фразу Фауста “Спинись, хвилино!”

- Я ж німецький філолог, ми свого часу вчили “Фауста” Гете. Читати його і розуміти важко, це наша “Біблія” серед германістів, але загалом незрозумілий твір. Якось одна германістка пояснила мені значення фрази “Спинись, хвилино, ти прекрасна!” З її слів — це про щастя від сродної праці, про задоволення результатом роботи. Тому от цей мій проєкт — це оте Фаустове “Спинись, хвилино! Ти прекрасна!“: коли ти стоїш на землі і бачиш результат свого труда, ти промовляєш саме ці слова.

Волонтерка говорить, що їй би хотілося, аби українці вернулися до того, аби творити самим.

Тоді суспільство не матиме споживацького ставлення до речей, їжі, люди розумітимуть, звідки все береться.

- І тому я, незважаючи на всі нерви від спілкування з людьми про свиней та курей, продовжую це рухати. Я тепер теж трохи як Фауст, - каже Аліса Смирна.

ПОКИ В ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ СМЕРТЬ, У ТИЛУ МУСИТЬ ВИРУВАТИ ЖИТТЯ

Внутрішнього ресурсу проєкт забирає досить багато, каже волонтерка. І на етапі знайомства, і потім в соцмережах гидоту пишуть: мовляв, чому йому дали, а мені ні?

- Але тішить, коли приходжу в село, мене зустрічає жінка, якій я привозила курей тиждень тому, і починає розказувати мені про них. Як вони добу відходили, як не їли, а лиш воду пили, як вона їм мочила гребені... Такий кайф то слухати! Вона мені розказує, як про своїх дітей! Вона бачить певний сенс життя в цих курях, і я з того дуже тішуся. Бо саме так життя й продовжується — навіть під час війни! - каже Смирна.

Тому волонтерка воліла би, щоби цей проєкт тривав і далі, коли весна закінчиться.

Донати поки є, Аліса каже, що близько 30 людей в Європі час від часу кидають від 10 до 100 євро на те, аби купувати живність для українців у селах.

- Поки невідомо, що буде з Україною далі. Коли мій чоловік минулого року приїхав з фронту, він розповідав, що в зоні бойових дій ситуація з тваринами жахлива. Сотні відв'язаних бродять замінованими полями. Поранені, без ноги, без ріг — який це жах!.. Переселенці переказували мені історії про те, як у них в селах при евакуації фермери відпускали своїх корів, кіз і плакали... Уявіть, скільки тої нещасної худоби бродить! Скільки полів, де не можна засадити городину. Чоловік розказував, що влітку стояли біля річки — спека неймовірна, а пити чи навіть вмитися не можна, бо у воді трупи людей, тварин...